refik.in.ua 1

ТЕМА ХІІ. ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД МІСЦЕВОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

12.1. Організаційно-правова модель місцевого державного управління в Російській Федерації.

12.2. Місцеве державне управління в США.

12.3. Місцеве державне управління в Франції.

12.4. Місцеве державне управління в Польщі.


Місцеве державне управління в тій чи іншій формі здійснюється в будь-якій країні. При цьому форма місцевого державного управління визначається історичними, географічними, демографічними особливостями, політичним режимом, а також конкретною правовою системою держави. Так, для країн з континентальним типом права характерна активна роль держави в місцевих справах, що здійснюється, по-перевазі, через призначення зверху представників центральної влади. Для країн з англо-саксонським типом права характерна, навпаки, опосередкована участь центральної влади у вирішенні державних питань на місцевому рівні, що проявляється через наділення відповідними повноваженнями органів місцевого самоврядування. З іншого боку, відмінності між країнами багато в чому залежать й від її територіального устрою – федерального або унітарного. Розглянемо деякі національні варіанти місцевого державного управління.


12.1. Організаційно-правова модель місцевого державного управління в Російській Федерації.

У зв’язку з підписанням Федеративного договору (1992 р.) та прийняттям Конституції (1993 р.) Росія набула всіх ознак федеративної держави. Відповідно до Конституції Російська Федерація складається з 89 суб’єктів – республік, країв, областей, міст Москва та С-Петербург, автономних округів та автономної області.

Конституція Російської Федерації закріпляє предмети виключного відання Федерації та предмети спільного відання Федерації та її суб’єктів. Так, до виключного відання Російської Федерації віднесено:

а) прийняття і зміна Конституції Російської Федерації і федеральних законів, контроль за їхнім дотриманням;


б) федеративний устрій і територія Російської Федерації;

в) регулювання і захист прав і свобод людини і громадянина; громадянство Російської Федерації; регулювання і захист прав національних меншин;

г) встановлення системи федеральних органів законодавчої, виконавчої і судової влади, порядку їхньої організації і діяльності; формування федеральних органів державної влади;

д) федеральна державна власність і управління нею;

е) встановлення основ федеральної політики і федеральні програми в області державного, економічного, екологічного, соціального, культурного і національного розвитку Російської Федерації;

ж) встановлення правових основ єдиного ринку; фінансове, валютне, кредитне, митне регулювання, грошова емісія, основи цінової політики; федеральні економічні служби, включаючи федеральні банки;

з) федеральний бюджет; федеральні податки і збори; федеральні фонди регіонального розвитку;

і) федеральні енергетичні системи, ядерна енергетика; федеральні транспорт, шляхи сполучення, інформація і зв'язок; діяльність у космосі;

к) зовнішня політика і міжнародні відносини Російської Федерації, міжнародні договори Російської Федерації; питання війни і миру;

л) зовнішньоекономічні відносини Російської Федерації;

м) оборона і безпека; оборонне виробництво; визначення порядку продажу і покупки зброї, боєприпасів, військової техніки й іншого військового майна; виробництво отруйних речовин, наркотичних засобів і порядок їхнього використання;

н) визначення статусу і захист державного кордону, територіального моря, повітряного простору, виняткової економічної зони і континентального шельфу Російської Федерації;

о) судоустрій; прокуратура; карне, кримінально процесуальне і кримінально-виконавче законодавство; амністія і помилування; цивільне, цивільно-процесуальне й арбітражно-процесуальне законодавство; правове регулювання інтелектуальної власності;


п) федеральне колізійне право;

р) метеорологічна служба, стандарти, еталони, метрична система і числення часу; геодезія і картографія; найменування географічних об'єктів; офіційний статистичний і бухгалтерський облік;

с) державні нагороди і почесні звання Російської Федерації;

т) федеральна державна служба.

