refik.in.ua 1 2 ... 4 5

I. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРІВ.

Мета: розкрити систему роботи дитячого оздоровчого табору, як позашкільного виховного закладу, та функціональні обов’язки його педагогічних працівників.

Основні поняття: позашкільний навчально-виховний заклад, дитячий оздоровчий табір, громадська організація дітей, підлітків та дорослих; функціональні обов’язки; охорона здоров’я.


План:

  1. Система роботи дитячого табору як позашкільного виховного закладу.

  2. Функціональні обов’язки і режим праці педагогічних працівників дитячого табору.

  3. Взаємодія громадських організацій дітей з позашкільними виховними закладами.

  4. Охорона життя та здоров’я дітей в період канікул.

  5. Реквізит педагогів-організаторів (вихователів) оздоровчих таборів.


ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

1. Система роботи дитячого табору як позашкільного виховного закладу .


Десятирічний ювілей незалежності Україна зустрічає докорінним реформуванням системи позашкільної освіти і виховання, що знайшло відображення в Законі України “Про позашкільну освіту”, ряду концепцій виховної діяльності окремих позашкільних закладів і установ. До позашкільних закладів освіти, згідно Статті 39 Закону України “Про освіту” (1996 р.) належать палаци, будинки, центри, станції дитячої та юнацької творчості, учнівські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Позашкільне виховання спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.1

Традиційно мережу позашкільних закладів, що склалася в Україні, можна поділити за функціями на:

  • комплексні (багатопрофільні) – палаци, будинки, культурно-оздоровчі центри дитячої та юнацької творчості, дитячі парки, тощо.
  • спеціальні (однопрофільні) – центри, станції і клуби юних техніків, натуралістів, туристів, екологів, музичні, хореографічні, спортивні школи, клуби юних моряків, школи мистецтва, космонавтики тощо.


За змістом і основними напрямами діяльності позашкільні заклади можна поділити на такі:

  • cоціокультурні – розвиток особистості, насамперед, через залучення до системи відносин із визначенням її статусу, зростання престижу й авторитету, виконання різних соціальних функцій, раннє залучення до трудової суспільно корисної і продуктивної праці, розв’язання соціально-політичних та моральних проблем країни;

  • науково-технічні – озброєння дітей і підлітків знання про основи виробництва й раціональне їх техніко-економічне використання, розширення політехнічного кругозору, задоволення потреб особистості в діяльності з основ моделювання та конструювання найновітнішої техніки, формування культури технічного мислення;

  • дослідно-експериментальні – залучення молоді до реальної науково-пошукової роботи, поширення наукових знань, творче засвоєння нових знань;

  • художньо-естетичні – досягнення високої художньо-естетичної освіченості та вихованості особистості, здатної до саморозвитку й самовдосконалення, а також й художньо-естетичної культури засобами найкращих національних і світових культурних надбань, вироблення творчих умінь примножувати національні культурно-мистецькі традиції свого народу;

  • фізкультурно-оздоровчі – озброєння системою знань про людину, утвердження здорового способу життя як невід’ємного компонента загальної культури особистості, повноцінний її фізичний і духовний розвиток;
  • еколого-натуралістичні – засвоєння особистістю знань про навколишнє природне і соціальне середовище, усвідомлення себе як частини природи і суспільства, формування екологічної культури особистості, навичок і досвіду розв’язання екологічних проблем та прогнозування можливих наслідків природо-перетворювальної діяльності, залучення до практичної екологічної діяльності із збереження навколишнього середовища через систему використання найновітнішої безвідходної технології сучасного виробництва;


  • туристично-краєзнавчі – гармонійне поєднання спортивного туризму і краєзнавства, завдяки якому здійснюється науковий пошук, обґрунтовується система знань про життя певних територій, окремі географічні об’єкти і явища соціального життя у природничо-історичному аспекті формування фізично здорової і сильної духом особистості;

  • військово-патріотичні – оволодіння загальними знаннями про військову галузь, підготовка молодого покоління до військової служби, виховання високих духовних якостей, патріотизму та відповідальності за долю народу й держави;

  • допрофесійні – створення умов для професійного самовизначення особистості, підготовка молоді до творчого вдосконалення професії під час практичної адаптації в умовах ринкової економіки, вироблення професійних умінь та навичок високої культури праці, навичок самообслуговування;

  • інформаційно-технологічні – розробка загальної стратегії розвитку державної системи позашкільної освіти та виховання, інформаційне, програмно-методичне забезпечення позашкільних закладів, розвиток та підтримка інноваційних педагогічних технологій, дослідно-експериментальної роботи, педагогічного проектування, спрямованих на обґрунтування та пошук ефективної багатовимірної моделі позашкільних освітніх закладів тощо;

  • дозвільно-розважальні – педагогічно доцільна організація культурного дозвілля дітей, спілкування з ровесниками в різних формах ігрової та дозвільно-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я та підвищення готовності до високоморальних вчинків.

