refik.in.ua 1 ... 3 4 5 6 7

Тема 10. Валютні відносини і валютні системи.

1. Основні риси валютних відносин і валютної системи.

2. Ступінь конвертованості валют

3. Етапи розвитку світової валютної системи.

Основні риси валютних відносин і валютної системи


Основні елементи валютних відносин з’явилися в античному світі у вигляді вексельної і міняльної справи. Наступним кроком є середньовічні т.зв. “вексельні ярмарки” (в Леоні та Антверпені), де проводилися розрахунки з допомогою переказних векселів (тратта). Так було започатковано функціонування міжнародних валютних відносин

  • Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері.


Валюта – це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи , що виражені в іноземній валюті і застосовуються в міжнародних розрахунках.
Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини, які відносяться до сфери т.зв. матеріального виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Учасниками валютних відносин є: держави, міжнародні організації, юридичні і фізичні особи.

Правовою основою для виникнення, зміни чи припинення валютних відносин є міждержавні, внутрідержавні та міжнародні угоди.
Розрізняють такі рівні валютної системи:

1) національна;

2) світова;

3) регіональна або міжнародна валютна система.
Національна валютна система – це органічна частина системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни, яке встановлює механізм взаємодії національних і “світових” грошей, спосіб їх конвертованості, котирування та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін.

Світова валютна система – це функціональна форма організації валютних відносин на рівні міжнародних зв’язків. Розвиток їх регулюється відповідними міжнародними угодами. Використання забезпечується створеними на колективній основі міжнародними валютно-фінансовими банківськими установами та організаціями.


Регіональна (або міжнародна) валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи була створена ще в 1972 році ЄВС (ЕКЮ), з 1 листопада 1993 р. – ЄС (з 1999 року – євро), валютна система країн-членів РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги – з 1963 по 1990 рік – переказний рубль).

Ступінь конвертованості валюти.


За конвертованістю валюти діляться на:

1) повністю і частково конвертовановаті;

2) зовнішні і внутрішні.
Повна конвертованість:

1) по поточних операціях:

  • для резидентів;

  • для нерезидентів;

2) пов’язана з рухом капіталів і кредитів

  • для резидентів;

  • для нерезидентів;




внутрішня

конвертованість

зовнішня конвертованість


Конвертованість внутрішня – це вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів, та вільні платежі її за кордоном.

Конвертованість зовнішня – вільне нагромадження даної валюти на рахунках нерезидентів, юридичних і фізичних осіб іншої країни, переказ її за кордон чи конвертація в іншу валюту.

Етапи розвитку світової валютної системи


Світова валютна система пройшла 3 етапи.

1) Перша світова валютна система стихійно сформувалася до кінця 19 століття на базі золотого монометалізму в формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році. Вона признала золото єдиною формою світових грошей.

Золотий стандарт поділявся на золотомонетний, золотозливковий та золотодевізний (золотовалютний). Країни, які дотримувалися золотого стандарту повинні були забезпечити жорстке співвідношення між наявним запасом золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота (експорт-імпорт), тобто зобов’язувалися купувати і продавати національну валюту в обмін на золото. Встановлювався жорсткий валютний курс, який міг коливатися навколо так званих “золотих точок” на розмір вартості пересилання золота між двома грошовими центрами.


Ця система мала істотні обмеження: була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою, залежала від рівня видобутку золота. Найбільшою вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Не зважаючи на це, період золотого стандарту називають “епохою стабільності”, оскільки через обмеженість золотих запасів та прив’язаність до них грошової маси, будь-які неврівноваженості платіжного балансу швидко врегульовувались.

Криза золотого стандарту проявилася на початку 20-го століття, через ту ж саму обмеженість золотих запасів, які вже не могли обслуговувати динамічно зростаючі обсяги міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва. Тому, в 1922 році скликається Генуезька валютна конференція. Суть її зводиться до того, що паралельно із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе валюти провідних країн світу. Першими такими країнами були США та Англії (після Великої депресії).

2. Бреттон-Вудська валютна система була запропонована США і прийнята на конференції у 1944 році (правове оформлення такої угоди завершилося лише в 50-х – 60-х роках). Значення цієї системи полягає в тому, що це була перша міжнародна валютна система, яка базувалася на міждержавній угоді. Були прийняті єдині правила і створена організація, яка мала функцію контролю над діяльністю цієї системи.

