refik.in.ua 1 2 3 4 5

Необхідні кроки:

Зосередити обіг державних цінних паперів на біржовому ринку, створення високоліквідного біржового ринку ОВДП.

Переглянути підходи до лістингових вимог, а саме:


  • знизити вимоги до фінансових показників, що обумовлюють допуск цінних паперів у лістинг;

  • дозволити допуск цінних паперів з ініціативи маркет мейкера;

  • дозволити включення цінних паперів у лістинг за наслідками їх обігу на інших фондових біржах, не вимагаючи регулярних торгів протягом найменше півроку (так званий крос-лістинг);

  • одночасно треба посилити вимоги до перебування цінних паперів у лістингу. (обумовити наявність маркет-мейкера та збільшення обов’язкового для перебування в лістингу обсягу торгів).

Стимулювати первинне публічне розміщення цінних паперів (IPO) через:

  • допуск окремих цінних паперів до лістингу за умови їх розміщення (обігу) виключно через кваліфікованих інвесторів;

  • надання визначення колу кваліфікованих інвесторів;

  • спрощення умов розміщення цінних паперів та реєстрації випуску;

  • встановлення вимог до андеррайтерів та маркет-мейкерів.

Забезпечити безпосередню участь органів державної влади (ФДМУ, Державна іпотечна установа) у біржових торгах на фондовому ринку.

Впровадити інструменти РЕПО та маржинальне кредитування.


До розділу 2 «Удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного і ефективного функціонування», який передбачає консолідацію інформаційної та технологічної біржової системи фондового ринку, модернізацію депозитарної системи України, підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку, сприяння розвитку та становлення потужних національних інституційних інвесторів.

Дана редакція Програми продовжує хибну традицію, коли клірингова та платіжна інфраструктура фондового ринку розглядаються окремо від депозитарної та біржової систем, без виділення пов’язаних тенденції їх інформаційної та організаційної взаємодії.


В запропонованому проекті лише згадується про необхідність створення «системи клірингу та розрахунків», яка разом з центральним депозитарієм забезпечить «мінімізацію ризиків при виконанні угод з цінними паперами». Але нічого не говориться стосовно того, як це зробити.

Під інфраструктурою фондового ринку слід розуміти не лише біржову та депозитарну системи. Виникнення (впровадження) біржових фінансових інструментів, що не обліковуються в депозитаріях, випереджаючий розвиток біржових технологій та вимоги до підвищення ліквідності фінансових інструментів (в т.ч. і щодо кількості укладених договорів), необхідність інтеграції фондового ринку з міжнародними ринками капіталу (через незрівнянно вищі вимоги до посттрейдингових процедур, що існують на цих ринках), координація з розвитком біржових технологій на товарних біржах – все це вимагає визначити принципову схему взаємодії біржової, депозитарної, платіжної та клірингової систем.

Насправді, дві останні системи, з огляду на мізерність біржового сегменту, досить довго не дуже цікавили ринок, а позабіржовий ринок цілком задовольняла загальноприйнята схема розрахунків, що використовує виключно існуючу міжбанківську платіжну систему. Про кліринг і зовсім мови не було. Але сучасні посттрейдингові технології вимагають якнайшвидшої взаємної адаптації усіх перелічених систем, як одну з пріоритетних умов розвитку біржової торгівлі.

Підкреслимо, що мова наразі йде не про вдосконалення існуючої взаємодії (до цього ще досить далеко), а лише про визначення базових принципів, підходів до такої взаємодії.


2.1. Кліринг за наслідками біржових торгів (створення клірингової системи).


ПРОБЛЕМА:


Тема клірингу найменш розроблена в українському законодавстві, а, відповідно, не знайшла гідного відображення у законодавчому та нормативному регулюванні.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає кліринг, як фінансову послугу, але не дає навіть його визначення.


В Законі України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» міститься наступне визначення клірингу: „кліринг – отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів”. Однак, Закон України ”Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” містить дещо інше визначення, яке, втім, принципово не відрізняється від попереднього „кліринг – механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов’язань”.

Проект Закону України «Про товарну біржу» (прийнятий за основу Верховною Радою України 09.07.2003р.) надає інше, на наш погляд, більш повне та виважене визначення клірингово-розрахункової діяльності – «визначення взаємних зобов’язань учасників біржового товарного ринку за біржовими угодами, створення системи гарантій з виконання зобов’язань за біржовими угодами та організація проведення розрахунків між учасниками біржового товарного ринку».16

В Україні набув поширення17 умовний синтетичний термін – так звана «розрахунково-клірингова» діяльність. Це змішує поняття клірингу та розрахунків (settlement) та неправомірно перерозподіляє функції між біржовою, депозитарною, кліринговою та платіжною системами.

