refik.in.ua 1 2 3

1. Передумови та причини української революції середини 17 ст.


Народне повстання, яке розпочалось в 1648 р., охопило значну частину

території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну.

Військові дії привели до великих змін в суспільному розвитку українських

земель і поступово переросли в національну революцію Політика уряду Речі Посполитої відносно

України носила яскраво виражений колоніальний характер. Вона була

настільки послідовною й цілеспрямованою, що на середину XVII ст. виникла загроза існуванню українського народу. Це обумовило втрату українським суспільством своєї еліти, усунення українських міщан з провідної ролі у житті найбільших міст й розвитку торгівлі, розкол духовенства,

гальмування розвитку мови, культури. В економічних відносинах зіткнулись інтереси козацького господарства і фільварково-панщинного.

Наприкінці 40-х років XVII ст. феодально-кріпосницький та національно-релігійний гніт Речі Посполитої на українських землях став

нестерпним. В цей час надзвичайно

ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що

входили до складу Речі Посполитої. Польща поступово почала

перетворюватись на основного постачальник хліба в Європі, що призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки. Велика кількість українських земель орендувалась європейськими підприємцями, які нещадно експлуатували селян і землі.

Значно погіршилось економічне становище міщан, тому що жителі міст, що знаходились в приватній власності

феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину

виконували різну роботу на користь влас ника міста.

Козацька верхівка завжди

прагнула мати рівні права за .’wшляхтою та володіти закріпаченими селянами. Погіршилось становище реєстрового козацтва після придушення


козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. та після видання польським урядом в 1638 р. „Ординацій війська запорізького реєстрового”, яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Було скорочено реєстр, скасовано виборність старшини, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана поставили польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта.

Критичним було становище в політичній сфері. В Україні була відсутня власна держава, що вело до масового ополячення української правлячої верхівки. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени, як самостійний суб’єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона посилала національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Через католицьку та уніатську церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити вживання рідної мови.

Зазначені чинники зумовили початок масового народного виступу саме в цей час. Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка була зародком

української державності.

Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, колонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорізької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалось 1648 року, швидко переросло у Визвольну війну, яка згодом трансформувалась в Національну революцію.
2. Битви 1648 р: перебіг та значення.

Би́тва під Ко́рсунем (15-16 (25-26) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Корсунем в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.


На світанку 15 (25) травня у район Корсуня підійшла основна козацько-татарська армія і переправилась через Рось, скупчившись у Корсуні. Довідавшись про підхід противника, Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на Корсунь, випаливши ціле місто, за винятком замку та церкви.

На світанку 16 (26) травня, під захистом табору з возів, військо Речі Посполитої рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Сили Речі Посполитої наблизились до пагорбів, між якими проходила широка і глибока балка. Затиснуте ліворуч болотом, а праворуч кручами, шляхетське військо наткнулося на перекоп та завали на шляху і змушене було зупинитися. У цю мить, козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях, вдарили спереду і з флангів. За чотири години армія Речі Посполитої була розгромлена.

Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена урядова армія Речі Посполитої на землях "українних". У землях українських королев'ят почали спалахувати селянські бунти, учасники яких приєднувалися до повсталих загонів Хмельницького. Через побоювання козацько-татарської армії члени міських адміністрацій Київського, і Брацлавського воєводств евакуювалися у Литву. Безвладдя розв'язало руки невдоволеним селянам, міщанам і міським козакам, які заходилися нападати на маєтки знаті і садиби заможніх городян, вирізуючи шляхту, духовенство і єврейське населення.

Битва під Жовтими водами (29 квітня — 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

30 квітня 1648 р. штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.


Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводську битву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16 травня 1648 р. у районі, обмеженому селами (назви сучасні) Попельнасте, Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пункт Богдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках (біля села Григорівка). Так завершилася перша переможна битва Визвольної війни, що мала величезне політичне і воєнне значення. Важливим надбанням воєнного мистецтва Богдана Хмельницького у битві на Жовтих Водах є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти, для зупинки ворога і прикриття головних сил козацької армії.

Битва під Пилявцями (11-13(21-23) вересня 1648) — переможна битва української армії, очолюваної Богданом Хмельницьким, проти польських військ під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).

Вирішальна битва розпочалась 11(21) вересня 1648 запеклими боями за греблю через р. Ікву. Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Иордана і Осінського розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, що обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу.

Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір в погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч на 14(24) вересня 1648 польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився в панічну втечу.


Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями.

В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».

3. Зборівська битва та укладення мирного договору.

Зборівська битва — переможна битва української армії, очолюваної Богданом Хмельницьким з польським військом під командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом в серпні 1649 року.

Козацько-селянське повстання, очолене Богданом Хмельницьким, потрясло Річ Посполиту, яка до цього насолоджувалася десятирічним спокоєм, була могутньою державою і стовпом католицизму у Європі.

Богдан Хмельницький з початком нового 1649 року розгорнув активну дипломатичну діяльність. Богдан Хмельницький написав Юрію і його брату Сигізмунду листи, де виклав план спільного походу супроти Речі Посполитої. Переговори тривали до травня, але Трансільванія так і не наважилася виступити проти Польщі.

Вийшовши 24 червня з Варшави і рухаючись на допомогу обложеним у Збаражі 13 серпня Ян ІІ Казимир з військом зупинився у таборі під Зборовом на правому березі р. Стрипа і почав готуватись до переправи. Богдан Хмельницький знав про рух королівської армії і очікував її. Він готувався вдарити по ній кращими силами козаків і татар.

Коли ворог почав переправлятися, Хмельницький завдав одночасного удару п\ польському війську з фронту і з тилу. Королівська армія виявилася розрізаною р. Стрипою на дві частини, яким було важко допомагати одна одній. В ході важких боїв поляки зазнали великих втрат. Другий день битви був дуже напружений. Обидві сторони добре билися, втрати були великими. Фактично до перемоги Богдану Хмельницькому залишався лише один крок, поляки вже ледве чинили опір. Але зрадив хан - і перемога випорхнула з рук гетьмана. Разом з нею була втрачена і надія остаточно визволити Україну з-під влади Речі Посполитої.


Зборівський договір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого. Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київських, Чернігівських і Брацлавських воєводств.

На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти.
Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
Підписаний мирний договір не задовільняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

4. Хід військових дій і 1651-1653 рр.

У 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. І знову

першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком.

Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його


лише після битви.

Як і належало очікувати, підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський.

Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада

провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків.

Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком.

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. І. ця угода так і лишилася нездійсненою.
5. Процес складання української державності в роки Хмельниччини.

Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.


З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорі­зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з "Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Україною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина — надавати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з різними країнами Європи.



следующая страница >>