refik.in.ua 1

VII. ЕКОЛОГІЧНІ КАТАСТРОФИ


7.1. Поняття про надзвичайні екологічні ситуації – катастрофи

7.2. Природні екологічні катастрофи

7.3. Антропогенні екологічні катастрофи

7.4. Наслідки аварії на ЧАЕС
7.1. Поняття про надзвичайні екологічні ситуації – катастрофи

В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, що спричиняло погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові екологічні ситуації називаються катастрофами. Таким чином, екологічна катастрофа − природна аномалія (тривала посуха, тривалі дощі, масовий падіж худоби тощо), нерідко виникає внаслідок прямого чи опосередкованого впливу діяльності людини на природні процеси.

Думка про глобальні катастрофи та їх вплив на розвиток живих організмів належить видатному французькому вченому 18 ст. Ж.Кюв’є. Він вважав, що спокійний розвиток життя на Землі багато разів переривався революційними швидкими змінами катастрофічного характеру, внаслідок яких кардинально мінявся склад тварин і рослин, які населяли Землю. Кюв’є вважав, що такими катастрофами були всесвітні потопи. Про причини таких потопів Кюв’є в своїх творах не пише, але з його книг випливає, що він мав на увазі затоплення континентів внаслідок їх опускання нижче рівня океану.

Залежно від причин виникнення катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні катастрофи залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні (процеси у надрах землі), тектонічні, екзогенні (процеси на поверхні землі), метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.


Раніше переважали природні катастрофи. За нашого часу кількість таких катастроф практично не змінилась, одначе внаслідок людської діяльності зросла їхня потужність, що дедалі істотніше позначається на стані екосистем, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери в цілому.
7.2. Природні екологічні катастрофи

Природні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов’язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших.

До зовнішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать: зміни магнітного, електричного, гравітаційного полів і радіаційного поясу, спричинені явищами, що відбуваються в космічному просторі (спалахи наднових зірок, проходження поблизу Землі великих космічних тіл); падіння на Землю великих метеоритів; урагани; повені; цунамі; сильні посухи; страшні зливи; зсуви; осипи; селі; обвали.

Внутрішніми силами Землі викликаються надзвичайні екологічні ситуації: виверження вулканів; землетруси; переміщення велетенських мас гірських порід через утворення в земній корі великих розломів тощо.

У літературі є багато описів грізних явищ природи: вивержень вулканів Везувію, Кракатау й Мон-Пеле; землетрусів у Сан-Франциско, Мехіко, пустелі Гобі, Спітаку; ураганів і тайфунів у Японії та Центральній Америці; торнадо в США та ін.

Наслідками найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель багатьох живих істот, зміни розвитку різних видів, популяцій і родів, мутації організмів. Палеонтологам і палеогеографам добре відомі такі “критичні епохи” в розвитку біосфери − на початку й наприкінці палеозойської ери, на межі мезозою й кайнозою та ін.

Різкі кліматичні зміни, а також катастрофічні зміни геофізичних полів Землі можуть бути наслідком таких грізних космічних явищ, як спалахи наднових зірок: деякі зірки, що зовні майже не відрізняються від інших, раптово спалахують і починають випромінювати світла в мільйони разів більше, ніж до спалаху. Останню подібну подію в нашій Галактиці було зафіксовано стародавніми китайськими астрономами, які описали появу в 1054 р. “зірки-гості”. Вона була такою яскравою, що її можна було спостерігати навіть удень, яскравіша від Венери, й поступалася потужністю світіння лише Місяцю. Через кілька місяців зірка поступово згасла, а на місці її появи сучасні астрологи спостерігають крабоподібну туманність − світну газову оболонку наднової зірки, що продовжує розширюватися після спалаху зі швидкістю десятків тисяч кілометрів за секунду.


Визначено, що вибух наднової зірки супроводжується дуже потужними потоками ультрафіолетового й рентгенівського випро­мінювання, згубного для всього живого, а також космічних променів високої енергії. На щастя, спалах наднової зірки в 1054 р. стався дуже далеко від Землі − на відстані понад 1 тис. пк (парсек – одиниця довжини в астрономії, 1 пк = 3,086∙1016 м), і це могутнє космічне явище не вплинуло на земне життя.

