refik.in.ua 1

Тема 3. Особливості виконання земляних робіт

3.1. Основні будівельні властивості грунтів. Класифікація грунтів

3.2. Геодезичний контроль при улаштуванні виїмок

3.3. Виконання земляних робіт у зимових умовах

3.4. Основні способи розробки мерзлого грунту
Земляні споруди за своїм призначенням поділяють на постійні й тимчасові.

Постійними
вважають такі споруди, що призначаються для експлуатації протягом тривалого періоду. Це сплановані майданчики, земляне полотно доріг, греблі, дамби, канали, штучні водойми, відстійники тощо.

Тимчасові
земляні споруди влаштовують до початку наступних будівельно-монтажних робіт. До них належать котловани, траншеї, перемички, тимчасові нагірні та водоперехоплювальні канави й т. ін.

Котловани це тимчасові виїмки для зведення фундаментів, окремих частин будівель чи споруд, розташованих нижче поверхні землі.

Котловани бувають із вертикальними або похилими стінами (укосами), з установленим кріпленням чи без нього.

Траншеї тимчасові виїмки для укладання труб та інших інженерних мереж, а також зведення стрічкових фундаментів. Улаштовують траншеї з вертикальними закріпленими або незакріпленими стінками, з укосами та змішаного профілю.

У житлово-громадському та промисловому будівництві найбільшого поширення набули роботи, пов'язані з плануванням майданчиків, улаштуванням котлованів та всіх видів траншей.
3.1. Основні будівельні властивості грунтів. Класифікація грунтів
Ґрунтами називають породи, що залягають у верхніх шарах земної кори. До них належать рослинний ґрунт, пісок, супісок, гравій, глина, суглинок, торф, пливуни, різні напівскельні та скельні ґрунти.

За крупністю мінеральних частинок ґрунту, їхнім взаємозв'язком та механічною міцністю ґрунти поділяють на п'ять класів: скельні. напівскельні. великоуламкові, піщані (незв'язні) та глинисті (зв'язні).


До скельних ґрунтів належать зцементовані водостійкі породи, що практично не піддаються стисканню (граніти, піщаники, вапняки тощо) і залягають переважно у вигляді суцільних чи тріщинуватих масивів.

Напівскельні грунти - це зцементовані породи, здатні ущільнюватися (мергелі, алевроліти, аргіліти) та нестійкі проти води (гіпс, гіпсоносні конгломерати).

Великоуламкові ґрунти складаються з незцементованих уламків скельних та напівскельних порід; звичайно вони утримують в собі більш як 50 % уламків порід розміром понад 2 мм.

Піщані ґрунти складаються з незцементованих частинок порід розміром 0,05...2 мм; вони є зруйнованими та перетвореними різною мірою (як правило, природним шляхом) скельними ґрунтами, яким не властива пластичність.

Глинисті ґрунти також є продуктом природного руйнування та перетворення первинних гірських порід, з яких складаються скельні ґрунти, але з переважним розміром частинок менше ніж 0,005 мм.

До основних властивостей та показників ґрунтів, які впливають на технологію виробництва, трудомісткість та вартість земляних робіт, належать: щільність, вологість, міцність, зчеплення, грудкуватість, розпушуваність, кут природного укосу.

Щільністю р прийнято вважати масу 1 м3 ґрунту у природному стані у щільному тілі. Щільність піщаних та глинистих грунтів становить 1,5...2 т/м3; напівскельних нерозпушених - від 2 до 2,5. скельних - більш як 2,5 т/м3.

Вологість - це ступінь насиченості пор ґрунту водою; визначається відношенням маси води та ґрунту до маси його твердих частинок (у процентах). Ґрунти вологістю до 5 % вважають сухими, понад 30 % - мокрими, 5...30 % - нормальної вологості.

Міцність ґрунтів характеризується їхньою властивістю чинити опір зовнішнім силовим діям.


Зчеплення визначається початковим опором зрушенню І залежить від виду ґрунту та ступеня його вологості.

Грудкуватість розпушеної маси (гранулометричний склад) визначається процентним вмістом грудок різних фракцій.

Розпушуваність - здатність ґрунту збільшувати під час розроблення об'єм унаслідок втрати зв'язку між частинками. Збільшення об'єму грунту характеризується коефіцієнтами початкового k та залишкового розпушування k. Коефіцієнтом початкового розпушування є відношення об'єму розпушеного ґрунту до його об'єму у природному стані. Для піщаних ґрунтів k складає 1,15...1,20, для глинистих - 2,4...3.2.

