refik.in.ua 1




ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ, ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ


Кафедра економіки


КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Міжнародні економічні відносини»


ВИКОНАВ: студент IV курсу, 21 групи Льяний Артем Ігоревич

КЕРІВНИК:


КИЇВ-2006


План


1. Міжнародне кооперування виробництва.

2. Тенденції розвитку міжнародних економічних відносин

Список використаної літератури.

1. Міжнародне кооперування виробництва.

МПП нерозривно пов’язаний з міжнародноним кооперуванням виробництва, яке є формою його прояву і його елементом.

Міжнародне виробниче кооперу­вання, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалу­зевому рівнях.

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших затратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

· спільне виробництво;

· підрядна кооперація;

· поставки у рамках ліцензійних угод;

· доповнення виробничих потужностей партнера;

· поділ виробничих програм (спеціалізація);

· організація спільних підприємств.

“Міжнародне кооперування виробництва – більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув’язаний процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва”[Cоколенко,76].


Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замов­ника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, мате­ріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріп­лення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками -учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежу­ванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності парт­нерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на ви­робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери спів­робітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперова­ної продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифіку­ють за його основними характеристиками:

за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;


за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутріш­ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

за територіальним охопленням — між двома і більше краї­нами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб’єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв’язків.


2. Тенденції розвитку міжнародних економічних відносин

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не тре­ба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшо­го продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливо­стей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку пере­важно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна тор­гівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з між­народною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є [18,с.ЗЗ]:

  • розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;


  • зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рам­ках ТНК;

  • економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

  • виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та між­державної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової систе­ми світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не супе­речність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Ніве­люються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку си­туацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни праг­нуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження законо­мірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змо­гу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне збли­ження й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комп­лекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію держав­ної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємни­цтва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього перехо­ду є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює при­плив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок краї­ни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита еко­номіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'яз­ках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити односто­роннього переважання економічно розвиненіших країн.


У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприя­ло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського жит­тя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, спричиняю­чи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім ме­ханізмом.

МЕВ відображають господарські зв'язки між державами, регіо­нальними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну то­варів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — на­ціональні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші фор­ми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технологи;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція;

7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслу­говування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Наведені вище характерні особливості різних форм міжнарод­них економічних відносин є узагальненими. Детальніше вони роз­глянуті у наступних розділах.


Список використаної літератури.

1. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С.Гринько.- Сумы: Фирма “Реал”, 1994. – 464 с.

2. Гальчинський, Анатолій. Теорія грошей : Навч. посібник. – К.:Основи, 1998. – 415 с.

3. Іванов В.М. Гроші та кредит : Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.

4. Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. – К.: Либра, 1994. – 191 с.

5. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України // Економіка України. – 1996. - № 2. – С.14-23.

6. Основы внешнеэкономических знаний : Словарь-справочник / С.И.Долгов, В.В.Васильев, С.П. Гончарова и др. – М.: Высш. шк., 1990 – 432 с.

7. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. – 1993. – № 3. – С.75-82.