Учені встановили, що вибухи наднових зірок у нашій Галактиці відбуваються один раз на 100 років, а в околицях Сонячної системи (на відстані близько 10 пк) − один раз на 750 чи навіть на 200 млн. років. Отже, за час існування на Землі біосфери подібне катастрофічне явище могло вплинути на неї принаймні кілька разів. У результаті таких спалахів різко підвищувався радіаційний фон на Землі на багато сотень і навіть тисячі років. Це не могло не мати серйозних біологічних, особливо генетичних наслідків для екосистем планети й, можливо, було причиною вимирання багатьох вищих живих організмів, тобто екологічних катастроф.

Як вважають астрономи, аналогічні явища меншого масштабу відбуваються в разі періодичних наближень Землі разом із Сонячною системою до центра нашої Галактики. Сонячна система рухається навколо центра Галактики не по колу, а по еліпсу зі значною різницею в довжині його осей. Максимальні наближення до центра Галактики, що спостерігаються приблизно один раз на 250 млн. років, зміни сил гравітаційних, магнітних і електромагнітних полів у Космосі під час обертання Сонячної системи навколо центра Галактики викликають на Землі збурення її геофізичних полів, стимулюють розвиток вулканізму й землетрусів, рух тектонічних плит і деформацію земної кори, а також спричиняють періодичні зміни клімату (зледеніння й потепління), що супроводжуються екологічними катастрофами.

Великий вплив на біосферу Землі справляють також збурення геофізичних полів унаслідок періодичних вибухів на Сонці, спалахів у його хромосфері, які є причиною появи на Землі полярних сяйв, магнітних бур та ін.


З давніх часів до наших днів на Землі періодично відбуваються грандіозні катастрофи, спричинені падінням космічних тіл (великих метеоритів, астероїдів, комет). Учені виявили на поверхні Землі багато слідів таких катастроф у вигляді велетенських метеоритних кратерів − лійкоподібних заглиблень діаметром у десятки й навіть сотні кілометрів. Наприклад, в Україні, біля села Болтишка Кіровоградської області, знайдено заповнений осадовими породами кратер діаметром 25 км − слід падіння метеорита, що сталося близько 100 млн. років тому. Ще більший кратер − діаметром близько 100 км − знайдено в Сибіру, в басейні річки Хатанга. Підраховано: енергія цього колосального удару, внаслідок якого уламки скель діаметром до 20 м було розкидано на відстань понад 40 км від кратера, дорівнювала енергії вибуху 120 млн. атомних бомб, що за потужністю відповідають скинутим на Хіросіму й Нагасакі.

Учені вважають, що більшість космічних тіл падала у Світовий океан, і це також призводило до значних катастроф (утворення велетенських хвиль − цунамі, небачені за силою й тривалістю зливи, грози, запилення атмосфери й пов’язані з цим кліматичні зміни).

Останній досить великий метеорит упав на Землю в районі Аризони (США) 50 тис. років тому. Тут утворився кратер діаметром 1200 м і завглибшки 180 м.

Тунгуське явище в Сибіру 1908 р. (деякі вчені вважають, що це було не падіння метеорита, а вибух в атмосфері ядра невеликої комети) спричинило величезну пожежу й виламування лісу в тайзі на площі в кілька сотень квадратних кілометрів. Лише безлюдність сибірської тайги врятувала від трагічних наслідків.

Такі катастрофічні події природного характеру, як землетруси, виверження вулканів, тайфуни та інші, мають локальний характер і вплинути на еволюцію біосфери в цілому не можуть.

Урагани (тайфуни, тропічні циклони) виникають над теплими водами Світового океану в його тропічній зоні, й найбільшої шкоди завдають країнам басейну Карибського моря, Бангладеш, Індонезії, Філіппінам (територія України знаходиться за межами їх впливу). За даними світової статистики, лише за 1960-1980 рр. 20 ураганів у різних районах світу позбавили життя 350 тис. чоловік і завдали матеріальних збитків на суму понад 5 млрд. доларів. Руйнівна дія ураганів зумовлена великою швидкістю вітру (до 100 м/с і навіть більше), який супроводжується значними зливами, нагоном морських вод у дельти рік, на низькі морські узбережжя тощо. Ураган над сушею зриває дахи з будинків (легкі будинки зносить цілком), вириває з корінням і ламає дерева, перевертає автомобілі й залізничні вагони, руйнує лінії електропередач. Особливо потерпають від тропічних ураганів острівні й прибережні країни, в першу чергу ті, що розвиваються (Бангладеш, Філіппіни, Індонезія тощо). Урагани над морем здіймають величезні хвилі, що призводить до загибелі кораблів.


