refik.in.ua 1

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину складеного присудка головного речення, виражену вказівним словом. Підрядні означальні — замінюють означення головного речення або уточнюють означення, виражене вказівним словом.

Підрядні присудкові відповідають на питання присудка (який він є? що він є? хто він такий?), підрядні означальні — на питання означення (я к и й? ч и й?).
Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з підрядними присудковими (обов'язково), і з підрядними означальними (не завжди) бувають вказівні займенники такий і той.
І присудкові, і означальні підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами хто, що, який, чий, котрий та сполучниками підрядності що, щоб, як, наче, ніби, мов тощо: Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі (І. Нечуй-Левицький). Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу (Л. Костенко). Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). Для приєднання підрядної означальної до головної частини використовують ще сполучні слова де, куди, звідки, коли: Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір! {її. Грабовський).
Підрядні присудкові й означальні речення до головного можуть приєднуватися також за допомогою сполучника що в поєднанні з особовим займенником, співвідносним з означуваним іменником головної частини: На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали виблиски заграви (Ю. Яновський). / бачив — пішли дорогою, що по ній стовпи телефонні в далину бігли (А. Головко). Такі поєднання, як правило, можна замінити сполучним словом який у відповідних відмінках, і навпаки.
У разі збігу кількох підрядних означальних речень у тому самому складному реченні, щоб уникнути одноманітних повторень, використовують синонімічні сполучні засоби: Конструкція церкви святого Іоанна Златоуста являла собою залізний каркас, на якому монтувалися залізні листи, що утворювали стіни та дах будівлі (З газети). Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв, і тільки одна дорога, котрої нам повік не забути, пролягає до рідної домівки (З газети).

І присудкові, і означальні підрядні частини звичайно стоять після конкретизованого ними слова. Виняток із цього правила становлять ті підрядні частини, які мають зіставний характер, на зразок Яке дерево, такий і плід. Який їхав, такого й на віз бере. Чия відвага, того й перемога (Нар. творчість). Тут підрядні частини стоять перед головними.

Підрядні присудкові речення вживаються у двох випадках:
а) коли треба уточнити значення іменного присудка головної частини, вираженого вказівними словами такий, той: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Десняк). Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину (А. Малишко). Я той, що греблі рвав (П. Воронько). Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами (В. Домонтович);
б) коли треба конкретизувати зміст присудка головної частини, вираженого прикметником разом із вказівним словом такий, яке має підсилювальне значення: Повітря таке запашне од гірських трав, що аж п'янить (М. Коцюбинський). Тарас дивиться на Остапа такий здиво­

ваний, начебто це був і не Остап зовсім... (О. Довженко). Запилена, вже жовта трава видалася такою м'якою, що мимоволі захотілось лягти в ній (Ю. Збанацький); вказівне слово такий може бути й відсутнє: Устим і справді був гарний, наче з якоїсь картини зійшов

(М. Стельмах). Шелестіла вода, падаючи.за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський).
Вказівне слово в такому складнопідрядному реченні стоїть звичайно в називному або орудному відмінку. Проте іноді воно може мати форму й родового відмінка з прийменником з і з заперечною часткою або без неї: Він був не з тих, що швидко погоджуються (М. Руденко).
Іноді трапляється, що підрядне присудкове речення пояснює безпосередньо підмет головного речення: Вічність — це коли і після тебе зорі будуть падати в жита (І. Світличний).
Підрядні означальні речення, на відміну від присудкових, можуть пояснювати не тільки вказівне слово, а й безпосередньо означуваний іменник головної частини. Щодо їхнього Функціонального значення, то серед них можна виділити такі різновиди:

власне означальні речення— вказують на таку ознаку предмета, названого в головній частині, яка конкретизує, виділяє його з низки подібних; у такому разі в головній частині є співвідносне вказівне слово або його можна підставити: Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (Нар. творчість). Шукаю служника такого, не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать (Б. Грінченко). А справжня слава — це [та] прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко). В нормальному, узвичаєному витлумаченні «націоналіст» — [це та] людина, яка любить і підносить усе рідне — матір, мову, тра­диції, історію, культуру і, зрозуміла річ, народ та державу (3 газети);

означально-порівняльні речення — приписують відповідному предмету, названому в головній частині, таку ознаку, яка насправді не існує, а лише допускається як можлива, уявна; приєднуються до головної частини сполучниками наче, ніби, мов і співвідносяться з відповідним вказівним словом у ній або безпосередньо пояснюють іменник: Матрос оглянув нас усіх такими радими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди... (Ю. Яновський). Кузьма робить вигляд, (який?) наче він мудрує (М. Стельмах);
означально-обставинні речення — пояснюють вказівне слово головної частини, вжите при іменниках із просторовим або часовим значенням; приєднуються до головної частини сполучними словами де, куди, звідки, коли, відколи, поки, доки (їх можна замінювати сполучним словом який у різних відмінках): А на тому місці, де [на якому] стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). В ті давні часи, коли [про які] йде наше оповідання, Запала долина не була поросла лісом (І. Франко); можуть пояснювати такий іменник і безпосередньо: Стали спускатися в темний яр, звідки [з якого] повіяло холодом і проваллям (Григір Тютюнник). Розкрито осяяні входи в лункі анфілади зал, де [у яких] пісня ослика хороводи і щастя веде карнавал (М. Бажай);
означально-приєднувальні речення — вносять у висловлювання принагідну додаткову інформацію про предмет, названий у головній частині; у такому разі вказівне слово в головній частині не вживається: Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю (О. Слі-саренко). Із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Григорій Тютюнник). У зарості парку вкрадалося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою (В. Земляк).

Якщо підрядне означальне речення до головного приєднане сполучним словом що, який у називному або знахідному відмінку без прийменника і якщо від його присудка-дієслова, вжитого в дійсному способі, утворюється дієприкметник, то таке речення можна замінити дієприкметниковим зворотом: На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи (І. Нечуй-Левицький). — ...ряси, вже збляклі, полинялі, а на спині зовсім поруділі. Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала... (Панас Мирний) — Усе, придбане під нас дівування, Мотря позношувала.
За структурно-семантичною класифікацією і присудкові, і означальні підрядні речення відносять до означальних.