refik.in.ua 1

Коментар ст. 757 ЦК

1. Під час строку дії договору довічного утримання можуть статися події, які можуть істотно вплинути на його виконання. Однією з таких подій є смерть набувача (фізичної особи). У такому випадку виникає правонаступництво щодо майна, яке було власністю набувача. Перший правовий наслідок смерті набувача пов'язаний з переходом у порядку правонаступництва його обов'язків до спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужучем. Причому абз. 2 ч. 1 ст. 757 ЦК передбачає можливість переходу обов'язків набувача не лише до спадкоємця за заповітом, але й до спадкоємця за законом, у разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття майна. Це означає, що спадкоємець набуває право не лише прийняти майно та виконувати обов'язки набувача за договором довічного утримання, але й відмовитися від виконання договору і прийняття майна у власність.

Невизначеним, на жаль, залишився у даній нормі порядок переходу обов'язків набувача до його спадкоємця. Певним чином ця проблема вирішена в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, зокрема, у п. 219 Інструкції підкреслюється, що у разі успадкування спадкоємцями праві обов'язків набувача майна за договором довічного утримання (догляду), їм видається свідоцтво про право на спадщину, у тексті якого зазначається, що воно є невід'ємною частиною договору довічного утримання (догляду), і підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. При цьому нотаріус здійснює перереєстрацію заборони відчуження майна на ім'я нового власника. Крім того, зазначене свідоцтво має бути представлене для здійснення державної реєстрації (щодо нерухомого майна).

2. Другим правовим наслідком смерті набувача є припинення договору довічного утримання. Це настає у разі відсутності у набувача спадкоємців (як за заповітом, так і за законом) або їхньої відмови від набуття майна у власність та прийняття на себе обов'язків набувача. У цьому випадку зазначене майно вертається у власність відчужувачу. Тобто обов'язки набувача за договором вічного утримання переходять до його спадкоємця лише за наявності згоди останнього на це, а також на прийняття майна у спадщину.


Згода відчужувача на передачу обов'язків набувача до його спадкоємця ст. 757 ЦК не передбачається. Однак, виходячи зі змісту ст. 752 ЦК та пунктів 86-87 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України можна зробити висновок, що для передачі в порядку спадкування прав та в'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) згоди відчужувача не потрібно, а для припинення цього договору з підстав, передбачених ч. 2 ст. 757 ЦК, необхідна письмова заява відчужувача, яку він повинен подати до нотаріуса для того, щоб одержати майно у власність. У цьому випадку відчужувачеві повертається правовстановлювальний документ на майно з написом я про його припинення, який разом з листом нотаріуса подається до відповідного реєструючого органу для перереєстрації.

3. Важливе значення для вирішення спорів, пов'язаних з розірванням договору довічного утримання (догляду) мають правові наслідки смерті набувача, який виступав позивачем у справі. Так, у серпні 1995 р. X. звернулася з позовом .про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що відповідач не виконував обов'язків за цим договором і не надавав їй ніякої допомоги. Рішенням Харківського районного суду м. Києва договір було розірвано, але з ухвалою суду воно було скасовано за нововиявленими обставинами. У процесі розгляду справи спадкоємиця позивачки за заповітом Щ. звернулася до відповідача 3. з позовом про розірвання договору довічного утримання, але у р задоволенні їй було відмовлено.

За скаргою Щ. заступником Голови ВСУ було заявлено протест, у якому вказувалося на скасування постанови президії Київського міського суду з підстав її ухвалення з порушенням норм процесуального права. І судова палата з цивільних справ ВСУ визнала, що протест підлягає задоволенню.

Позивачка X. померла у 1996 р. Президія Київського міського суду закрила провадження у справі, посилаючись на те, що зазначені спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. Але судом не було враховано, що у разі, коли відчужувачем житлового будинку за договором довічного утримання пред'явлено до суду позов про його розірвання, смерть відчужувача не є підставою для припинення зобов'язання та закриття провадження у справі на підставі ст. 223 ЦК 1963 р. (ст. 608 нового ЦК) та ч. 8 ст. 227 ЦПК 1963 р. (ст. 205 нового ЦПК), якщо у позивача є спадкоємці за законом або заповітом.


Предметом вимог X. і Щ. був захист прав на майно, яке успадковувалось. Оскільки Щ. вважалась спадкоємицею за заповітом, то у зазначених правовідносинах допускалось процесуальне правонаступництво в порядку ст. 106 ЦПК 1963 р. (ст. 37 нового ЦПК). Тому, виходячи із викладеного, судова палата з цивільних ВСУ задовольнила протест голови ВСУ, а постанову президії Київського міського суду скасувала і направила справу на розгляд спору по суті до суду першої інстанції

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що смерть позивачки Х. у справі про розірвання договору довічного утримання не могла бути підставою для закриття провадження у справі у разі наявності спадкоємців за законом або заповітом.

Зазначена позиція ВСУ знайшла своє закріплення у Правових позиціях, висловлених судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України у зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 р. від 1 грудня 1997 р. У п. 67 Правових позицій підкреслено, що смерть особи, яка провела відчуження належного їй жилого будинку за договором довічного утримання, не виключає права її спадкоємців заявити позов про розірвання договору з підстав, за яких такі вимоги міг заявити спадкодавець, або про визнання недійсним з передбачених законом підстав. За змістом чинного законодавча про спадкове право до спадкоємців переходить не лише відповідальність по боргах спадкодавця, а і його право на заявлення вимог про виконання боргових зобов'язань чи повернення майна.