У наш час завдяки супутникам з’явилася можливість попереджати про наближення ураганів і пом’якшувати їхню дію.

Повені, тобто тимчасові затоплення низинних територій річкових долин, спричинюються великими мусонними дощами, циклонами, ураганами й іншими метеорологічними причинами. Повені завдають людству значної шкоди, це пояснюється тим, що їх нині ще важко прогнозувати. Для боротьби з повенями будують дамби, греблі, регулюючі басейни (водосховища), виконують вибухові роботи для руйнування льодових заторів на річках тощо.

Землетруси і виверження вулканів. Практично ми не захищені й від таких грізних явищ природи, як землетруси та виверження вулканів. Передбачити точний час їх виникнення за допомогою сучасних науково-технічних засобів поки що не вдається. Ці явища супроводжуються виділенням колосальної кількості енергії. Так, сейсмічна енергія, що виділилася за кілька секунд унаслідок катастрофічного землетрусу в Перу 1970 р., дорівнювала приблизно добовому споживанню електроенергії в США.

Сейсмічно активними районами на території України є Гірський Крим і Карпати (області молодої альпійської складчастості). Тут можливі землетруси до 6-7 балів (за шкалою Ріхтера). Повторюються вони рідко, в середньому через 33 роки. Меншої бальності землетруси бувають у середньому один раз у 4-2 роки. Сейсмонебезпечна зона охоплює також частину Причорномор’я, зокрема, Одеської області, де можуть бути 7-бальні землетруси. Залежно від глибини осередку землетруси охоплюють різні площі при однаковій амплітуді.

Для України найбільш небезпечні щодо охоплення території землетруси, епіцентри яких розташовані в Румунських Карпатах, особливо в районі гір Вранча, де глибина осередків землетрусів становить 100…170 км. При землетрусах з епіцентром у цих районах площа зони з 5 і більше балами становить у межах України до 290 тис. км2. Це майже 48% території країни з населенням 23 млн. чол. Зона з інтенсивністю 7 і більше балів займає 27 тис. км2 з населенням понад 2 млн. чол., а з 8 балами і більше − відповідно 1,5 тис. км2 і понад 1 млн. чол. (Одеська область, Крим, зокрема, м.Севастополь). Загальний рівень небезпеки у сейсмонебезпечних районах підвищується за рахунок розташування у них майже 300 хімічних і пожежонебезпечних об’єктів, а також мережі газо- і нафтопродуктопроводів. У місцевостях, де можливі зсуви, підтоплення, а також знаходиться карст, рівень сейсмічності підвищується на 1-3 бали.


Зсувні процеси. Поширені в зонах тектонічних порушень високих терас на схилах ярів, річок та водосховищ. У місцях забудови внаслідок підйому рівнів ґрунтових вод (у результаті протікання водопроводів, каналізацій, зменшення випаровування через забудову, будівництво шляхів тощо) спостерігається інтенсифікація цих процесів. У Прикарпатті, Криму, Донбасі, Одеській, Дніпропетровській, Хмельницькій областях та в промислових міських агломераціях зафіксовано 140 тис. зсувів.

Просадки. Просадки спостерігаються там, де лесові ґрунти перезволожуються, а це буває, як правило, при забудові території. У місцевостях, де лесові ґрунти залягають потужним шаром, поверхня являє собою чергування пологих безстічних впадин (западини, “блюдця”). Це і є просадкою лесових ґрунтів, що виникли природним шляхом внаслідок збільшення вологості лесових ґрунтів.

Селі, селеві потоки. Дані стихійні явища поширені в Криму і в Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Львівська області), найбільше в басейнах Черемоша, Дністра, Тиси, Пруту. Як правило, селенебезпечні водозбори виникають там, де лісове господарство ведеться з грубим порушенням вироблених наукою і підтверджених практикою правил, характерних для певного регіону. Особливу специфіку мають карпатські ліси − перлина України, де під тонким шаром пухких порід залягають щільні гірські породи, які не пропускають воду вглибину. Досить порушити раз усталену тут рівновагу, зрізати ліс − і після першого ж дощу може зійти сель, після чого частина схилу (переважно улоговина) може вкритися рослинністю лише через сотню років.

