refik.in.ua 1

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ З ГІДРОЛОГІЇ
Артезіанські води – напірні підземні води, що приурочені до западин, синкліналей, кристалічних масивів, де розвинуті поруваті або тріщинуваті гірські породи. Найчастіше це зручні джерела водопостачання.

Базис ерозії – горизонтальна поверхня, нижче якої водний потік не може поглиблювати своє русло. Б. е. – рівень моря куди впадає потік. Місцевий базис ерозії – це рівень річки в місці впадіння притоки в головну річку. Б. е. може змінювати своє висотне положення внаслідок тектонічних рухів або коливань рівня моря.

Безстічна область – частина суші, річки якої не мають стоку в Світовий океан. Найбільші Б .о. лежать у посушливих районах Азії та Африки (наприклад, Арало-Каспійська Б .о.).

Болото – надмірно зволожена ділянка суші з вологолюбною рослинністю, яка має шар торфу завтовшки не менш як 0,3 м. Розрізняють низинні (евтрофні), верхові (оліготрофні), перехідні (мезотрофні) болота.

Бухта – невелика частина моря, озера, затоки, що вдається в сушу і більш-менш відокремлена береговими мисами або островами.

Витік або початок ріки – місце, з якого з’являється постійне русло річкового потоку. Витоком може бути стік із озера або потічок, що витікає з джерела, льодовика, болота.

Витрата води – об’єм води, що протікає за одиницю часу через живий переріз потоку.

Верховодка – сезонна вода – безнапірний горизонт підземних вод, який залягає близько до земної поверхні і не має суцільного простягання. Рівень верховодки залежить від гідрометеорологічних умов. Ця вода легко забруднюється, зникає в суху пору року або промерзає зимою.

Вітрові течії – течії, що виникають під впливом сили тертя вітру об водну поверхню. Вітрові течії називають також дрейфовими, якщо їх спричиняє вітер, сталий за напрямом і часом (напр., північна пасатна течія, течія західних вітрів тощо).

Водний баланс – кількісна характеристика всіх форм над­ходження і витрат води в межах країни чи окремих її ділянок. Елементи водного балансу – атмосферні опади, поверхневий та підземний притоки і стоки, конденсація вологи, випаровування тощо.

Водний переріз – поперечний переріз водотоку. Виділяють живий водний переріз – частина де швидкість течії більша від межі чутливості приладів, і мертвий простір – частина, де швидкість течії менша від межі чутливості приладів.

Водний режим – зміна рівнів та об’ємів води в річках, озерах, водосховищах і болотах, пов’язана із сезонними змінами клімату. Виділяють паводки, повені межені.

Водозбірний басейн – водозабірна площа, - територія, з якої в дану ріку чи річкову систему стікають поверхневі чи підземні води.

Воклюзиджерела в карстових областях, що являють собою вихід на денну поверхню підземної річки, відзнача­ються потужною і постійною витратою води.

Водоспад – падіння води в руслі ріки на місці крутого уступу в руслі. Вода може падати по декількох уступах, утворюючи серію водоспадів. Безперервно руйную­чись, особливо при основі, уступ відступає вверх по течії ріки.

Водоносний горизонт – пласт гірської (чи материнської) поро­ди, в якому вода фільтрується в порах або тріщи­нах під дією сили тяжіння чи гідростатичного тиску. У місцях виходу водоносного горизонту на денну поверхню утворюються джерела та ін.

Вододіл – лінія на земній поверхні, що розділяє стік атмосфер­них опадів по схилах, які спрямовані в різні сторони (здебільшого між двома суміжними потоками або їх системами – басейнами рік та морів). На рівнинах вододіл нерідко знаходиться на межиріччях, і лінію його визначити важко, а в горах вододіл різко виражений і співпадає з лінією гребеня хребта.

Води суші – води, що зосереджені в ріках, озерах, водосхо­вищах, болотах, льодовиках, в ґрунтах, в гірських породах. Запаси підземних вод переважають об’єм води які зосереджені у поверхневих водотоках і водоймищах. Води суші складаються в основному із прісної води, разом з атмосферним повітрям і сонячною енергією, - необхідні умови життя на Землі, існування людини, її господарської діяль­ності. Із усіх водних ресурсів на прісну воду припадає менше 2% , в тому числі придатну для користування – 0,3%.


Водний кадастр – систематизоване зведення відомостей про водні ресурси країни. Включає відомості про річки, озера, болота, моря, льодовики та підземні води, реєстрацію водокористувань, а також відомості обліку використання вод. Водний кадастр склада­ється з трьох розділів (поверхневі води, підземні води, використання вод).

