refik.in.ua 1

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Рудники

Година спілкування

У кожного є школа на землі, яка завжди своїх чекає учнів

Вчитель: Главацька А.Х.

2007р.


У кожного є школа на землі

Яка завжди своїх чекає учнів.

Тема: провести зустріч із випускниками школи довоєнного і післявоєнного випусків; дати зрозуміти учням, що знання цінувалося завжди, доки існує людство, і людина вчиться не для когось, а сама для себе; виховувати повагу до історії школи, гордість за свою школу; залучити до пошукової роботи «Серця, віддані дітям.» - дослідити, хто працював вчителем школи після війни і до цього часу; хто з випускників школи став вчителем.

Гості: випускники польської школи, випускники перших післявоєнних років, вчителі - пенсіонери, вчителі школи.

Обладнання: шкільний дзвінок, колишня чорнильниця і ручка, репродукції картин: «Біля дверей школи.» М. П. Богданов - Бєльського, « Трійка» В. Г. Перова, «Побачення» В. Маковського, «Конституція України». Плакати «Не для школи - для життя вчимося», «Знання вогонь не спалить, в не забере.»

Святково прибраний зал чи клас, запрошуються гості, сідають за стіл.

Хід зустрічі.

  1. В клас заходять хлопець і дівчина, і дзвонять у дзвінок.

  2. Звучить пісня « У кожного є школа на землі,

Яка завжди своїх чекає учнів.

3 Вступне слово вчителя: Шановні гості, любі діти. Цей малиновий
передзвін нагадує вам всім школу, шкільне життя, перші шкільні
дзвоники і останні. Ось і сьогодні до нас у гості прийшли випускники
нашої школи різних періодів.(представлення гостей).

Поки існує світ, людина завжди тягнулася до знань . Але не всі мали змогу вчитися в школі. Ви всі знаєте життя нашого Кобзаря - Тараса Шевченка. Яке велике бажання вчитися було у нього, як він завидував тим, хто сидів за партою. А ось художники показали навчання того періоду на картинах (Коротка екскурсія по картинах) Сьогодні ви маєте право на навчання, це право гарантує нам Конституція України. (Зачитується 53 стаття Конституції України про освіту). І сьогодні наші гості розкажуть, якою була наша школа 70, 60, 50 років тому.


Учениця: Скільки сили, любові і світла

У великім імені твоїм. Школо рідна!

Красуне привітна,

Щедро ласку даруєш усім.

Учень: Скільки ти відкриваєш широких


Чарівних, неозорих доріг -

В кожне серце сягаєш глибоко

І, як мати, стрічаєш усіх.

Вчитель надає слово найстаршим учням -випускникам польської школи.

Костянтин Іванович Камець ( 85 років)

Любі діти. Я завидую вам, що ви вчитеся в такій світлій, просторій школі. Вчитеся на українській мові. А це велике щастя - вчитися на рідній мові. А нам довелося вчитися в польській школі і на польській мові. Школа знаходилася на краю села, у сільського дядька в хаті. До обіду разом вчилися 1 -2 класи, а після обіду 3 -4 класи. Раз на тиждень був урок української мови - її називали малоруська. Хто вчився добре, то сидів на задніх лавках, хто вчився погано - садовили за перші столи. Вчителька була тільки полячка, українцям не дозволялося вчителювати. Більше уваги звертали на польських дітей, а не на українських «хлопів» Тому ми дуже старалися, щоб вивчити всг, що задала «пані учителька». Саме так: «пані учителька» зверталися до вчительки.

Була сувора дисципліна. Якщо не зробив уроки - ставили у куток на коліна, зробив помилку - лінійкою били по руках. Якщо учня 3 дні не було в школі без поважних причин - штрафували батьків.