Снігові лавини спостерігаються в Карпатах − у гірських масивах Горгани, Полонинський, Чорногори. На Закарпатті в лавинонебезпечній зоні розташовано шість населених пунктів.

Лісові пожежі. За обліком лісового фонду на 1 січня 1996 р., в Україні вкритих лісовою рослинністю земель було 9400,2 тис. га, площа ж лісового фонду становила 10782,2 тис. га. У середньому за рік залежно від погодних умов виникає 3,5 тис. пожеж, які знищують понад 5 тис. га лісу. Наприклад, тільки в 1998 р. в Україні було 3906 лісових пожеж, під час яких знищено 4408 га лісу (збитки становили 4,56 млн. грн.). Лісові пожежі лише в 10% випадків є природними, інші 90% − це пожежі штучного походження. Переважна більшість лісових пожеж (до 90%) припадає на приміські зони.


Епідемії та епізоотії. В Україні існують природні осередки небезпечних інфекцій (аскаридоз, лептоспіроз, правець, сибірка, туляремія, туберкульоз). Ці інфекції можуть десятки років перебувати у природному середовищі, не проявляючись. Вони передаються людині через тварин, воду та ґрунт.

Тепер спостерігається різке зростання ймовірності виникнення масових інфекційних захворювань внаслідок зменшення захисних функцій імунної системи у населення, значного погіршення соціально-економічних умов та зниження рівня санітарно-профілактичної роботи. Люди сприйнятливі до інфікування. Хвороби перебігають важко і дуже часто закінчуються смертю.

Природні осередки (вогнища) аскаридозу в Україні існують у межах 16 областей (загальною площею 265,1 тис. км2 з населенням понад 22,3 млн. чол.). Це від 80 до 100% території Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.

Площа зони високого ступеня ризику захворіти на правець охоплює понад 28 тис. км2: території з населенням до 16,6 млн. чол. У цю зону увійшли 17 областей, у тому числі Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Тернопільська (до 100% території області); Вінницька, Київська, Полтавська (від 70 до 90%); Дніпропетровська, Кіровоградська, Львівська, Сумська, Чернігівська області (від 40 до 50%).

Природні вогнища лептоспірозу підвищений ризик захворювання на нього спостерігаються в країні на площі понад 115 тис. км2 з населенням близько 9,8 млн. чол. Поширені вони в усіх областях, однак найбільше цих осередків у Київській (до 50% площі). Чернігівській (до 35%), Волинській, Кіровоградській, Тернопільській (до 30%) та Миколаївській (до 25%).

Сибірка має природні осередки у всіх областях. Загальна площа частин областей, де є осередки можливих спалахів сибірки, становить 63 тис. км2 з населенням близько 4,5 млн. чол. Найбільш насичені природними осередками можливих спалахів хвороби Чернівецька (близько 60% території), Чернігівська (40%), Черкаська та Хмельницька (по 25%), Вінницька, Полтавська та Сумська (20% території) області.


Осередки з підвищеним ризиком захворювання на туляремію спостерігаються на сумарній площі близько 80 тис. км2 з населенням понад 5,6 млн. чол., у тому числі у Рівненській (50% території), Волинській, Львівській (до 40%), Сумській (35%), Черкаській (25%), Київській (20%) та Тернопільській (15%) областях.

Кількість випадків захворювання вірусним гепатитом за останні 5 років зросла в 2-4 рази. Це пов’язано насамперед із порушенням санітарно-гігієнічних норм при користуванні джерелами питної води. Найбільше випадків захворювань було в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській, Івано-Франківській, Житомирській та Чернігівській областях.

Стан епідемії туберкульозу оголошено з 1995 р. За останні роки кількість випадків захворювань на туберкульоз збільшилась у десятки разів. Щороку кількість хворих у країні зростає майже на 20%, вмирає понад 8 тис. осіб. Причиною цього є зниження функцій людського організму, його імунної системи внаслідок хімічного, токсикологічного, бактеріального та радіаційного забруднення води, повітря, ґрунту, а, отже, харчового ланцюга, погіршення соціально-економічних умов життя людей у країні. На початок 2003 р. офіційно зареєстровано понад 650 тис. хворих на туберкульоз, з них 130 тис. − активною його формою. Фактично ж хворих, на думку лікарів у 2-2,5 рази більше. Значна кількість хворих інфікована стійкими до ліків формами.
7.3. Антропогенні екологічні катастрофи

Людина − частина природи, проте найбільш небезпечні для нашої планети катастрофи й забруднення навколишнього середовища пов’язані саме з її діяльністю. Умовно надзвичайні екологічні ситуації антропогенного походження поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру.