Гаф – лагуна в гирлі ріки південного узбережжя ріки (типу Чорноморського лиману), відділена від моря островами або вузькими пісковими косами. Гафи утворюються внаслідок дії прибережної течії і морського припливу.

Гідрограф – графік зміни витрати води в річці протягом якогось часу. Гідрограф будується на основі даних про щоденні витрати води в місці спостереження за річковим стоком.

Гідрологічна сітка – сукупність річок та інших постійно або тимчасово діючих, а також озер і боліт на будь-якій території.

Гідрологічна станція – 1. Пункт, що проводить спостереження і вивчає гідрологічний режим водних об’єктів. Г.с. поділяють на річкові, озерні, болотні, воднобалан­сові, сніголавинні, селестокові, льодовикові, мор­ські. 2. Пункт з визначеними координатами в морі, озері, водосховищі, де ведеться серія гідрологічних спостережень.

Гідрологічний режим – закономірні зміни водного об’єкту в часі, зумовлені головним чином кліматичними особливостями. Г.р. виявляється у змінах рівня і витрати води, льодових явищ, температури води, кількості і складу наносів, концентрації мінеральних речовин русла річки тощо

Гідрологія – наука, що вивчає природні води в межах гідросфери. Виділяють океанологію, гідрологію суші, яка поділяється на гідрологію річок, озеро­знавство, гідрологію боліт, гідрологію льодовиків.

Гідросфера – переривчаста водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою. Представлена океанами, морями та поверхневими водами суші. До Г. відносять також підземні води, лід і сніг Антарктики та Антарктиди,, атмосферну воду, тощо. Г. вкриває 70,8% земної поверхні. Об’єм Г. – 13703 млн. км³.


Гляціологія – наука про всі форми льоду на земній поверхні й підземний лід. Наука про льодовики – рухомі природні скупчення льоду на суші, що виникли внаслідок акумуляції і перетворення твердих атмосферних опадів.

Глибинні течії – течії у товщі води (нижче 150 – 200 м), на яку не впливає динамічна дія вітру. Зумовлюються різною щільністю води або компенсацією згінно-нагінних явищ.

Гирло – кінцева ділянка річки в місці впадіння її в другу річку, озеро, море або місце де води ріки зникають в пісках.

Ґрунтові води – підземні води першого від поверхні Землі постійного водоносного горизонту.

Губа – затока, що глибоко заходить в сушу і в яку впадає ріка.

Густота річкової сітки – відношення суми довжин усіх річок басейну або даної території, вираженої у погонних кілометрах, до площі басейну чи території, вираженої у квадратних кілометрах.

Джерело – природний вихід підземної води на земну поверхню або під воду (підводне джерело). Виникає в понижених місцях, де водоносні горизонти виходять на земну поверхню. Джерела є прісні і мінеральні, холодні і гарячі, постійні, тимчасові, сезонні; розрізняються джерела також за умовами утворення і по дебіту.

Диск Секкі – прилад для вимірювання прозорості води у водоймах.

Дрейфові течії – течії у водоймах, поверхневих шарах моря чи океану, що спричиняються дією вітру.

Затока – ділянка водної поверхні океану, моря, водосховища, що вдається в сушу і слабо відокремлена від відкритого океану чи моря. Серед заток розріз­няють бухти, естуарії, фіорди, лагуни, лимани, губи і гафи.

Затори льоду – нагромадження крижин під час льодоходу у звуженнях русла, на відмілинах, при крутих поворотах долини і других місцях, де утруднений прохід крижин.

Згінно-нагінні явища – спади і підняття рівня води біля берегів водойм (моря, озера), спричинені течіями, що утворюються під дією вітру.


Естуарій – лійкоподібне, широке гирло ріки у вигляді морської затоки, що утворюється під впливом морських течій і високих припливів. Наприклад, Єнісей, Темза.

Ерозія – процес руйнування гірських порід водним потоком. Ерозія складається з наступних процесів: 1) прямої механічної дії водного струменя на ложе; 2) переносу і волочіння уламків матеріалу; 3) обточування і шліфування уламків і ложа; 4) розчинення порід водою. Розрізняють площинну ерозію, яка сприяє згладжуванню рельєфу, і лінійну ерозію (руслову), що приводить  до утворення заглибин, ярів, і в кінцевому результаті долин. Руслова ерозія поділяється на бокову, яка приводить до розширення дна долини шляхом меандрування потоку, глибинну, яка формує профіль рівноваги і регресивну, що подовжує яри і долини шляхом відступання вершин. Найнижча площина, до рівня якої зноситься матеріал, називається базисом ерозії.