Омелян Назарович Назарчук (83 роки)

Мені також довелося вчитися в польській школі. Дивлюсь я на вас, наші діти і правнуки, і згадую, які ми приходили до школи. Хто жив багатше, приходив взутий, а були й такі, що приходили босі, і не ганьбилися, бо хотіли вчитися. Для дітей було обов'язково закінчити 4 класи, а тоді можна було іти вчитися в Колки, але за те навчання потрібно було платити 150 злотих за рік. За ці гроші можна було купити 2 корови. Дітки, вчіться, у вас є всі умови. Ви гарно одіті, вас в школі кормлять. А нам матері шили полотняні сумки для книжок, і штанці також були полотняні. В класі разом вчилися поляки, українці, євреї. Я в другому класі в диктанті зробив одну помилку, то вчителька лінійкою дала по руці - здається вона й сьогодні болить. Але вже більше помилок не робив. Знаєте, дітки, чого ви навчитеся в школі -то те ваше, знання за плечима носити не потрібно, і знання, як і здоров'я, за гроші не купиш. Учениця: Школо рідна! До твого порога В своїх думах, із вирію мрій Ще не раз ми повернем з дороги, Курс життєвий звіряючи свій. Учень: Рідна школо, наш дім і відрадо, Наша гордість і наша любов,


Я до тебе вчарованим садом

Повертаюся знову і знов. (Вчитель надає слово учням передвоєнного випуску)


Учениця: О школо рідна!

Ти світило в небі,

У тьмі прозрінь і мороці доріг.

Ми все життя вертатимем до тебе,

Переступаючи із трепетом поріг.

Учень: Школо! Моя рідна школо!

Казка добра й доброти.

Стежка від тебе хрещата В'ється в далекі світи.

(Вчитель надає слово випускнику післявоєнної школи.) Катерина Петрівна Черняк -Главацька( 70 років.)

Після війни школа відкрилася в 1947 році. Також школа була в дядьковій хаті на хуторі. В перший клас прийшли вчитися діти, яким було 7, 8, 9, !0, 11, 12 років. Чого так? Бо під час війни школи не було, і тепер ті, хто зовсім перед війною не ходив в школу, пішов. Навчання вже було на українській мові, вчила нас вчителька Ольга Данилівні. В 1950 році побудували нову школу із старих хат в селі. Ви уявити собі не можете, які ми були раді вчитися в цій школі. Вчитися приходилося в дві зміни. А ваша школа, діти, як палац. Які у вас просторі класи, як він гарно прибраний. Ми такого і дома не мали. Мені здається, що сьогодні не вчитися - то великий гріх, бо для вашого навчання є всі умови. Книги безплатні, а ми купували за свої гроші. І їсти ми брали в школу: хто кусочок хліба із салом, хто з огірком, хто житнього( чорного пирога) Але з яким бажанням ми вчилися! Серед моїх однокласників є професори, кандидати наук, вчені, заслужені медичні працівники. Нас ніхто не заставляв вчитися, як це буває іноді сьогодні. В селі можна було закінчити 7 класів, а потім іти в школу села Колки за 12 км. І ми ходили пішки. Зимою іноді ноги примерзали до чобіток. То ж вчіться, дітки: знання потрібні і в селі, знання потрібні і в місті. Тепер без знань на роботу нікуди не приймають. Ви щасливі ще тим, що живете в новій, самостійній Україні. Ви відкрито святкуєте Коляди, Пасху, а нам цього не дозволяли. Цінуйте те, що маєте. Слухайте своїх вчителів, будьте добрими і розумними, щоб могли знайти своє місце в житті.


(Пісня «Вчителько моя» Сонечко встає і шумить трава.)

Учениця: Непомітно за літечком літо спливає.

Щось було. З того нині багато немає

Перегорнуто щось. Щось, звичайно забуто

Але скільки нажито та скільки здобуто.

