refik.in.ua 1

3. Дія законів та інших нормативно-правових актів у часі. Основні конституційні засади.
Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухва­лення, тобто підписання закону.
Закони починають діяти.
1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);
2. З моменту опублікування;
3. З часу, який позначено в самому законі;
4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого зако­ну та ін.).
5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України;
6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.
За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України 1996 p. закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечиними (ст. 57).
Вступ закону вдію відбувається відповідно до трьох принципів:

• негайна дія - коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випадки лише «уперед»; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає,

• зворотна дія (зворотна сила) закону - коли закон поширюється на всі випадки і «уперед» і «назад», тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію.

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.
Винятки з нього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.
Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ст. 58 Конституції України 1996 p. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ні­хто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»;
• переживання закону - коли закон, що втратив юридичної чинності, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) повинен продовжувати діяти з окремих питань (переживаючи дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт).
Закони втрачають дію:

• після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

• у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

• у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

• у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

3. Дія законів та інших нормативно-правових актів у часі. Основні конституційні засади.


Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на:

Закони
 — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини

Підзаконні нормативно-правові акти —це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону, для його виконання і не повинні суперечити йому. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні акти Верховної Ради України (постанови), президента України (укази), Кабінету Міністрів України (постанови), Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом (накази), місцевих державних адміністрацій (розпорядження), органів місцевого самоврядування (рішення), керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях (нормативні накази)

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини.

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

1) момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напрям темпоральної дії нормативного акта;

3) момент зупинення дії нормативного акта;

4) момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону.

Чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.В Конституції України порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На сьогодні в Україні такого закону не має. Зараз з цього питання діють Указ Президента України від 10 червня 1997 р. №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі—Указ №503) і Указ Президента від 1992 р. №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»(далі—Указ №493) та ін.


В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.офіційними друкованими виданнями є „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр”, газета „Голос України”, „Офіційний вісник Президента України”. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.


  1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

  2. Згідно з ч.5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта — з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.
  1. Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України”.


Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності. Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта —тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України „з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності”.