Коефіцієнт залишкового розпушування показує залишкове збільшення об'єму ґрунту (порівняно з природним станом) після його ущільнення.

Кут природного укосу характеризується фізичними властивостями ґрунту, при яких він перебуває в стані граничної рівноваги. Розмір кута природного укосу залежить від кута внутрішнього тертя, сил зчеплення та тиску розташованих вище шарів ґрунту. У насипу за відсутності сил зчеплення граничний кут природного укосу практично дорівнює куту внутрішнього тертя. Відповідно до цього крутість укосів виїмок та насипів, яка виражається відношенням висоти до закладання (h : а = 1 : т, де т — коефіцієнт укосу), для постійних і тимчасових земляних споруд різна. Крутість укосів визначається чинними нормативними документами.

Усі ґрунти групують та класифікують за складністю розроблення різними землерийними машинами та вручну. Найчастіше для оцінки трудності розроблення ґрунту користуються показником питомого опору різанню (копанню) k


Проф. М. Г. Домбровським було запропоновано 6 груп ґрунтів за величиною питомого опору копанню k до І та II груп належать слабкі (м'які) та щільні ґрунти (чорноземи, лес, суглинки й т.Ін.), до III та IV - дуже щільні (важкі суглинки, глини тощо) та напівскельні ґрунти (сланці, алевроліти, аргіліти), до V та VI груп - відповідно добре та погано розпушені напівскельні та скельні ґрунти.

Нормативні документи групують ґрунти за трудністю розроблення на немерзлі (І...VI групи) та мерзлі (І...ІІІ ) ґрунти, причому грунти перераховуються у алфавітній послідовності за середніми значеннями щільності. Розпушені немерзлі ґрунти нормуються на одну групу нижче. ніж ці самі ґрунти в масиві (в нерозпушеному стані). До V та VI груп належать ґрунти, які розробляються після попереднього розпушування.

^
3.2. Геодезичний контроль при улаштуванні виїмок
До початку виконання основних будівельно-монтажних процесів при зведенні будинків і споруд мають бути виконані підготовчі роботи. Склад підготовчих робіт залежить від виду споруд, місцевих умов будівельного майданчика, його розташування щодо оточуючого середовища; він забезпечує як техніко-економічну ефективність наступного виконання основних будівельно-монтажних процесів, так і дотримання вимог безпеки праці та охорони навколишнього середовища.

Підготовчі роботи розподіляють на дві групи: позамайданчикові і внутрішньомайданчикові.

До позамайданчикових робіт належать процеси будівництва зовнішніх під'їзних доріг до будівельного майданчика, мереж і споруд із забезпечення енергією, водою, зв'язком, спорудження за потреби виробничої бази будівельних організацій.

До внутрішньомайданчикових робіт, комплекс яких ще визначають як підготовку майданчика, належать процеси: створення геодезичної розбивної основи будівлі; огороджування будівельного майданчика; звільнення території від дерев, корчів, валунів; знесення будинків і споруд, які не можна використати під час виконання основних робіт; забезпечення стоків поверхневих та ґрунтових вод; осушення заболочених ділянок; улаштування тимчасових будівель, доріг, інженерних мереж; створення майданчиків для складування вантажів та укрупнення будівельних конструкцій; улаштування тимчасового освітлення. Обсяги робіт з підготовки майданчика визначаються в проекті виконання робіт.


Розбивання виїмки (наприклад, котловану) починають з виносу та закріплення в натурі основних осей будівлі відповідно до робочих креслень.

Навколо майбутньої виїмки поза її габаритами влаштовують огорожу (суцільну чи з розривами) із стовпчиків, до яких із зовнішнього боку прибивають горизонтальні дошки 25...30 см завширшки й 5 см завтовшки.

Верхню грань дощок установлюють за нівеліром. Кінці стовпчиків зрізують урівень з верхнім ребром дошки. На огорожу переносять за допомогою теодоліта основні розбивні осі і закріплюють їх цвяхами. Між протилежними дошками огорожі по позначених точках натягують дріт (вісь). Опускаючи з перетину осей висок, визначають потрібну точку на дні котловану. Контролювати точність виїмки ґрунту з котловану можна за допомогою візирок. Розміри котловану зверху та знизу позначають добре видимими кілочками. Для пропускання машин під час розроблення котловану в огорожі влаштовують розриви.

