refik.in.ua 1 2 ... 4 5






Пропозиції АУФТ

ДО ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ

ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

НА 2011 – 2015 РОКИ


Ознайомившись із робочою версією Програми розвитку фондового ринку України на 2011–2015 роки, підготовленою робочою групою ДКЦПФР, вважаємо за необхідне надати пропозиції щодо розширення, доповнення та уточнення окремих положень згаданої Програми в межах структури, запропонованої в даній редакції Програми.


Загальний план пропозицій:

До розділу 1 «Збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку»

1.1. Активізація вторинного обігу державних цінних паперів.

1.2. Перегляд підходів до лістингових вимог.

1.3. Впровадження біржового IPO.

1.4. Активізація безпосередньої участі органів державної влади у біржових торгах на фондовому ринку.

1.5. Інструменти РЕПО та маржинального кредитування.

До розділу 2 «Удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного і ефективного функціонування»

2.1. Кліринг за наслідками біржових торгів (створення клірингової системи).

2.2. Розрахунки за укладеними на біржі договорами

2.3. Підвищення ролі та консолідація біржової торгівлі.

2.4. Модернізація депозитарної системи

До розділу 3 «Удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на фондовому ринку та захисту прав інвесторів»

3.1. Визначення місця та ролі саморегулівних організацій у розвитку фондового рину.

3.2. Наскрізна автоматизація всіх ринкових процесів, створення системи ЕДО на ринку

3.3. Фінансовий облік

3.4. Моніторинг та пруденційний нагляд

До розділу 4 «Стимулювання подальшого розвитку фондового ринку України»


4.1. Інтеграція вітчизняного фондового ринку з міжнародними ринками капіталів

4.2. Податкове законодавство

4.3. Валютне регулювання


До розділу 1 «Збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку», який передбачає суттєве розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками, удосконалення засад функціонування боргового ринку та запровадження нових видів інструментів, покращення інформаційної прозорості фондового ринку України, популяризацію фондового ринку.

Під інструментами фондового ринку для цілей Програми маються на увазі самі фінансові інструменти, можливі операції з ними (операції РЕПО, маржинальні операції), а також технології ринку (процедури допуску інструментів, допуск окремих категорій учасників – державних установ), зміна механізмів торгівлі вже існуючими інструментами.

Заходами щодо розширення кількості фінансових інструментів, посилення ролі фондового ринку в процесах приватизації вбачаються заходи по вирішенню наступних проблем:


ПРОБЛЕМИ:


1.1. Активізація вторинного обігу державних цінних паперів.

У світі найбільш надійними та ліквідними фінансовими інструментами є державні цінні папери. В Україні ж 80-95% обігу ОВДП протягом 2003-2009 рр. проходило поза біржею. Це не сприяє ані ліквідності самого інструменту, ані формуванню його справедливої ціни. Міністерством фінансів побудовано систему первинного розміщення ОВДП через банки -первинні дилери, вторинний обіг обмежується операціями рефінансування комерційних банків з боку Національного банку України (далі - НБУ). Цим участь держави і обмежується.

Зосередження вторинного обігу ОВДП саме на біржовому ринку завдяки модернізації депозитарної системи та послідовної політики Комісії та НБУ (див. також п. 2.1.) саме на біржовому ринку призведе, по суті, до створення нового високоліквідного біржового інструменту. Приклад Росії показує, що створення високоліквідного біржового ринку для обслуговування державного боргу може стати локомотивом збільшення ліквідності біржового ринку взагалі.



1.2. Перегляд підходів до лістингових вимог.

Особливу актуальність проблемі лістингових вимог надають масштабні перетворення сотень компаній у публічні акціонерні товариства, акції яких, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», підлягають обов'язковому проходженню процедури лістингу хоча б на одній фондовій біржі. При цьому лістингові вимоги, регламентовані діючим Положенням про функціонування фондових бірж, передбачають відповідність емітентів досить високим за українськими мірками фінансовим показникам. Так, вони суттєво поступаються лістинговим вимогам провідних світових бірж, але не завжди відповідають стану розвитку української економіки, яка ще не змогла виростити достатньої кількості високодоходних та висококапіталізованих підприємств.

Але лістингові вимоги повинні стимулювати вирішення саме тих проблем національного фондового ринку, через існування яких емітенти і не зацікавлені у виході на ринок капіталу. Цими проблемами є вкрай низька ліквідність та, відповідно, неможливість залучення інвестицій.

