refik.in.ua 1 2 3

АКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ


* видрукував

ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ЛЮДИНИ

Акторська майстерність — це мистецтво акторського пере­втілення, уміння створити образ, змінити погляд, міміку і ледь помітні рухи тіла таким чином, щоб створився єдиний образ. Утілення в образ є одним з найвідповідальніших, найскладніших і суто творчих завдань.

Для того щоб створити необхідний образ, необхідно увійти в так зване «коло публічної самотності», тобто жити своїм внут­рішнім життям і переживаппями незалежно від того, скільки людей перебувають навколо. Щоб навчитися входити в це коло, вимагається набуття необхідних навичок і дотримання певних правил. Дуже важливо навчитися контролювати свою увагу, адже увага регулює функціонування всіх психічних процесів і пове­дінку людини. Спочатку необхідно навчитись зосереджуватись на своєму тілі, думках і певних предметах, згодом переносити увагу з одних об'єктів оточення на інші, помічаючи в них всі деталі (як внутрішні, так і зовнішні).

Згідно з методикою К. Станіславського, простір навколо актора молена розділити на чотири кола уваги:

* велике коло — це оглядовий сприйняттєвий простір;

* середнє коло — коло «спілкування й орієнтації актора в на­вколишньому середовищі»;

* мале коло — «Я» актора і найближчій простір, у якому воно існує;

* внутрішнє коло — це світ хвилювання та відчуттів.

З часом у результаті неодноразових тренувань відпрацьовуєть­ся вміння концентрувати увагу тільки відповідно до поставленої мети, не звертаючи уваги ні нащо.

Наступним кроком є робота з володіння тілом. Вихід на велику аудиторію — це певний стрес, що у неконтрольованому стані може стати проблемою, через яку повноцінне виконання мистецького завдання стає неможливим. Тому необхідно навчитись, крім пе­ревтілення, ще й розкутості, а також володіння своїм тілом. Це досягається, як ми у леє неодноразово згадували, завдяки усуненню внутрішніх і м'язових затисків, розвитку емоційної активності та рухливості. Виконання - етюдів, творчих постановок частково зменшує сором'язливість і страх перед аудиторією.


На останньому етапі навчання акторської майстерності вчаться фантазувати та уявляти, відтворювати різні образи. Ігрова форма проведення занять створює атмосферу невимушеності, полегшує процес відпрацювання та вдосконалювання навичок перевтілення, а та коле розкутості. Наприклад, учням пропонується виконати вірш або байку за різних обставин, що змінює викладач, а потім втілити це в простих етюдах. Додатковим завданням молее стати трансформація образів тварин і неживих предметів під музичний супровід. На цьому етапі учні залучаються до свідомої художньо-естетичпої діяльності, учаться переживати естетичні емоції, від­чувати естетичні почуття.

Навчання акторської майстерності важко уявити без залучення дітей до театрального мистецтва. Бесіди, що повинні проводити із вихованцями викладачі, мають як пізнавальну, так і виховну роль. Інформація про видатних драматургів, режисерів, акторів, перегляд визначних вистав не тільки розширюють світогляд учнів, але й формують у них стійкий інтерес до театрального мистецтва.
Вправи Радість

Діти слухають музику П.І. Чайковського «Нова лялька». Учитель проводить бесіду за питаннями:

Про що ви думали, коли слухали музику?

Що відчували?

Що хочеться робити під таку музику?

Діти слухають музику вдруге.

Учитель пропонує їм потанцю­вати під неї і уявити щось приємне і радісне.

Після завершення звучання музики учителеві необхідно звер­нути увагу дітей на те, які в них були обличчя, як вони руха­лись. Пояснити, що так вони виявляли свою радість. Зробити акцепт на тому, що всі діти під час танцю виявляли свою радість по-своєму. Запитати, від Чого залежить те, як людина виявляє свою радість. Під час бесіди підвести дітей до висновку про те, що ступінь радості залежить від людини, її особливостей і від самої події. Учитель проионує дітям описати обличчя радісної людини. Діти малюють на тему «Радість».

Потім учитель запитує: «Діти, а як ви гадаєте, що таке ра­дість?» Діти відповідають.


