refik.in.ua 1

82. Конституционное развитие Франции.

Конституцію 5-ої Республіки у Франції, оприлюднену 4 жовтня 1958 року, було підтримано французьким народом на референдумі 28 вересня того ж таки року. Конституційна реформа, результатом якої стала 5-а Республіка, була закінченням тривалого процесу конституційного реформування у Франції. Під час нацистської окупації Франції і за правління режиму Віші (3-я Республіка) не бракувало пропозицій щодо конституційного реформування 3-ої Республіки. Численні рухи опору розробляли свої проекти конституції. Влітку 1945 року, після перемоги союзних держав над нацистською армією, генерал Шарль де Голль, керівник тимчасового уряду, проголосив референдум, який відбувся і зобов’язав постійно діючі Установчі збори розробити протягом шести місяців проект нової конституції, яка б встановила 4-у Республіку. Вибори до Зборів проходили на основі пропорційного представництва. Така виборча система мала значні наслідки для розвитку партійного правління в часи 4-ої Республіки. В результаті виборів до Установчих зборів потрапили представники від багатьох, нерідко антагоністичних партій. Коли стало очевидним, що розбіжності між партіями і в самих партіях, які були надто сильними, не сприяють нормальному управлінню країною, де Голль, обраний президентом, подав у відставку.

Конституція, ухвалена Установчими зборами у 1945 році, запровадила суверенне правління Національних зборів. Президент Республіки, якого обирали Національні збори, мав бути лише номінальним лідером. Прем’єр-міністр отримував свої повноваження від Зборів, а уряд не мав достатніх засобів для відновлення рівноваги в системі. Невдовзі 4-а Республіка почала потерпати від постійних урядових криз, доки у 1958 році легітимність 4-ої Республіки не було серйозно підірвано. Справді, у 1951 році приблизно половина електорату голосувала за партії, що відкидали парламентську систему у тому вигляді, як вона існувала за 4-ої Республіки. Така нестабільність державного управління позбавляла Францію здатності упоратися з двома основними проблемами 4-ої Республіки: деколонізацією, зокрема в Алжирі, та інфляцією. В Алжирі “держава” Франція втратила контроль над збройними силами, які заступили місце цивільних державних службовців. В економіці безпрецедентні темпи зростання супроводжувалися стрімким розкручуванням інфляційної спіралі. І хоча Національні збори цілком усвідомлювали причини і засоби подолання економічних негараздів, вони були не спроможні хоча б що-небудь їм протиставити через відсутність чітко сформованої більшості у парламенті. Ці дві застарілі проблеми прискорили переворот, який поклав край 4-й Республіці.

Де Голль повернувся до влади у червні 1958 року внаслідок перевороту і визначив п’ять чітко окреслених окремих проблем 4-ої Республіки, які 5-а Республіка успадкувала і мала розв’язати:
- покласти край колоніальній війні в Алжирі;
- кинути виклик політичній владі армії, яка перетворилася на “державу в державі”;
- виправити катастрофічне фінансове становище і зміцнити обнадійливу, хоча й небезпечну економічну ситуацію;
- відновити французький вплив і престиж за кордоном;
- заснувати нові політичні інституції, як були б дійовими, “республіканськими”, демократичними і шанованими.
Для де Голля і його радників з питань конституції всі ці проблеми були похідними хронічної кволості французьких політичних інституцій. Де Голль, зокрема, багато вад 4-ої Республіки відносив на рахунок відсутності міцної виконавчої гілки — виконавча влада стала жертвою постійного політичного антагонізму у парламенті. В часи 4-ої Республіки існувало щонайменше двадцять п’ять урядів і п’ятнадцять прем’єр-міністрів (за той же період у Великобританії їх було лише чотири). Поза тим, стабільне державне управління ускладнювалося проміжними періодами між урядовими кризами і наступними виборами нового уряду: у рік напередодні краху 4-ої Республіки тимчасові уряди управляли Францією один день з кожних чотирьох. Де Голль доводив, що вадою режиму була юридично хибна конституція, яка давала парламентові забагато влади, який, як уже зазначалося вище, був розколотий на численні антагоністичні партії.

Під час підготовки нової конституції, а це був по суті закритий процес, в якому брали участь представники уряду і консультативний комітет парламенту (2/3 депутатів), деякі питання стали предметом запеклих дебатів. Найфундаментальнішою темою цих дебатів був вибір політичного устрою. Як зазначено вище, де Голль, який на той час мав наданий йому французьким народом чіткий і недвозначний мандат, доводив, що біди Франції породжені її парламентською системою. А тому де Голль вимагав посилення влади президента і незалежності функцій уряду від парламентського мандату. На кожному кроці де Голль прагнув зменшити вплив антагоністичного парламенту для забезпечення державного управління і ефективного ведення справ. Щоб відновити президентську владу, президент не повинен був більше обиратися лише членами парламенту і сенаторами; колегію виборців було розширено за рахунок представників від міст і сільських комун. Окрім того, формування уряду повинно було відбуватися за безпосередньої участі президента; президент призначатиме прем’єр-міністра та інших членів уряду згідно з рекомендаціями прем’єр-міністра. Втім, де Голль заявив, що президент не зможе звільняти прем’єр-міністра від своїх обов’язків; це право надавалося парламентові у вигляді вотуму недовіри. Президентові надавалося також повноваження укладати і ратифікувати міжнародні договори, оприлюднювати закони і головувати на засіданнях кабінету міністрів.