Є всі підстави назвати сучасний етап розвитку позашкільних закладів в нашій країні перехідним, бо він характеризується глибокими як кількісними, так і якісними змінами, новим ставленням до них самих дітей і підлітків. Визначальними факторами розвитку позашкільної освіти має стати гармонійно та всебічно розвинута творча особистість дитини, підлітка.

В Cтатті 8 Закону України “Про позашкільну освіту” викладені основні завдання системи позашкільного виховання ( див. Додаток №2 ).


Узагальнюючи передовий педагогічний досвід у системі позашкільної освіти й виховання, можна зробити висновок, що діяльність позашкільних закладів сприяє виконанню таких завдань:


  • спрямувати особистість, щоб вона усвідомлювала значення передусім творчих, гуманістичних проблем, мотивів і цілей як провідних у її розвитку та життєдіяльності. Пріоритетними тут мають бути мотиви, що відкривають дитині сенс творчого життя ;

  • виховувати в дітей та підлітків потребу спілкуватися з більш розвинутими дітьми та дорослими, вміння вести діалог, формулювати й переконливо викладати свої думки;

  • розвивати творчі якості інтелекту – діалектичне, цілісне та логічне сприймання навколишньої дійсності, спостережливість дослідника, творчу фантазію та практичну уяву, інтуїцію, увагу і пам’ять, що сприятиме формуванню навичок розв’язувати творчі завдання, розробляти життєві проекти й нести відповідальність за їх упровадження в життя тощо;

  • розвивати допитливість, самостійність, цілеспрямованість, вимогливість, працелюбність, бережливість, винахідливість, готовність до ризику, відповідальність, критичний розум, організованість, ініціативність та сумлінність;

  • розвивати творчу самосвідомість, що виявляється в самопізнанні, самовдосконаленні, усвідомленні почуття власної гідності, емоційній саморегуляції в дослідно-експериментальній діяльності;

  • формувати психофізичні якості творчої особистості, її темперамент, властивості нервової системи (чутливість, емоційність, пластичність, працездатність) та відповідний до них доцільний стиль діяльності;

  • розширювати досвід творчої діяльності, систематично здобувати і використовувати нові знання, виховувати в собі бажання досліджувати, експериментувати, брати активну участь у вдосконаленні себе й навколишнього середовища.

Позашкільні заклади успішніше виконуватимуть поставлені завдання, якщо розширюватимуть взаємодію та поглиблюватимуть інтеграцію виховних впливів з орієнтацією на загальнолюдські гуманні цінності, національну культуру, науку і традиції, збагачення духовної сфери. Це, безперечно, вимагає уточнення загальної спрямованості й організаційно-педагогічних особливостей функціонування кожного позашкільного закладу, а також постійної координації їх взаємодії у полі культурному середовищі.


Теоретичною основою позашкільного виховання є:


  • взаємодія соціальних інститутів виховання в процесі розвитку і формування особистості кожної дитини, поєднання сімейного і суспільного виховання;

  • дана взаємодія базується на єдності мети, завдань, змісту національного виховання (Див. Національну доктрину розвитку освіти і Концепцію виховання дітей та молоді в національній системі освіти України );

  • найважливішим соціальним середовищем для дітей є сім’я і мікрорайон проживання;

  • провідним засобом соціалізації дитини є тимчасові дитячі колективи ( клуб, гурток, дитячий табір тощо ) ;

  • запорукою виконання програми становлення багатогранної індивідуальності кожної дитини є дотримання принципів національного виховання.


Серед позашкільних закладів виховання підростаючого покоління особливу роль відіграють оздоровчі центри, палаци, спеціальні профільні заклади, табори та інші установи.

Дитячий табір – це спеціально організований об’єкт ( підприємство, заклад, організація тощо), призначений для ефективного відпочинку, оздоровлення, розвитку дітей без батьків на період від 5 до 40 днів, який має визначене місце розташування поза постійним мешканням дітей, що включає матеріальну базу, персонал і технології.

Організація та діяльність дитячого оздоровчого табору здійснюються на основі “Тимчасове положення про дитячий оздоровчий заклад” (див. Додаток №7 ).

