refik.in.ua 1 2 3

екскурсійного об'єкта в школу по вже пройденому шляху звичайно викликає менше позитивних емоцій у дітей.

Підготовка до екскурсії припускає, що джерелом інформації буде екскурсовод. Вихователі виступають у цій ролі рідко, тільки у виняткових випадках, коли не можуть знайти людину, здатну провести екскурсію. Залучення батьків, інших дорослих, старшокласників і самих дітей до організації й проведення екскурсій вносить у заняття елементи несподіванки й незвичайності.

Залучених до організації екскурсії дорослих і дітей вихователь ретельно готовить, допомагає їм визначити обсяг і зміст повідомлюваної інформації.

Відомо, що молодші школярі не можуть тривалий час перебувати в стані підвищеної уваги. Тому повідомлювана інформація буває невеликою за обсягом, але досить яскравою й супроводжується показом. Завдяки цьому прийому вдається на нетривалий час привернути увагу дітей. Поява нетерпіння або неуважності - це сигнал для закінчення знайомства з об'єктом.

Під час екскурсій використовується не тільки пізнавальна діяльність, але й інші види діяльності учнів. Оскільки екскурсія в основному служить цілям зміцнення здоров'я дітей і їх загального фізичного розвитку, то вихователь звертає серйозну увагу на цю сторону екскурсійної роботи в групі, максимально насичуючи ці заняття різноманітними фізичними вправами.

Специфіка екскурсій у групі вимагає, щоб учні включалися в заняття після невеликої попередньої підготовки. Таку підготовку частково забезпечує десятихвилинна пауза після уроків, процес вдягання й зборів на екскурсію. Одного цього недостатньо, необхідні ще й спеціальні стройові вправи: шикування в шеренгу, колону, рівняння, розмикання й змикання, в - молодших класах вправи ритмічної ходьбі під рахунок вихователя або обраного старшим учня, з піснею.

На початку й кінці екскурсії фізичне навантаження повинно бути порівняно невеликим. Більше фізичне навантаження дається тільки в середині екскурсійних занять. М'язи й органи, які під час уроків не одержували достатнього навантаження, включаються в роботу. Швидка й енергійна ходьба дозволяє інтенсифікувати роботу м'язів усього тіла, активізувати діяльність його органів. Під час екскурсії, не слід допускати тривалого розслаблення. Рухливі ігри, що включають на короткий час в екскурсію, дають можливість використати сильні по фізіологічному ефекту вправи з бігу, стрибки, і т.д. Після ігор корисно давати відволікаючі й заспокійливі вправи в ходьбі.


Під час фізичних вправ треба постійно спостерігати за ступенем втоми дітей, уміти визначати її за зовнішніми ознаками й у випадках появи таких послабляти навантаження, або припиняти рухову діяльність. Вихователеві потрібно пам'ятати, що всі заняття на повітрі, у тому числі й екскурсійні, проводяться в щадному режимі.

Обраний вихователем маршрут для екскурсії може змусити дітей переборювати різні перешкоди шляхом перестрибування, перелазання, утримання рівноваги, підтягування й т.д. Вправи, що містять ці дії, необхідно поступово ускладнювати. Для цього в ході вибору маршруту потрібно шукати місця, де зустрічаються які-небудь перешкоди. Іноді буває корисним створювати їх спеціально. Вправи учнів у силі, швидкості, спритності й витривалості загартовують учнів.

Проведення екскурсії вимагає від вихователя розумного чергування пізнавальної та різної рухової діяльності. Багато досвідчених вихователів скорочують пізнавальну діяльність до 20 хвилин, а іноді розчленовують її на окремі самостійні частини, що віддалені одна від одної в часі. Всі проміжки між ними заповнюються руховою діяльністю. Цій діяльності звичайно приділяється місце на самому початку й наприкінці екскурсії. У молодших класах рухову діяльність усіляко прагнуть урізноманітнити. Ходьба чергується із грою, короткочасною працею.

У тих випадках, коли вихователь бачить, що діти починають стомлюватися, стають неспокійними, неуважними, втрачають інтерес до заняття, необхідно, з огляду на їхнє самопочуття переключити їхню увагу на новий вид діяльності.

Якщо ж зміна діяльності не викликала активності школярів, доцільно припинити заняття.

ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ


ДИСПУТ

Диспут (від лат. dispute — розмірковувати, дискутувати) передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних поглядів. Це обговорення будь-якого питання, проблеми з метою правильного розв'язання їх.


Диспут - це усний публічний спір при обговоренні наукових, політичних, моральних проблем з метою пошуків істини.

У системі виховання школярів під спором /суперечкою/ розуміють будь-яке зіткнення думок, розбіжність у поглядах на певне коло питань, проблем, словесну боротьбу, при якій кожен з опонентів відстоює свою правоту. Є й інші слова для означення цього явища: дискусія, дебати.

