refik.in.ua 1 2 ... 10 11

ГЛАВА 31

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

«■■■■■■■ § 1. Поняття і загальні умови виконання зобов’язання

Виконання зобов’язання — це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утриман­ня від дії, яка становить предмет виконання зобов’язання. Виконання зобов’язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов’язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на виконання зобов’язання мають поширюватися загальні вимоги щодо правочинів.

Зважаючи на багатоманітність зобов’язань, цивільне законодавство містить загальні умови виконання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Зазначене правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недошвірних зобов’язань.

Звісно, виконання недоговірних зобов’язань, особливо деліктних, «підпадає» під дію імперативних норм, які містять спеціальні прави­ла по виконанню того чи іншого зобов’язання, хоча у випадку відсут­ності окремих застережень мають застосовуватися загальні умови виконання зобов’язання. Окрім цього, не виключається і автономне регулювання, зокрема, виконання зобов’язань щодо публічної обіцян­ки винагороди.

У свою чергу, виконання договірного зобов’язання має відбуватися відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами. Оскільки у зміст договору можуть включатися умови, які є обов’язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК), то в такому разі зобов’язання повинне виконуватися відповідно до ви­мог ЦК та інших актів цивільного законодавства. При відсутності договірного регулювання і неврегульованості умов виконання актами цивільного законодавства зобов’язання мають виконуватися згідно із звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно став­ляться. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ст. 682 ЦК).


Принципи (умови) виконання зобов ’язань. Під принципами вико­нання зобов’язань розуміються загальні засади, згідно яких здійсню­ється виконання зобов’язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов’язань, серед яких: належне виконання зобов’язання; реальне виконання зобов’язання; справедливість добро­совісність та розумність (ч. З ст. 509 ЦК).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: а) належними сторонами; б) щодо належного пред­мету; в) у належний спосіб; г) у належний строк (термін); ґ) у на­лежному місці.

Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов’язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов’язання. За нормального розвитку зобов’язальних право­відносин зобов’язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов’язання передбачені ЦК для випадків його порушення.

За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і від­шкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встанов­лено договором або законом (ст. 622 ЦК). За умови передання відступ­ного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК), від­мови кредитора від договору (ст. 615 ЦК) боржник звичайно звільня­ється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, адже припиняють­ся зобов’язальні правовідносини.

Виконання зобов’язання в натурі передбачається для передачі ре­чей, визначених індивідуальними ознаками. Зокрема, у разі невико­нання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання (ст. 620 ЦК).


Існують певні обмеження принципу реального виконання при пов­ному невиконанні боржником для кредитора певної роботи чи нена- дання йому послуги, оскільки кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги треті


йособі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не ви­пливає із суті зобов’язання (ст. 621 ЦК).

Справедливість, добросовісність та розумність є одними із осно­воположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Тому дії сторін і при виконанні зобов’язання мають відповідати цим засадам. Наприклад, якщо продавець не передає покупцеві приналежності то­вару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання (ч. 1 ст. 666 ЦК).

«««мі § 2. Суб’єкти виконання зобов’язання

Зобов’язання має виконуватися належними сторонами, якими ви­ступають божник та кредитор. Внаслідок чіткої персоніфікації сторін у зобов’язальних правовідносинах цивільним законодавством перед­бачається, що боржник повинен виконати свій обов’язок, а кредитор відповідно прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов’язання або звича­їв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

У більшості випадків кредиторові байдуже, яка особа виконає зобов’язання. Тому, враховуючи диспозитивність правила про особисте виконання боржником зобов’язання, існує можливість передоручення виконання зобов’язання, тобто покладення боржником виконання свого зобов’язання на іншу особу, яка не є стороною зобов’язання. Втім у дея­ких зобов’язаннях виконання обов’язку тісно пов’язане із особою борж­ника, його особистими, діловими або ж професійними якостями, що мають важливе значення для кредитора. Зокрема таким є виконання обов’язків із договору доручення, зберігання, про створення об’єктів інтелектуальної власності. Звичайно, у цьому разі виключається вико­нання обов’язку боржника іншою особою, а у разі виникнення необхід­ності такого виконання воно можливе тільки за згоди кредитора.