У спільному віданні Російської Федерації та її суб’єктів знаходиться наступні предмети:

а) забезпечення відповідності конституцій і законів республік, статутів, законів і інших нормативних правових актів країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів Конституції Російської Федерації і федеральних законів;

б) захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншин; забезпечення законності, правопорядку, суспільної безпеки; режим прикордонних зон;

в) питання володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водяними й іншими природними ресурсами;

г) розмежування державної власності;

д) природокористування; охорона навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території; охорона пам'ятників історії і культури;

е) загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту;

ж) координація питань охорони здоров'я; захист сім’ї, материнства, батьківства і дитинства; соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення;

з) здійснення заходів для боротьби з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями, ліквідація їхніх наслідків;

і) встановлення загальних принципів оподатковування і зборів у Російській Федерації;

к) адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водяне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища;

л) кадри судових і правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат;


м) захист споконвічного середовища мешкання і традиційного способу життя нечисленних етнічних спільностей;

н) встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади і місцевого самоврядування;

о) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів Російської Федерації, виконання міжнародних договорів Російської Федерації.

Все те, що за Конституцією не віднесено по предметів виключного відання Федерації та предметів спільної компетенції Федерації та її суб’єктів знаходиться у виключному віданні суб’єктів Російської Федерації.

Означені конституційні норми призводять до того, що в Російській Федерації створюється єдина система виконавчої влади Федерації та її суб’єктів. Але ця єдність утворюється лише в межах відання Російської Федерації та повноважень Російської Федерації по предметам спільного відання Федерації та її суб’єктів. В наслідок цього, в означених вище межах органи державної виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації виступають в якості територіальної ланки центральних органів державної виконавчої влади Російської Федерації. З іншого боку з питань виключних повноважень суб’єктів Російської Федерації ці органи діють незалежно від федеральних органів.

Вищий виконавчий орган державної влади суб'єкта Російської Федерації забезпечує виконання Конституції Російської Федерації, федеральних законів і інших нормативних правових актів Російської Федерації, конституції (статуту), законів і інших нормативних правових актів суб'єктів Російської Федерації на території суб'єкта Російської Федерації. Найменування вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації, його структура, порядок його формування встановлюються конституцією (статутом) і законами суб'єкта Російської Федерації з обліком історичних, національних і інших традицій суб'єкта Російської Федерації.

Вищий виконавчий орган державної влади суб'єкта Російської Федерації розробляє і здійснює заходи для забезпеченню комплексного соціально-економічного розвитку суб'єкта Російської Федерації, бере участь у проведенні єдиної державної політики в області фінансів, науки, утворення, охорони здоров'я, соціального забезпечення й екології. В межах власних повноважень вищий виконавчий орган державної влади суб'єкта Російської Федерації:


а) здійснює заходи для реалізації, забезпеченню і захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони власності і суспільного порядку, боротьбі зі злочинністю;

б) розробляє для представлення вищою посадовою особою суб'єкта Російської Федерації (керівником вищого виконавчого органа державної влади суб'єкта Російської Федерації) у законодавчий (представницький) орган державної влади суб'єкта Російської Федерації проект бюджету суб'єкта Російської Федерації, а також проекти програм соціально-економічного розвитку суб'єкта Російської Федерації;

в) забезпечує виконання бюджету суб'єкта Російської Федерації і готує звіт про виконання зазначеного бюджету і звіти про виконання програм соціально-економічного розвитку суб'єкта Російської Федерації для представлення їх вищою посадовою особою суб'єкта Російської Федерації (керівником вищого виконавчого органа державної влади суб'єкта Російської Федерації) у законодавчий (представницький) орган державної влади суб'єкта Російської Федерації;

г) формує інші органи виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації;

д) керує і розпоряджається власністю суб'єкта Російської Федерації відповідно до законів суб'єкта Російської Федерації, а також федеральною власністю, переданої в управління суб'єкту Російської Федерації відповідно до федеральних законів і іншими нормативними правовими актами Російської Федерації;

е) вправі запропонувати органу місцевого самоврядування, виборній чи іншій посадовій особі місцевого самоврядування привести у відповідність із законодавством Російської Федерації видані ними правові акти у випадку, якщо зазначені акти суперечать Конституції Російської Федерації, федеральним законам і іншим нормативним правовим актам Російської Федерації, конституції (статуту), законам і іншим нормативним правовим актам суб'єкта Російської Федерації, а також вправі звернутися в суд;

ж) укладає відповідно до федерального закону договори з федеральними органами виконавчої влади про розмежування предметів ведення і повноважень, а також угоди про взаємну передачу здійснення частини своїх повноважень;


з) здійснює інші повноваження, установлені федеральними законами, конституцією (статутом) і законами суб'єкта Російської Федерації, а також угодами з федеральними органами виконавчої влади, передбаченими статтею 78 Конституції Російської Федерації.