Розробляючи грунт у виїмках простої конфігурації, огорожу можна не влаштовувати. Габарити виїмки в цьому разі фіксують за допомогою геодезичних інструментів і встановленням кілочків по всіх кутах та в певних точках. Лише після закінчення улаштування виїмки приступають до розбивання осей будівлі чи споруди з улаштуванням огорожі.

Рис. 1. Схема розбивання виїмки та контроль глибини за допомогою візирок: а план виїмки (котловану); б — елемент огорожі; в — контроль глибини за умови, що рівень верху дощок огорожі відповідає рівню підлоги першого поверху; г -- те саме. за умови, що рівні верху дощок огорожі та підлоги першого поверху різняться висотою, кратною 0,5 м; / — виїмка; 2 — споруда; 3 - огорожа; 4 — створні знаки; 5 — основні розбивні осі; 6 — стовп; 7 — цвях; 8 — поздовжня дошка

3.3. Виконання земляних робіт у зимових умовах

До основних властивостей сезонно мерзлих ґрунтів належать підви­щена механічна міцність, пластичні деформації, випинання та підвище­ний електричний опір. Проявлення цих властивостей та глибина промер­зання h залежать від терміну промерзання, температури, вологості та виду ґрунту.

Зі зниженням температури механічна міцність ґрунту, а також пи­томий опір різанню та копанню різко зростають (у 5...8 разів). У зв'язку з тим що температура мерзлого ґрунту змінюється по глибині мерзлого шару h , змінюються відповідно і характеристики міцності ґрунту: найбільші значення питомого опору копанню перебувають у верхній частині (зовнішній) мерзлого шару, найменші — на межі мерзлого та немерзлого (талого) ґрунту.

Глибина промерзання ґрунтів h залежить від температури повітря та тривалості її впливу, сили вітру, товщини снігового покриву, характеру природного покриву (трава, орна земля, торф, каміння, шляхові покрит­тя тощо), а також теплопровідності, вологості та рівня ґрунтових вод.

Промерзання екскаваторного забою відбувається від покрівлі, укосу та його лобової частини. У зв'язку з цим розроблення мерзлого ґрунту одноківшевими екскаваторами здійснюють за чотирма схемами (напрям­ком руху ковша): / — уздовж мерзлого шару (якщо різна глибина заглиблення ковша від відкритої поверхні); // — упоперек мерзлого шару в його межах; /// — упоперек мерзлого шару, починаючи від немерзлого ґрунту, тобто з підбоєм; IVпід кутом до мерзлого шару в укосі забою.

Розробку мерзлого гранту можна проводити одноківшевими екскаваторами різних моделей, траншейними роторними та ланцюговими екскаваторами, навісними ста­тичними розпушувачами, скреперами та бульдозерами та за допомогою динамічних розпушувачів (клин- та шар-молот, дизель-молот тощо).
3.4. Основні способи розробки мерзлого грунту

Для успішного розроблення ґрунтів взимку та підготування мерзлого шару до екскавації можливе застосування таких основних способів: запобігання промерзанню грунтів, розморожування (вогневе, електричне), механічне руйнування (статичними та динамічними розпу­шувачами), блоковий спосіб, вибухові способи розпушування.


1. Запобігання промерзанню ґрунтів, які підлягають розробленню взимку, здійснюється: зорюванням (з наступним боронуванням та снігозатриманням); глибоким розпушуванням; утепленням теплоізоляційними матеріалами.

Ці заходи здійснюють пізно восени, до початку заморозків, а щодо траншей та котлованів - негайно після видалення з них ґрунту.

1.1. Зорювання та снігозатримання як запобігання промерзанню ґрунтів застосовують для утеплення ділянок ґрунту, що підлягають розробленню у першій третині зими. Для зорювання верхнього шару землі використовують плуги та статичні розпушувачі.

1.2. Попереднє глибоке (до 1,3...1,5 м) розпушування виконують екскаваторами типу пряма лопата. Гребінчаста поверхня, що утворюється в процесі розпушування, затримує сніг, який, у свою чергу, сприяє збереженню ґрунту від промерзання.

Глибоке розпушування рекомендується для малозв'язних (супісків) та гравелистих ґрунтів на ділянках, призначених для розроблення в останню третину зими.