Варто відзначити, що підвищення вимог до лістингу з боку регулятора, що спостерігається в останні роки, на жаль, не призвело до бажаних результатів:

1) "сміттєві" папери продовжують обертатися і їх обсяги зменшилися навіть не стільки внаслідок системної співпраці Комісії та ДПАУ щодо недопущення реєстрації та обігу «технічних» цінних паперів, скільки внаслідок кризи. За даними ДПАУ, обсяг трансакцій зі «сміттєвими» акціями складав: 210 млрд. грн. у 2007 р., 175 млрд. грн. у 2008 р., 130 млрд. за 3 квартали 2009 р., тобто, 29%, 18% та 20% номінального ВВП України відповідно. Тільки цей, виявлений ДПАУ, оборот «технічних» цінних паперів у 4-6 разів перевищує обсяги біржової торгівлі в Україні;

2) норма про укладання договорів виключно з емітентами, за умови незацікавленості останніх у такому лістингу, просто зменшує кількість цінних паперів на організованому ринку і не сприяє підвищенню конкуренції між біржами.1


Із зазначених проблем, пов'язаних із внесенням цінних паперів у лістинг виключно з ініціативи емітента, випливає простий висновок: ринок (власники цінних паперів) має право сам вирішувати, які папери йому цікаві, і має власні механізми забезпечення прозорості емітентів та підтримки ліквідності у вигляді інституту маркет-мейкерів. Тому доцільніше було б на даному перехідному етапі в такому випадку використати досвід розвинутих країн, біржова практика яких передбачає внесення цінних паперів у лістинг, у першу чергу, маркет-мейкером.

Левова частина емітентів, з огляду на недостатню розвиненість вітчизняного ринку цінних паперів і мінімальні можливості залучення коштів через фондові інструменти, абсолютно не зацікавлена у супроводі обігу власних цінних паперів на біржах. Тим більше, що чинне законодавство і правила фондових бірж покладають на емітентів лише відповідальність за розкриття інформації, але не передбачають жодних переваг у результаті включення їхніх паперів у лістинг.

Недостатність лістингових цінних паперів призводить до того, що біржі не зацікавлені у жорсткому контролі виконання емітентами своїх зобов'язань. Виключення цінних паперів з лістингу мають одиничний характер і пов'язані лише з найбільш гучними випадками безцеремонної поведінки емітентів стосовно учасників ринку. Крім того, чинне законодавство жодним чином не забороняє емітенту в такому випадку включити свої цінні папери в лістинг іншої фондової біржі;

3) жорсткі обмеження лістингу і високі відповідні вимоги НБУ щодо формування резервів під можливі ризики від операцій з цінними паперами відштовхують банки від інвестування в цінні папери. Складається парадоксальна ситуація: банки, що мають серед фінансових посередників найбільший рівень довіри населення, чиї лідерські позиції за обсягом залучених коштів сьогодні не підлягають сумніву, мають висококваліфікований персонал в інвестиційних підрозділах, зараз не можуть активно розміщувати залучені кошти на ринку цінних паперів;


4) досвід розвинутих біржових ринків показує, що в лістингу мають перебувати цінні папери не обов'язково цікавих за фундаментальними показниками підприємств – лідерів у своїх галузях. Зрештою, ринок акцій великих підприємств-монополістів характеризується найчастіше й підвищеними юридичними та політичними ризиками. Практика свідчить, що для ринку важливі насамперед ліквідність паперів, кількість укладених договорів, обсяги торгів, тобто фактори, які практично не залежать від діяльності емітента.

Внесення цінних паперів у лістинг бірж учасниками біржових торгів(маркет-мейкерами):


  • протидіятиме штучному обмеженню кількості цінних паперів в обігу на біржах;

  • надасть можливість професійним учасникам ринку торгувати на організованому ринку не будь-якими, а цікавими саме ринку інструментами;

  • гарантує підтримку брокерами ліквідності ринку цінних паперів із самого початку їх обігу.

Зрозуміло, що такий підхід є вимушеною необхідністю, певним етапом у розвитку ринку. В першу чергу сам емітент повинен впроваджувати необхідні заходи щодо постійного виконання лістингових вимог, вимог до розкриття інформації та відповідності стандартам корпоративного управління. Втім, наразі переважна більшість національних емітентів не настільки цікавиться ринком обігу своїх цінних паперів, аби залишати їх єдиними, одноосібними ініціаторами включення цінних паперів до біржового реєстру.