Не сумуватимемо

Учитель пропонує дітям назвати різні справи (наприклад діти називають розглядання малюнків, відгадування загадок, гру на дитячих музичних інструментах, читання віршів тощо).

За вказівкою вчителя діти швидко переходять від одного на­званого виду діяльності до іншого. Учителеві слід звертати їхню увагу на те, щоб переходи були справленім переведенням уваги з однієї дії на іншу.

Фантазери

Дитина промовляє фразу, що має визпачене емоційне забарв­лення: вияв радості. Решта дітей, використовуючи сказане як основу, придумують історію в заданому настрої.

Горе

Діти слухають твір «Хвороба ляльки» П. І. Чайковського. Учитель проводить бесіду за питаннями:

Яким є характер музики?

Що ви відчували під час слухання музики?

Що хочеться робити під таку музику?

Учні пригадують зміст казок «Заяча хатка», «Вовк і семеро козенят». Учитель проводить бесіду за питаннями:

Коли герої цих казок переживають горе?

Як вони подолали горе?

А коли ще люди сумують?

Діти, а яким кольором ви б намалювали горе? Чому? Діти відповідають на питання і малюють.

Зникла собака

Учні імпровізують на задану тому. Один учень виконує роль господаря собаки, а решта — заспокоюють його, причому кожний по-своєму. Після інсценізації учителеві слід запитати в учня, який виконував роль господаря:

Що ти відчув, коли тебе заспокоювали?

Хто найкраще тебе заспокоїв?

Нам сумно

Учитель пропонує учням уявити будь-що: наприклад, що у повітрі розлили смуток, але вони самі вільні від нього. Вони можуть поводитися в цій кімнаті як заманеться: пересуватися в ній, говорити, сидіти, але при цьому намагатися залишатися в гармонії з уявною атмосферою.


Створивши навколо себе уявну атмосферу і перебуваючи з нею в уявній гармонії, діти діятимуть відповідно до неї.

Товариш захворів

Педагог пропонує дітям розіграти сценку: їх товариш важко захворів. Діти приходять провідати хворого, приносять йому квіти, фрукти, запитують про здоров'я, виявляють знаки уваги: поправляють подушку, витирають піт із чола, пропонують ви­пити ліки тощо.

Поступово відвідувачі розуміють, що їх товариш важко хво­рий, їхній радісний настрій від зустрічі з ним зникає. Понсвавлен-ня змінюється почуттями тривоги, хвилюванням, стурбованістю.

Діти, попередньо домовившись про те, хто яку роль виконува­тиме і як діятиме, розігрують сценку, дослуховуючись до музики (П. І. Чайковський «Хвороба ляльки»), що супроводлеує імпро­візацію. Дітям потрібно відчути перехід від радості до суму.

Погана погода

Дітям пропонується уявити похмуре небо, дощ, холодний вітер. Учитель. Який у вас настрій? (Відповіді дітей.)
Гнів

Учитель читає уривки з твору К. І. Чуковського «Мийдодір», де автор описує гнів Умивальника і Крокодила.

Учитель. Чому розсердилися Умивальник і Крокодил? Як описав автор гнів Умивальника? Крокодила?

Діти розглядають ілюстрації до твору «Мийдодір». Учитель пропонує дітям розповісти, як художник передав гнів героїв.

Діти розповідають про ситуації, коли вони сердилися, гнівалися, злилися. Дзеркало

Учитель пропонує дітям зобразити перед дзеркалом свій гнів, потім намалювати його. Дітям слід кольоровою плямою зобразити свій гнів. Учитель разом із дітьми розглядають малюнки, зверта­ючи увагу на кольорове зображення гніву, помічаючи схожість і відмінність у його зображеннях.


Буває ж таке!

Учитель пропонує дітям розіграти казку «Троє поросят», змі­нивши характери персонажів на протилежні. У новій казці вовк стає слабким, кволим, немічним, а поросята — сміливими, рі­шучими, енергійними.

Залежно від зміни характерів змінюються і взаємини героїв. Дітям дозволяється вільно імпровізувати під час розігрування нового сюясету.

