refik.in.ua 1 2

МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ

Міжгалузевий комплекси – це комплекси,

які являють собою сукупності

тісно взаємозв'язаних підприємств

кількох галузей…

(Паламарчук М.М. , Паламарчук О.М. )
Питання для засвоєння теоретичних положень теми:
10.1.Міжгалузеві промислові комплекси як основа функціональної структури народного господарства України.

10.2.Територіальна та функціонально-компонентна структура міжгалузевих комплексів.

10.3.Форми суспільної організації виробництва.
ключові категорії теми: міжгалузевий територіальний комплекс, міжгалузевий виробничий комплекс, міжгалузевий регіональний комплекс, регіональні та локальні комплекси, цільовий та технологічний підходи компплексоутворення,міжгалузевий район, міжгалузева зона, міжгалузевий центр, міжгалузевий вузол , міжгалузевий пункт, інфраструктура, ультраструктура, кооперація, концентрація, деконцентрація,спеціалізація,комбінування, конверсія, диверсифікація.
10.1.Міжгалузеві промислові комплекси як основа функціональної структури народного господарства України
Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича. Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. 


У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:апарат органів державного та громадського управління;житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування; охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення; освіта, культура, наука, мистецтво; сфера фінансів, кредитування, страхування.

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об’єднуватися у великі функціональні комплекси – важливі ланки функціональної структури виробництва – міжгалузеві виробничі комплекси.

Міжгалузевий виробничий комплекс – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси). Отже, міжгалузеві виробничі комплекси – це система взаємопов’язаних галузей, об’єднаних певною спільною функцією, узгоджений розвиток підприємств якої забезпечує найбільший ефект. Найчастіше в народному господарстві виділяють такі МВК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо.

Міжгалузевий комплекс (МК) — система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер. Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях.


Міжгалузеве кооперування - один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий регіональний комплекс - сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, вузлах, центрах, завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Досягнення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відпо­відно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Міжгалузеві територіальні комплекси формуються в межах інтегральних господарських (наприклад, АПК економічного району, штату, провінції, області, краю, адміністративного району тощо). Вони поділяються на регіональні та локальні. Регіональні комплекси формуються у відповідних регіонах (республіка, економічний район, область). Локальні комплекси - комплекси внутріобласних, низових районів, економічних вузлів і центрів.

За визначенням О.І. Шаблій, міжгалузевий територіальний комплекс (МТК) – це утворення, що формується як сукупність декількох взаємопов’язаних галузей (чи їхніх сторін) матеріальної і (або) духовної сфер на певному рівні територіальної спільності.МТК – це абстрактний об’єкт методологічного і територіального дослідження. Із зміною умов господарювання змінилися і підходи до трактування цього поняття і прикладне значення його дослідження. В умовах централізованої планової економіки на основі МТК розв’язувалися завдання раціонального підбору взаємопов’язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення пропорцій між ними, вибір оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов. В сучасних ринкових умовах, коли підприємства та установи недержавних форм власності стають усе більш поширеними і рішення про їх функціонування приймаються власниками на підставі фактору конкуренції та споживчого попиту, використання результатів дослідження МТК для окремих підприємств є обмеженим.


Змінилися підходи і до розуміння факторів формування МТК. Вважалося, що основними чинниками утворення комплексів ї їх територіальної організації є певні види ресурсів. А обґрунтовувати особливості розвитку МТК потрібно на основі поєднання різних факторів. Однак зараз доведено, що не лише природні ресурси можуть виступати стимулом для розвитку відповідного МТК. А передумови для його створення можуть бути пов’язані із дією не комплексу факторів, а одного - провідного.

Структуру, яка сьогодні з виняткової поступово перетворюється на типову в розвинутих країнах Європи, окремих районах США та Канади. Передусім, механізм формування цієї структури характеризується переважанням одного фактора - споживацького. Навіть ті галузі, що залежать від сировини - максимально наближені до споживача, щоб швидко відреагувати новою продукцією на зміну попиту (металургія, хімічна індустрія, енергетика, не кажучи вже про харчову, легку промисловість чи сервіс. Головним суддею і вирішальним фактором розміщення продуктивних сил стає споживач. Стосовно споживацького попиту, то він настільки урізноманітнився і індивідуалізувався, що став визначати не лише, де розміщувати підприємство, а й з якою інтенсивністю йому працювати.

