refik.in.ua 1


1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі

Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Г. Смотрицький.Автор полемічних трактатів "Ключ царства небесного", "Календар римський новий", написаних слов'яноруською та давньоукраїнською мовами і виданих у 1587 р. однією книгою в Острозі.

Засуджував політику полонізації, спрямовану на соціальне і національне гноблення українського народу. в дусі реформаційних ідей виступив з обстоюванням рівних відносин між віруючими у ранньохристиянську епоху, гостро критикував католицьку церкву, на вершині якої стоїть уподобаний до Бога, відірваний від пастви і навіть від інших ієрархів своєї церкви папа. Головними доброчестями людини він вважав славу, мужність, талант, активну діяльністьЗвертаючись до історії, Г. Смотрицький розглядав її не як результат Божого промислу, а як історію діяльності видатних осіб, покликаних працювати над конкретними практичними цілями. В цьому питанні від додержував давньоруської традиції виходу за межі провіденціалізму, пошуку практичних причин історичних подій в діях самих їх учасників. Водночас як представник течії тодішньої реформаційної української думки він вважав, що здобути земну славу та успіх можна лише тоді, коли мета діяльності людини буде узгоджуватися з перетвореними у внутрішнє переконання основами християнського морального кодексу, зміцненням православної віри, розвитком вітчизняної культури, захистом свого народу від іноземного поневолення, конкретним взірцем чого вбачав діяльність князя Острозького.

Острозького культурно-освітнього центру чільне місце належить Клірику Острозькому. Клірик Острозький намагався осмислити сутність буття Бога, показати, в чому розходяться богословські положення православ'я з католицизмом. Вихідним пунктом при розгляданні цих питань у нього виступає протиставлення Бога і світу, Бога і людини, внутрішнього і зовнішнього, властивого давньоруській традиції. Водночас це протиставлення поєднується з уявленнями християнського неоплатонізму Псевдо-Діонісія Ареопагіта про абсолютну невизначеність Бога, твердженням, що він не тільки трансцендентний, а й іманентний щодо світу, не чуттєвий і невидимий, такий, що існує сам по собі і над усім. Бог все охоплює і наповнює світ, один він — отець слова живий, премудрий і могутній, основа всякого буття, перед усім і над усім. Розуміння трійці Клірик Острозький давав у християнській інтерпретації з одночасним спростуванням католицького тлумачення догмату про походження святого духу не тільки від отця, а й сина, прийняття якого було необхідною умовою унії східної церкви із західною. Викладене мало принципове значення.


Принципове значення для Острозького полеміста мав поділ людини на зовнішню і внутрішню, на душу і тіло, констатація ЇЇ духовної і тілесної природи. Сутність внутрішньої людини він вбачав в умі, зовнішньої — в розмислі, або в розсудливості, Ум є вищою споглядальною силою, що спрямовується Богом і допомагає відкривати в людині закладену Богом істину, а розсудок через судження і доведення здійснює пізнання зовнішнього світу.
Дем'ян Наливайко

Основні тенденції в обгрунтуванні реформаційної ідеології, яка розроблялася в Острозькому центрі, але з виходом на гуманістичні ідеї обстоював Дем'ян (Даміан) Наливайко.

Негативно ставлячись до унії,виступав проти насильницької полонізації та покатоличення українського народу, вбачаючи в них знаряддя національного і духовного гноблення. В своїх виступах проти унії він спирався на давньоруську православну традицію, переломлену через певні впливи західноєвропейських реформаційних віянь. Сенс людського буття і призначення людини Д. Наливайко вбачав не у відході від дійсності, а в активній діяльності, спрямованій на захист свого народу, відродження і розвиток його мови, культури. Стосовно останньої, то ним до певної міри закладався афористичний тип філософствування в українській культурі. У цілому книжники і культурно-освітні діячі Острозького центру в міру можливостей прагнули до синтезу східнослов'янської культури та іншо-культурних впливів.
Кирило Лукаріс