Попереднє розпушування (пізно восени) здійснюють екскаватором, оснащеним прямою лопатою, через розкидання зачерпнутого ґрунту. Спочатку лобовою проходкою під час роботи на відвал створюється траншея 1,3...1,5 м завглибшки. Надалі цю траншею боковою проходкою засипають ґрунтом із заново створюваної траншеї і т. д. Зверху майбутнього котловану утворюють шар розпушеного ґрунту 0,3...0,4 м завтовшки, який затримує на поверхні сніг, що запобігає промерзанню ґрунту. Взимку мерзла кірка розпушеного ґрунту легко розбивається екскаватором з ковшами місткістю 0,5 м3 і більше.
























Рис. IV. 19. Захист грунту від промерзания та розморожування мерзлого Грунту: а — методом перелопачування; 6 — методом підгортання (/, // — проходки); в — установка для розморожування грунту рідким паливом; г — схема розміщення парових голок; д — водяна голка; є — електрична голка; Є — горизонтальні електроди; ж — вертикальні електроди для прогрівання грунту способом знизу вверх; / — початкова проходка; 2 — осі проходки; 3 — додаткова проходка; 4 — паливний бак; 5 — секції короба; б — шланг для подавання палива; 7 — форсунка; 8 — головна секція короба; 9 — утеплювач; 10, IIзовнішня та внутрішня сталеві труби; 12 — електронагрівальна ніхромова спіраль; І) — електроди; 14 — верхній шар утеплювача; 15 — шар тирси; 16 — мерзлий грунт; 17 — сніговий покрив; 18 — немерзлий грунт; Вк, Ваширина котловану та виїмки

1.3. Уберегти ґрунт можна підгортанням, якщо ширина майбутньої виїмки не більш як 10...12 м.

1.4. Невеликі поверхні ґрунту уберігають від промерзання утепленням теплоізоляційними матеріалами (тирсою, соломою, сіном, комишитом, шлаком, листям, піною з полімерних матеріалів тощо), а також хімічною обробкою ґрунту (покривають хлористими солями). Площа утепленого ґрунту, що підлягає розробленню у різні місяці зими, повинна мати різну товщину шару утеплювальних матеріалів, яка ви­значається розрахунками за відповідними формулами.


2. Розморожування мерзлих ґрунтів застосовують при незначних обся­гах робіт: копанні невеликих котлованів, ділянок траншей, вводів, поблизу підземних споруд, трубопроводів та кабелів, у важкодоступних місцях та стиснених умовах, необхідності розморожування шару ґрунту під час виконання аварійних ремонтних робіт.

Для розморожування мерзлих ґрунтів використовують в основному рідке та тверде паливо, пару, гарячу воду та електроенергію. Одержані від будь-якого джерела теплота може поширюватися: 1) зверху вниз від нагрівача, розміщеного на поверхні грунту (поверхневе розморожування); 2) по радіусу від нагрівача, розміщеного в шпурі (свердловині) у мерзлому шарі ґрунту (радіальне розморожування); 3) до поверхні ґрунту від нагрівана, розміщеного нижче шару мерзлого ґрунту (глибинне розморожування).

2.1. Розморожування грунту твердим та рідким паливом найбільш простий, але малоефективний спосіб, який полягає у підігріванні ґрунту спалюванням під металевими коробами торфу, кам'яного вугілля, трісок тощо.

Режим процесу розморожування ґрунту складається із впливу теплоти на ґрунт протягом 7...8 год та періоду акумуляції теплоти протягом 16...18 год. На 1 м3 розмороженого ґрунту витрати торфу становлять приблизно 120...140 кг, вугілля - 30...60 кг, дров - 0,15 м3.

Найбільш економічним під час улаштування траншей є розморожування ґрунту рідким паливом за допомогою відповідних установок. Паливо (солярове мастило) надходить по шлангу самопливом із бака до форсунки, встановленої спереду головного короба. Біля сопла форсунки паливо розпилюється та спалюється факелом. Якщо до установки приладнати вентилятор, то утворюється факел 7...8 м завдовжки. Тоді продуктивність такої установки досягає 40 м розморо­женого ґрунту за зміну при витратах палива 17 кг/год.