Безумовно, кліринг – це окрема операція, яка не включає в себе розрахунки в цінних паперах або переказ грошових коштів. Кліринг передує переказу коштів та поставці фондових цінностей. Необхідно підкреслити (і це дуже важливо для подальшого аналізу проблеми), що кліринг (клірингова система) здійснює координування всього подальшого процесу проведення розрахунків за договорами, укладеними на фондовій біржі за участю як депозитаріїв (депозитарної системи), так і платіжної системи (в тому числі банків).18 Причому законодавство чітко розрізняє кліринг з цінними паперами, кліринг з грошовими коштами та, мабуть, кліринг з товарними цінностями.


Які ж суб’єкти і з якими активами відповідно до діючого законодавства України можуть здійснювати кліринг? Відповідно до ст. 20 базового Закону "Про цінні папери та фондовий ринок" "діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) зі створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозиції, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі". Ст. 26 цього ж Закону встановлено, що "організатори торгівлі можуть здійснювати діяльність з проведення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів), які укладаються на такому організаторі торгівлі". (На підставі цих двох статей можливе двояке тлумачення, а саме: або законодавець допускає можливість проведення клірингу і розрахунків біржею тільки для похідних (деривативів), або кліринг і розрахунки щодо похідних можуть здійснювати виключно фондові біржі, які можуть це робити й за іншими фінансовими інструментами.)

Кліринг грошових коштів в Україні регулюється Законами України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Це спеціальний закон, що регулює грошові розрахунки в Україні та узагальнює регуляторні вимоги до суб’єктів переказу коштів та їх регулювання, в тому числі при розрахунках за договорами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів. Крім того, відповідно до статті 40 Закону України «Про Національний банк України» саме Національний банк «встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб… дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків». Відповідно НБУ було прийнято «Положення про діяльність в Україні внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем» (затверджене Постановою Правління НБУ від 25.09.2007р. №348 із змінами та доповненнями), яке встановлює, крім іншого, надання дозволу на здійснення грошового клірингу19. Додамо: ст. 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" зазначає, що завданням Комісії є визначення "за погодженням з Національним банком України особливостей отримання комерційними банками ліцензії на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність".


Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» № 710/97-ВР від 10.12.1997 регулює відношення виключно щодо клірингу цінних паперів20.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що законодавство покладає функції клірингу на наступні установи:


  • кліринг у цінних паперах можуть здійснювати фондові біржі та депозитарії;

  • кліринг і розрахунки за похідними (деривативами) можуть здійснювати фондові біржі, які повинні вести облік цих похідних;

  • грошовий кліринг можуть здійснювати фінансові установи–члени платіжних систем (банки та не банки) за наявності дозволу НБУ.

Тема клірингу загострилася, коли ВАТ «Українська біржа» впровадила технологію «центрального контрагента» (Central Counterparty - ССР). Нормативна неврегульованість клірингу призвела до того, що функції ССР в Україні почав виконувати звичайний торговець цінними паперами (ТОВ «Український центральний контрагент»), а мотивами впровадження технології стали, по суті, наявність відповідних технічних можливостей у ВАТ «Українська біржа» та унеможливлення ідентифікації контрагента за наслідками торгів.

Втім, у світі функції ССР дещо інші – це максимальне зниження ризиків розрахунків, здешевлення плати за трансакції та надання додаткових операційних можливостей учасникам розрахунків. Причому ССР – це не спосіб розрахунків, а виключно технологія клірингу, а особа, що акумулює на себе ризики – це не звичайний брокер (який дуже умовним чином набуває інформацію про усіх контрагентів усіх учасників торгів та, завдяки відсутності нормативного регулювання, невідомо, яким чином знижує ризики)21, а нормативно врегульована послуга клірингової організації. Вочевидь, статус ССР – це статус технічної сторони в договорі, що укладається на біржі, яка не має економічного зиску за цими договорами. Але це вже відноситься до сфери дії цивільного права


Ситуація потребує якнайшвидшого врегулювання, оскільки клірингова технологія ССР є такою ж важливою умовою інтеграції з міжнародними фінансовими ринками, як і центральний депозитарій.

Однак проблеми клірингу не обмежуються ССР.

Діюче Положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР № 1001 від 17.10.2006, класифікацію видів клірингу та технологію клірингу якраз і не розглядає, замінивши це описом функціонування так званих «технічних рахунків». Більшь того, єдиними умовами проведення клірингу депозитарієм за цим Положенням є наявність відповідної ліцензії та формування гарантійного фонду.