Живий переріз ріки – площина перерізу потоку, перпенди­кулярна напряму течії.

Лагуна – 1) неглибока частина моря (океану), відокремлена від нього смугою берегових валів, кораловим рифом і з’єднана з морем вузькою протокою (або протоками). 2) ділянка моря всередині атолу або між кораловими рифами і берегом.

Лиман – затока, відокремлена від моря пісковою косою, в якій є вузька протока, що з’єднує лиман з морем. Звичайно лиман – це затоплена частина найближчої до моря ділянки річкової долини (напр. Дністровський, Дніпровський лимани).

Льодовик – природні скупчення мас льоду в гірських або полярних областях, що зазнають в’язкопластичних течій під впливом сили тяжіння.

Льодостав – 1) процес утворення на поверхні водоймища або водотоку нерухомої криги; 2) період, на протязі якого спостерігається непорушний крижаний покрив на ріці або другому водоймищі. Тривалість льодо­ставу і товщина криги залежить від тривалості і температурного режиму зими, особливостей водой­мища, потужності снігового покриву тощо.


Льодохід – рух крижин і крижаних полів по ріках і озерах під дією течії або вітру. Розрізнять осінній льодохід, коли рухаються крижини, що змерзаються перед льодоставом, і весняний льодохід, коли крига утворюється в результаті порушення крижаного покриву при підвищених рівнях і швидкості течії.

Льодяне сало – плаваючі на поверхні води скупчення крижаних кристалів у вигляді голок, що змерзлися, які створюють тонкий шар сірувато-свинцевого кольору, що нагадує жирові плями.

Ізобати – лінії на географічній карті, що сполучають однакові глибини дна океанів, морів чи озер. Відображають підводний рельєф.

Ізогаліни – лінії на географічній карті, що сполучають точки з однаковою солоністю води.

Компенсаційні течії – горизонтальні переміщення водних мас, що поповнюють витрату води на якій-небудь ділянці океану, моря, озера (напр. Міжпасатні протитечії в океанах).

Кругообіг води – безперервний процес обігу води на Землі: випаровування за рік з поверхні Світового океану 448 тис. км³, з поверхні суші близько 71 тис. км³, сума опадів – 519 тис. км³ (при постійному вмісті води в атмосфері 13 тис. км³).

Меандри – звивини русла ріки, що виникають внаслідок цирку­ляції води в річковому потоці. Меандри часто пере­творюються в стариці.

Межень – період низьких рівнів води в річках внаслідок змен­шення притоку води з водозбірної площі під час сухої або морозної погоди.

Міжпластові води – підземні води, що знаходяться у водоносних пластах, які залягають між пластами водотривких порід. В більшості випадків міжпластові води напірні.

Межиріччя – територія, що розташована між двома долинами рік і охоплює весь вододільний простір

Мінеральні води – води (звичайно підземні) з підвищеним вміс­том деяких хімічних елементів і сполук, а також газів.

Модуль стоку – кількість води, що стікає за одиницю часу з одиниці площі водозбору, виражена в л/с, на км² або м³ на км². Розрізняють модуль поверхневого стоку, найбільшого і найменшого стоку за якийсь період, загальний сумарний.


Моречастина океану, в більшій чи меншій мірі ізольована від нього ділянками суші або підвищеннями підводного рельєфу і відрізняється від відкритих частин океану гідрологічними, метеорологічними і кліматичними режимами. Моря поділяються на окраїнні і внутрішні (внутріматерикові, міжматерикові, міжострівні).

Морські течії – поступальний рух водних мас в океанах і морях. М. т. виникають під дією вітру (дрейфові або вітрові), нерівномірного розподілу температури і солоності води, атмосферного тиску (градієнтні), за рахунок припливу або відпливу морських вод (стічні і компенсаційні), припливотворчих сил Місяця і Сонця (припливно-відпливні). Обертання Землі відхиляє потоки вод в північній півкулі вправо, а в південній – вліво. Основний вид руху поверхневих вод – вітрові течії. Розрізняють також М. т. поверхневі, глибинні, придонні; теплі, холодні; солоні і опріснені; постійні, тимчасові, періодичні. М. т. сприяють обміну вод, збагаченню їх киснем і харчовими речовинами, зміні берегів, зміні глибин, перенесення льоду, впливають на циркуляцію атмосфери і клімат.

