refik.in.ua 1

1. Суть та функції податків, елементи податків.


Історія виникнення податків досить давня. Вважається, що податки виникли разом із утворенням держави. Держава не могла забезпечити ефективне виконання своїх функцій без відповідної системи надходжень. І вже, виникла потреба у створенні основного джерела наповнення казни і бюджету держави. Цим основним інструментом і в далекому минулому і на даний час вважаються податкові платежі. Податковими платежами вважаються -податок, збір і плата.

Податок - це обов'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Збір — це платіж, який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів (пенсійний збір, ринковий збір, курортний збір).

Плата — це сума коштів, яка повертається державі (в основному) за тимчасове або постійне користування ресурсами (плата за воду, рентна плата, орендна плата).

Сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів утворює податкову систему держави. Встановлення і скасування податків, зборів, і інших обов'язкових платежів, а також пільги їх платникам надаються Верховною Радою України, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів.

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства.

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між: державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій. ї Централізований фонд грошових коштів держави може бути сформований як за рахунок податків, так і за рахунок інших надходжень, таких як: відрахування, власні доходи держави і неподаткові доходи. Ці поняття необхідно розрізняти за допомогою ознак, що характеризують ту ми іншу фінансову категорію. На даний час в Україні питома вага непрямих податків є досить значною, хоча спостерігається тенденція до її зменшення в загальній структурі бюджетів порівняно з прямими податками.


Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях.

Оскільки податкова система є однією із складових фінансової системи, функції податків випливають із функцій фінансів. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Суть фіскальної функції полягає в тому, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави.

Фіскальна функція забезпечує

—досягнення максимально можливого балансу між доходами та видатками бюджету держави

—рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сферами бюджетної системи

—стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій

—досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні

—забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров'я, оборони та управління

Шляхом оподаткування досягається



  • регулювання попиту пропозиції,


  • стимулювання заощаджень,


  • вирівнювання індивідуальних доходів громадян,


  • стимулювання індивідуального підприємництв;


  • стримування інфляції,


  • створення нових робочих місць,


  • розвите народних промислів, прикладного мистецтва.


Отже, через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняють загальнонаціональні потреби, а за допомогою розподільчої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.

Суть регулюючої функції податків полягає у можливості держави через діяльність податкового механізму забезпечувати регулювання соціально-економічних відносин. А саме за допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати — процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення.


Оподаткування як окрема категорія економічного процес у і ґрунтуватись на притаманних йому принципах.

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) — на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;


компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

2

Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні


Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону "Про систему оподаткування". Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.
Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
- обов'язковість;
- рівнозначність і пропорційність;
- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
- соціальна справедливість;
- стабільність;
- економічна обгрунтованість;
- рівномірність сплати;
- компетентність;
- єдиний підхід;
- доступність.
На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];
- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];
- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);
- державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки; за пар-ковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

3

На початковій стадії формування в Україні власної податкової системи система оподаткування прибутку підприємств перебувала під значним впливом концепцій і підходів до формування та оподаткування прибутку в Радянському Союзі. Побудова в Україні економіки відкритого типу, розмаїття форм власності та джерел отримання доходів, постійна потреба держави в отриманні фінансових ресурсів і невідповідність існуючої податкової системи вимогам часу зумовили необхідність реформування податкового законодавства.

Тривалий час принципи оподаткування прибутку не зазнавали суттєвих змін. Головні ідеї цієї системи були наступними:

1. Високі прибутки підприємств сфери матеріального виробництва – це нормально, високі ж прибутки підприємств посередників і громадян є аморальними.

2. Основним доходом громадян повинна бути заробітна плата, яка є майже однаково невисокою для всіх галузей.

3. Амортизація є витратами, а не зменшенням податкового зобов’язання.

Така політика стала причиною формування ситуації, коли:

1. Податок на доходи громадян займав незначне місце у формуванні дохідної частини бюджету держави, а основний тягар був перенесений на підприємства.


2. Громадяни не мали можливості розпочати власну справу (власних доходів не вистачало, а держава не займалася кредитуванням приватних підприємців).

3. Амортизаційний фонд не є реальним джерелом інвестицій.

Проблеми оподаткування прибутку підприємств розглядалися науковцями (Буряк Л.Д., Данілов О.Д., Поддєрьогін А.М. та інш.), пропозиції щодо їх розв’язання знайшли практичне відображення в прийнятих законах. Проте питання надання пільг, амортизації, визначення бази оподаткування не були достатньою мірою вирішені. Тому вважаємо за доцільне поглибити розгляд зазначених проблем оподаткування прибутку підприємств. У зв’язку з цим розглянемо методику надання пільг, визначення бази оподаткування, механізм нарахування амортизації.

На певному етапі зневажання ролі посередницьких фірм і малих приватних підприємств призвело до того, що в умовах переходу до ринкової економіки більшість державних промислових підприємств не змогла самостійно ефективно займатися забезпеченням ресурсами власного виробництва та збутом продукції. Це призвело до зниження обсягів виробництва та ефективності діяльності підприємств, що, в свою чергу, стало причиною зменшення надходжень до бюджету від оподаткування прибутку підприємств.