Бреттон-Вудська система базувалася на золотовалютному стандарті, але фактично це був золотодоларовий стандарт. Її суть полягає в тому, що деякі валюти (а саме долар США та фунт стерлінгів, щоправда останній майже не використовувався) в міжнародних розрахунках розглядаються як еквівалент золота.

Принципи Бреттон-Вудської системи:

1) валютні відносини повинні бути стабільними;

2) конвертованість валют, яка повинна була б забезпечити свободу та багатосторонність розрахунків за поточними операціями;

3) система базується на золотовалютному стандарті, який повинен відповідати існуючим економічним реаліям.

Розглянемо ці принципи більш детально.

Перший принцип. Для забезпечення стабільності валют були впроваджені фіксовані валютні курси. Кожна країна була зобов’язана встановити для своєї національної валюти фіксований паритет по відношенню до золота чи до іншої валюти. На практиці лише США встановили золотий паритет своєї національної валюти, інші країни встановили паритет по відношенню до долару, який встановлювався на основі вартості долара на 1944 рік 35 доларів за 1 троїсту унцію = 31,1 грам). Для забезпечення цього паритету кожна країна може гарантувати конвертованість національної валюти в золото на основі офіційної ціни на золото. Крім того, кожна країна повинна підтримувати курс у межах 1% від фіксованого паритету.

Другий принцип. Стаття 8 статуту МВФ забороняє країнам обмежувати платежі та розрахунки, які здійснюють резиденти країни у сфері поточних операцій (експорт-імпорт товарів та послуг); а також здійснення дискримінаційної практики по відношенню до інших членів МВФ.

Національні валюти, які використовувалися як при поточних, так і при капітальних розрахунках, вільно обмінювалися на приватних ринках в межах допустимих коливань. Державні органи здійснювали контроль за функціонуванням механізму міждержавних розрахунків, а також приватних валютних ринків.

Крім того, під регулювання потрапив ринок золота для того, щоб ринкова ціна не відхилялася від офіційної.

Країни Західної Європи признали другий принцип де-юре лише у 1958 році, а Японія зробила це у 1964 році.

Для того, щоб пом’якшити кризові явища у міжнародних валютних відносинах, Бреттон-Вудська передбачила механізми кредитування країн (централізованого та двостороннього), які мали труднощі із платіжним балансом.

Третій принцип. Бреттон-Вудська система базувалася на золотому стандарті, однак мала декілька розбужностей:

1) При золотому стандарті золото використовувалося як в межах країни, так і за її межами. При Бреттон-Вудській валютній системи золото використовувалося лише для розрахунків між державами.


2) Якщо при золотому стандарті резиденти могли обміняти національну валюту на золото, то Бреттон-Вудська система передбачала такий обмін лише на міждержавному рівні.
Для підтримки курсу своєї валюти країна, яка стикнулася з проблемами, могла:

1) використовувати свої золотовалютні запаси;

2) отримати кредит від МВФ;

3) отримати кредит від іншої держави;

4) якщо країна не могла втримати курс вона мала право девальвувати національну валюту: до 10% - самостійно, понад 10% - лише погоджено з МВФ.

В кінці 60-х роках межі коливань валюти (1%) були змінені на 2,25% (Вашингтонське рішення), однак суттєвого впливу це не мало.
Бреттон-Вудська система проіснувала до кінця 60-х років, коли декотрі країни ввели плаваючі валютні курси, рамки коливань постійно порушувалися, крім того постійно здійснювала ревальвацію Німеччина.

Ефективність цієї системи забезпечувалася високим ступенем довіри до долару США. Причиною цього був економічний потенціал США, які займали перше місце у світовому експорті товарів, а також виступали чистим світовим кредитором (40-ті – 60-ті роки). Крім того вони володіли 70% світового золотого запасу, який у 1949 році оцінювався у 24,6 млрд доларів, що в 3 рази перевищувало обсяги доларової маси за межами США.

Третьою причиною була бездефіцитність торгівельного балансу США.