Використання простого послідовного клірингу з грошовим врегулюванням за кожним укладеним договором при проведенні розрахунків за ОВДП в НБУ, коли за операційний день при значному операційному напруженні можна розрахувати не більше 2-х операцій, відштовхує цей ринок від бірж.22

Як вже вказувалося раніше, законодавче та нормативне регулювання клірингу в Україні досить заплутане та хаотичне.23

Крім того, діюче законодавство, що регулює клірингову діяльність, має яскраво виражений галузевий (фрагментарний) характер. Це знаходить своє відображення у тому факті, що на кожному з сегментів фінансового та товарного ринку склалося відмінне регулювання подібних відносин.

Втім, будь-який кліринг пов'язаний з операційним ризиком, який повинна знижувати клірингова організація.24

І, нарешті, центральна проблема як клірингу, так і розрахунків за договорами щодо цінних паперів - нівелювання ризиків завершення розрахунків за зобов’язаннями, що виникли внаслідок укладення договорів або проведення клірингу за ними. Мова йде про виключення можливості накладення арешту або звернення стягнення на активи, призначені для забезпечення розрахунків за наслідками біржових торгів, тобто, активи, заблоковані на рахунках в цінних паперах та в грошових коштах. Додатково потрібно також встановити правові наслідки зміни та припинення зобов’язань у зв’язку із проведенням клірингу, а також порядку визначення зобов’язань, які виникають внаслідок проведення клірингу. Йдеться, в тому числі, і про обов’язковість докладно визначитись із первинними документами за наслідками клірингу (наприклад, клірингова відомість, клірингове розпорядження тощо).


Ситуація, що склалася на ринку депозитарних послуг, підштовхує до зниження ризиків депозитарної діяльності, а отже відокремлення клірингової діяльності та діяльності з переказу коштів від депозитарної.


ЗАВДАННЯ


  • впровадження в Україні сучасної моделі клірингу за наслідками біржових торгів.


Необхідні кроки:

З метою впровадження сучасної моделі клірингу необхідно:

Прийняти спеціальний Закон України «Про кліринг та клірингову діяльність в Україні» (цей закон буде відноситися до сфери дії цивільного права в частині регулювання відносин, що виникають при здійсненні клірингу та клірингової діяльності, а в частині визначення повноважень органу (органів), що здійснюють нагляд за кліринговими установами та нормативне регулювання, - до дії адміністративного права). Причому цей закон бажано приймати одночасно з Законом України «Про систему депозитарного обліку», який повинен визначити функції Центрального депозитарію.

Цим Законом повинно врегулювати:

  • поняття клірингу, як окремого виду діяльності на фондовому ринку незалежно від виду активу (цінні папери, деривативи, грошові кошти,) щодо якого здійснюється кліринг;

  • вимоги до клірингових установ, центрального контрагента;

  • впорядкування видів клірингової діяльності, в першу чергу – централізованого клірингу, в тому числі на строковому ринку;

  • умови суміщення клірингової діяльності (її видів) з іншими видами фінансових послуг;

  • ліцензування клірингової діяльності незалежно від того, чи здійснюється кліринг за договорами, що укладені на фондовому або товарному ринку;

  • закріплення правового статусу клірингового рахунку, що повинен відкриватися в Центральному депозитарії (комерційних банків або НБУ);
  • впорядкування заходів щодо зниження ризиків при проведенні клірингу (створення пулу гарантій установ учасників клірингу, страхових гарантійних фондів, встановлення вимог до учасників клірингу).


.

2.2. Розрахунки за укладеними на біржі договорами.

ПРОБЛЕМА:

Набагато менш популярною темою, ніж створення Центрального депозитарію, є проведення грошових розрахунків (вірніше, у відповідності до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» правильнішим буде термін «переказ коштів») за договорами щодо цінних паперів, які укладені на фондовій біржі.

Вище вже вказувалось на суттєву відмінність розрахунків та клірингу. Дійсно, у міжнародній практиці Settlement – це саме розрахунки.

Хто ж згідно з українським законодавством може здійснювати розрахунки та за якими активами?

При реалізації моделей розрахунків за наслідками біржових торгів учасники ринку (депозитарії цінних паперів та фондові біржі) в першу чергу акцентують увагу саме на системі розрахунків в цінних паперах. Натомість неврегульованість розрахунків в грошових коштах (переказу коштів) призводить до відокремлення біржового ринку від платіжних систем, насамперед між банківської системи, і наявності проблем при формуванні первинних документів на підтвердження руху коштів в бухгалтерському та податковому обліку. Відсутність зрозумілої системи розрахунків за наслідками біржових торгів віртуалізує і профанує будь-які біржові механізми, має наслідком операційні, юридичні та податкові ризики для учасників торгів (наприклад, через відсутність легітимних первинних документів).

Розрахункова модель, яка використовує поточний рахунок депозитарію, відкритий в банку, реалізована як у ВДЦП, так і в НДУ. Довгий час депозитарії, а за ними фондові біржі та учасники біржових торгів немовби не бачили в цьому проблеми. При цьому посилалися на «пряму норму» Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та ігнорували факт протиріччя з базовим для переказу коштів Законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»(див. 23).