Страх

Учитель обговорює з дітьми приказку «У страху очі великі», звертаючи їхню увагу на прямий і прихований зміст приказки.

Учитель. Чи лякалися ви коли-небудь так, що причина страху вам здавалась значно страшнішою, ніж була насправді? Саме про такий страх ідеться в оповіданні М. Носова «Живий капелюх».

Учитель читає оповідання.

• Чому страх виявився сильнішим за дітей?

Учитель читає уривки з казки С. Михалкова «Трос поросят», а саме ті епізоди, у яких описується, як поросята тікають від вовка і тремтять від страху.

• Чому Наф-Наф не боявся страшного вовка?

Завдання: намалювати страх. Діти розповідають про те, що намалювали, а потім розривають малюнки на дрібнесенькі шма­точки.

Учні інсценізують казку «Троє поросят». Після інсценізації виконавці ролей розповідають про свій стан під час постановки.

Здивування

Учитель пригадує з дітьми казки, де зустрічаються різні чудеса («Летю­чий корабель», «Івасик-Телесик», «Царівна-Жаба», «Яйце-райде» таін.).

Учитель. Про які чудеса тут розповідається? Чому всі ці чудеса дивують людей?

Дзеркало

Учитель пропонує дітям подивитися в дзеркало, уявити собі, що там відбилося щось казкове-, і здивуватися. Необхідно звернути увагу дітей на те, що коліна людина дивується по-своєму, але у виявленні подиву завжди є щось схоже.

Учитель. Що спільного в тому, як кожен із вас зображує здивування?


Фантазії

Учитель пропонує учням різні незвичайні ситуація. Кожний реагує на ситуацію по-різному.

Учитель. Ми прокинулись па іншій планеті... Зникли всі дорослі... Чарівник вночі змінив усі вивіски на магазинах...

Карпавал тварин

Учитель пропонує учням узяти шапочки зайця, лисички, вед­медя. Потім колена дитина повинна вирішити, якою буде вдача у обраної нею тварини (ведмідь — добрий чи злий, заєць — хваль­ко чи боягуз, лисиця — хитра чи бешкетниця).

Кілька дітей вигадують танцювальну імпровізацію, узгодлеу-ючи свої дії з задуманим образом. Решта дітей намагаються від­гадати характер псрсонаяеу.

Людські емоції та їх поєднання

Учитель пропонує дітям відповісти словесно та мімічно па за­питання.

* Якщо вам весело, як ви посміхаєтесь?

* Якщо ви розсердились, як ви насунете брови?

* Якщо вас щось здивувало, як у вас піднімаються брови і роз­ширюються очі?

Учитель пропонує дітям вигадати і програти різні ситуації, що пов'язані зі зміною настрою, а відповідно і міміки.

Пори року

Учитель. Яка зараз пора року? Назвіть, будь ласка, усі пори року, які ви знаєте. Спробуйте своєю мімікою (лсестами) відобразити всі пори року. Наприклад: осінь — це сумна пора року, дощова, холодна і разом із тим чудова.

Діти насуплюють брови, роблять сумні погляди, зітхають.

Пригадайте, які смачні яблука дозрівають у садах восени, які вони на смак!

Примітка. Перед показом мімікою та жестами характеру пір року вчителеві доцільно дати дітям прослухати в грамзапису твори «Пори року» А. Вівальді або П. Чайковського.

Залежність змісту твору від настрою виконавця.

Учитель пропонує учням розповісти вірш спочатку весело, потім — сумно.
Н.Забіла

Смачний борщ

Зустрічайте нас, дубки,


Відхиляйте віти.

Ось до лісу по грибки

Йдуть веселі діти.

Вчора випав теплий дощ,

Виросли опеньки.

Ми з грибами зварим борщ,

Ще й який смачненький.

Учитель проводить обговорення вірша.

Телефонна розмова

Учитель. Уявіть собі, що корівка вирішила зателефонувати своїй подрузі та розповісти про те, як вона вчора ввечері ходила на гостину до родичів.

Діти об'єднуються в пари, кожній групі запропонований свій настрій «корів», до рук вони беруть уявний телефон. Пари грають по черзі.