Однак такі новації будуть доцільні лише за умови, що цінні папери не просто перебувають у лістингу, але й торгуються. Тому в Положення про функціонування фондових бірж, як мінімум, доцільно внести такі обмеження щодо процедури лістингу і делістингу на фондових біржах:

1) якщо протягом певного проміжку часу (наприклад, місяця) торгів по цінному паперу не зафіксовано, такий цінний папір підлягає виключенню з лістингу;

2) варто обумовити перебування паперів у лістингу наявністю маркет-мейкера2 і, передусім, на "безадресному" ринку.


Це в короткий термін позбавить фондовий ринок, принаймні – організований його сегмент, від фіктивних паперів: навряд чи торговець цінними паперами візьме на себе безумовне зобов'язання щодо купівлі "сміттєвих" цінних паперів.

Крім того, зазначені обмеження забезпечать хоча б мінімальну ліквідність для паперів у портфелях НПФ та ІСІ, яка визначатиметься за обсягом гарантованого викупу такого паперу маркет-мейкером.

Необхідний перегляд лістингових вимог у бік збільшення ліквідності та створення умов для спрощення крос-лістингу українських цінних паперів як в межах України, так і в рамках взаємодії з іноземними біржами.

Аналіз конкурентного середовища провідних біржових ринків світу свідчить, що наразі у світовій індустрії фондових бірж фактично існують дві протилежні тенденції підходів до лістингових вимог.

По-перше, більшість розвинених країн в останні роки значно посилили регулювання публічних компаній3. Більш того, спостерігається поступове збільшення та посилення вимог фондових бірж до лістингових компаній, в т.ч. щодо відповідності нормам корпоративного управління та стандартам розкриття інформації. Такий підхід пояснюється насамперед необхідністю захисту прав інвесторів, тобто, регулювання спрямоване на забезпечення торгів на організованому ринку цінними паперами, діяльність емітентів яких жорстко контролюється з метою мінімізації ризиків інвесторів, пов’язаних з неефективним управлінням компанією або неоперативним оприлюдненням інформації щодо її діяльності.

Однак, по-друге, статистика свідчить про факти, коли навіть досить відомі компанії вважають за доцільне уникати жорсткого регуляторного навантаження та переходити з основних, традиційних сегментів фондових бірж на альтернативні, навіть якщо це пов’язане з меншою ліквідністю обігу цінних паперів.

Аналогічні тенденції характеризують також процедури крос-лістингу, тобто допуску цінних паперів до торгів на кількох біржах одночасно. Якщо біржі (в рамках альянсів, спільних проектів та M@A) ініціюють такі процедури та пропонують знижки емітентам за проведення крос-лістингу, то жорстке нормативне регулювання в різних країнах (яке має тенденції до уніфікації, але все ж таки характеризується численними національними особливостями) призводить до зменшення крос-лістингових компаній: за період 1997-2002 рр. кількість крос-лістингових акцій скоротилася щонайменше на 50%. Значною мірою це пов’язане з численними процесами ворожого або дружнього злиття та поглинання бірж, внаслідок яких протягом останнього десятиріччя були створені трансатлантичні біржові конгломерати NASDAQ-OMX та NYSE-Euronext. В результаті акції, які мали одночасний лістинг, скажімо, на біржах США, Франції, Бельгії, Нідерландів та Португалії, наразі мають єдиний лістинг на NYSE-Euronext.


Тим не менше, процедура крос-лістингу залишається досить привабливою для емітентів та брокерів. Історично фондові біржі створювалися як локальні монополії, і цінні папери національних емітентів мали обіг майже виключно на національній біржі. Проте зараз численні дослідження доводять значну економічну ефективність для емітента у проведенні крос-лістингу на іншій місцевій або іноземній фондовій біржі, за умови, що на таких біржах спостерігається вища ліквідність порівняно з національною біржею, здатність залучити капітал на більш вигідних умовах тощо.