При передорученні виконання кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зрозуміло, що покладення виконання зобов’язання на іншу особу не робить її стороною в зобов’язанні та не створює для неї жодних прав і обов’язків. Тому боржник при цьому залишається стороною 3


4зобов’язання і у випадку його невиконання або неналежного виконан­ня іншою особою такий обов’язок має виконати боржник самостійно. Окрім цього, боржник несе відповідальність за порушення зобов’язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відпові­дальність безпосереднього виконавця зобов’язання (ст. 618 ЦК).

Від передоручення виконання потрібно відрізняти можливість ви­конання зобов’язання іншою особою без згоди боржника (ч. З ст. 528 ЦК). Це виконання є одним із випадків суброгації (від лат. 8иЬго§а1іо — об­рання замість). Для здійснення такого виконання необхідно: а) перебу­вання іншої особи у договірних відносинах з боржником; б) існування небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право за­стави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на нього. На­приклад, наймач за договором найму сплачує борг наймодавця його кредиторові, щоб запобігти зверненню стягнення на предмет найму. Правовим наслідком виконання зобов’язання іншою особою виступає заміна кредитора, оскільки до особи, яка виконала зобов’язання за борж­ника, переходять права кредитора у зобов’язанні.

Кредитору також дозволяється самостійно не приймати виконання зобов’язання у разі його переадресування, під яким розуміється упов­новаження кредитором іншої особи на прийняття виконання від борж­ника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому як інша особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії, тобто між нею та кредитором існують відносини представництва.


Необхідно враховувати, що переадресування виконання відрізня­ється від виконання зобов’язання, яке виникло на підставі договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). Як і при переадресуванні виконан­ня, так і при виконанні зобов’язань, що виникли на підставі договору на користь третьої особи боржник зобов’язаний провести виконання не кредиторові, а іншій особі. Однак на відміну від переадресування виконання у договорі на користь третьої особи вона має право вима­гати від боржника виконання зобов’язання.

Множинність осіб у зобов ’язанні зумовлює специфіку щодо суб’єктів та порядку виконання часткових і солідарних зобов’язань. За умови існування множинності осіб у зобов’язанні виникають част­кові зобов’язання (ст. 540 ЦК). Кожний із кредиторів має право ви­магати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці. У договорі або актах цивільного законодавства може бути встановлений інший розмір часток. Наприклад, якщо договір


простого товариства не пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов’язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч. 1 ст. 1138 ЦК). Виконання свого обов’язку у відповідній частці співборжником або прийняття виконан­ня у розмірі своєї частки співкредитором має наслідком припинення зобов’язання для цих осіб.

У свою чергу, солідарні (від лат. зоїісіш — цілий, увесь) зобов ’язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов ’язання (ст. 541 ЦК). Солідарними зобов’язаннями можуть бути як договірні, у тому числі основні (ч. З ст. 816 ЦК) та додаткові (ч. З ст. 554 ЦК), так і недоговірні, включаючи деліктні (ч. 1 ст. 1190 ЦК) та інші недоговірні (ч. 1 ст. 124 ЦК).


Залежно від того, існує активна чи пасивна солідарна множинність осіб у зобов’язанні, ЦК передбачені спеціальні правила та наслідки ви­конання таких зобов’язань. При солідарній множинності на стороні кредитора (ст. 542 ЦК) кожний із кредиторів може пред’явити боржни­ку вимогу в повному обсязі. Наявність права на пред’явлення вимоги спрощує виконання зобов’язання для кредиторів, оскільки будь-який з них має можливість як висунути вимогу, так і прийняти виконання від боржника. До моменту пред’явлення вимоги боржник має право вико­нати свій обов’язок будь-кому із солідарних кредиторів на свій розсуд. Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі (ч. 2 ст. 542 ЦК).

Виконання боржником свого обов’язку одному із солідарних креди­торів у повному обсязі звільняє боржника від виконання іншим солі­дарним кредиторам. Відповідно солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов’язаний передати на­лежне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

При солідарній множинності на стороні боржників (ст. 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов’язку в частині або в пов­ному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати вико­нання обов’язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржни­ки залишаються зобов’язаними до того моменту, доки їх обов’язок не 36буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повно­му обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних борж­ників.