Норма стоку – середня величина стоку для визначеного відрізку часу (року, сезону, місяця тощо), що вираховується за багаторічними спостереженнями. Вираховується звичайно норма річного стоку і виражається у вигляді середньої багаторічної витрати води в км³.

Озеро – западина на поверхні суші, заповнена водою. За походженням озерних западин озера поділяють на тектонічні, вулканічні, льодовикові, карстові тощо.

Океан – Світовий океан – безперервна водна оболонка Землі, яка оточує материки й острови і має однорідний сольовий склад (середня солоність води 53‰). Океан ста­новить більшу частину гідросфери (94%) і займає близько 70,8% земної поверхні (361 млн. км²). Об’єм океану – 1370 млн. км³, середня глибина – 3795 м, найбільша глибина – 11220 м (Маріанський жолоб). Океан має великі харчові, енергетичні й мінеральні ресурси.

Океанографія – 1. Синонім океанології. 2. Наука, що вивчає фізичні й хімічні властивості водного середовища, закономірності фізичних і хімічних процесів та явищ у Світовому океані в їх взаємодії з атмосферою, сушею і дном.


Перекат – мілководна ділянка русла ріки у вигляді вала, підводної гряди, що пересікає русло під деяким кутом.

Перехват – захоплення однією рікою верхів’я другої ріки. Поступово врізаючись в ході ерозії своїм верхів’ям у вододіл, ріка перерізає його і проникає в долину сусідньої ріки, що протікає на більш вищому рівні; води перехопленої ріки тепер течуть у ріку – “загарбницю”.

Плесо – порівняно глибока ділянка русла між двома перекатами. Утворюється там, де під час повені швидкість течії велика та інтенсивно розмивається дно.

Повінь – періодичний, тривалий підйом рівня і збільшення витрати води в річці, що виникає внаслідок рясних дощів, інтенсивного танення снігу, льодовиків та ін. Повінь виникає нерегулярно.

Паводок – швидкий і короткочасний підйом рівня і збільшення витрати води в ріці, що виникає внаслідок інтенсивних дощів, інтенсивного танення снігу, льодовиків, тощо. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Значний паводок може викликати повінь.

Підземні води – води, що розташовані у верхньому шарі земної кори (до 12 – 16 км) в рідкому, твердому і пароподібному стані. Заповнюють пори і тріщини в пісках, галечниках, карстові пустоти. Поділяються на безнапірні ґрунтові води, і напірні артезіанські. Розрізняють води прісні, мінеральні і розсоли, термальні і радіоактивні. Прісні води використовують для водопостачання і зрошення, мінеральні – для лікування, розсоли для вилучення кухонної і других солей. Підземні води – частина гідроресурсів, що розглядаються як корисні копалини, що відновлю­ються в процесі їх експлуатації.

Підземний стік – 1) рух підземних вод від області живлення до областей витрати під дією гідравлічного напору або сили тяжіння в процесі кругообігу вологи в природі; 2) кількість води, що проноситься водотоком через поперечний переріз за одиницю часу або за деякий його проміжок. П. с. характеризується коефіцієнтом, що показує, яка частина атмосферних опадів йде на живлення підземних вод, а також витратою, модулем, об’ємом.


Падіння ріки – різниця відміток висот поверхні води в двох точках вздовж течії ріки, що розташовані на деякій відстані один від одного. Різниця висот між витоком і гирлом називається повним падінням ріки. Звичайно вирахо­вують падіння ріки на 1 км русла. Для рівнинних рік воно складає декілька см/км, для гірських – декілька м/км.

Похил ріки – відношення падіння до її довжини. Для всієї ріки її похил знаходять шляхом вирахування похилів на окремих ділянках, а потім усереднення цих даних.

Припай – нерухомий лід у вигляді суцільного покриву, що утворився біля берегів арктичних і антарктичних морів внаслідок розвитку льодових заберегів і змерзання дрейфуючих льодів. Зимою в Арктиці припай здебільшого покриває затоки, протоки, а також акваторії морів в межах декількох сотень км товщиною 2,5 – 3 м і більше. Місцями у високих широтах припай влітку не встигає розтанути.

Режим річок – закономірні зміни (добові, сезонні, багаторічні) рівнів і витрат води, швидкості течії, льодових явищ, хімічного складу води, а також рельєфу русла, характеру берегів тощо.

Річки – водні потоки, що течуть у природних руслах і живляться за рахунок поверхневого і підземного стоків з їх басейнів. Виділяють річки головні (впадають в моря, озера або губляться в пісках чи болотах) та їх притоки (впадають в головні річки); Річки рівнинні й гірські; за господарським використанням – судноплавні і несудноплавні ті ін.