Місцеве державне управління суб’єктів Російської Федерації здійснюється:

по-перше, шляхом утворення на рівні верхньої територіальної ланки суб’єкту Російської Федерації місцевої державної адміністрації, що входять до вертикалі органів виконавчої влади суб’єкту Російської Федерації. Так, в Республіці Татарстан на рівні районів, міст республіканського підпорядкування створені місцеві державні адміністрації, що входять до вертикалі виконавчої влади Республіки Татарстан. В Москві на рівні адміністративних округів створені префектури, що підпорядковані уряду м. Москва;

по-друге, шляхом делегування повноважень суб’єкта федерації виконавчим органам місцевого самоврядування. Так, в Московській області місцеве самоврядування здійснюється на рівні районів, міст, селищ, сіл, або їх об’єднань. Виконавчим органам місцевого самоврядування делегуються деякі повноваження органів державної влади суб’єкта Російської Федерації і в межах цих повноважень вони підконтрольні останнім;

по-третє, шляхом делегування повноважень суб’єкта федерації виконавчим органам місцевого самоврядування та утворення на рівні верхньої територіальної ланки суб’єкта Російської Федерації деяких територіальних підрозділів органів виконавчої влади суб’єкта Російської Федерації. Так, в Республіці Мордовія з одного боку виконавчим органам місцевого самоврядування делегуються деякі повноваження органів державної влади суб’єкта Російської Федерації і в межах цих повноважень вони підконтрольні останнім, а з іншого, утворюються територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади Мордовії, наприклад, міністерства майна, земельних відносин тощо.

При цьому треба зазначити, що в межах виключної компетенції Російської Федерації, а також спільної компетенції Російської Федерації та її суб’єктів територіальні органи виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах делегованої компетенції входитиме в єдину систему виконавчої влади Російської Федерації. В межах же компетенції суб’єктів Російської Федерації означені органи входитиме лише в єдину систему виконавчої влади суб’єкта федерації.


Одночасно на території суб’єктів Російської Федерації, та як правило їх вищих територіальних одиниць федеральними органами виконавчої влади (наприклад, МВС, Міноборони, Мінюстом тощо) можуть утворюватися власні територіальні органи, до яких призначаються відповідні посадові особи. Але ці органи створюються лише для виконання повноважень федеральної влади, а од так, повністю незалежні від органів виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації.

В Російської Федерації діє також єдина система судової влади та прокуратури. Так, територіальними ланками прокуратури Російської Федерації виступають прокуратури, що діють на рівні її суб’єктів, а також прокуратури, що утворюються на рівні вищих територіальних одиниць суб’єктів. До територіальних ланок федеральної судової системи відносяться:

1) Верховні Суди республік, краєві, обласні, міські міст Москва та С-Петербург суди, суд автономної області та автономних округів, що виступають в якості апеляційних;

2) суди загальної юрисдикції вищих територіальних одиниць суб’єктів Російської Федерації (районні та міські), що виступають в якості низової ланки судової системи;

3) мирові судді, що діють на рівні сіл, селищ, міст або їх частин;

3) арбітражні суди суб’єктів Російської Федерації;

4) федеральні арбітражні суди округів, що включають до себе декілька суб’єктів Російської Федерації.

У 2000 р. означена система була доповнена утворенням інституту уповноважених представників Президента Російської Федерації у федеральному окрузі. На означених осіб були покладені повноваження щодо сприянню виконання повноважень Президента Російської Федерації на визначених територіях, що об’єднали декілька суб’єктів Російської Федерації. В свою чергу до апарату уповноважених представників Президента були включені т.зв. федеральні інспектори, що діють на рівні суб’єктів Російської Федерації. Поступово в межах федеральних округів також утворюються підрозділи деяких центральних органів виконавчої влади Російської Федерації та прокуратури Російської Федерації, хоча федеральні округа і не володіють статусом територіальної одиниці.