Примітка. «Корови» спілкуються муканням. Скажи про пору року по-різному

Учитель. Зараз ми пригадаємо, як по-різному моясна сказати про чудову пору року — осінь (літо, зиму, весну).

Примітка. Кожному учневі пропонується 2—3 фрази, які необхідно вимовити з трьома варіантами настрою. Фрази:

Ура! Настала осінь!

Це ж треба! Знову осінь!

Осінь — це так сумно.

Осінь... Ось чому так спати хочеться.

Це ж треба, справді осінь!

Осіпь настала! Як гарно навколо!

Осіпь настала, а за пею — зима. Не хочу-у-у!

Вітаємось, як...

Діти обирають собі іграшку, ведучому необхідно зайти до кімнати в її образі та відповідно привітатися.

Учитель допомагає учням під час підготовчої роботи.

Сніжинка

Учитель. На язик ловив сніяшнку, наче вітер, довго я на неї дув, Із сніжинкою смішинку я, напевно, проковтнув: Без веселощів не можу ні хвилинки, Дуже я люблю ловить сніжинки.

Діти розглядають на руках уявну сніжинку, відкидають голови назад, ловлять язиками «сніжинки», весело сміються.


Давайте сміятися

Учитель пропонує учням згадати улюблену пісню. Спочатку необхідно заспівати її, а потім мелодію пісні без слів «просміяти». Спочатку це робить учитель: він передає мелодію пісні за допо­могою сміху, а діти відгадують, що це за пісня. Потім кожний із дітей «просміює» мелодію своєї пісні, решта відгадують.

Настрій артиста...

Учитель. Ходила квочка коло кілочка, Водила діток коло квіток. Квок, квок, золотий клубок!

Прочитайте віршик так, нібито:

Вас образили до сліз, і ви розповідаєте про свою образу сло­вами цього віршика.

У вас радісна подія, вам подарували довгоочікувану іграшку. Розкаяать про ваші враження словами віршика.

Задзвонив будильник. Ви прокинулися, потягнулися, роз­плющили очі, на підлозі шукаєте свої капці. Знайшли, узули і пішли у ванну кімнату. Раптом ви відчуваєте, що не монсете йти. У вашому капцю — камінчик. Ой, як боляче!

Ви гуляєте в лісі. Навколо сніг, ви взуті у валянки, і раптом щось гостре встромилося вам у п'яту... Це кнопка!

Ви солодко спите, раптом вас будить мама і каже, що ви про­спали. Ви швидко одягаєтеся і біжите до школи. Дорогою ви бачите, що взули чобітки вашої молодшої сестрички. Вони вам дуже малі. Але повертатися бракує часу. Ви ледве дісталися школи.

Примітка. Дітям необхідно знайти потрібні інтонації, вико­ристовуючи міміку, ясести, текст, намагатися передати душевний стан людини, яка потрапила в ці ситуації. Вони самі можуть ви­гадати або пригадати життєві ситуації.
ЕТЮДИ

Етюд — це коротка, проста сценічна дія (сценка), що триває від 1,5 до 3 хвилин. В етюді має бути логічний розвиток: « початок (із чого все почалось); подія (що відбулося); фінал (чим усе завершилося).

Обов'язковою є наявність конфлікту (що з чим або хто з ким бореться). Бажано, щоб етюд містив менше слів (ідеально — вза­галі без слів). Учасники етюду просто мовчки рухаються сценою (розуміючи мету: навіщо?); виконують елементарні рухи; реагують на те, що з ними відбувається; вирішують, яким є вихід із ситуа­ції, що склалася. Наприклад, уявити, що йдете парком, раптом щось знаходите й намагаєтесь (подумки!) вирішити, що з цим робити. Після того, як вирішили, виконуєте відповідні дії.


Сон

Учитель пропонує учням згадати й розповісти найяскравіший сон, а його фрагмент реалізувати на сцені в етюді. Назву етюду придумує учень-режисер. Показниками успішного рішення є: яскравість, оригінальність образів, несподіваний поворот у сю­жеті, рухливість асоціативного процесу, емоційна насиченість, видовищність, незвичайність ритмічного малюнка, коротка об­разна пазва етюду.



следующая страница >>