refik.in.ua 1


1. Система соціологічного знання: трирівнева та пятирівнева концепції соціологи

Соціологія – наука про суспільство як єдину соціальну систему.

Сучасна соціологія - це складноструктурована галузь наукового знання. Є різні підходи до трактування структури соціології. Найбільш відомим вважається підхід до визначення структури соціології, започаткований Р. Мертоном, - сучас­ним американським соціологом. За його концепцією, соціо­логія має трирівневу структуру.

Перший рівень-загальна соціологія, чи загальна соціологічна теорія. Вона подає абстрактно-узагальнений аналіз власне суспільства, досліджує соціально-типові процеси, виявляє за­гальні закони функціонування суспільства та його певних частин, визначає концептуальні засади соціології. У межах загальної соціології формулюються й обґрунтовуються концепції соціаль­ної дії, соціальної взаємодії, соціального обміну, структурного функціоналізму, конфліктології, соціальної стратифікації тощо.

Другий рівень - соціологія конкретного суспільства, що складається з двох порівняно самостійних теоретичних під­систем:

• спеціальних соціологічних теорій, що вивчають соціальні зв'язки між суспільством загалом і певною сферою суспіль­ного життя, тобто власне соціальну сферу, а також відтворення людиною певних груп, спільнот (наприклад, соціологія особис­тості, тендерна соціологія, соціологія міста, соціологія села, соціологія соціальних відхилень, соціологія адаптацій, соціо­логія бідності тощо);

• галузевих соціологій, котрі вивчають соціальні аспекти різних видів людської діяльності (наприклад, соціологія бізнесу, соціологія праці, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія політики тощо).

Спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціології мають більш вузьку зону вжитку порівняно із загальною соціологією, тому їх інколи називають "малі соціології".

Третій рівень -рівень конкретних соціологічних (емпірич­них) досліджень, які проводяться за допомогою спеціальних процедур і дослідницьких методик із метою отримання нового знання про соціальну реальність.


***********************************************************************************

Досить поширеним у сучасній соціології є підхід до струк-турування соціологічного знання з позицій мети та зав­дань дослідження, згідно з яким виокремлюють:

• фундаментальну соціологію, що спрямована на побудову лише теорії, методології, на подальший розвиток власне науки соціології;
• прикладну соціологію, спрямовану на вирішення прак­тичних завдань, які стоять перед суспільством, і вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування суспільних механізмів.

У складних умовах сьогодення, коли Україна перебуває в стані реформування, фундаментальна наука переживає не найкращі свої часи. В умовах запровадження ринкових відносин здатність до виживання демонструє переважно при­кладна соціологія, до того ж попит на неї обмежується, за­звичай, ринком політичних послуг (зокрема, електоральних), а також маркетинговими дослідженнями.

Широко відомим є також підхід до структури соціології з погляду методів і рівня отриманого знання, згідно з яким виокремлюють:

• теоретичну соціологію, що спрямована на вивчення сут­ності суспільства, закономірностей його функціонування з пріоритетним значенням класифікації, систематизації, узагальнення, абстрагування тощо;

• емпіричну соціологію, котра має на меті збір і накопи­чення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження тощо.

За предметом вивчення розрізняють:

• макросоціологію, спрямовану на вивчення суспільства як цілісного організму чи певних його складових (увага зо­середжена на дослідженні структурних компонентів суспіль­ства, великих соціальних груп, світових систем тощо);

• мікросоціологію, що спрямована на вивчення буденного життя людини в її найближчому оточенні (у центрі уваги -міжособистісні взаємодії людей із акцентом на дослідженні особливостей поведінки, мотивацій, спілкування тощо).

Мікросоціологію ще називають інтерпретивною (поясню­вальною) або гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки в малих групах.