Табл. 7. Територіальна організація державного управління Російської Федерації








Президент




Кабінет Міністрів




Генеральна Прокуратура та Верховний Суд































Федеральні округу



Уповноважений Представник Президента по федеральному округу





Територіальні органи уряду




Прокурор


































Апарат Уповноваженого Представника Президента














































































































По предметам відання Російської Федерації та спільного відання Федерації та її суб’єктів




































































Суб’єкти федерації




Федеральний інспектор у суб’єкті федерації














































Органи державної виконавчої влади субєкта Російської Федерації відповідно до її Конституцій або статуту




Територіальні органи уряду




Прокурор




Суд другої

інстанції




















































































































































































Адміністративно-територіальні одиниці суб’єкта федерації

Територіальні органи державної виконавчої влади суб’єкта федерації (у випадку утворення) або виконавчі органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень




Територіальні органи уряду (на верхньому рівні адміністративно-територіального поділу суб’єкта федерації




Прокурор (на верхньому рівні адміністративно-територільного поділу суб’єкта федерації







Суд першої інстанції на верхньому рівні адміністративно-територіального поділу суб’єкта федерації






























































































12.2. Місцеве державне управління в США.

США дають дещо інший приклад організації місцевого державного управління. ЇЇ Конституція обмежується встановленням виключної компетенції союзу та передачею всіх останніх повноважень штатам. При цьому Конституція США визначає компетенцію Союзу головним чином як законодавчі та інші повноваження Конгресу і лише в дуже незначній частині як повноваження Президента та федеральної судової влади. Так, в розділі 8 ст. І Конституції США сформульовані 18 позицій, що складають компетенцію Конгресу. Серед них – встановлення та збирання податків та інших зборів, забезпечення оборони та загального добробуту, регулювання зовнішньої та поміжштатної торгівлі, встановлення правил регулювання діяльності збройних сил, встановлення правил натуралізації, створення єдиної фінансової системи, федеральний зв’язок, „сприяння розвитку наук та ремесел” тощо. Частина з компетенції Союзу зараз є архаїчною, наприклад, право на торгівлю з індійцями або на видання каперських свідоцтв.


Відповідно до поправці Х до Конституції США, „повноваження, що не делеговані Конституцією Сполученим Штатам та не заборонені нею Штатам, залишаються відповідно за Штатами або за народом”. Тобто у випадках, що не врегульовані Конституцією, компетенція вважається такою, що належить штатам (виключна компетенція штатів). Це дозволяє штатам володіти широкими повноваженнями, особливо в галузі землекористування, поліції, освіти, соціальної політиці тощо.

Однак, незважаючи на це, повноваження федерації мають тенденцію до розширення. Юридичним обґрунтуванням поступового розширення повноважень федеральної влади було: по-перше, розпливчате право „сприяти розвитку наук та корисних ремесел”. По-друге, в поправці Х крім Штатів згадується також народ США, а отже, неврегульована в Конституції компетенція може належати федеральним органам влади, що виражають волю всього народу (роз’яснення Верховного Суду США). По-третє, вищезазначена ст. 1 розділу 8 Конституції містить положення 18, яке визначає, що Конгрес має право „видавати всі закони, які будуть необхідними для здійснення як вищеозначених повноважень, так і інших повноважень, якими Конституція наділяє Уряд, його департаменти або посадові особи”. Дане „гумове” положення дозволило Верховному Суду США створити доктрину т.зв. „повноважень, що припускаються” (implied powers), суть якої в тому, що, окрім прямо перелічених в Конституції, Конгрес має і інші повноваження, які припускалися конституційним законодавцем. Таким чином, сфера федеральної компетенції США значно ширше, ніж це визначено в Конституції.

Одним з наріжних елементів конституційного устрою США є також принцип розділеного правління, що виключає можливість здійснення повноважень федерації органами штатів та навпаки – федерація не може здійснювати повноваження, що здійснюють штати. Це призводить до формування двох систем державної влади – федерації та штатів, що діють паралельно в межах власних повноважень.

