refik.in.ua 1
6. Грошово-кредитні методи регулювання інвестиційної діяльності

Світова практика накопичила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів.

Вирішальну роль у виробленні та реалізації монетарної полі­тики відіграє НБУ, оскільки він несе відповідальність перед сус­пільством за стан грошової сфери. Конституцією України (ст. 100) передбачено, що Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Відповідно до чинного банківського законодавства НБУ, здійснюючи кредитно-грошове регулювання, регулює про­позицію грошей в економіці і, як єдиний емітент грошової маси, суттєво може впливати на ділову активність суб'єктів економіки.

Так, НБУ від імені держави встановлюючи вихідні умови, пов'язані з продажем державних цінних паперів, стимулює їх придбання юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Знижуючи при цьому цінові і дивідендні умови державних цінних паперів, НБУ веде до стимулювання їх викупу в юридичних і фізичних осіб, у котрих внаслідок таких операцій з'являються додаткові кошти, які через банківську систему використовуються для фінансування інвестицій.

Основними інструментами грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є:


    встановлення нормативів обов'язкових резервів, які зобов'язані створювати банки для покриття ризиків, тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредиту­вання та інвестування (або навпаки);

    операції на відкритому ринку з державними цінними паперами;

    політика облікової ставки НБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій.



Встановлення обов'язкових нормативів. Банки в обов'яз­ковому порядку повинні резервувати певну частину коштів від залучених вкладів. Ці кошти не можуть бути використані ними для кредитування. Для цієї мети використовують резервну норму - це обов'язковий резерв коштів банків щодо суми належних їм і вкладів. Змінюючи розмір резервної норми, НБУ впливає на обсяг пропозиції грошей. Підвищення резервної норми означає обмеження грошової пропозиції, і, як наслідок, зменшення здатності банків створювати нові гроші шляхом кредитування, а зниження її — призводить до розширення грошової пропозиції, а, отже, і збільшення такої здатності.

Проведення операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава в економіці виступає в ролі продавця і покупця цінних паперів. Операціями на відкритому ринку є операції держави з купівлі-продажу своїх цінних паперів, здійснювані з юридичними та фізичними особами. Основним об'єктом купівлі-продажу в цих операціях виступають державні облігації. Коли держава купує цінні папери у банків, підприємств і населення, вона здійснює грошові виплати і, тим самим, збільшує пропозицію грошей. У банків, зокрема, збільшуються кредитні ресурси і зростає потенціал кредитування. Якщо ж держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, а у банків знижується потенціал кредиту­вання.

Політика облікової ставки. Національний банк України може кредитувати банки за відповідну плату. Облікова ставка - це процентна ставка за позичками, що надаються з боку НБУ комерційним банкам.

Змінюючи облікову ставку, НБУ справляє певний вплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення облікової ставки стимулює скорочення позичок, у результаті чого відбувається зменшення грошової пропозиції. Одночасно це виступає стримувальним чинником інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робить кредитні гроші НБУ доступнішими для банків, що призводить до зростання грошової пропозиції, яка, своєю чергою, може стати стимулом підвищення ділової активності, створення нових робочих місць тощо.


Залежно від цілей, на які орієнтована кредитно-інвестиційна політика, а також від порядку використання інструментів регулю­вання, розрізняють рестриктивну та експансивну кредитно-інвестиційну політику.

Рестриктивна кредитно-інвестційна політика («політика дорогих грошей») проводиться з метою зменшення інвестиційної активності економічних суб'єктів шляхом обмеження пропозиції грошей і націлена на стримування інфляції.

Експансивна кредитно-інвестційна політика («політика дешевих грошей») проводиться з метою розширення інвестиційної активності шляхом збільшення пропозиції грошей і націлена на стимулювання зростання виробництва й зайнятості.