2.2. Розморожування ґрунту паровими, водними та електричними голками прогресивніше. Джерело теплоти - стаціонарні чи пересувні установки. У заздалегідь пробурені шпури (свердловини) на глибину, яка не досягає талого ґрунту на 10...12 см, встановлюють електричні голки: при розробленні невеликих котлованів - у центрі кожного котловану, при розробленні вузьких траншей - по осі на відстані 1 м одна від одної, широких траншей - у шаховому порядку на відстані, що дорівнює глибині промерзання, при розробленні великих котлованів - у шаховому порядку на відстані 1,0...1,5 м. Електричні голки вмикають у мережу змінного струму напругою 220 В послідовно групами.


Розморожування мерзлих ґрунтів можна здійснювати за допомогою глибинних електродів, виготовлених з круглої арма­турної сталі діаметром 16...20 мм чи труб діаметром 25...50 мм із загостреним одним кінцем. Електроди вставляють у пробурені свердловини або забивають відбійними пневматичними чи електричними молотками на глибину 5...10 см нижче мерзлого шару. Електричний струм, пройшовши по талому ґрунту під мерзлим шаром, виділяє теплоту, яка акумулюється і розморожує шари мерзлого грунту, що лежать вище.

Трубчасті нагрівачі (ТЕНи) та коаксіальні нагрівачі звичайно використовують під час радіального розморожування. ТЕНи виготовляють зі сталевих безшовних трубок, усередині яких міститься спіраль із ніхромового дроту діаметром 0,6 мм та довжиною 20 м. Простір між трубкою та спіраллю заповнюють пресованим периклазом, який має високу теплопровідність. ТЕНи відрізняються простотою конструкції і швидкістю розморожування ґрунту, але під час їхнього використання треба закривати поверхню.

Розморожування слід чергувати з термосним витримуванням. Зокрема, термін першого періоду прогрівання становить 6...12 год, час термосного витримування - 3...6 год. Такий цикл (прогрівання та термос) залежно від глибини промерзання та фізико-механічних властивостей грунту повторюють два-три рази.

3. Для розпушування мерзлого ґрунту механічним способом використовують: при розробленні котлованів - машини ударної дії (динамічні розпушувачі), навісні (статичні) розпушувачі та землерийно-фрезерні машини (пошарове розроблення), барові машини для нарізання мерзлих ґрунтів на блоки; при розробленні траншей - машини ударної дії, дискові екскаватори та фрезерні машини, барові машини, роторні та ланцюгові екскаватори зі спеціальним робочим обладнанням, а при незначних обсягах - змінне робоче обладнання на гідравлічних екскаваторах (пневмомолоти); при вертикальному плануванні майданчиків - навісні (статичні) розпушувачі, машини ударної дії, а при незначних обсягах робіт - змінне робоче обладнання на гідравліч­них екскаваторах (пневмо- та гідромолоти).


3.1. Розроблення мерзлих ґрунтів машинами ударної дії. Ґрунт розпушують дизель-молотом із клином, закріпленим на екскаваторі, з подальшим розробленням ґрунту екскаватором, оснащеним прямою чи зворотною лопатою.

Ґрунт для порівняно невеликих котлованів та траншей розпушують за допомогою навісного обладнання одноківшевого екскаватора - молотів вільного падіння. Молот може мати форму шара, діючого за принципом дроблення, чи клина, діючого за принципом сколу ґрунту.

Продуктивність екскаватора, який працює з клин-молотом, не перевищує 50...60 м3 мерзлого ґрунту за зміну. Недоліком розпушування ґрунтів цим способом є надмірні витрати сталевих канатів та небажані підвищені динамічні навантаження на вузли екскаватора.

Нині динамічні розпушувачі витісняються гідравлічними, що навішуються як змінне робоче обладнання на гідравлічні екскаватори. Гідромолотами можна розпушувати не тільки мерзлі, а й скельні ґрунти, асфальтобетонні покриття тощо. Розроблення мерзлого ґрунту здійснюють шарами 40...60 см завтовшки, якщо продуктивність від 5...6 до 20...25 м3/год (залежно від типу гідромолота).