Відповідно до конституційних повноважень США на рівні Федерації утворені органи виконавчої влади – 14 державних департаментів, та 59 незалежних агенцій та державних корпорацій, а також декілька президентських служб.1 Значна частина з них – Міністерство сільського господарства, Міністерство торгівлі, Міністерство оборони, Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров’я та соціальних служб, Міністерство житлового будівництва та міського розвитку, Міністерство внутрішній справ, Міністерство юстиції, Міністерство праці, Міністерство транспорту, Міністерство фінансів, Міністерство у справах ветеранів, Комісія з безпеки продуктів, Федеральне бюро розслідувань, Національна комісія з трудових відносин та цілий ряд інших утворюють власні територіальні підрозділи, які знаходяться у вертикальних відносинах з центральними органами і лише координують свою діяльність з органами штатів. Означені органи будують територіальну основу своєї діяльності за власним розсудом, що призводить до того, що території діяльності різних центральних органів влади США як правило не збігаються. Крім того, територія діяльності центральних органів США створюється на міжштатному рівні і в дуже рідких випадках прив’язується до конкретних штатів.


Федеративний характер американської держави привів також до виникнення судового федералізму – паралельному існуванню судових систем федерації та штатів. Федеральні суди США мають наступну структуру:


  • регіональні суди загальної юрисдикції. Кожний штат має не менш одного федерального суду, великі – до 4-х. Всього в США біля 100 регіональних федеральних судів.

  • спеціалізовані федеральні суди – податковий, патентний, претензійний (розглядає позики до Уряду США), по міжнародній торгівлі тощо, що створюються в межах визначеної Верховним Судом території;

  • 13 апеляційних федеральних судів, що розглядають апеляції на рішення регіональних федеральних судів загальної юрисдикції та створюються на рівні декількох штатів;

  • Суд федерального округу, що розглядає апеляції на рішення спеціалізованих федеральних судів;

  • Верховний суд США, як вища судова інстанція по федеральній компетенції.

Виконавча влада окремих штатів, що очолюється губернаторами, будується відповідно до місцевих Конституцій і за основними політико-правовими принципами подібна федеральному рівню, хоча і не збігається з ним повністю. Частина з органів виконавчої влади штатів утворює територіальні підрозділи на рівні територіальних одиниць штатів – графств або в межах спеціалізованих округів, межі яких не співпадають з адміністративними.

Судова система штатів включає в себе наступні ланки:

  • нижчі суди, що утворюються на рівні найнижчих територіальних одиниць;

  • суди загальної юрисдикції, що діють як апеляційна інстанція для судів першої інстанції та перша інстанція для складних кримінальних та цивільних справ. Суди загальної юрисдикції утворюються в межах спеціального округу що не завжди збігається з адміністративно-територіальною одиницею;

  • апеляційні суди, що утворюються в межах кількох графств та муніципалітетів;
  • Верховні суди штатів, як вищі судові інстанція по компетенції штатів.



12.3. Місцеве державне управління у Франції.

Франція є типовою країною для характеристиці унітарної моделі організації місцевого державного управління. Франція має трьохрівневу систему організації влади на місцях: комуна, департамент, регіон.

Хоча публічна влада на рівні комуни представлена виключно інститутом місцевого самоврядування, але мер виступає в подвійному статусі – як головна посадова особа комуни і як представник державної влади в комуні. В якості представника державної адміністрації мер здійснює роботу з актами громадянського стану, забезпечує виконання законів та інших нормативних актів держави, забезпечує проведення виборів, переписів, по запитам державних органів надає їм різного роду інформацію тощо. Мер не підпорядковується вищестоящим органам державної влади, але в межах державних повноважень є підконтрольним ними, що здійснюється, однак, через рішення суду.