Перше місце серед них належить катастрофам, пов’язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї. Війни за всіх часів завдавали величезної шкоди довкіллю, сучасні ж війни − це справжні екологічні катастрофи. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Вченими підраховано, що за останні 6 тис. років люди пережили 14513 воєн, у яких загинуло 3640 млн. чоловік. Вдумайтеся в цю страшну цифру: по суті, було вибито більше половини населення планети (нині на Землі живе понад 5 млрд. людей).


Війни − це не лише геноцид, а й екоцид, прикладів чого в історії людства дуже багато, й ось деякі з них:


  • войовничі походи хеттів і гунів, які жорстоко знищували не тільки людей, а й досягнення їхньої цивілізації та природу Близького Сходу й Римської імперії;

  • грабіжницькі походи жорстокої орди Чингісхана, яка планомірно знищувала все на своєму шляху: спалювала врожаї, засипала колодязі, винищувала худобу, вирубувала сади, витоптувала поля. В Месопотамії було зруйновано зрошувальну систему, яка будувалася й діяла там протягом тисячоліть і була життєдайною для цілого регіону. Після цього родючі землі перетворилися на пустелю, і землеробство в долині річок Тигру та Євфрату відтоді так і не відновилося;

  • “освоєння” європейцями Америки, яке супроводжувалося не лише винищенням місцевого населення, а й безглуздим відстрілом мільйонних стад бізонів, іншої звірини, випалюванням тисяч гектарів лісів, спустошенням земель;

  • перша та друга світові війни, що принесли незліченні людські жертви й завдали величезної шкоди природі;

  • війни у В’єтнамі, Кореї, Афганістані, Кувейті, Чечні, Югославії, в яких загинули й покалічені сотні тисяч людей, а збитки від них обчислюються трильйонами доларів.

Війни − це ще й абсолютно безглузді економічні витрати й розтринькування природних ресурсів, деструкція екосистем. Величезних збитків людству й природі завдають не лише самі воєнні дії, а й підготовка до них: утримання армій, техніки, полігонів, військових об’єктів і заводів, проведення регулярних навчань, маневрів, поховання відходів військової діяльності, в тому числі небезпечних − хімічних.

Наприклад, у Балтійському морі після закінчення другої світової війни союзники затопили тисячі тонн німецьких хімічних снарядів та авіабомб. На дно Атлантичного й Тихого океанів, Карського й Охотського морів було скинуто багато відпрацьованих ядерних реакторів із підводних човнів і контейнерів із радіоактивними відходами. Через десятиліття вони знову почали загрожувати природі та людству: корозія матеріалу упаковок спричинила “розповзання” шкідливих речовин у довкіллі й отруєння всього живого.


Зросла кількість катастроф, пов’язаних із розвитком нафтовидобувної, нафтопереробної промисловості та атомної енергетики. Райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море, інші регіони) сьогодні стали зонами екологічного лиха.

Не можна не нагадати й про тяжкі екологічні наслідки, пов’язані з випробуванням ядерної зброї та похованнями радіоактивних відходів. Випробування атомних боєзарядів на Новій Землі, в Казахстані, в пустелі Гобі, в штаті Аризона, на Тихоокеанських островах Муруроа, Бікіні, Еніветок, поховання залишків відпрацьованих атомних реакторів в Охотському морі − все це не лише спричинило значне підвищення загального радіоактивного фону на планеті, в атмосфері та водах Світового океану, а й також призвело до масових отруєнь риби, тюленів, захворювань та загибелі людей і тварин у цих районах.

Потенційну загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій становлять усі великі нафто- й газосховища, трубопроводи, склади всіляких хімічних речовин, особливо − отруйних (пестициди, кислоти, аміак тощо). Людство вже відчуло на собі наслідки аварій на таких об’єктах.