Учень: Ви трудилися чесно і вже не злічити,

Скільки діток в житті довелося вам вчити. Хай же душі у вас від невдач не міліють. Хай же друзі і рідні завжди розуміють


( Слово надається вчителям - пенсіонерам)

Гай Надія Володимирівна ( 75 років ). Любі діти, іду коридорами школи і думаю, які ви щасливі, що ви учні, що ви маєте змогу вчитися, що у вас така гарна школа, що у вас є музичний центр, комп'ютерний клас. В часи мого навчання про таке навіть і не мріяли. Ми в школі і баяна не мали, танцювали під язик: вчителька губами награвала потрібну мелодію танцю. Взагалі то я мала дві школи. Я переселенка із Польщі. В 1945 році нас переселила в Одеську область, там я пішла в перший клас. Потім сім'я переїхала на Воликь і 7 класів я закінчила в містечку Теремно. Після цього поступила вчитися в Луцьке педучилище. Вчитися було дуже важко, не вистачало підручників, позичали один в одного. Крім мене в сім'ї було ще 4 дітей, так що приходилося мені вчитися і жити на свою стипендію. І книжки, і зошити, і одяг купувала сама. В училищі, як і в школі, всі ходили в одній формі: коричневе плаття, чорний чи білий фартушок. І яка мені була біда, коли зимою сушила біля грубки плаття і спалила його. Мусила купувати друге - і цілий місяць могла в день з'їсти 1 булочку і випити 1 склянку чаю. В 1956 році після закінчення училища приїхала працювати в Рудники вчителькою. І уже 50 років живу тут. В школі вчилися в 2 зміни: зранку молодші класи, після обіду - старші. Школа розміщувалась в 4 хатах. Але діти хотіли вчитися. Самі підходили до вчителя, щоб залишитися після уроків і допрацюі.ати те, що не зрозуміли. У вашій школі тепло, затишно, а в той час топили грубки дровами. Учні їздили в ліс допомагати заготовляти дрова. Учні займалися в різних гуртках і це не мішало навчанню. Кожного місяця виступали з концертами перед батьками в клубі. Шкільні роки - найщасливіший час життя людини. Бережіть цей час, не втрачайте нагоди вчитися. Чому навчитеся - то все ваше.


(Пісня про школу)

Слово надається вчителю ваших батьків, а, можливо, і дідусів. Микола Михайлович Василюк(75 років)

А мені, діти, довелося вчитися чотирма мовами: рідною, українською, польською, німецькою, російською. Навчання було перервано війною, після війни прийшлося ходити у 2 клас у сусіднє село за 7 км. Книжки купували самі, одна книжка коштувала 200 карбованців. То на З учні купували один комплект підручників і обмінювалися один з одним. Навіть зошитів не вистачало, а на базарі були дорогі, не всім по кишені. То доводилося писати на газетному папері. Купували чорнило, чорнильниці. Але вчитися дуже хотілося, щоб поступити в педучилище і також стати вчителем. В Рудники приїхав працювати в 1958 році. В старших класах вчилися діти різного віку, бо війна перервала їм навчання. Мої перші учні уже вчать своїх внуків. Часто згадують школу, хто не хотів вчитися, кається, що зробив найбільшу помилку в житті. Бо знань ніхто не купить. Якщо сам не навчишся, то ніхто тобі не допоможе. То ж учіться, дітки, поки є така можливість.


Вчитель історії Іван Костянтинович Камець розповів про історію школи, запропонував учням пошукову роботу: знайти вителів, які колись працювали в школі,' учнів, які стали вчителями.

Вручення подарунків для гостей: зошити і ручки: символи школи

Звучить пісня про школу

Знову звучить шкільний дзвоник.

Зустріч закінчено.

Підсумкове слово вчителя.

Запитання до гостей.


  1. Чи пам'ятаєте ви свій перший урок? Перший дзвінок? Першу вчительку?

  2. Якою мовою ішло навчання?

  3. Які предмети тоді вивчалися в школі?

  4. Який шкільний предмет вам найбільше подобався?

  5. Чи купували ви підручники?

  6. Чи карали учнів за провини?

  7. Скільки класів тоді було у школі?

  8. Куди ішли вчитися далі?
  9. Чи потрібно було платити за навчання?


  10. Як ви думаєте, чи можна купити знання?

  11. Чи пам'ятаєте ви свій перший клас?

  12. Щоб ви побажали сьогоднішнім школярам?

  13. Чи хотіли би ви знову стати учнем7

  14. А щоб ви змінили в сучасній школі?