Нещодавно НБУ прийняв рішення надати ВДЦП статус учасника Системи електронних платежів (СЕП) НБУ та право відкривати грошові рахунки25, що дає можливість реалізувати модель, в якій ВДЦП фактично відіграє роль банку.

Ця модель розрахунків значною мірою повинна легітимізувати проведення переказу коштів за наслідками укладених на біржі договорів і може розглядатися як крок уперед. Але навряд чи можна казати, що проблема остаточно вирішена.

Слід мати на увазі, що нагромадження різноманітних функцій, в т.ч. щодо переказу коштів (а мабуть, що і грошового клірингу) на депозитарії цінних паперів автоматично та неприйнятно збільшує концентрацію ризиків на депозитарній системі, хоча, на наш погляд, ці ризики вже й так є критичними.

Якщо придивитися до схеми прискіпливо, то можна побачити, що роль НБУ в якості центрального банку не збільшується. Національний банк і комерційні банки як не приймали, так і не прийматимуть безпосередньої участі в системі переказу коштів за наслідками біржових торгів.

Міжнародний досвід побудови переказу коштів за результатами біржових торгів показує, що з огляду на необхідність зниження ризиків завершення розрахунків, запровадження принципу DvP, як правило, використовується система розрахунків за участю спеціалізованої установи, що виконує функції координатора розрахунків центрального банку та комерційних банків, які при цьому виконують притаманну їм функцію. Центральний банк виконує функції гаранта завершення розрахунків з огляду на безризикованість «грошових коштів на рахунку в центральному банку». А обов’язковість участі комерційних банків в системі диктується великою питомою вагою грошових розрахунків за наслідками біржових торгів в загальному об’ємі грошового обігу на розвинених ринках. Більш того, міжнародні рекомендації щодо зниження ризиків розрахунків наголошують, що у разі, якщо розрахунковим банком при виконанні зобов’язань за результатами біржових торгів є не центральний банк країни, то така система вважається надто ризикованою.


Тобто, реалізація «моделі ВДЦП» не наблизить систему розрахунків до більш розвинених ринків капіталу. До того ж, ця система відсторонює комерційні банки від природної для них функції участі в переказі коштів і, більше того, ВДЦП фактично «конкурує» з комерційними банками, відбираючи в банківської системи ліквідність. Тому не слід обмежуватись виключно моделлю, що запропонована. Корисність цієї моделі можлива тільки з огляду на мізерність об’єму розрахунків за наслідками біржових торгів в загальному грошовому обігу України.

Практичне зниження ризиків, пов’язаних із платоспроможністю того чи іншого комерційного банку – учасника системи розрахунків, може досягатися шляхом побудови системи управління субкореспонденськими (окремими кореспондентськими) рахунками цих банків, відкритих в центральному банку спеціально для проведення розрахунків за наслідками біржових торгів. Управління субкорреспонденськими рахунками здійснює спеціалізована установа, що поєднує цю діяльність з проведенням клірингу.

Чи можливо подібну систему побудувати в Україні? З огляду на національне законодавство – цілком можливо26. Для цього, на наш погляд, потрібно (можливо) використовувати спеціалізовану (з метою зменшення ризиків) платіжну систему, платіжна організація якої повинна вести (обліковувати) рахунки кожного учасника біржових торгів, проводити (щонайменше) кліринг у грошових коштах та управляти (контролювати) коррахунками банків-членів платіжної системи, відкритими в Національному банку України. Така платіжна організація повинна бути або банком, або небанківською фінансовою установою, яка отримала ліцензію Держфінпослуг (але аж ніяк не депозитарієм цінних паперів). Правила цієї платіжної системи повинні також пройти погодження (реєстрацію) в Національному банку України. Важливо, щоб ці правила передбачали також можливість блокування грошових коштів на рахунках, відкритих у членів платіжної системи.27

Такий підхід різко підвищує надійність всієї платіжної системи та, по суті, об'єднує спеціалізовану платіжну систему переказу коштів за наслідками біржових торгів та існуючу міжбанківську платіжну систему.


Вагомим аргументом на користь саме такої моделі розрахунків є її практична відповідність системам розрахунків Euroclear, Crest тощо. Взагалі використання системи розрахунків за участю НБУ в якості розрахункового банку не тільки несе очевидні переваги з точки зору зниження ризиків та стимулювання банків до участі в платіжній системі, але й створює умови для інтеграції українського фондового ринку з міжнародними.

Підкреслимо, що не варто приймати спеціальне законодавство щодо платіжних систем. Воно достатньо врегульовано діючим Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».



<< предыдущая страница   следующая страница >>