Взагалі значний прогрес у підвищенні ліквідності світового біржового ринку (пов'язаний з загостренням конкуренції внаслідок появи альтернативних електронних бірж, які конкурують із традиційними біржами за рахунок простоти та низької вартості доступу до торгів, технологічності та мінімізації вартості трансакцій) став можливим насамперед тому, що на електронних біржах мають обіг численні цінні папери, які вже пройшли лістинг на інших біржах з більш тривалою історією. В Україні ж конкуренція між біржами за цінні папери привабливих емітентів нормативно обмежується. Ясна річ, що брокери будуть торгувати цінними паперами, а інституціональні інвестори орієнтуватися на ціни, що склалися передусім на тій біржі, на якій ці фінансові інструменти вже знаходяться в лістингу. Конкуруючим біржам чи брокерам необхідно буде докласти значних зусиль для залучення емітента для підтримання додаткового лістингу. Хоча фактично для всіх учасників ринку (брокерів, емітентів, інвесторів, бірж) вигідне підвищення ліквідності цінних паперів завдяки їх паралельному обігу на різних біржах, створенню можливості для цінової гри на коливаннях цін на різних біржах4.

Фактично, забороняючи крос-лістинг в Україні, ми ставимо національні біржі у невигідне порівняно з іноземними біржами конкурентне положення щодо залучення до лістингу цінних паперів українських емітентів. Більш того, ми виштовхуємо національних емітентів на іноземні ринки капіталу, які є більш ефективним та характеризуються більшою ліберальністю щодо крос-лістингових процедур.



1.3. Впровадження біржового IPO.

Певний досвід з цього процесу в Україні вже існує.

Прийнята Комісією 21.05.2008 редакція Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств та їх обігу (рішення ДКЦПФР від 21.05.2008 № 505) надала ринку додаткові стимули для розміщення облігацій саме на фондових біржах. Тепер відкрите (публічне) розміщення можливе лише через фондову біржу, а Комісія здійснює реєстрацію звіту про розміщення облігацій протягом 5 днів. 5

Можливості фондової біржі проводити IPO є на сьогодні чи не найбільш важливими факторами конкурентоспроможності біржового ринку. Забезпечення біржовим ринком широких можливостей емітентам щодо залучення капіталу є безпосереднім свідченням достатньої ліквідності та технологічності.6

Натомість, українські емітенти через недостатню ефективність національної розрахункової та клірингової інфраструктури, незначну інтеграцію до світових ринків капіталу та низьку ліквідність ринку не мають можливості залучити кошти національних та іноземних інвесторів, тому й масово проходять IPO за кордоном. В результаті найбільш привабливі українські фінансові інструменти не мають обігу на вітчизняному ринку.

Регулятор повинен дозволити емітенту деякі параметри випуску облігацій (у першу чергу, відкритого) формувати на підставі попиту/пропозиції, що склалися на фондовій біржі при розміщенні. Адже найчастіше за період між ухваленням рішення про випуск і реєстрацію випуску ситуація на фінансовому ринку може змінитися, а отже, зміниться й прибутковість облігацій. З метою підвищення конкурентоспроможності українського фондового ринку, забезпечення участі в розміщенні глобальних інвесторів повинно передбачати умови розміщення цінних паперів, що відповідали б умовам, існуючим на розвинених іноземних фінансових ринках. Зокрема, має бути передбачена можливість розміщення цінних паперів на умовах неповної оплати, якщо зобов’язання щодо їх повної оплати приймає на себе андеррайтер, а також можливість обігу розміщених цінних паперів до державної реєстрації звіту за результатами розміщення.


Потрібно створити умови для зниження витрат виходу на фондовій біржі новим стрімко зростаючим емітентам, в тому числі венчурним, інноваційним та інвестиційним компаніям.7 Зазвичай, інвестування коштів в такі компанії є надто ризикованими для населення та інших груп консервативних інвесторів. Разом з тим, цінні папери таких емітентів можуть бути привабливими для окремих груп кваліфікованих інвесторів. Можливим виходом є встановлення окремих умов допуску (зняття існуючих обмежень) цінних паперів до обігу на фондових біржах (навіть включення їх у лістинг) за умови їх обігу виключно серед кваліфікованих інвесторів. По суті, йдеться про створення організованого фондового ринку для кваліфікованого інвестора.

Запропоновані заходи дозволять емітентам надто ризикованих цінних паперів, з одного боку, отримати необхідні інвестиції, а з іншого – досвід та ринкову оцінку належних їм цінних паперів для наступного публічного обігу серед необмеженого кола осіб. Та, головне, це зможе надати поштовх до підвищення інтересу до фондових бірж як до джерела інвестицій.