Як і в будь-якому зобов’язанні, боржник має право висунути за­перечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загаль­ними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відно­синах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредито­ра йому за іншим зобов’язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунту­ються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (ч. З ст. 543 ЦК). У разі виконання солідарно­го обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, що виконав солідарний обов’язок у повному обсязі, наді­ляється правом регресу (зворотної вимоги) до кожного з інших солі­дарних боржників (ст. 544 ЦК). За цих обставин виникає регресне зобов’язання, в якому боржник, що виконав солідарне зобов’язання, стає кредитором. У разі коли боржників у регресному зобов’язанні декілька, воно є частковим і розмір часток кожного вважається рівним, якщо інше не встановлено договором або законом. Слід зважати й на той момент, що при визначенні розміру регресної вимоги вираховуєть­ся частка, яка припадає на боржника, котрий виконав солідарний обов’язок у повному обсязі. За умови несплати частки одним із солі­дарних боржників, що належить солідарному боржникові, який у пов­ному обсязі виконав солідарний обов’язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Слід відмітити, що негативне зобов’язання завжди є неподільним. Як наслідок неможливим є виникнення часткової множинності осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора. У обох сторін може виникнути тільки солідарна множинність осіб. Причому при пасивній множинності кожен із боржників повинен виконувати зобов’язання і утримуватися від певної дії не спільно з іншими, а індивідуально.

Особливість має виконання і субсидіарних зобов’язань. Перш за все варто зазначити, що стосовно розуміння сутності субсидіарних зобов’язань відсутній єдиний підхід. Переважна більшість вчених до­тримується точки зору, що субсидіарні зобов’язання — це різновид зобов’язань із множинністю сторін, поряд із частковими та солідарними1. Хоча існує й інша позиція, згідно якої субсидіарні зобов’язання не на­лежать до виду зобов’язань із множинністю сторін2.


Слід висловити сумнів щодо можливості розкривати сутність суб­сидіарних зобов’язань за допомогою конструкції множинності сторін. Це пов’язано з тим, що відповідно до положень ст. 510 ЦК множинність осіб може існувати на стороні боржника або кредитора, тобто стосу­ється тільки сторони зобов’язання. Однак субсидіарний боржник не є стороною зобов’язання, він виступає стороною іншого (додаткового) зобов’язання. Зокрема, поручитель не є стороною основного зобов’язання, він перебуває в зобов’язальних правовідносинах з креди­тором, які виникли на підставі договору поруки.

Субсидіарні зобов’язання можуть виникати у випадках, встановлених договором або законом, внаслідок чого таке зобов’язання може мати як договірний (наприклад, договір поруки — ст. 554 ЦК), так і недоговірний характер (наприклад, виникнення субсидіарного зобов’язання в учасни­ка товариства з додатковою відповідальністю — ст. 152 ЦК).

Специфіка виконання субсидіарних зобов’язань зумовлена: а) чер­говістю виконання такого зобов’язання перед кредитором; б) предме­том виконання; в) особливим характером відносин між основним та додатковим боржником.

З огляду на те, що виконання основного зобов’язання є обов’язком боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. У випадку коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу, або кредитор не одержав від нього відповіді на неї в розумний строк, або неможливос­ті основного боржника задовольнити таку вимогу, кредитор має можли­вість пред’явити її у повному обсязі до додаткового боржника. Окрім цього, варто враховувати, що кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, якщо вона може бути задово­лена іііляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Субсидіарне зобов’язання є додатковим, виникає у більшості ви­падків у результаті інших юридичних фактів, аніж договір, тому не­можливо стверджувати про тотожність предмета основного та субси­діарного зобов’язання. Внаслідок цього предметом субсидіарного зобов’язання, як правило, мають бути дії щодо сплати грошових коштів, які виступають загальним еквівалентом цінності, а їх сплата дозволяє припинити основне зобов’язання таким виконанням.


Особливий характер відносин між основним та додатковим борж­ником проявляється в тому, що додатковий боржник повинен до задо­волення вимоги, пред’явленої йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення до нього позову, — подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі (ст. 619 ЦК). Це викликано тим, що у випадку задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником останній набуває права регресної вимоги до основного боржника1. За умови недотримання цих вимог субсидіарним боржником основний боржник має право висуну­ти проти такої вимоги заперечення, які він мав проти кредитора.

Зважаючи на особливість правил щодо можливого виконання різ­ними суб’єктами та для забезпечення належності виконання зобов’язання цивільним законодавством передбачено право кожної зі сторін зобов’язання вимагати доказів того, що обов’язок виконуєть­ся належним боржником, а виконання приймається належним креди­тором чи уповноваженою на це особою (ч. 2 ст. 527 ЦК). На підтвер­дження цього може бути, зокрема, наданий: документ, що посвідчує особу кредитора та боржника; довіреність особи, яку кредитор уповно­важив на прийняття виконання від боржника.