Отож макросоціологія найтісніше пов'язана з такими науками, як: економіка, право, політологія, культурологія, а мікросоціологія -з педагогікою, психологією, лінгвістикою тощо.
2. Соціологічні теорії

Загальна соціологічна теорія (теоретична соціологія). Предмет її дослідження - суспільство в цілому з усіма його законами розвитку і функціонування. Теорія і закони, сформульовані в ній, показують основні й необхідні зв'язки, що існують між головними компонентами суспільства. Теоретична соціологія розглядає існуючі соціальні явища як елементи соціальної цілісності. Вона формує основні методологічні установки для вивчення різних соціальних явищ і процесів, які в подальшому знаходять свою конкретизацію на рівні спеціальних соціологічних теорій. Цінність загальної соціологічної теорії полягає в тому, що завдяки їй можна співвіднести окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, в результаті чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх генезис, структуру і функції.

Спеціальні (приватні) соціологічні теорії. Вони розглядають форми прояву і механізми дії в різних сферах життя суспільства загальних і специфічних законів, які є специфічними для даної суспільно-економічної формації, і закони, які знаходять своє вираження тільки в цій сфері. А також вивчають різні системи суспільних відносин (спосіб життя, класова структура суспільства, національні відносини, особистість і суспільство) і різні сфери соціального життя (праця, побут, культура, сім'я і т.д.). Всі форми суспільних відносин і суспільного життя внутрішньо пов'язані між собою, але в кожної своя специфіка.


Специфіку приватних соціологічних теорій становить не тільки те, що вони вивчають приватні, а не загальні соціальні явища, а також і те, що їх увага зосереджується на елементах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані головним чином з людиною.

Предмет спеціальних соціологічних теорій - відносно самостійні сфери соціального життя, різні види соціальної діяльності, існуючі соціальні спільності, а також закономірності їх функціонування та розвитку. Спеціальні соціологічні теорії в порівнянні із загальною соціологічною теорією мають більш вузьку сферу застосування. Кожна спеціальна теорія вивчає якусь відносно автономну сферу суспільного життя, закономірності та тенденції їх розвитку, механізми дії.

Зазначені теорії - це багатошарове утворення, яке зумовлює низку причин: відмінність предметів, природа виникнення, спрямованість функціонування. На основі цих ознак соціологи виділяють наступні групи спеціальних соціологічних теорій:

1. Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають основні форми і види людської діяльності. Це соціологія дозвілля, соціологія праці і т.д. Дані теорії, у свою чергу, усередині себе можуть містити ще більш вузькі теорії, наприклад, соціологія дозвілля - соціологію фізичної культури і спорту, соціологію туризму і т.д.


2. Спеціальні соціологічні теорії, що виникли на стику соціології і якихось гуманітарних наук (або форм суспільної свідомості). Наприклад, на перетині соціології та політики з'явилася соціологія політики, соціології і права - соціологія права і т.д.

3. Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають соціальну структуру суспільства, її елементи і взаємодія між ними, Тобто вивчають різні соціальні спільності. Це, наприклад, соціологія села, соціологія соціальних груп та ін

4. Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають діяльність соціальних інститутів. Це - соціологія сім'ї, соціологія організації, соціологія освіти тощо

5. Спеціальні соціологічні теорії, головна увага яких спрямована на дослідження, що відхиляється і аномальних явищ. Це соціологія девіантної (що відхиляється) поведінки, соціологія делінквентної (злочинної) поведінки.

3. Соціальний факт

В процесі становлення і розвитку пізнання соціальної реальності, що має своїм джерелом статистичну традицію, поступово формувалася фактуальна основа науки про суспільство. На етапі становлення найперших досліджень в цій сфері "простий опис соціальних явищ та економічно-політичних процесів шляхом реєстрації наявних подій чи речових актів призвів до утворення поняття "емпіричний соціальний факт""

В науковий соціологічний обіг соціальний факт вперше було введений Е. Дюркгеймом. Він розділяв соціальні факти на морфологічні як матеріальний субстрат суспільства і нематеріальні факти як компоненти колективних уявлень, що мають надіндивідуальне соціально-культурне значення.