На рівні департаменту публічна влада представлена інститутом місцевого самоврядування у вигляді генеральної ради та інститутом державної виконавчої влади в особі префекта. Префект призначається в кожний департамент декретом президента, прийнятим в Раді міністрів за представленням прем’єр-міністра та міністра внутрішніх справ. Префект представляє уряд в цілому, прем’єр-міністра, а також окремо кожного міністра. По протоколу він є першим по ієрархії посадовою особою департаменту. Виступаючі від імені держави, префект контролює дотримання національних інтересів, забезпечує здійснення в департаменті повноважень центральних державних органів, тримає уряд в курсі політичної ситуації в департаменті, несе відповідальність за управління майном, що належить державі. Префект проводитиме в життя урядову політику, здійснює нагляд за виконанням в департаменті нормативних актів центральної влади, для забезпечення порядку він має право приймати рішення про використання поліцейських сил. Якщо на території департаменту здійснюється суттєве правопорушення, що підриває національну безпеку, префект надає допомогу правоохоронних органам в пошуку винних та в цієї якості має право підписувати постанову про арешт, обшук тощо. В межах адміністративного контролю за діяльністю департаменту префект може передавати на розгляд адміністративного суду рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.


Префект здійснює загальне керівництво діяльністю периферійних урядових служб в департаменті (таких, як управління соціальними та санітарними справами, сільського господарства, ветеринарії, архітектури, архівів, мер та ваг тощо), а також виступає посередником в відношеннях між периферійними службами та їх міністерствами. Однак деякі служби не контролюються префектом. Так, за межами його контролю функціонують периферійні служби міністерства оборони, фінансів, освіти, юстиції, а також інспекція труда.

Префект наділений достатньо широкими повноваженнями і у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку відповідної території. Він збирає та передає у вищестоящі інстанції відомості, необхідні для вироблення державного плану, слідкує за його виконанням та складає про це щорічні звіти, виступає ініціатором державних інвестицій, дає висновки з приводу запитів щодо надання допомоги.

Найвищою територіальною одиницею Франції є регіони, на рівні яких існують органи місцевого самоврядування – генеральна рада департаменту, а також органи державної виконавчої влади в особі комісара республіки. Комісар республіки є одночасно префектом департаменту, на території якого знаходиться центр регіону. Головне завдання комісару республіки є координація діяльності префектур по здійсненню регіональних програм. Вона здійснюється через адміністративну конференцію регіону, до складу якої входять місцеві префекти та інші керівники органів державної влади в департаментах.

Сучасна судова система Франції включає в себе наступні територіальні ланки:


  • трибунали малої інстанції, що утворюються на незначному територіальному рівні;

  • трибунали великої інстанції та спеціалізовані суди, що утворюються у кількості 1-3 на рівні департаментів;

  • апеляційні суди та регіональні адміністративні трибунали в межах декількох департаментів;

  • 5 апеляційних адміністративних трибуналів.

12.4. Місцеве державне управління у Польщі


Територіальною основою влади Польщі виступають воєводства, повіти та гміни, що виступають в якості адміністративно-територіальних та самоврядних одиниць.

Внаслідок ряду реформ публічного управління, що проводилися протягом 90-х рр. держава здійснює власні функції відносно громадян виключно на рівні воєводства. Урядова адміністрація на рівні воєводства представлена воєводою, що призначається га посаду Прем’єр-міністром. На нього покладається виконання національної політики в межах воєводства та контроль за законністю та конституційністю діяльності органів місцевого самоврядування. Воєвода представляє Раду Міністрів у регіональній самоврядний спільноті, а також протидіє проявам партикуляризму та прагнень до автономії. Він виконує деякі функції органів центральної влади та забезпечує цілісність країни.

До основних обов’язків воєвод належать:


  1. контролює виконання завдань центральною адміністрацією, що виникають у результаті прийняття резолюцій та інших юридичних документів, ухвал Ради Міністрів та рішень і резолюцій голови Ради міністрів;

  2. контролює виконання завдань органами місцевого самоврядування у сфері урядової адміністрації, що виникають на підставі закону або угоди з урядовою адміністрацією;



Воєвода відповідає за реалізацію політики держави у справах, що стосуються стратегічних сторін суспільного життя. До низки його повноважень входять контрольно-наглядові функції: реалізація політики і завдань, закріплених за органами центральної влади в галузі громадської безпеки та охорони навколишнього середовища, а також науки, національної культури та мікро інфраструктури. Воєвода очолює адміністрацію, внутрішня структура якої визначається законом.

1 U.S. Governmental Organization Manual, 1987-1999. – Washington, DC: Government Printing Office, 1981, p. 21