Наслідком нездійснення права щодо перевірки особи кредитора або необхідних повноважень в іншої особи ризик можливих наслідків покладається на боржника. При виникненні такої ситуації належний кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язання, а останній зобов’язаний його виконати.

За умови прийняття виконання від особи, яка не є боржником, на­слідки настають для кредитора, що здійснив таке прийняття, за прави­лами, встановленими відносно зобов’язань про безпідставне набуття майна (статті 1212-1215 ЦК).

§ 3. Предмет виконання зобов’язання

Предметом виконання зобов’язання, зокрема, є певна річ, робо­та, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета вико­нання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов’язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільно­го законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.


Цивільним законодавством окремо врегульовані вимоги до пред­мета виконання тільки грошових (статті 533-536) та альтернативних зобов’язань (ст. 539).

Грошове зобов’язання є зобов’язанням по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов’язання, наприклад, обов’язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов’язання по відшкодуванню шкоди, кон­диційні зобов’язання); готівковим і безготівковим та ін.

У грошових зобов’язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівково­му порядку. У будь-якому разі грошове зобов’язання повинне викону­ватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти1 на день плате­жу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, вста­новлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»2 та Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»3.

За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошо­вого зобов’язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути перед­бачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов’я­занням.


Цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб — кре­диторів передбачається можливість збільшення сум, які вони отриму­ють за грошовими зобов’язаннями у триваючих правовідносинах, зо­крема, з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров’я або смертю чи за договором довічного утримання (ст. 535 ЦК). Перелік випадків збільшення не є вичерпним, тому що воно може від­буватися і за іншими грошовими зобов’язаннями, за умови закріплення цього у договорі або законі.

Підставою для збільшення відповідних сум виступає збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян1. У разі такого збільшення пропорційно підвищується і сума, що під­лягає виплаті по вказаних грошових зобов’язаннях. ЦК не вимагаєть­ся вчинення додаткових дій для набуття права на відповідне збільшен­ня, тобто воно відбувається автоматично. Для тих випадків коли грошові зобов’язання, що підлягають збільшенню, виникають на під­ставі договору і боржник втрачає вигоди, на одержання яких він міг розраховувати при укладенні договору, йому надається право вимагати розірвання такого договору за рішенням суду.

У статті 536 ЦК передбачено загальне правило про сплату борж­ником у грошовому зобов’язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними осо­бами. Оплатність користування чужими грошовими зумовлена наяв­ністю у цивільному законодавстві презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Наприклад, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки2 Національного банку України (ст. 1048 ЦК).

Проценти за користування чужими коштами необхідно відмежову­вати від сплати боржником процентів за грошовими зобов’язаннями при простроченні виконання грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК). Перші за своєю сутністю є боргом, адже вони сплачуються за корис­тування грошима, що має правомірний характер. У свою чергу, про­центи річних (ст. 625 ЦК) є специфічним способом захисту майнових прав кредитора при порушенні зобов’язання.


Специфіка виконання притаманна й альтернативному зобо­в’язанню, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). В альтернативному зобов’язанні предмет його виконання є теж «альтернативним», тобто боржник повинен вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій (наприклад, надати послугу або сплатити суму грошей). Умовно альтернативне зобов’язання можливо втілити у виразі «або одне, або інше». Вчинення однієї із кількох дій буде вважатися належним виконанням. Оскільки виконати необхідно одну з декількох дій, то одна зі сторін повинна мати право обрати цю дію, за допомогою чого остаточно визначиться предмет зобов’язання. За загальним правилом право вибору належить боржни­ку, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законо­давства чи не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обо­роту. Втім не виключені випадки, за яких в альтернативному зобов’язані право вибору предмета виконання належатиме кредитору. Вони, як правило, пов’язані із порушенням зобов’язання. Зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду замов


­ник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшен­ня ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором (ст. 858 ЦК).