Виробництво промислової продукції не є сьогодні самоціллю, бо вона сама стає ланкою в більш важливому і складному ланцюжку, який з’єднує виробництво і споживача.

Споживацький ринок завдяки новітнім засобам комунікації незбагненно розширився територіально і в той же час став більш персоніфікованим. Та й сама споживацька вартість, як економічна категорія, потерпає докорінних змін. Головний наголос в ній робиться не на задоволенні повсякденного попиту, а, отже, масовість, а на більш вибагливий смак, який підкреслює індивідуальність, а, отже, престижність. Таким чином, для досягнення високого рівня економічного розвитку зовсім не обов’язково мати на території країни мінеральні ресурси (сировинний фактор), паливо чи енергію (паливно-енергетичний фактор) і тим більше наближати промислові підприємства до їх джерел.


Однак низка положень концепції МТК не втратила актуальності і на сьогодні. На сучасному етапі дослідження МТК потрібне для цільової спрямованості планів-прогнозів територіального розвитку, визначення загальної концепції розвитку регіону, яка включає науково-технічні, виробничо-економічні, соціальні, природно-екологічні, організаційно-управлінські цілі.

Розвиток міжгалузевих комплексів є характерним і прогресивним регіональним економічним явищем. Формування МК стає все характернішим процесом для сучасної територіальної організації виробництва. Пізнання закономірностей формування міжгалузевих регіональних комплексів (МРК) та моделювання їх пов'язано з вивченням умов комплексоутворення, розробкою методики дослідження структури і типізації комплексів, їхнім аналізом і визначенням найбільш раціональних напрямів розвитку.

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються природними й економічними умовами формування, розташуванням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками. Слід враховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів. Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання. Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.


Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є певні види ресурсів (вугілля, нафта, газ, залізна руда, ліс, енергетика, трудові ресурси тощо). Стимулятором розвитку багатьох міжгалузевих комплексів є локальні природні ресурси. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінераль­но-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогоспо­дарського виробництва та різних промислів.

На базі використання мінерально-сировинних, сільськогоспо­дарських, лісних, рибопромислових та інших ресурсів формуються основні типи міжгалузевих регіональних комплексів: мінераль­но-промислової, агропромислової, лісопромислової, морепромислової орієнтації. Вони відрізняються природними та економічними умовами формування, положенням відносно джерел си­ровини, паливно-енергетичних ресурсів та місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та ін.

Виділення в адміністративній області міжгалузевих регіональ­них комплексів потрібне для посилення цільової спрямованості програм-прогнозів, узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання (досягнення заданого кінцево­го господарського результату чи виробництво будь-якої про­дукції для місцевих потреб).

В залежності від характеру взаємного поєднання галузей та внутрішньогалузевих зв'язків виділяють прості та складні комплекси . Якщо галузі розвиваються відособлено, не мають між собою тісних виробничих зв'язків, але розміщені в одному районі, то вони можуть використовувати для виробничих потреб трудові ресурси, енергетичну базу, транспорт, комунікації. Вже той факт, що різні виробництва знаходяться в одному районі, до певної міри вказує на те, що вони мають певний вплив на характер комплексоутворення. Таке поєднання підприємств називають простим комплексом. Воно передбачає певні спільні обслуговуючі виробництва, зокрема виробничу і соціально-побутову інфраструктуру (будівельна база, транспорт, енергетика, водопостачання, ремонтні база, складське господарство, житлово-комунальне господарство, сферу послуг). Прості комплекси можуть поступово трансформуватися у складні утворення за умови розвитку нових підприємств, що виникають в результаті комбінування і територіального зближення кооперованих виробництв. Особливо сприятливі умови для комплексоутворення створюються при послідовній обробці сировини і напівфабрикатів в стадіях виробничого процесу та виробничих відходів. У таких випадках поглиблюється комплексність і формуються нові галузі спеціалізації, зазнає певних змін виробнича і територіальна структура.