3.2. Розроблення мерзлих ґрунтів статичними розпушувачами. В останні роки почали широко застосовувати змінне навісне обладнання (екскаваторні розпушувачі мерзлого ґрунту однобічної та двобічної дії). Ці гідравлічні механізми захоплювально-кліщового типу статичної дії, які вперше в практиці виконання



























Рис. IV.20. Схеми розпушування та розроблення мерзлого ґрунту: а — розроблення екскаватором із попереднім розпушуванням мерзлого шару ґрунту дизель-молотом; б — те саме, із розрізанням ґрунту на смугу багатоківшевим екскаватором, оснащеним різальними барами; в — підготовка мерзлого ґрунту до розроблення навіс­ним тракторним розпушувачем; г — схема механічного розпушування ґрунтів навісним розпушувачем; д — дрібноблоковий спосіб розроблення прямою лопатою; є — те саме, зворотною лопатою для траншей; є — те саме, для котловану; ж — великоблоковий спосіб розроблення з використанням кранів; з — те саме, за допомогою тракторів; / — екскаватор; 2 — дизель-молот; З — мерзлий ґрунт; 4 — недібраний ґрунт; 5 — кроки пересування; 6 — місця стоянок екскаватора; 7 — багатоківшевий екскаватор; 5 — талий Грунт; 9 — ділянка, підготовлена до екскавації; 10 — підготовлювана ділянка (нарізу­вання щілин); // — ненарізані щілини в мерзлому ґрунті; 12 — початок розпушування ґрунту; 13 — навісний тракторний розпушувач; 14 — діагональні проходки; 15 — поздовжні проходки; 16 — незруйнований ґрунт після першої проходки розпушувача (А — ефективна, hмаксимальна глибина розпушування); 17 — будівельний кран; ISкліщовий (фрикційний) захоплювач; 19 — бульдозер; 20 — барова машина; 21 — стоянка крана; 22 — автосамоскид; 23 — трактор


земляних робіт дали змогу сумістити операції розпушування мерзлого ґрунту зі звичайною екскавацією.

Відсутність ударно-динамічного впливу на ґрунт дало можливість використати екскаватори з навісним обладнанням у різних умовах, у тому числі стиснених (поблизу діючих підземних комунікацій і т. ін.). Крім того, це навісне обладнання можна застосовувати для руйнування бетонних конструкцій та асфальтових шляхових покриттів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

На будівництві об'єктів використовують потужні навісні тракторні розпушувачі на базі трактора ДЭТ-250М та Т-500, а також фірм ”Катер-піллер” (США), ”Камацу” (Японія) тощо.

4. Блокові способи розроблення мерзлих ґрунтів полягають у тому, що монолітність мерзлого ґрунту порушується за допомогою нарізання його на блоки (смуги) землерийними машинами чи тракторами, оснащеними дисковими пилками чи барами.

Звичайно використовують два види блокового розроблення мерзлих ґрунтів: дрібно- та великоблоковий.

4.1. Дрібноблоковим способом доцільно розробляти невеликі котловани та траншеї; його використовують у стиснених умовах із завантажен­ням ґрунту в автотранспорт чи укладанням у відвал. Завантажують мерзлі блоки та розробляють талий грунт екскаваторами з прямими лопатами із ковшем місткістю 0,65 м3 і більше.

Якщо глибина промерзання до 1,3 м, траншеї та котловани можна розробляти зворотними лопатами з ковшем місткістю 0,65 м3 і більше, нарізаючи прорізи через 0,4...0,5 м баровою машиною. Якщо ширина граншеї до 2 м, досить зробити поздовжні прорізи в траншеї; якщо ширина більша, роблять ще й поперечні прорізи під кутом 30°, нарізуючи блоки у вигляді ромбів. Під час риття котлованів повну площу розробляють кількома торцевими проходками.

4.2. Великоблоковий спосіб розроблення мерзлих ґрунтів рекомендується для влаштування невеликих котлованів, а також поблизу споруд, коли недопустиме двигтіння ґрунту, що неминуче в процесі ударного та віброударного розпушування мерзлого ґрунту.


Блоки масою 4...10 т бульдозерами відриваються та зсовуються від талої основи. Потім вони завантажуються кранами в автосамоскиди із знятим заднім бортом. Стропування здійснюють кліщовими захоплювачами позацентрово, що полегшує відривання блоків від талого грунту. Від основи блоки можна відривати через кілька змін після нарізання щілин, доки не відбулося змерзання розриву між блоками. Видаляти блоки можна краном за допомогою фрикційного (кліщового) захоплювача. Виїмки поділяють на дві захватки. На першій нарізають щілини однобаровою машиною, на другій - видаляють краиом блоки та підчищають бульдозером основу.

4.3. Розпушування мерзлих ґрунтів вибухом здійснюють методами шпурових і щілинних зарядів.