Альтернативні зобов’язання слід відрізняти від факультативних зобов’язань. Предмет виконання у факультативному зобов’язанні є ви­значеним, але він може бути замінений боржником на інший завчасно визначений предмет, при настанні певних юридичних фактів. Факуль­тативне зобов’язання існуватиме, наприклад, коли боржник зобов’язується поставити кредиторові бензин марки А 98, а в разі неможливості — ди­зельне пальне. Тобто на відміну від альтернативного зобов’язання борж­нику належить право на заміну предмета зобов’язання. Оскільки предмет заміни визначений заздалегідь, то згода кредитора при його заміні не потрібна.


Нетиповістю відзначається виконання негативних зобов’язань. Сут­ність негативних зобов’язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов’язання виконується протягом усього часу існування зобов’язальних правовідносин. Наприклад, комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з інши­ми особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК) під час строку дії договору комісії.

§ 4. Спосіб, строк (термін) та місце виконання зобов’язання

Спосіб виконання зобов’язання — це порядок та послідовність здійснення сторонами дій у процесі виконання зобов’язання.

Спосіб виконання зобов’язання, як правило, обирається сторонами при його виникненні та може полягати в одноразовому повному вико­нанні (наприклад, шляхом передачі речі, здачі її перевізнику чи органі­зації зв’язку), періодичному виконанні зобов’язання частинами (зокрема, поставка товарів, сплата грошових сум), або постійному виконанні (на­приклад, виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов’язаний утри­муватися від публікації без згоди замовника науково-технічних резуль­татів, одержаних при виконанні робіт (п. З ч. 1 ст. 897 ЦК).

Виконання боржником зобов’язання частинами може бути неви­гідним для кредитора. Внаслідок чого за загальним правилом кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку части­нами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного зако­нодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). Тобто за умови спроби боржника виконати зобов’язання частинами таке виконання може не прийматися кредито­ром. У цьому разі боржник, який здійснив часткове виконання, несе ризик наслідків, що можуть виникнути через подібну відмову креди­тора. Звісно, якщо кредитор не скористається правом на неприйняття виконання, воно буде вважатися належним.


На недопустимість виконання зобов’язання частинами впливає і предмет виконання. Оскільки якщо предметом зобов’язання виступає передача речі, визначеної індивідуальними ознаками, самою сутністю зобов’язання виключається його виконання частинами.

У деяких випадках самому кредиторові належить право вимагати від боржника виконання зобов’язання частинами. Наприклад, воло­ділець складського та заставного свідоцтва має право вимагати ви­дачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі (ч. З ст. 966 ЦК).

Спеціальна послідовність виконання зобов’язання передбачена для зустрічного виконання зобов’язання (ст. 538 ЦК). Воно є властивим для виконання взаємних (синалагматичних) зобов’язань, тому що тільки у цих зобов’язаннях сторони одночасно виступають боржником і кредитором та мають кореспондуючі права й обов’язки.

Під зустрічним виконанням зобов ’язання розуміється виконання свого обов’язку однією зі сторін, що згідно із договором обумовлене виконанням обов’язку другою стороною. Таке виконання характери­зується двома моментами: а) воно повинно відбуватися лише за умови виконання іншою стороною; б) і тільки після здійснення виконання іншою стороною.

При цьому сторони повинні виконувати свої обв’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодав­ства, не випливає із сутності зобов’язання або звичаїв ділового обо­роту. Втім вимога ЦК відносно одночасності виконання не може зви­чайно тлумачитися буквально, адже реально достатньо невелика кіль­кість зобов’язань може виконуватися одночасно, прикладом чого мо­жуть бути, як правило, зобов’язання із роздрібної купівлі-продажу.

У випадку коли одній із сторін наперед відомо про неможливість виконання нею свого обов’язку, вона повинна своєчасно повідомити про це другу сторону


.Загальними правовими наслідками невиконання однією зі сторін зустрічного обов’язку чи за наявності очевидних підстав вважати, що перша сторона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (тер­мін) або виконає його не в повному обсязі, виступає: а) зупинення виконання зобов’язання другою стороною; б) відмова її від його ви­конання частково або в повному обсязі. Право обрати одну із цих можливостей має інша сторона, причому її вибір повинен відповідати змісту порушення. Зупинення виконання зобов’язання або ж повна чи часткова відмова від його виконання є засобом локалізації, поперед­ження можливих збитків іншої сторони.

Цивільним законодавством можуть передбачатися і спеціальні нас­лідки невиконання зустрічного обов’язку. Зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право від­мовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК).