закликав українців до злагоди, взаємної поваги, уникнення розбрату, підкреслюючи, що тільки за умов єдності, далекоглядності, вміння поступитися в особистому заради поставленої мети вони можуть забезпечити перемогу в боротьбі українського народу за своє визволення. У формуванні духовної культури особливого значення надавав книгодрукуванню, розвитку освіти. указував на необхідність братчиків розвивати і рухати науку, займатися самоосвітою, залучати до себе як помічників і наставників тих, хто любить науку. Рекомендував добре оплачувати роботу вчителів, без чого не може бути і мови про високий рівень освіти, залучення до праці кращих фахівців. Без належної оплати та умов існування вчитель буде більше думати про те, як йому вижити, а не дбати про рівень викладання.

2. Філософсько-гуманістичний зміст творів українських полемістів

Мелетій Смотрицький.

Для розвитку культури слов'янських народів важливе значення мала "Граматика" Смотрицького, яка була призначена для братських шкіл як підручник. Вона стала основою для наукового опрацювання і нормування української, російської, білоруської, болгарської, сербської та інших слов'янських мов. Після переходу в унію Смотрицький написав ряд творів ("Протест", "Апологія" (1628), "Паранезіс" (1629) та ін.), в яких виправдовував свій перехід в унію, закликав народ прийняти її, стверджуючи, що це приведе до спокою Батьківщини, відновлення відібраних у неї прав, проповідував аскетизм, вищою ознакою якого вважав покірність, довготерпіння та божество надії.При загальній релігійно-політичній спрямованості твори М. Смотрицького були наповнені філософськими та соціально-політичними ідеями, які витлумачувалися ним з позиції переваги віри над розумом, проте не заперечуючи останнього, як і ролі органів чуттів у пізнанні природи. І хоча при розгляді питань про співвідношення віри і знання, богослов'я і філософії, мудрості божественної і людської він ще значною мірою йшов у руслі старих традицій, висловлюючи негативне ставлення до філософії, вчень Піфагора, Платона, Арістотеля, та фактично змістом своїх робіт суперечив цим традиціям. Вперше у філософській думці східних слов'ян М. Смотрицький, на противагу старим традиціям, для аргументації своїх поглядів широко спирався на праці гуманістів доби Відродження, твори Ф. Петрарки, Е. Роттердамського, Е. Сільвія Піколоміні, Л. Валлі, М. Кузанського та ін., що сприяло утвердженню гуманістичних ідей у вітчизняній духовній культурі, значно розширювало джерелознавчу базу вітчизняної філософської думки. Тільки в "Триносі" ним включалася 141 авторська позиція, Таку кількість джерел до нього не використовував жодний із попередніх мислителів. Одним з перших М. Смотрицький звернувся в своїх творах до логіко-дедуктивних виведень, логічних операцій, розроблених західноєвропейськими схоластами і вдосконалених пізніше розвитком філософії. Ним широко використовувався весь понятійно-категоріальний апарат, який фіксував досягнення у пізнанні природи, суспільства і мислення в західноєвропейській філософській культурі, де ми бачимо такі категорії, як акциденція, буття, властивість, матерія, форма, випадковість, необхідність, релятивність, діяння, ефект, кауза та ін. Все це сприяло зближенню східної і західної філософських традицій, подальшому розвитку і збагаченню східнослов'янської термінології, а також тих проблем, які не були достатньо розроблені у філософській вітчизняній думці, зокрема логічних і натурфілософських.
І.Вишенський