Будь-які широкомасштабні втручання в природні екосистеми також мають катастрофічні наслідки. Наприклад, унаслідок будівництва на великих річках гребель і водосховищ відбувається ось що:


  • кардинально змінюється режим річкового стоку (в багато разів уповільнюється);

  • змінюється тепловий режим;

  • змінюється характер випадання опадів, розчинення солей, їх відкладення, біохімічних та інженерно-геологічних процесів;

  • різко змінюються умови взаємозв’язку річкових і підземних вод у даному басейні, рівневий режим, фізичні й хімічні властивості поверхневих і зв’язаних з ними підземних вод;
  • розвиваються процеси стагнації (гниття) й “цвітіння”, застою, нагромадження всіх видів забруднювачів, що змиваються з водозборів і приносяться вітрами;


  • вимирають ті види водяних організмів, зокрема риба, які потребують чистої води й міграції вздовж русла;

  • гинуть заплави − найцінніші природні об’єкти.

Велике гідрологічне будівництво в будь-якому річковому басейні − це практично екологічна катастрофа для нього.

Те саме можна сказати й про широкомасштабні іригаційні роботи (осушування боліт на Поліссі, зрошення на півдні України), які призводять до деградації болотних екосистем, загибелі малих річок, зміни шляхів міграції перелітних птахів, зміни режимів та обсягів підземних вод, засолення ґрунтів.

Катастрофічно впливає на природні ландшафти будівництво великих шахт, відкритих кар’єрів, автомагістралей, летовищ, потужних ліній електропередач, каналів, тунелів, великих сміттєзвалищ і шламосховищ.

Зазначені вище екологічні катастрофи, пов’язані з широкомасштабною людською діяльністю, мають локальний, іноді − регіональний характер.
7.4. Наслідки аварії на ЧАЕС

Важко переоцінити трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи, що стала для України фатальним фактором, який спричинив загрозу генетичному здоров’ю нації.

Радіоактивні продукти − гамма-випромінювачі − створили високий радіаційний фон і сприяли зовнішньому опроміненню людей. Багато з них потрапили в організм через органи дихання, травлення, шкіру. Після аварії основними джерелами радіоактивного ураження були радіоактивні йод і цезій. Перший нагромаджується у щитовидній залозі, а потім здійснює кругообіг в організмі, відщеплюється в печінці й частково виводиться через нирки. Другий відкладається переважно в м’язах, проникає в клітини і рівномірно опромінює організм.

Звичайно, на значній території випала вся таблиця Мендєлєєва із великою кількістю радіоактивних ізотопів. Але їх внесок в опромінення людей мізерний. Окремої уваги заслуговує плутоній. Він випав також. Із самого початку відомості про нього замовчувались. Плутоній є дуже небезпечним елементом, він переходить в америцій і поглинається організмом, викликаючи дуже важкі захворювання. Побічно про його потрапляння в організм людини можна було судити на основі хромосомного аналізу, який виявив у ліквідаторів і населення найбільш забруднених районів клітини з великою кількістю хромосомних порушень (“мультиаберантні клітини”). Такі клітини у великій кількості раніше виявляли у опромінених смертельними дозами – десятки Гр. Таких клітин не буває у людей, які проживають на чистих територіях.


Єдиним поясненням було наступне: під час поділу клітини в неї потрапила крупна частинка (найімовірніше, нейтрон), яка при зіткненні з атомним ядром викликала появу вторинної іонізації, що викликала множинні розриви хромосом. Проліт через клітину гамма-частинок викликає 1-2 розриви, а не множину. Цей факт дав підставу припускати, що на забруднених територіях є випромінювачі нейтронів, найбільш вірогідним з яких є плутоній. Які наслідки він викличе в майбутньому, сказати важко. Вміст його в організмі людей на цих територіях дуже низький, безпосередньої шкоди він не принесе. Можливо, не виявляться і онкологічні наслідки, оскільки клітина з безліччю хромосомних пошкоджень при поділі гине. Але мабуть оптимізм цей ґрунтується на незнанні. Річ у тому, що ми стали свідками появи на землі досі невідомої групи особливих людей − носіїв мультиаберантних клітин. А ці клітини виникли в результаті контакту з “гарячими частинками”, в яких розміщено джерело нейтронного випромінювання (або випромінювання альфа-частинок). Як вони проживуть життя, які у них з’являться пухлини, − невідомо. Щоправда, потрібно сказати, що вплив гарячих частинок на потомство вкрай маловірогідно, оскільки навіть невеликі пошкодження в хромосомах яйцеклітини або сперматозоїда практично несумісні з життям майбутнього плоду (викидень відбувається в перші дні вагітності).