Необхідно визначити процедури пропозиції цінних паперів міжнародним та вітчизняним інвесторам професійними учасниками ринку цінних паперів, що пропонують послуги з розміщення (андеррайтингу) та/або організації обігу (маркет-мейкери) цінних паперів, встановити відповідальність цих осіб; відпрацювати механізми контролю за пропозицією цінних паперів (іноземних та вітчизняних) в Україні та за її межами (в тому числі за участю саморегулівних організацій).


1.4. Активізація безпосередньої участі органів державної влади у біржових торгах на фондовому ринку.

В проекті Програми досить докладно обґрунтовується необхідність підвищення активності Фонду державного майна України (далі – ФДМУ). Але ще важливіше, на наш погляд, забезпечити безпосередню участь ФДМУ в біржових торгах. ФДМУ, який на сьогодні є найбільшим акціонером в Україні, повинен відігравати відповідну роль на фондовому ринку.


Потрібно передбачити (можливо, в Законі України «Про фонд державного майна України» серед його функцій) можливість прямої участі ФДМУ в торгах на фондових біржах та впливу на біржові ціни (за рахунок значної частки акцій, що знаходиться в розпорядженні ФДМУ, – джерела підвищення показника free-float).

Показником ефективності управління держмайном (результатом діяльності правління державних компаній) повинен стати приріст вартості акцій цих державних компаній, що визначається саме на фондових біржах.

Програма економічних реформ на 2010-2014 роки прямо передбачає необхідність внесення змін до законодавства щодо зобов’язання мажоритарних акціонерів (частка яких дорівнює або більше 75%) проходити лістинг на біржі, щоб забезпечити ліквідність акцій такого підприємства в інтересах міноритарного акціонера. Зрозуміло, що якщо таким міноритарним акціонером є держава, то з боку ФДМУ та Комісії має бути забезпечено пильний моніторинг формування цін на акції з метою недопущення маніпулювання та штучного зниження ціни.

Потрібно терміново внести зміни до Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій акціонерних товариств, що належать державі (він безнадійно застарів з огляду як на чинні нормативні документи Комісії, так і на існуючу практику біржових торгів)8.


1.5. Інструменти РЕПО та маржинального кредитування.

Логічним шляхом розширення кількості доступних фінансових інструментів може стати легітимізація та активізація операцій РЕПО і маржинального кредитування, які в економічному плані досить схожі, оскільки передбачають короткострокове надання фінансових ресурсів під забезпечення у вигляді ліквідних цінних паперів.

Саме наявність достатньої ліквідності цінних паперів є основною умовою активізації операцій РЕПО та маржинальної торгівлі.

У першу чергу, і це головне, саме висока ліквідність цінних паперів, що є предметом РЕПО, забезпечує виконання двох пов'язаних завдань:


1) захист інвестора від ризику, що надані в забезпечення цінні папери не будуть викуплені та це призведе до його втрат;

2) збереження достатньої ліквідності брокера.

Від ліквідності брокера прямо залежить ліквідність фондового ринку, а від ступеню захисту прав інвестора – підтримка постійного інтересу до національного ринку цінних паперів.

Ще однією умовою існування ефективного ринку РЕПО (і тим більше маржинального кредитування) є вирішення проблеми справедливості біржової ціни, що повинно бути орієнтиром для операцій РЕПО.

Як правило, операції РЕПО розглядаються як особлива форма кредиту з особливою формою його забезпечення. У той самий час регулятор банківського ринку (єдиний регулятор, який легалізував і детально регламентував в Україні дані операції9) підходить до даного інструменту з трохи іншого боку – як до одного з ефективних інструментів монетарного регулювання в банківському секторі. Зазначені операції є досить специфічною формою кредиту, оскільки класичних функцій кредитування не виконують. Можна сказати, що це не зовсім кредит або зовсім не кредит. Варто вказати на вузькість предмета забезпечення, жорсткі вимоги до нього.10

Операції РЕПО та маржинальні операції представляються фінансовим інструментом, що дозволяє значно підвищити загальну ринкову ліквідність (за умови, що вона вже існує). Саме ця властивість (а аж ніяк не фактор постійного росту вартості цінних паперів, а тим більше не нестримне та непрогнозоване зростання цін, за яким може трапитись настільки ж катастрофічне падіння) є основним стимулом інтересу до того чи іншого фондового ринку. Незалежно від того, криза на ринку або ринок перебуває підйомі, саме висока ліквідність, тобто можливість швидко й без проблем зафіксувати прийнятні (зрозумілі) значення прибутку або збитку, забезпечує постійний інтерес інвесторів до ринку.