Філософське світосприйняття І. Вишенського грунтувалося на текстах Св. Письма, творах, авторитетних іще з часів давньоруської доби, І. Дамаскіна, Гр. Ниського, Гр. Назіанзіна, Василя Великого, Єфрема Сірина, І. Златоуста, Псевдо-Діонісія Ареопагіта та інших представників східної патристики.З осмисленням сутності співвідношення Бога і світу І. Вишенський прагнув розкрити широкий спектр філософських проблем: онтологічних, гносеологічних, етичних, соціально-політичних, які розглядав у контексті осмислення людини, її щастя, свободи, надій та звершень. Значне місце серед цих проблем займала проблема співвідношення матерії і духу, земного і небесного. На думку І. Вишенського, матерія і дух — це різні сфери буття. Духовне буття є небесним, вічним, тоді як усе матеріальне вимірюється часом і часові належить. Оскільки людина є єдність духу і тіла, то вона поєднує в собі і вічне, і часове. Вічність для духу людського означає або посмертне вічне страждання (пекло, загибель), або вічне благо (рай, безсмертя). Вона може загинути "двоякою погибеллю, и вічною и дочасною". Можна існувати в земному житті, однак у той час не жити, бо існування може означати і смерть, коли людина живе за покликом часового, смертного тіла, а не вічною безсмертністю духу. Людина у Вишенського є не просто сліпа, безвольна істота, об'єкт гри двох сил — тіла і духу. Ці дві сили розкривають свою суть у боротьбі, що відбувається у життєдіяльності людини, її помислах і тим самим усвідомлюється. Свідомість дає змогу вибирати, а це приводить до утвердження в людині або тілесного, або духовного. Від волі людини залежить, на який бік стати — тіла чи духу. Вищим рівнем свободи волі володіє Бог, і нею він обмежує долю людини тільки тим, що створює людське для людини. Утвердження духовного ідеалу внаслідок перемоги духу над тілом на основі свободи волі і є щастя в земному житті людини. Щастя не дарується, а свідомо здобувається праведністю життя згідно з вимогами божественних знань. Не може бути щасливим той, хто будує своє щастя на земних благах. Таке життя миттєве, часове.


Для Вишенського вічна істина перебуває не поза людиною, а в людині і може бути відкрита за умов найвищого рівня духовності, що передбачає самозаглиблення, самопізнання, моральне вдосконалення, здійснення життя в істині.
3. Копистенський.

"Книга о вƀрƀединой..." була видана під псевдонімом Азаріаса і являла собою найгрунтовніший полемічний твір того часу, який охоплював проблеми догматики, таїнств, обрядності, соціальної практики християнської церкви. Основний зміст твору — полеміка навколо основних догматів, передусім божественної трійці, при розгляді яких Копистенський виходив з визнання єдиної, непізнавальної і світоносно-еманаційної сутності божества та його іпостасей, що витлумачувалися з позицій неоплатонізму та апофатичної теології, при широкому використанні ареопагітики, праць пізніших візантійських неоплатоніків. Обґрунтовуючи положення про те, що святий дух походить також від сина, він постійно звертався і до філософських проблем, пов'язаних з розумінням сутності і явища, взаємозв'язку душі і тіла, особистості, свободи волі, демонструючи при цьому антиномічність метафізичного мислення, де Бог розглядався і як єдиний, духовний, трансцендентний і як множинність, втілення сутності.

"Палінодія, або Книга оборони" — найбільш популярний твір Копистенського, одна з перших спроб заглянути в далеке минуле рідного народу, щоб почерпнути в ньому силу для боротьби проти іноземного поневолення. Основний зміст твору — спростування тверджень католицьких авторів,про зверхність влади папи римського над усіма християнськими церквами.Певне місце у творчості Копистенського займала проблема співвідношення філософії і релігії, де він займав компромісну позицію, принципово допускаючи використання поряд з християнськими творами античних авторів, сам, як ми бачили, вводив у свої твори імена давньогрецьких і римських мислителів, істориків, державних діячів. Не заперечував і необхідності вивчення світських наук, хоча зверхність визнавав за вірною внутрішньою духовністю, а не за зовнішньою світською мудрістю. В першій, розробленій візантійсько-слов'янськими вчителями і проповідниками, вбачав основу православної віри, тоді як латиняни, змінивши догмати віри, залишили істинну мудрість, взялися за виставлення науки і впали в єресі. В той час, як вони припиралися в різних силогізмах та аргументаціях, русичі і греки міцно трималися заповідей апостольської церкви, навчаючи доброчесності і побожного життя, наслідуючи перших християн.