Зважаючи на те, що надходження від даного податку завжди займали друге місце за обсягами в дохідній частині держбюджету, таке зменшення змусило державу перейти від оподаткування прибутку підприємств до оподаткування їх доходів. Це ще більше посилило податковий тягар на підприємства через те, що тепер оподаткуванню підлягали не тільки прибуток, а й витрати виробництва. Бажаного ефекту зростання надходжень держава досягла лише на короткий період, після чого знову відбулося зниження, що змусило законодавців знову перейти до оподаткування прибутку.

Особливе місце в розвитку оподаткування прибутку підприємств в Україні займає надання пільг. Як правило, такі пільги надавалися не за здійснення якоїсь суспільно необхідної діяльності, а окремим юридичним особам з метою „протекціонізму”. Досвід застосування таких пільг засвідчив, що будь-яка пільга призводила до миттєвої реакції ринку та виникнення диспропорцій у розподілі ресурсів.


Так, надання пільг окремим благодійним фондам (ряд указів Президента за 1994–1995 роки) призвело до згортання ділової активності та монополізації деяких продуктів підакцизної групи. Надання пільг „чорнобильцям” (1991 рік) зруйнувало легальну торгівлю автомобілями та тютюновими виробами.

Також викликає подив надання пільг або відстрочення податкових платежів для державних підприємств (березень 1996 року) через нестачу обігових коштів. Ми вважаємо, що нестача обігових коштів свідчить про неспроможність підприємства функціонувати, про його фактичне банкруцтво. Держава тягне на собі борги багатьох підприємств, не визнаючи їх банкрутами. Без сумніву, є підприємства, без яких не можливе ефективне функціонування економіки, для них повинна існувати підтримка держави. Інші ж через механізм банкруцтва повинні або змінити власника, залишаючись єдиним комплексом, або бути розпроданими для виплати боргів.

Найбільш парадоксальним також є те, що, фактично, при ставці податку 25 %, підприємства практично сплачують на 7–12 % більше. Таке переоподаткування виникало, насамперед, через існування таких правил обліку фінансових результатів діяльності підприємства:

1. Не дозволялося переносити збитки, отримані в поточному податковому періоді, на майбутні періоди.

2. Не дозволялося відносити на витрати виробництва в поточному періоді видатки з придбання матеріальних запасів, що будуть використані в майбутніх періодах.

3. Не дозволялося вести амортизацію основних фондів, не введених в експлуатацію.

4.

Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність підприємств
Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключ-ному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського Союзу, але поширена в інших країнах.
Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів.
Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.
Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення податку і контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування — доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації – матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в країнах Західної Європи.
В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універ-сальний акциз), мито.
Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.
На рис. 5.9 зображено структурно-логічну схему формування цін реалізації товарів з урахуванням непрямих податків. Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об’єкта) для обчислення окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів.

Рис. 5.9. Структурно-логічна схема формування цін реалізації товарів із включенням у них непрямих податків

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.
Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих сумах з одиниці реалізованого товару, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції.
Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.
Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором.
Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортованих. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України «Про податок на додану вартість» з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок), отриманого підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється.

Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.
Ціна реалізації споживачам імпортованих товарів може включати три види непрямих податків: ввізне мито, акцизний збір, ПДВ.
Ввізне мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до митної вартості імпортованих товарів.
Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих сумах з одиниці товарів, що імпортуються, або за ставками у відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів та ввізне (імпортне) мито.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар). Для обчислення ПДВ щодо імпорту в оподаткований оборот не включається оплата митних послуг.
Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію.
Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.
Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Від-так більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.
Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб’єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб’єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він пов’язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб’єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб’єктам підприємницької діяльності.

По-друге, цей вплив пов’язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб’єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб’єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.
Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

Розглянемо особливості обчислення та сплати в бюджет окремих непрямих податків та їхній вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.
Мито
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов’язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спря-мована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.
На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну територію. Воно є диференційованим:— 
щодо товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;— 

щодо товарів, котрі походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території.
Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.
Спеціальне мито застосовується:— 
як спосіб захисту українських виробів у цілому;— 
як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;— 
як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;— 
як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.
Антидемпінгове мито застосовується у разі:— 
ввезення на митну територію товарів, і є об’єктом демпінгу, що завдає шкоди національному товаровиробнику;— 
вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів подібних або конкуруючих товарів.
Компенсаційне мито застосовується у разі:— 
ввезення на митну територію товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;— 
вивезення за межі митної території товарів для виробництва переробки, продажу або споживання котрих надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.
Міжнародна практика (а також і досвід України) свідчать, що найбільш поширеними є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. Суб’єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетину митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на їхній фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів — суб’єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об’єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.
Об’єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.
Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:—
у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;—
у грошовому розмірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита.