refik.in.ua 1

Тема 6: Прокурорський нагляд за виконанням за­конів органами дізнання і досудового слідства під час затримання підозрюваних у вчиненні злочину, та при взятті під варту.


http://textbooks.net.ua/content/view/4553/39/


  1. Прокурорський нагляд за виконанням за­конів органами дізнання і досудового слідства під час затримання підозрюваних у вчиненні злочину загальні положення.

  2. Питання що підлягають з”ясуванню прокурором для перевірки обгрунтування затримання особи.

  3. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу — взяття під варту.

  4. Питання що підлягають з”ясуванню прокурором при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.




  1. Нагляд прокурора за виконанням законів при застосуванні запобіжних заходів та інших заходів кримінально-процесуального примусу.

  2. Підстави для застосування запобіжних заходів.

  3. Підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

  4. Прокурорський нагляд за виконанням за­конів органами дізнання і досудового слідства під час затримання підозрюваних у вчиненні злочину

  5. Нагляд прокурора за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу - взяття під варту.

  6. Питання що підлягають з”ясуванню прокурором при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту

  7. Нагляд прокурора за законністю продовження строків тримання під вартою.

1. Забезпечення законності затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, є пріо­ритетним завданням прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. Затримання за підоз­рою у вчиненні злочину - передбачене за­коном обмеження конституційного права гро­мадянина і людини на свободу і особисту не­доторканість, причому, як таке, що допускається без судового рі­шення і санкції прокурора. Виконане з дотриманням правил закону, воно є дієвим засобом зупинення злочинної діяльності, створює умо­ви для успішного розслідування, тому на практиці є доволі розпов­сюдженим явищем.


Внаслідок відсутності таких гарантій, як санкція прокурора або постанова судді, доволі часто виникають труднощі щодо правиль­ного вирішення питання про наявність підстав для затримання, до­пускаються помилки, а інколи і завідомо незаконні затримання. По­передити незаконні та безпідставні затримання підозрюваних про­курор практично не може. Про затримання йому стає відомо лише після того, як воно проведене, хоча й негайно, як це зазначено у статті 106 КПК України.

Протягом сімдесяти двох годин після за­тримання орган дізнання або слідчий:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням, погодженим з про­курором, про обрання щодо затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Ці 72 години потрібні, окрім іншого, і для того, щоб прокурор мав можливість вивчити матеріали кримінальної справи, допитати, у разі потреби, підозрюваного, дати вказівку щодо надання йому додат­кових даних про затримання тощо.

2. Питання що підлягають з”ясуванню прокурором для перевірки обгрунтування затримання особи.
У кожному разі прокурор повинен переконатись в тому, що затримання є законним і обґрунтованим. Для цього він повинен з'ясувати такі питання:

- чи порушено кримінальну справу, у якій застосовувалось за­тримання підозрюваного?

- чи компетентною особою (посадовою особою органу дізнан­ня або слідчим, у провадженні яких знаходиться криміналь­на справа) прийнято рішення про затримання підозрюва­ного?

- чи дотримані вимоги статей 106, 106-1, 107, 115 КПК під час реалізації затримання підозрюваного?

Підставами затримання, виходячи зі змісту закону, виступають фактичні дані, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі за умови:


1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено очевидні сліди злочину.

Як бачимо, цей перелік містить доволі чіткі вказівки щодо під­став для затримання, що дозволяє прокурору дати правильну оцінку обґрунтованості цього заходу процесуального примусу. Позитивно це питання вирішується, коли у матеріалах справи є достатні дані (рапорти працівників міліції; письмові пояснення громадян; про­токоли їх допитів про те, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; прямі вказівки оче­видців та потерпілих (у поясненнях, протоколах допиту) на затри­маного як особу, що саме вона на їх очах вчинила злочин; виявлено очевидні сліди на підозрюваному, його одязі або в його житлі (під час огляду місця події, освідування, обшуку тощо).

Коли підставами затримання слугували інші дані, прокурору по­трібно з'ясувати, чи мала місце котрась із додаткових підстав (умов), передбачених законом для таких випадків:

1) особа намагалась втекти;

2) в особи немає постійного місця проживання;

3) особу підозрюваного не встановлено.

Закон залишив без уваги, що може слугувати мотивом для за­тримання. У процесуальній літературі мотив затримання визна­чається як потреба зупинити злочинну діяльність підозрюваного, унеможливити його переховування від слідства чи дізнання, позба­вити його можливості завадити встановленню істини у справі.

За відсутності передбачених законом підстав і мотивів прокурор визнає рішення про затримання підозрюваного неправомірним і сво­єю постановою звільняє його з-під варти, а також ставить питання про відповідальність винної в порушенні закону посадової особи.

У випадках, коли підстави та мотиви для затримання були, але порушувались інші вимоги закону (затримання виконано до порушен­ня кримінальної справи або посадовою особою, яка не прийняла спра­ву до свого провадження; недотримані правила щодо складення про­токолу тощо), прокурор реагує поданням. Коли ж затримання було завідомо незаконним, тобто наявні ознаки злочину, передбаченого ст. 371 КК України, прокурор порушує кримінальну справу.


3. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу — взяття під варту.
   Інститут запобіжних заходів є способом забезпечення діяльності державних органів, в тому числі і суду, із здійснення правосуддя відносно осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, а у виняткових випадках осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

   З усіх запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення правосуддя щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, найбільш відчутне ураження прав та свобод людині, яка втягнута у сферу кримінально-процесуальної діяльності, завдають заходи кримінально-процесуального примусу, пов’язані з позбавленням волі.

Перш за все йдеться про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та її арешт, як найбільш суворі запобіжні заходи, що суттєво обмежують права та свободи людини, і, насамперед, одне з найважливіших прав — право на свободу та особисту недоторканність.
   Оскільки відповідно до положень статей 106, 106і, 115 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину відбувається без санкції прокурора або постанови судді, прокурору важливо забезпечити своєчасний нагляд за дотриманням вимог закону щодо наявності підстав для такого тимчасового обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність.
  Стаття 148 КПК визначає загальну мету застосування запобіжних заходів:


  • запобігти спробам особи ухилитись від дізнання, слідства або суду;

  • не дозволити особі перешкодити встановленню істини у кримінальній справі;

  • унеможливити продовження особою злочинної діяльності; забезпечити виконання процесуальних рішень.

Зазначені положення кореспондуються з принципом 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або ув’язненню, у будь-якій формі, відповідно до якого арешт та затримання на час проведення слідства та судового розгляду здійснюється тільки з метою відправлення правосуддя. Отже, застосування зазначених запобіжних заходів з іншою метою є неприпустимим.


   Для з’ясування цього питання прокурор має особливу увагу приділити також і підставам застосування запобіжних заходів. Зокрема, такими підставами є наявність доказів вчинення кримінально-караного діяння особою, щодо якої вони застосовуються, даних про те, що ця особа може ухилитись від дізнання, слідства чи суду, або буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, або може вчинити інші злочини чи вона не буде виконувати процесуальні рішення.
   При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім зазначених обставин, враховується також тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється або обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують (ст. 150 КПК).

   Закон зазначає, що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного йому має бути пред’явлене обвинувачення не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
   Таким чином, підставами для застосування кримінально-запобіжного заходу є наявність сукупності таких чинників:


  1. факту вчинення злочину;

  2. встановлення конкретної особи, щодо якої у передбачених законом формі і порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого;
  3. наявність у кримінальній справі достатніх доказів, які дають підстави вважати, що обвинувачений може ухилитись від дізнання, попереднього слідствата суду; може продовжувати займатись злочинною діяльністю; може загрожувати свідку, іншим учасникам кримінального судочинства; знищити докази або іншим шляхом чинити перепони щодо провадження по кримінальній справі; наявність достатніх даних вважати, що застосування запобіжного заходу об’єктивно необхідне для забезпечення виконання вироку. За відсутності передбачених законом підстав прокурор визнає постанову про затримання підозрюваного неправомірною, скасовує її своєю постановою і звільняє особу з-під варти.