В сучасній соціології під соціальним фактом розуміють сукупні систематизовані характеристики масової поведінки, масової свідомості, продуктів людської діяльності (матеріальної і духовної). "Факт – це не просто те, що існує, а й відносно чого встановлено, що воно існує"]. Факти розглядають на двох рівнях:

·        Онтологічному – стани дійсності та події, що відбулися, які на залежать від дослідника.

·        Логіко-гносеологічному – обґрунтоване знання, яке отримано шляхом опису окремих фрагментів реальності в деякому чітко визначеному просторово-часовому інтервалі

Таким чином, соціальний факт є певним підсумком пізнавального процесу, а не його початком. Це проміжний, попередній підсумок на рівні емпіричного  узагальнення

Специфіка соціологічного дослідження як виду наукового пізнання полягає в специфічності суб’єкт-об’єктної гносеологічної дихотомії. Вона полягає в тому, що сам дослідник також є членом суспільства і так чи інакше залучений до процесів, що відбувається в ньому. Соціолог є носієм соціального досвіду, що робить неможливим досягнення об’єктивності при дослідженні явищ та процесів, суб’єктом яких є дослідник. Таким чином, класичне епістемологічне відношення об’єкт – суб’єкт трансформувалося у соціології в "некласичну" взаємодію суб’єкт – суб’єкт].

За півтора століття свого існування, соціологія виробила величезну кількість методик, технік, методів, процедур і стратегій для максимального наближення до ідеалу об’єктивності на всіх етапах соціологічного дослідження. Проте повністю позбутися суб’єктивної компоненти при дослідженні соціальних явищ та процесів неможливо. Тому соціолог повинен враховувати і зважати на певний імовірнісний рівень помилок, що виникають за умов даного суб’єкт-суб’єктного відношення. Отже, виявилося доречним в емпіричному базисі соціологічної науки виокремити додаткове поняття "артефакт". "Артефакт виникає тоді, коли дослідницький процес породжує в об’єкті такі зміни, які йому не притаманні до моменту взаємодії між ним і інструментом пізнання" [4;76]. Етимологічно артефакт визначається як штучно створений факт.


Серед основних чинників, що спричиняють появу артефактів, виділяють наступні:

·        Фактори дослідницького простору

·        Фактори джерелознавства

·        Соціально-психологічні фактори

Досліджуючи елементи дослідницького простору, слід зазначити, що в умовах дослідження, як в широкому (соціокультурні, економічні, природні моменти дослідження, які склалися історично), так і в вузькому розумінні (вплив конкретної ситуації опитування), знаходяться причини артефактуальності емпіричного матеріалу. Тут джерелом артефакту може стати як методика вимірювання, так і сама ситуація опитування (природність чи штучність її походження, специфіка соціальних ролей учасників опитування тощо).

При вивченні соціальних джерел, широкому спектру яких властива різнобічність і можливість продукування артефактів, необхідно врахувати обставини, фактори, закономірності можливого артефактуального відображення дійсності й відповідно досліджувати засоби корекції таких емпіричних матеріалів.

З позицій специфіки процесу комунікації дослідника з респондентом необхідно враховувати психологічні процеси, які розгортаються "всередині" свідомості учасників комунікації. Таким чином, здійснюючи змістовний аналіз, слід брати до уваги особливості перебігу різних психічних процесів: починаючи з сенсорних, перцептивних чи трансляційних і завершуючи процесами дискурсивного характеру, завдяки яким відбувається обмін інформацією 

Що будь-яке спостережуване явище не є соціальним фактом. Це зафіксоване явище, яке є "сирим" матеріалом і в сукупності з іншими соціальними фактами утворює емпіричний базис науки. В процесі дослідження соціолог може реєструвати не факт, а артефакт – "явище, яке виникає в об’єкті від взаємодії між ним та дослідним інструментом, що призводить до суттєвої зміни характеристик об’єкта з моменту взаємодії"]. Таким чином, за соціологічними даними закріплюється презумпція артефактуальності – при вивченні соціальних явищ принципово неможливо уникнути впливу на емпіричні дані інструментарію та умов дослідження]. Отже, основним завданням соціології є виявлення і врахування артефактів при проведенні соціологічного дослідження, розробка ефективних методик, які базуються на теоретичному вивченні артефактів та тих явищ, що спричиняють їх появу.