Визначились два основних підходи до виділення міжгалузевих комплексів: цільовий і технологічний. 

При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) господарського комплексу або окремих виробництв, які по­єднані однією програмою і єдиною метою розвитку. В міжгалузевий комплекс у цьому разі включаються галузі, пов'язані між собою реалізацією будь-якої господарської цілі, а також структурні під­розділи виробничої та невиробничої сфер, які потрібні для досяг­нення поставленої мети. Недолік такого підходу виявляється в непостійності та нестійкості галузевого складу через вузьку спеці­алізацію комплексів та різночасову реалізацію господарських цілей.

Технологічний підхід передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу та однаковим призначенням продукції. За такого підходу комплекс включає в себе весь виробничо-технологічний цикл (від видобутку природних ре­сурсів до отримання кінцевого продукту).

За вироблюваною продукцією та функціями підприємства і організації, що входять до міжгалузевих регіональних комп­лексів, поділяються на три групи: 
1) безпосередньо зайняті випуском проміжної і кінцевої продукції регіону і є галузями спеціалізації комплексу, 
2) виробляють для галузей першої групи сировину, напівфабрикати, устаткування і є комплексоутворюваль­ними галузями цього комплексу; 

3) забезпечують нормальну діяльність перших двох груп галузей.

Використання міжгалузевих комплексів регіону як об'єктів територіального управління сприяє більш ефективному поєднанню загальногосподарських та регіональних інтересів у розвитку суспільного виробництва, більш глибокому науковому обґрунтуванню прогнозів і розробці на цій основі довгострокової концепції розвитку суспільного господарства регіону.


Міжгалузевий комплекс об'єднує економічно взаємопов'язані галузі виробничої та (або) невиробничої сфер. Формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ і галузей. Міжгалузеві комплекси розрізняються за характером зв'язків між галузями:

1)підприємства пов'язані послідовною та паралельною переробкою певного типу сировини (агропромисловий,  лісопромисловий);

2) зв'язки між підприємствами виникають на основі виробництва взаємозамінної продукції (паливно-енергетичний комплекс, транспортний комплекс);

3) сукупність галузей, діяльність підприємств яких спрямована на розв'язання певної проблеми (продовольчий комплекс).

Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні та соціальні функції. Міжгалузеві комплекси формуються на базі енерговиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.

На думку В. Рудашевського, є три типи МК залежно від набору виконуваних ними функцій:

1. Монопродуктові, що орієнтуються на випуск одного основного кінцевого виробу.

2. Субпродуктові, у яких випуск головної продукції супроводжується виробництвом супутньої.

3. Поліпродуктові, які, враховуючи потребу комплексного освоєння території та її природних ресурсів, зустрічаються найчастіше. Вони виробляють декілька самостійних різновидів продукції.

Залежно від територіальних масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, господарські й територіальні. Міждержавні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох міжгалузевих комплексів декількох держав (паливно-енергетичний комплекс). Господарські комплекси складаються і функціонують у структурі господарства країни.

До найважливіших із них належать:

1) паливно-енергетичний;

2) металургійний;

3) машинобудівний;

4) хімічний;

5) лісопромисловий;

6) будівельний;

7) соціальний;

8) агропромисловий;

9) транспортний.

Основні риси міжгалузевих комплексів наступні:

- МТК є багатогалузевими;

- галузі у МТК поєднуються різними типами зв’язків. Між галузями встановлюються кількісні пропорції;

- МТК властива цілісність, які відображає системні поєднання міжгалузевих поєднань, а саме: взаємокоординовану і субординовану роботу всіх галузей як єдиного цілого, високу їх продуктивність і низьку собівартість кінцевого продукту. Ці ознаки відсутні в окремих складових елементах-галузях;

- функціональним ядром комплексів є галузі різного рівня: сектори національного господарства (наприклад, сільське господарство і промисловість в агропромисловому комплексі), великі галузі у промисловості;

- МТК формуються на територіях певного рангу (економічних та адміністративно-територіальних областях, районах);

- функціонально усі галузі того чи іншого комплексу націлені на ефективне задоволення певних потреб суспільства. Від таких потреб, тобто з кінця, формується комплекс. Зараз ці потреби встановлюються як було сказано вище на основі вивчення споживчого попиту.