Річкова система – сукупність річок у межах одного річкового басейну. Складається з головної річки (стовбура системи) і приток 1-го, 2-го і дальших порядків. Річкова система називається за назвою головної річки.

Річкова сітка – сукупність річок у межах визначеної території.

Русло – найнижча частина річкової долини, по якій відбувається постійний стік води. Русло деформується внаслідок ерозійної дії водного потоку, що розмиває дно, береги і переносить матеріал вниз за течією та відкладає його на ділянках з меншими нахилами і швидкістю течії.


Сейші – стоячі хвилі великого періоду (від кількох хвилин до десятків годин), які виникають у замкнених водоймах під впливом різниці атмосферного тиску, сейсмічних явищ, згонів і нагонів води.

Селевий потік – короткочасний потік, що раптово виник в руслі гірської річки з різким підйомом рівня і високим вмістом (до 75%) грязекам’яного матеріалу. Причина – інтенсивні і тривалі зливи, бурхливе танення снігу і льоду в горах. Руйнують дороги, споруди тощо.

Снігова лінія – снігова границя, вище якої в горах зберігається нетанучий сніг, що з часом перетворюється в фірн, а потім у лід. Вище снігової лінії нагромадження твердих опадів переважає над їх таненням і випаровуванням.

Твердий стік – маса завислих і волочених по дну та розчинених речовин, що проносяться рікою через поперечний переріз за певний проміжок часу.

Уріз води – лінія пересікання водної поверхні водоймища з поверхнею суші, тобто межа води біля берега водоймища.

Фарватер – смуга глибин в руслі ріки, найбільш сприятлива для плавання суден, вважається лінією найбільших глибин.

Фірн – скупчення зернистого снігу, що утворився внаслідок неодноразового підтавання і наступного замерзання снігу під тиском вище лежачих шарів.

Хвилі – коливальні рухи верхнього шару водної маси в морях, озерах, водосховищах.

Цунамі – гігантські хвилі висотою до 2 – 3 м і швидкістю поширення 400-800 км/год., що виникають внаслідок підводних землетрусів. При підході до берега висота хвилі зростає в 5 – 10 разів, швидкість зменшується і вони спричиняють великі руйнування.

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Богословский Б.Б., Самохин А.А., Иванов К.Е., Соколов Д.П. Общая гидрология. – Л., 1984. 356 с.

2.     Давыдов Л.К., Дмитриева А.А., Конкина Н.Г. Общая гидрология. – Л., 1973. 642 с.

3.     Льовович М.И. Вода и жизнь. – М., 1986. 254 с.


4.     Мировой водный баланс и водные ресурсы Земли. – Л., 1974. 636 с.

5.     Муравейский С.Д. Реки и озёра. Гидробиология. Сток. – М., 1960. 388 с.

6.     Михайлов В.Н., Добровольский А.Д. Общая гидрология. – М.: 1991.

7.     Разумихин Н.В. Природные ресурсы и их охрана. – Л., 1987. 266 с.

8.     Чеботарев А.И., Общая гидрология. – М., 1975. 544 с.

9.     Агеева Р.А. Происхождение имен рек и озер . – М.: наука, 1985. – 144 с.

10. Лесненко В.К. Мир озер. – М.: Просвещение, 1989. – 158 с.

11. Бойко Р.Д., Чернюк Г.В. Основи фізичної географії: Навчальний посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 288 с.

12. Калинин Г.П. Проблемы глобальной гидрологии. – Л., 1968. 377 с.

13. Клиге Р.К. Изменения глобального водообмена. – М., 1985. 247 с.

14. Сузюмов Е.М., Ципоруха М.И. Открывая тайны океана. – М.: Знание, 1991. – 192 с.

15. Физическая география материков и океанов. /Под редакцией А.М. Рябчикова. – М.: Высшая школа, 1988.

16. Богданов Д.В. Региональная физическая география Мирового океана. – М.: Высшая школа, 1985.

17. Галеркин Л.И., Бараш М.Б., Сапожников В.В. и др. Тихий океан. – М.: Мысль, 1982.

18. Канаев В.Ф., Нейман В.Г., Парин Н.В. Индийский океан. – М.: Мысль, 1975.

19. Леонтьев О.К. Физическая география Мирового океана. – М.: МГУ, 1982.

20. Долгушин Л.Д., Осипова Г.Б. Ледники. Сер. Природа мира. – М.: Мысль, 1989.