 

4. Соціальний процес

Соціальний процес — послідовна зміна станів суспільства або його окремих систем.

Соціальний процес проявляється як рух у часі низки соціальних подій чи явищ певної спрямованості. У ньому діалектично поєднуються зміна і сталість, перервність і неперервність. Соціальна система не може існувати без процесу, що призводить до певних змін. Процеси відбуваються на різних рівнях соціальної системи: окремого індивіда, соціальної групи, організації, суспільства. Найважливішими ознаками соціальних процесів є їх загальність та зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Функціонування й розвиток суспільства відбуваються в різних формах соціальних процесів.

Можна здійснити класифікацію соціальних процесів за певними критеріями. Зокрема, за формами розвитку соціальні процеси поділяють на такі види:

• спрямовані (передбачають певну мету або тенденцію у своєму русі). Вони є передбачуваними або явними. Наприклад, процес глобалізації, процес реформування економіки, створення єдиного європейського суспільства.

• не спрямовані (мають випадковий, хаотичний характер). Наприклад, емоційні сімейні конфлікти, мобілізації в соціальних рухах.

• зворотні (процеси, які викликають у системі певні зміни). Ці зміни можуть бути й радикальними, що може призвести до повернення у попередній стан. Наприклад, посилення девіантної поведінки людей в період економічної кризи. Водночас слід пам'ятати проте, що повернення до попереднього стану не означає повну ідентичність системи: відновлюються лише основні структурні елементи, а другорядні можуть змінюватись назавжди.

• незворотні (відображають зміни, які не можна повернути). Наприклад, старіння людини, урбанізація населення.

• висхідні (передбачають розвиток системи, якщо цей розвиток істотний, то його ототожнюють з прогресом).

• низхідні (викликають негативні дисфункціональні зміни у системі, стан регресу).


• лінійні (поступові безперервні висхідні або низхідні зміни в системі).

• циклічні (періодичне повторення певних фаз розвитку системи). Наприклад, вибори та перевибори президента або парламенту. Такі процеси можна розглядати також як кругові.

• спіральні (являють собою висхідний або низхідний циклічний рух).
За ступенем загальності розрізняють:

• соціетальні процеси (глибокі процеси економічних, демографічних, екологічних та інших змін);

• загальні (функціонування таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти);

• особливі (адаптація, урбанізація).

За характером змін: еволюційні та революційні процеси. За спрямованістю: прогресивні та реакційні процеси. За змістом змін:

• співробітництво;

• суперництво;

• конкуренція;

• конфлікт;

• пристосування.

У реальному житті всі перераховані форми соціальних процесів можуть чергуватись, змінюючи один одного, або протікати паралельно. Можуть накладатись або протистояти один одному. При цьому, як правило, одні процеси є основою соціальних змін, а інші — залишаються нейтральними до цих змін. Вони можуть сприяти відновленню, збереженню, а не трансформації системи.

Конкретні взаємодії людей у сфері матеріального або духовного виробництва суспільства визначають особливості структури соціального процесу. Структурно-організаційна впорядкованість процесу є його механізмом, за допомогою якого забезпечується перехід від однієї стадії до другої стадії процесу і здійснення його як певної цілісності. Сам же перехід від однієї стадії до іншої характеризується швидкістю, темпами і вектором, що вказує на висхідну або низхідну лінію розвитку.

Реформування суспільних відносин потребує особливої уваги до чинників соціальних процесів, умов їх перебігу та спрямування, своєчасного виявлення застійних явищ, котрі гальмують процеси розвитку. Проведення широкомасштабних соціологічних досліджень всіх сфер суспільного життя є ефективним засобом з'ясування стану тих соціальних структур у суспільстві, які визначають характер, особливості й оптимальні умови соціальних процесів.