Достатньо ясною є проблема радіоактивного йоду, який викликав істотне збільшення захворюваності раком щитовидної залози у дітей і жінок на забруднених територіях. Чоловіки поглинають йод значно менше, тому і раку щитовидної залози у них майже немає.

Яким чином виглядає ситуація стосовно інших пухлин? Тут необхідно нагадати, що до цих пір дискутується питання щодо пороговості дії іонізуючої радіації в походженні пухлин. Довести “беспороговість” поки неможливо. Звідси народження досить спекулятивних висловів, що дози у населення визначати немає необхідності, оскільки онкологічні наслідки опромінювання 100 людей в дозі 0,01 Гр такі ж, як і 1 людини в дозі 1 Гр. Фактів тут немає. Навпаки, добре відомо і за онкологічними наслідками бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, і за спостереженнями в атомній промисловості, що почастішання пухлин при дозах опромінювання менше 0,2…0,4 Гр не відмічаються. Крім того, останніми роками стали відомі особливості лейкозів, спровокованих дією іонізуючої радіації і інших чинників, які пошкоджують генетичний матеріал клітини. Декілька випадків таких лейкозів з характерними для дії радіації ознаками у ліквідаторів зареєстровано. У населення забруднених територій таких лейкозів поки немає.


Тут необхідно зробити одну обмовку. Чекати почастішання пухлин у опроміненого населення можна лише при дозах більше 0,2…0,4 Гр. Але і це справедливо лише для опромінених швидко, як це було в Японії. Ушкоджувальна дія радіації залежить не тільки від дози опромінювання, але і від потужності опромінювання (кількості енергії в одиницю часу). У Хіросімі, при ядерних аваріях потужності були великі, накопичення дози займало секунди або долі секунди. А в Чорнобильській катастрофі населення опромінювалося днями, тижнями; потужності були дуже малими. Тому чекати почастішання пухлин серед населення можна було лише у тих, хто опромінений в дозі більше 0,2…0,4 Гр. А таких було менше відсотка і дози у них не перевищувала 1 Гр. Крім того, було відмічено, що лейкоз виникає тим пізніше, чим доза опромінювання менша. Отже, говорити про проблему в минулому часі рано: спалах лейкозу у населення ще можливий. Тому спостереження за жителями забруднених територій необхідне. До того ж слід нагадати, що багатьох хворих лейкозом тепер навчилися виліковувати.

На жаль, серйозна дозиметрія серед населення, та і у ліквідаторів була зірвана. Знаходити почастішання лейкозу серед всього населення забруднених територій на тому відрізку часу, який маємо в своєму розпорядженні, украй важко, оскільки лейкоз − хвороби дуже рідкісні. Набагато ефективнішою була б робота серед свідомо опромінених в дозах більше 0,4…0,6 Гр, де вірогідність виникнення лейкозу вища. На жаль, час втрачений.

А навіщо це потрібно людям? Річ у тому, що від іонізуючої радіації людина не може зовсім позбавитися: випромінює наша планета і космос, не можна відсторонитися від неї і в побуті. Усі шкідливості, з якими коли-небудь контактувала жива природа, мають порогові дози − гази, кислоти, луги, отрути. Думається, що аналогічно йдуть справи і з іонізуючою радіацією. І дуже важливо знати, яка доза опромінювання небезпечна, а яка − ні. Саме на ці рівні опромінювання повинна спиратися система захисту людини і людства від дії іонізуючого випромінювання. Відповідь на поставлене питання сьогодні може дати тільки аналіз Чорнобильської катастрофи. Іншого такого місця на землі немає.

Питання для самоконтролю


  1. Що таке надзвичайні екологічні ситуації?

  2. Як класифікують екологічні катастрофи?

  3. Які фактори зумовлюють виникнення природних екологічних катастроф?

  4. Назвіть надзвичайні екологічні ситуації антропогенного походження.

  5. Наведіть кілька прикладів природних та антропогенних катастроф.

  6. Назвіть сейсмічно небезпечні райони України.

  7. Укажіть екологічні наслідки військової діяльності та воєн.

  8. Які промислові об’єкти належать до екологічно небезпечних?

  9. Які наслідки іригаційних робіт для довкілля?

  10. До яких наслідків призводить будівництво на великих річках гребель і водосховищ?