Крім того, друга основна валюта – фунт стерлінгів, був досить слабким.
На початку 70-х років в економічному становищі США проявилися негативні тенденції:

1) виник дефіцит платіжного балансу;

2) почали розвиватися інфляційні процеси;

3) різке скорочення золотого запасу США (якщо в 1949 році він оцінювався в 24,6 млрд. доларів, то в 1971 році – 11 млрд. доларів) в той же час загальна вартість доларової маси за межами США в 1960 році становила 2 млрд. доларів, в 1971 році – 540 млрд. Доларові авуари за межами США в 6 раз перевищували сумарну вартість золотого запасу США. Крім того, зросли суми доларів, які країни виставляли США для обміну.


В 1971 році США припинили конвертацію долару в золото. Це знаменувало крах Бреттон-Вудської валютної системи. Причинами цього можна назвати:

1) структурні кризи, в тому числі нафтові 1973-1974 рр.

2) нестабільність платіжних балансів країн: в кінці 60-х років США та Великобританія (чиї валюти вважалися головними) мали граничні показники дефіциту, а Німеччина та Японія мали профіцит.

3) невідповідність Бреттон-Вудської системи новому співвідношенню сил у МЕВ. Німеччина і Японія піднімали питання, чому їх валюти не можуть використовуватися в якості світових.

4) активізація діяльності ринку євродоларів.

5) американський долар не міг обслуговувати зачне зростання обсягів світової торгівлі.
Ямайська валютна система – функціонує з 1978 року (угода від 1976 року).

Основні положення:

1) демонетизація золота – скасовано офіційну ціну на золото та золотий паритет валют. Золото перетворилося на звичайний товар.

2) СДР стали основним резервним активом та міжнародною розрахунковою одиницею;

3) введення плаваючих валютних курсів.

Кредити Міжнародного валютного фонду


МВФ був створений разом з Бреттон-Вудською системою для того, щоб всіляко сприяти стабільності валютних відносин між країнами шляхом надання кредитних ресурсів.

Існує 7 видів кредитів МВФ:

1) stand-by: видаються траншами в залежності від квоти країни в МВФ. Носять короткостроковий характер і надаються для фінансування дефіциту платіжного балансу. Процентна ставка – 3,25%. Термін погашення – до 5 років.

2) механізм розширенного фінансування (EFF). Надаються для фінансування середньострокових програм (3-4 роки), вирішення структурних проблем економіки. Процентна ставка – 4,5%.

3) кредит компансаційного та надзвичайного фінансування. Надаються у 2-х випадках – зменшення доходів від експорту країни чи збільшенні цін на імпорт зерна. Надається на 5 років. Процентна ставка – 3,25%.


4) кредити фінансування системних трансформацій. Надавався з 1993 по 1995 року для країн, які перейшли на світові ціни (Східної та центральної Європи).

5) механізм фінансування буферних запасів. Видаються міжнародним товарним угодам, які займаються регулюванням міжнародної торгівлі товарами і використовуються для формування запасів, які покликані

6) (для найвідсталіших країн) механізм фінансування структурної перебудови: надається на термін до 10 років і процентна ставка – 0,5%.

7) (для найвідсталіших країн) механізм розширеного фінансування структурних перебудов – надається строком на 3 роки під 0,5%.

Світова валюта СДР.


Валюта СДР – створена в 1968 році. Основна мета – збільшення ліквідних засобів для обслуговування світової торгівлі. На сьогоднішній день до СДР прив’язані 5 валют. З 1971 року валютна корзина СДР базувалася на 16 валютах, з 1981 – лише на 5 валютах (долар, фунт, франк, марка, єна).

На 17 травня 2000 року, кошик СДР має такий вигляд:

Валюта

Обсяг валюти у кошику

Курс

Сума в доларах США

євро (Німеччина)

0.2280

0.89380 USD за 1 EUR

0.203786

євро (Франція)

0.1239

0.89380 USD за 1 EUR

0.110742

японська йєна

27.2000

109.63000 йєн за 1 долар

0.248107

фунт стерлінгів


0.1050

1.49060 USD за 1 GBP

0.156513

долар США

0.5821

-

0.582100










1.301248

За 1 СДР – 1.301248 доларів США.

Таким чином, вага валют на 17 травня 2000 року становить: євро (разом) – 24,2%, йєна – 19,1%, фунт стерлінгів – 12%, долар США – 44,7%.



<< предыдущая страница   следующая страница >>