Основними первісними ланками міжгалузевих комплексів є підприємства і установи.

Дослідження територіальної організації міжгалузевих комплексів дає можливість встановити ступінь освоєння території, відповідність спеціалізації наявним природним ресурсам, вивчити роль і значення кожного з них в системі ТПП.

В умовах ринкової економіки створюються нові форми об’єднань підприємств – концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, союзи та інші спільні підприємства галузевого чи міжгалузевого характеру, регіональні чи міжрегіональні.

10.2.Територіальна та функціонально-компонентна структура міжгалузевих комплексів


На вищому рівні управління міжгалузевими комплексами (МК) здійснюється відповідними міністерствами, комітетами тощо. Основними формами управлінської організації міжгалузевих комплексів на низовому рівні є виробничі та науково-виробничі об'єднання, промислові та агрокомбінати, агроторговельні підприємства, лісокомбінати тощо. Такі об'єднання в Україні забезпечують більше ніж половину обсягу всієї промислової продукції.

Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються: природними й економічними умовами формування; розташуванням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції; виробничою спеціалізацією і структурою; рівнем розвитку;особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Оскільки МТК – територіальне утворення, то важливою ознакою МТК є їх територіальна структура. У ній відображаються різні форми просторових формувань – міжгалузеві пункти, центри, вузли, райони, зони:

1. Міжгалузевий пункт включає одне провідне підприємство (установу) – інтегратор. У цю первинну таксономічну одиницю територіальної структури міжгалузевих комплексів включають прилеглу сировинну зону або невеликі заводи-суміжники одного населеного пункту (машинобудівний пункт). Промисловий (агропромисловий) пункт - поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції, хутір з лісопильним підприємством).

2. Міжгалузевий центр – місце (як правило, поселення), в якому як правило розташовуються два і більше підприємств-інтеграторів, не зв’язаних між собою.

3. Міжгалузевий вузол – це компактна господарська територія, на котрій розміщена група взаємопов’язаних підприємств певного МТК, об’єднаних тісними виробничими чи іншими контактами, єдністю економіко-географічного положення, системою (або одним) населеним пунктом, спільною сировинною або енергетичною базами. Це зосередження на обмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міської агломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується й на даний час.


В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли.

4. Міжгалузевий район – відносно велика територіальна частина господарства країни, що містить пункти, центри, вузли і характеризується всеукраїнською та міжнародною спеціалізацією, а також глибокими зв’язками комплексування. Це інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.).

5. Міжгалузеві зони - поєднують у собі всі вище перераховані компоненти. Її поясне простягання часто зумовлюється дією закону зональності, котрий особливо впливає на розміщення лісових ресурсів та спеціалізацію сільського господарства.

Галузеву структуру міжгалузевого комплексу можна розглядати на підставі концепції функціонально-компонентної структури комплексів. Зокрема Е. Алаєв виділяє:

- галузі спеціалізації, які визначають місце району у територіальному поділі праці і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами;

-допоміжні галузі забезпечують напівфабрикатами, виробничими послугами, головними засобами, в тому числі будівництвом галузі першої групи;

- обслуговуючі галузі забезпечують населення регіону, а також суспільне невиробниче споживання продуктами і послугами.

Цей поділ досить умовний, оскільки ті ж обслуговуючі галузі можуть давати дешеву продукцію (послуги) для позарайонного споживання, отже, можуть бути галузями спеціалізації.

Ще один підхід до функціонально-компонентної структури – підхід ієрархії розшарування. Він передбачає виділення інфраструктури і ультраструктури, роль яких у функціонуванні комплексів різна.



следующая страница >>