Виконання зустрічного зобов’язання однією зі сторін, незважаючи на невиконання свого обов’язку другою стороною, не звільняє останню від виконання свого обов’язку.

Специфічним способом виконання зобов’язання по передачі креди­торові грошових сум та цінних паперів виступає їх внесення до депо­зиту нотаріуса або нотаріальної контори (ст. 537 ЦК).

Боржник наділяється правом внесення грошових сум та цінних па­перів у випадку: а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання; б) ухилення кредитора або уповнова­женої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочен­ня з їхнього боку; в) відсутності представника недієздатного кредитора. За таких умов виконання зобов’язання вважається належним.

Для договору підряду законодавцем передбачені спеціальні прави­ла по внесенню грошових коштів у депозит нотаріуса або нотаріальної контори (ч. 5 ст. 853, ч. 1 ст. 874 ЦК). Зокрема, у разі нез’явлення за­мовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення замов­ника від її прийняття підрядник має право, письмово попередивши замовника, зі спливом двох місяців від дня такого попередження про­дати предмет договору побутового підряду за розумну ціну, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести у депозит нотаріуса, нотаріальної контори на ім’я замовника (ч. 1 ст. 874 ЦК)


.Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов’язання (ч. З ст. 85 Закону України «Про нотаріат»)1. При внесенні боргу в депозит на нотаріуса покладається обов’язок по повідомленню кредитора, що виконується ним згідно із вимогами розділу 31 Глави III Інструкції про порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України2.

Строк (термін) виконання — це певний період (момент) в часі, коли має бути виконане зобов’язання. У зв’язку з тим, що строки (тер­міни) виконання зобов’язання є різновидом цивільно-правових строків (термінів), на них повною мірою поширюються вимоги встановлення, перебігу, спливу. Внаслідок чого строк (термін) може бути встановле­ний у зобов’язанні й визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неми­нуче настати. Дотримання вимоги щодо строку (терміну) має важливе значення для належного виконання зобов’язання. Оскільки правовим наслідком невиконання зобов’язання у визначений строк (термін) може бути прострочення як кредитора, так і боржника.

Зазвичай у зобов’язанні передбачений тільки строк його виконан­ня. Проте можуть бути, особливо у триваючих зобов’язаннях, й про­міжні строки виконання певних обов’язків (наприклад, згідно із ч. 1 ст. 846 ЦК у договорі підряду можуть міститися строки виконання роботи або її окремих етапів).

З точки зору визначеності періоду (моменту) виконання існують зобов’язання із визначеним і невизначеним строком (терміном) ви­конання. Зобов’язання, строк (термін) виконання яких є визначеним, підлягають виконанню саме у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання яких визначений вказівкою на подію, яка немину­че має настати (наприклад, початок судноплавства), підлягає виконан­ню з настанням цієї події.

У разі коли строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати виконання такого зобов’язання у будь- який час. Для того щоб у цьому разі не виникало невизначеності та чіткого обчислення строку позовної давності, боржнику надається


пільговий семиденний строк (ст. 261 ЦК) від дня пред’явлення ви­моги кредитора за умови, що обов’язок його негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Хоча статтею 530 ЦК і не передбачається закріплення інших пільгових строків, щодо повернення позики встановлюється тридцятиденний пільговий строк (абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК).

У деяких випадках зобов’язання повинне бути виконане у розум­ний строк, тобто у необхідний для вчинення певної дії, що направле­на на виконання зобов’язання. Зокрема, якщо договором не встанов­лено строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця (ч. З ст. 704 ЦК).

Негайне виконання зобов’язання може мати місце, коли такий обов’язок слідує із умов договору або актів цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до ст. 765 ЦК наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму

У зобов’язаннях із визначеним строком може постати питання про допустимість його дострокового виконання. За загальним правилом, передбаченим ст. 531 ЦК, боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділово­го обороту. Наприклад, передача речей на зберігання у зв’язку із від­рядженням за кордон на певний строк звичайно унеможливлює до­строкове виконання зобов’язання зберігачем (боржником).


