refik.in.ua 1






















Село Мигія





Там, де Південний Буг, пробиваючи дорогу

серед залишків прадавніх архейських гір

Українського кристалічного щита лине до Причорноморської низовини, на півночі

Миколаївської області, розташувалась казкова

земля. Земля знаменита й забута, зроджена

й врятована. Земля великої краси, унікальної

природи, історичних святинь української нації.










Історія села Мигії давня та цікава. Першим, хто приділив увагу нашій історії, це був Геродот Галікарнаський (485-425 р. до н.е.). Потім про Мигію писав Нестор Літописець у «Повісті минулих літ». Тут вперше ми зустрічаємо таку назву як «Емігея», що в перекладі з давньогрецької означає «моя земля». Історик ХІХ ст. Євдоким Зябловський у своїй книзі «Землеописания российской империи» доводить назву нашого села від десяти мигіївських порогів. Гомер у своїй «Ілліаді» називає жителів прибужжя «молокоїдами» і дає назву Бугу «Гіпаніс», що означає «велика ріка». Більш достовірні відомості про історію села ми знаходимо в ХУІІ - ХУІІІ ст. Аполлон Скальковський та історик козацтва Д.І.Яворницький доводять, що назва села тісно пов’язана із заснуванням запорізького зимівника. Була записана народна легенда, що передається з покоління в покоління:


«Було це в ХУІІІ ст. В пошуках щастя та волі забрів на мигіївські острови козак Іван Мигій. Сподобалася йому ця місцевість і вирішив він поселитися недалеко від Компанійської скелі. Ходив на полювання, ловив рибу, а вечорами сидів біля вогнища і згадував своїх козаків –побратимів. Одного разу почув Мигій тупіт татарських коней та брязкіт зброї. Він заховався в печері і спостерігав за дорогою. До вуха долетіла незнайома мова. Із-за повороту показався татарський загін. Попереду гнали полонених, обірваних, нещасних невільників. Недалеко чужинці стали табором (Турецький стіл), запалили багаття. Цілу ніч і день Мигій сидів у схованці. Однієї темної ночі козак вийшов на волю, підкрався до табору. Татари спали, він узяв у них їжу та зброю. Так робив він вилазки декілька днів і ночей. Одного дня, коли Мигій спостерігав за табором, в річку впав хлопчик. Він врятував цього хлопчика. За це кожного дня малий приносив йому їжу. В таборі татари помітили, що хлопчик кудись зникає. Вони його схопили і почали допитувати. Іванко не витримав і все розповів. Щоб спіймати козака, татари примусили хлопчика скочити ще раз в воду. Козак Мигій побачив, що хлопчик тоне, знову вирішив його врятувати. Татари обступили козака і стрілами та шаблями порубали його тіло на шматки.

Козака давно не стало, а пам’ять про нього живе у назві села».


Компанійський острів


Свою назву острів отримав від табору, де стояли «компанійські війська», що формувалися для розправи над гайдамаками. Острів ще називають Верхній або Пугач, його площа 11 десятин (1780 квадратних сажнів). На острові є висока гора Москалів горб.





Компанійська скеля

Проти острова знаходиться надзвичайної краси Компанійська скеля, в якій є дві печери, в народі названі Школа та Кузня. Перша має довжину 15 аршин а друга - 11. Тут знайдені зброя та залишки вуглин. Це свідчення, що довгі часи тут були сутички з татарами та російськими урядовими військами.





Бузькі пороги залишилися свідками того, як козацька старшина разом з царськими військами розправлялася з гайдамацькими ватажками. І до сьогодні є такі назви «Компанійська скеля», «Компанійська балка», «Компанійський поріг». Народ не забув про ці події і навіть записав народну пісню, присвячену цим подіям:


Чом Мигія, не славна була,

Поки в Мигії баталія не була.

Часник полковник бога благає,

Три тисячі орди сам побиває

Ой, ну ви ж, братці, нема того сина,

Та нема й мого рідного сина,

Чом Мигія не славна була?

Поки у Часника голова не впала.

(Уривок з народної пісні, записаний істориком села Мигії Вороніч М.П.)








Малий острів


Цей острів ще називають островом козака Мамая. Аполлон Скальковський, історик ХІХ ст., вивчаючи архіви Нової Січі, довів, що Мамай – це справжня історична особа, довгий час переховувався на цьому острові, здійснював напади на поляків та татар. За народними повір’ями, свої він скарби заховав біля одного з порогів, які до сих пір ніхто не знайшов. Дослідження церковного архіву показали, що справді в списку старожилів села Мигії проживали люди з іменем Мамай, Мамаєнко.





Турецький стіл

Цей незвичайної форми валун – пам’ятник природи та історії. Моноліт вражає своєю формою та розмірами. Справді велетенський стіл, у якого є дві ніжки, нахилені дещо до правого берега. Від стола нагору чиясь рука вирубала у камені сходи, зображення півмісяця і зірки. Це сліди правовірних мусульман чи турків, що стерегли тут свої кордони.






Великий острів

Назва цього острова Болгарський сад існувала довго тільки в народних повір’ях. Насправді під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. Османська держава сформувала загін з болгар, сербів, молдован, гагаузів та інших слов’янських народів. Під час цієї війни вони відмовилися воювати проти росіян і перейшли на їхній бік. Саме з цих козаків було сформовано Бузьке козаче військо, отаманом якого було призначено підполковника П.М.Скаржинського, майбутнього володаря села Мигія.





Дана місцевість тісно пов’язана з гайдамацьким рухом. Достовірно відомо, що на Великому та Малому островах, а також Компанійській скелі розміщувався головний стан гайдамаків, який постійно поповнювався місцевими втікачами.





Запорізький поріг


Це велетенська скеля висотою більше ніж 15 сажень (40 м) і шириною близько 10 сажень, що, неначе штучний міст, перекинута з одного берега на інший. Поріг та скеля були відомі в усьому запорізькому краї. Це місце постійних сутичок з татарськими ордами.







Карта земель Запорізької Cічі ( кінець ХУІІІ століття)

( з книги Д.Яворницького)