Одночасно вирішується питання про відповідальність посадової особи, винної у порушенні закону, і відшкодування завданих збитків.
   Стаття 155 КПК визначає, що взяття під варту, як запобіжний захід, застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Таким чином, взяття під варту на стадії досудового слідства може бути застосовано за таких умов:
   1) якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 155 КПК);
   2) якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148 КПК).
   Стаття 1652 КПК передбачає, якщо орган дізнання, слідчий вважають, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитись з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

   Таким чином, закон покладає на прокурора виконання ролі своєрідного “фільтру”, який має запобігти порушенням закону при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, в тому числі й можливості застосування ув’язнення.
  

4. Питання що підлягають з”ясуванню прокурором при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Перевіряючи законність подання слідчого про застосування до обвинуваченого, підозрюваного як запобіжного заходу ув’язнення, прокурор перш за все має з’ясувати та оцінити такі питання:


  • чи порушено у встановленому порядку кримінальну справу (ст. 98 КПК), чи прийнято її до провадження;

  • чи складено постанову про притягнення особи як обвинуваченого відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;

  • чи своєчасно воно пред’явлене особі (ст.ст. 131, 132, 133 КПК);

  • чи вручено обвинуваченому копію названої постанови (ч. 2 ст. 110 КПК);

  • чи ознайомлений він з постановою слідчого про застосування зазначеного заходу;

  • чи вказані в постанові, поданні підстави для застосування саме такого заходу і чи наведені мотиви, які обґрунтовують необхідність саме його застосування;

  • чи враховано при цьому обставини, перелічені у ст. 150 КПК;

  • чи передбачено статтею, за якою пред’явлене обвинувачення певній особі, покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки (ч. 2 ст. 155 КПК) або те, наскільки встановлено виняткові обставини для обрання цього заходу;

  • чи додержані додаткові умови притягнення до кримінальної відповідальності та застосування названого заходу до неповнолітніх обвинувачених та до осіб, які страждають на психічні розлади.

   Оцінюючи обґрунтованість подання слідчого, органу дізнання, прокурор має керуватись презумпцією залишення обвинуваченого на свободі, як це передбачено ст. З та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, тобто обрання ув’язнення як запобіжного заходу можливе лише тоді, коли неможливо обрати інший запобіжний захід.
   Предметом прокурорської перевірки є дослідження і оцінка, з погляду на вимоги закону, реальних фактичних обставин, об’єктивно необхідних і достатніх для прийняття законного та обґрунтованого рішення про надання згоди або відмову у наданні згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді попереднього ув’язнення.

При цьому оцінки потребує тяжкість пред’явленого обвинувачення; наслідки злочинного діяння; вжиття обвинуваченим заходів щодо запобігання шкідливих наслідків вчиненого ним діяння; характеристика його особи; наявність чи відсутність судимостей; роль обвинуваченого у складі злочинного угрупування, його конкретні дії; обставини, які пом’якшують та обтяжують вину обвинуваченого; наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи; інші обставини, необхідні для правильного вирішення питання.


   У разі внесення слідчими органами клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з огляду на виняткові випадки, додатковим критерієм перевірки та оцінки для прокурора виступає сукупність фактичних підстав, що вказують як на винятковий характер певного клопотання, так і на обов’язкову наявність обставин, передбачених ст. 150 КПК. Врахуванню підлягає не тільки формальне існування зазначених фактів, а й те, наскільки вони реально підтверджені матеріалами справи.

   При погодженні та підтриманні в судовому засіданні подання про взяття під варту підозрюваного чи обвинуваченого прокурори мають керуватись вичерпним переліком підстав, визначених КПК; ретельно визначати необхідність застосування цього запобіжного заходу, при потребі допитувати особисто підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітніх — завжди (п.5.4 наказу Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 p.).