Від права дострокового виконання зобов’язання боржником слід відмежовувати випадки, у яких кредитору надається право вимагати дострокового виконання зобов’язання. Таке право може бути, зокрема: а) спрямоване на уникнення можливих порушень прав кредитора при зменшенні статутного капіталу або припиненні юридичної особи. На­приклад, згідно із ч. 5 ст. 144 ЦК у разі зменшення статутного капіта­лу товариства з обмеженою відповідальністю кредитори мають право вимагати дострокового виконання відповідних зобов’язань товари­ства; б) обумовлене порушенням обов’язків за договором. Зокрема, право вимагати дострокового виконання зобов’язання надається по­зикодавцю щодо дострокового повернення позики у разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо за­безпечення повернення позики (ст. 1052 ЦК); в) випливати із сутності того чи іншого договору. Наприклад, зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК).

Місцем виконання зобов’язання є те місце, в якому мають вчи­нятися дії, що становлять предмет зобов’язання. Як правило, воно встановлюється в договорі. У разі якщо місце виконання зобов’язання визначено в договорі, виконання зобов’язання саме в цьому місці є на­лежним.

Однак не виключені випадки, коли місце виконання зобов’язання у договорі не передбачене. Тоді належним вважається виконання, що здійснено за місцем проживання фізичної або місцезнаходженням юридичної особи боржника. Таким є загальне правило для виконан­ня усіх зобов’язань, окрім тих, для виконання яких у ст. 532 ЦК перед­бачене інше місце виконання.

Спеціальні правила щодо місця виконання зобов’язань встановле­ні для зобов’язань:

  • про передання у власність або в користування земельних ді­лянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майна, які мають виконуватися за місцезнаходженням такого майна;


  • про передання товару (майна), що виникають на підставі до­говору перевезення, що виконуються за місцем здавання товару (май­на) перевізникові (наприклад, морський порт, аеропорт, станція);

  • про передання товару (майна), що виникає з будь-яких інших правочинів (наприклад, договору зберігання), які повинні виконува­тися за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), за умови, що це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання;

  • грошових, що виконуються за місцем проживання (місцезнахо­дженням) кредитора на момент виникнення зобов’язання. У разі коли кредитор на момент виконання грошового зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і повідомив про це боржника, належ­ним вважається виконання, що здійснено за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора. При цьому всі витрати, що пов’язані зі зміною місця виконання зобов’язання, покладаються на кредитора. Вказане правило стосується визначення місця виконання зобов’язань щодо сплати готівкових грошей.

У випадку відсутності кредитора за місцем проживання (місцезна­ходженням) боржник може виконати зобов’язання шляхом внесення грошей у депозит нотаріуса або нотаріальної контори (ст. 537 ЦК).Наведені правила визначення місця виконання зобов’язання за­стосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законо­давства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обо­роту.

§ 5. Підтвердження виконання зобов’язання

Належне виконання припиняє зобов’язання (ст. 599 ЦК), внаслідок цього воно має бути документально підтвердженим для визначеності у відносинах між сторонами, безпідставних вимог кредитора, а в разі оспорювання проведеного виконання — заради забезпечення письмо­вих доказів.

За загальним правилом кредитор, який прийняв частково або в пов­ному обсязі виконання зобов’язання від боржника, повинен видати йому розписку про одержання виконання, але лише за умови, що борж­ник вимагає цього від кредитора (ст. 545 ЦК). Причому така вимога може бути адресована кредитору незалежно від підстави виникнення зобов’язання. Ця норма має загальне значення й застосовується до всіх випадків виконання зобов’язань, якщо для них не передбачені спеці­альні правила. Зокрема, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК).

При виконанні зобов’язань, щодо яких передбачено видачу боргового документа кредиторові (наприклад, розписки про при­йняття речі на зберігання, боргової розписки), він повинен бути повернутий боржникові при прийнятті виконання, оскільки на­явність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. За неможливості повернути боржникові бор­говий документ, зокрема при його втраті, фізичному знищенні, пошкодженні, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У такому випадку розписка буде належним підтвердженням виконання.

Відмова кредитора повернути борговий документ або видати роз­писку зумовлює право боржника затримати виконання зобов’язання і настання прострочення кредитора (ст. 613 ЦК)


.Питання для самоконтролю

  1. Що розуміється під виконанням зобов’язання?

  2. Які існують принципи виконання зобов’язань? Розкрийте їх сутність.

  3. Суб’єкти виконання зобов’язань.

  4. Особливості виконання грошових зобов’язань.

  5. У чому полягає специфіка виконання субсідарних зобов’язань?

  6. Спосіб виконання зобов’язань.

Значення строків (термінів) та місця виконання зобов’язання

.


следующая страница >>