Виникає питання, які ж фінансові інструменти в Україні є досить надійними й ліквідними для використання як забезпечення в договорах РЕПО та при маржинальній торгівлі. Можливості вибору досить невеликі. І це цілком очікуваний результат, якщо регулятор у своїх лістингових вимогах робить акцент насамперед на показники масштабу емітента, його фінансові показники, а не на ступінь інтересу ринку до нього, що виражається в кількості заявок і укладених на біржі договорів. Діюче Положення про функціонування фондових бірж говорить, що акцію можна включати в перший рівень лістингу за умови наявності хоча б однієї угоди за 2 робочих дня (для облігацій підприємств – раз на 4 дня, а для облігацій місцевих позик і цінних паперів ІСІ взагалі не висуваються вимоги до кількості договорів). Чи достатні такі критерії ліквідності для лістингових цінних паперів?


Крім миттєвої ліквідності (істотно більш високої, ніж діючі нормативні вимоги Комісії), важливими умовами розвитку ринку РЕПО та маржинального кредитування є підвищення вимог до обов'язковості виконання укладених на біржі договорів, забезпечення простоти та легкості відчуження забезпечення, уніфікація вимог до оформлення, обліку та звітності по таких операціях11 .

Але першочерговою проблемою є, як звичайно, оподатковування. Можливо, через винятковість такого виду діяльності, як торгівля цінними паперами, для професійних учасників фондового ринку, доцільно ввести податкові пільги на здійснення специфічних операцій РЕПО та маржинальних операцій. В остаточному підсумку, у результаті активізації й росту ліквідності фондового ринку це позитивно вплине як на розвиток економіки України в цілому, так і, як наслідок, на показники збирання податків.

Таким чином, на наш погляд, є наступна послідовність дій для активізації операцій РЕПО і маржинального кредитування на українському фондовому ринку:

1) визначити на рівні Комісії та ДПАУ нормативну класифікацію маржинальних операцій і договорів РЕПО на фондовому ринку як операцій із цінними паперами, незалежно від обраного способу нарахування винагороди;

2) визначити критерії ліквідності для цінних паперів, які можуть використовуватися як забезпечення для таких операцій12, - значно більше жорсткі, аніж діючі лістингові вимоги в Положенні про функціонування фондових бірж13 .

Після цього доцільно конкретизувати вимоги до договорів РЕПО й маржинальних операцій на рівні, не нижчому, ніж це регламентовано в Правилах здійснення діяльності торгівцями14 для дилерських договорів, договорів комісії, доручення, на брокерське обслуговування, андеррайтингу й управління.

При цьому навряд чи доцільно штучно розділяти операції на біржовому15 й позабіржовому ринках. Незважаючи на більшу важливість розвитку саме біржового ринку в Україні, дійсно (на біржовому ринку) ліквідні цінні папери повинні бути орієнтиром для обох сегментів ринку. У той же час, фондова біржа може запропонувати учасникам торгів більш лояльні умови укладення договорів, забезпечити більшу надійність і зручність розрахунків, ніж на неорганізованому ринку. Саме технологічність, зручність, надійність, додаткові гарантії виконання зобов'язань є стимулом для торговців цінними паперами.


У випадку, якщо ці проблемні питання не будуть попередньо врегульовані, активізація практики укладення договорів РЕПО й маржинальних операцій може привести до неприйнятних податкових ризиків. Якщо оподатковування таких операцій буде здійснюватися за загальною схемою, окремо від операцій із цінними паперами, то здійснення таких операцій не буде привабливим і не стане поштовхом до підвищення ліквідності національного фондового ринку.

Створення правових механізмів надання (позика, РЕПО) цінних паперів та грошових коштів для завершення розрахунків за наслідками клірингу лояльно стимулюватиме розвиток в Україні посттрейдингових процедур


ЗАВДАННЯ:


  • розширення переліку фінансових інструментів, операцій з ними та технологій ринку (лістингу) на фондовому ринку.



следующая страница >>