Проблеми організації літнього оздоровчо-освітнього табору витікають з об’єктивних протиріч :

  • між потребами сім’ї та держави мати здорове, сильне підростаюче покоління та незадовільним станом здоров’я сучасних дітей;

  • природною тривалістю дитячого віку і передчасним стихійним “подоросленням” дитини;
  • педагогічною турботою, контролем та бажанням підлітків мати свободу, займатись саморозвитком, самостійно, творчістю;


  • необхідністю повноцінного державного субсидування дитячого табору та недостатньою реальною фінансовою підтримкою його діяльності.

Зміст діяльності дитячих оздоровчих таборів повинен бути направлений на розв’язок цих протиріч.

Любий дитячий заклад являє собою світ в мініатюрі, маленький Всесвіт. Дитина разом з дорослими переживає тут епоху демократії або монархії (в залежності від форми управління), діти і дорослі співробітничають один з одним або існують по різні сторони барикади нерозуміння, юна людина реалізує свої інтереси і здібності або повинна пристосовуватися до чужих для себе правил, установок, Все як у великому житті, тільки воно спресоване в просторі і часових межах невеликого соціуму.

Табір навіть для невеликого терміну перебування в ньому дитини надає багаті можливості для:

  • набуття досвіду самореалізації;

  • задоволення потреб в самооцінці, самоствердженні, реалізації власних можливостей;

  • орієнтації особистості в системі соціальних, громадянських, моральних, особистісних вартостей, моральних норм;

  • формування позитивної “Я-концепції”;

  • орієнтації на загальнолюдські цінності (плюралізм, повага до прав особистості та закону, терпимість, милосердя, взаєморозуміння, свобода, справедливість);

  • набуття досвіду між особистісного спілкування та взаємодії з однолітками та дорослими;

  • реалізації творчого потенціалу особистості;

  • формування громадянської та соціальної позиції і відповідальності;

  • всебічного розвитку особистості.


Головні функції дитячого оздоровчого табору:

  • оздоровча – через дотримання режиму дня, здорового способу життя та життєдіяльності, перебування в злагоді з природним оточенням;

  • розвивальна та виховуюча – через організацію діяльності і спілкування;
  • освітня – сприяє розвитку кругозору через отримання нових знань та розвитку інтелекту;


  • культурно-репрезентативна – через залучення до кращих взірців світової та національної культури;

  • управлінська – забезпечує життєдіяльність та самоврядування табору;

  • організаційна – задовольняє потреби в розвитку, відповідає емоційно-моральному стану і віковим особливостям підлітків;

  • орієнтаційна – сприяє пошуку особистісно-значущих орієнтирів, ідеалів, цінностей та вартостей;

  • компенсаційна – дозволяє дитині знайти себе в новій системі діяльності і спілкування ;

  • корекційна – коректує поведінку дитини, допомагає засвоїти нові моделі поведінки, виходячи з діючих норм, цінностей, розширює погляд на світ, змінює ставлення дитини до себе та інших.


Дитячі табори бувають різної форми власності : державної, суспільної та муніципальної, кооперативної , приватної.

Класифікація дитячих таборів України за видами діяльності: оздоровчі і санаторні; туристичні і спортивні; профільні – додаткової освіти ( юні біологи, юні математики, юні бізнесмени і таке інше); табори соціально-педагогічної і соціально-психологічної реабілітації; дитячі центри, що об’єднують в собі ряд направлень діяльності.

Продуктивна діяльність дитячого оздоровчого табору забезпечується системністю його діяльності (див. Рисунок 1).

Виховний процес в дитячому оздоровчому таборі повинен бути побудований на дотриманні основних принципів позашкільної освіти:

    • гуманізація;

    • єдність загальнолюдських і національних цінностей (принципи загальнолюдської моралі, правди і справедливості, відданості і патріотизму, гуманізму і доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості);

    • демократизація;

    • науковість і системність;

    • безперервність, наступність та інтеграція;

    • багатоукладність та варіативність;

    • добровільність та доступність;
    • самостійність і активність особистості;


    • гармонізація родинної і суспільної освіти та виховання;

    • практична спрямованість позашкільної освіти та виховання.


Дитячі табори можуть реалізовувати ряд змістовних проектів: національно-історичний, культурно-просвітницький, оздоровчий, освітній, екологічний, спортивно-туристичний.

Рисунок 1.

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

Дитячий оздоровчий табір “.2



следующая страница >>