Ще одним предметом дискусій був розподіл влад. Закон, яким було санкціоновано розробку нової конституції, обумовлював необхідність розподілу виконавчої і законодавчої влад у такий спосіб, щоб уряд і парламент мали змогу здійснювати свої повноваження у повному обсязі. Одним із ключових положень цього закону було те, що жоден член парламенту не міг бути призначеним на посаду в уряді і одночасно залишити за собою своє депутатське місце. Щодо конституційних гарантій свобод, які не підлягають змінам або доповненням, то конституція містить єдину фундаментальну норму про повноваження у цім питанні. У статті 66 сказано, що жодна особа не може бути “довільно затриманою. Судова влада (створена для стримування виконавчої гілки), гарант особистої свободи, забезпечує дотримання цього принципу в умовах, визначених законодавством”. Внесення змін і доповнень до конституції здійснюється у три етапи: по-перше, право законодавчої ініціативи щодо внесення змін і доповнень належить президентові республіки за поданням прем’єр-міністра; по-друге, ухвалення проекту або пропозиції про поправку досягається через голосування Зборів; і по-третє, за зміну або доповнення повинні проголосувати три п’ятих членів легіслатури.
Підсумовуючи, зауважимо, що крах 4-ої Республіки був почасти викликаний неспроможністю антагоністичного парламенту Франції вирішувати невідкладні пекучі проблеми. Народження 5-ої Республіки і наступна за ним розробка нової конституції були кроком уперед до більш централізованого і чітко окресленого урядування, коли виконавча влада набула відчутного впливу. Хоча президент республіки і не займає панівного становища стосовно уряду, він, без сумніву, перебуває у відносно більш зверхній позиції щодо нині формально послабленого парламенту.

У післявоєнні роки Франція пройшла два етапи в своєму конституційному розвитку. Перший етап 1946-1958р.р.-період Четвертої республіки - характеризувався спочатку широким демократичним підйомом після Другої світової війни, який привів до прийняття найбільш демократичної конституції за всю історію країни. Після вступу в силу основного закону 1946р. Фактично встановлений політичний режим став суперечити формальним положенням цього акту. Перехід до П'ятої республіки став логічним завершенням подій і відображенням нового співвідношення політичних сил.


Події в Алжирі і загроза громадянської війни в самій Франції сприяли прийняттю парламентом 1 червня 1958 року закону про наділення генерала Ш. де Голля повноваженнями по розробці конституції. Делегований спосіб створення конституції суперечив основним французьким традиціям розробки основного закону, всі республіканські конституції країни розроблялись парламентськими установами. Після розробки проекту співробітниками Ш. де Голля, обговорення в Консультативному конституційному комітеті і на Раді Міністрів конституція була передана на референдум і затверджена на ньому 28 жовтня 1958 року. Цей акт поклав початок періоду П'ятої республіки, вона стала 17-ою з 1789 року і основним законом 22-го по рахунку політичного режиму в країні.

Для Франції завжди був характерним політичний плюралізм. В країні дія декілька десятків політичних партій, вони виникають на політичній арені, занепадають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють орієнтацію і назви. На відміну від інших країн партії у Франції не володіють будь-якими специфічними юридичними ознаками, які б відрізняли їх від інших асоціацій і об'єднань. Правове становище партій підпадає під загальний режим асоціацій. Партії утворюються вільно шляхом подачі декларації в адміністративні органи. Свобода утворення політичних партій визнана Конституційними зборами у рішенні від 16 липня 1976 року в якості "основного принципу, який признається законами Республіки". Вільне створення-утворення без будь-якого дозволу. Асоціації, в тому числі і партії, не зареєстровані у відповідності до встановленої процедури, не володіють якою-небудь юридичною правоздатністю, хоча при деяких надзвичайних обставинах така правоздатність визнається судовими органами. Іншими словами, не зареєстровані асоціації по загальному праву не користуються правами юридичної особи.

Після багатьох скандалів декількома законами в 1988 і 1990 роках були введені обмеження на фінансування політичних партій зі сторони приватних осіб і норми про державну підтримку партій. Фінансування зі сторони держави розподіляється на дві частини: одна - для партій і політичних угрупувань, які виставили у Франції кандидатів по якнайменше 75 виборчих округах при виборах Національних зборів, і друга частина - фінансування партій і угрупувань, представлених в парламенті в залежності від чисельності їх фракцій. Контроль за фінансуванням покладений на Національну комісію за контролем рахунків по виборчій компанії і на виборах. У випадку, коли політична партія не опублікує свої фінансові звіти, то вона втрачає право на державну субсидію на наступний рік.