Під час диспуту здійснюється проблемний підхід до організації різних форм навчально-пізнавальної діяльності школярів — форм, пов'язаних з пошуком методів розв'язання проблем із життя школи, класу, зокрема тих, що стосуються ідеалу сучасника, моральних норм особистості відповідно до вимог сьогодення.

На характер суперечки впливає ряд факторів: тема диспуту, його мета, соціально-моральна значимість предмета суперечки, кількість учасників, а також - форми і методи проведення.

Предметом суперечки в учнівському диспуті найчастіше виступають загальнолюдські і національні моральні цінності, які по-справжньому цікавлять школярів.

Методичні особливості диспуту

1. Види. На специфіку диспуту впливає кількість осіб, які беруть участь в обговоренні проблемних питань. Тут можна виділити три основні групи: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка); суперечка-діалог (полемізують дві особи); суперечка полілог (ведеться кількома або багатьма особами). У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (у суперечці беруть


участь всі учасники) і груповою (сперечається група учнів у присутності всіх учасників).

Доцільно розрізняти організовані і неорганізовані суперечки /диспути/, стихійні. Класний керівник передусім має турбуватися про залучення учнів до організованого диспуту. Усі старшокласники повинні пройти через цю школу соціального становлення. Лише після такої школи молода людина оволодіє належним досвідом, аби брати участь у стихійних диспутах і мати надію на успіх.


Залежно від рівня підготовки аудиторії використовують такі варіанти диспутів, як диспут-лекція, власне диспут, диспут-конференція, дис-пут-дискусія.

Теми диспутів випливають з теми уроків, обговорення прочитаних книжок, переглянутих фільмів і спектаклів. Відверті бесіди зі школярами дають можливість відчути, що саме їх непокоїть, обурює, в чому вони сумніваються.

2. Вимоги. Диспут можна проводити тільки за умови, що
діти мають досвід розмови про життя, а також навички
спілкування, полеміки, які виключають зневагу до особистості
того, хто виступає (навіть якщо з його думкою не
погоджуються), нещирість, відмовчування.

Диспути потребують ретельної, глибоко продуманої підготовки і живої, захоплюючої форми проведення. Педагог має володіти методикою підготовки і проведення диспуту згідно з віковими особливостями школярів, їхнім освітньо - виховним рівнем та інтересами.

3. Алгоритм підготовки і проведення
І. Підготовчий етап:


  • визначення теми, мети диспуту (тема обов'язково має бути конкретною, чіткою, визначатися відповідно до інтересу учасників дискусії);

  • створення організаційної групи (бажано, щоб до неї входили і дорослі, й школярі — це сприяє передачі досвіду старших молодшим);

  • розподіл обов'язків, обрання ведучого диспуту, анкетування.

В інформаційному центрі має бути відображений весь процес підготовки до проведення диспуту, для цього вивішуються різні допоміжні матеріали: оголошення, вікторина, пам'ятка учасникові дискусії, банк літератури. Під час складання оголошення можна використати вислови на зразок:

Поміркуй... Обговори з другом!

Готуйся до диспуту.

Ідеали юних... Які вони? Згадай вислови видатних людей про ідеали юних...

Готуйся до виступу з будь-якого питання.

Який смисл ти вкладаєш у поняття «ідеал», «мрія»?

Прочитай уважно: (література).


Мова — показник культури людини...

Як ви опановуєте культуру мови? Чи погоджуєтеся ви з твердженням Цицерона «Поетами народжуються, ораторами стають...».

Незабаром диспут «Секрети красномовства... У чому вони полягають?».

Не менш важливим є питання щодо правильного підбору приміщення. Воно, в свою чергу, тісно пов'язане з питанням щодо кількості учасників диспуту. Святковому настрою, створенню атмосфери щирості, доброзичливості значно сприяє вміле оформлення приміщення для проведення диспуту. Гасла й «блискавки», гумористичні листки, фотовиставки, стенди з прислів'ями та приказками, розміщені в ньому, створять атмосферу зацікавленості, що сприятиме відвертій розмові. Пропонована тематика гасел: «Тут немає спостерігачів», «Кожний присутній, — активний учасник розмови», «Перешіптування на місці, недоречні жарти заборонено. Гостре, влучне слово приймається», «Говори, що думаєш, думай, що говориш», «Май мужність вислухати правду, не ображаючись».

II. Основний етап.

Диспут можна розпочинати як із проблемного запитання до аудиторії чи показу інсценівки окремого епізоду з твору, що створить проблемну ситуацію, так і з пісень чи віршів, що відповідають проблемі, яка обговорюється. Однак найкращий початок — короткий вступ ведучого, в якому він наголошує, що диспут — це обмін думками, мета його полягає в пошуку правильних відповідей на питання, що цікавлять присутніх. Ведучий розповідає про порядок проведення диспуту, обґрунтовує мотиви вибору теми, конкретизує предмет обговорення, актуальність, цитує різні думки з приводу того чи того питання, уточнює окремі поняття.

Під час диспуту слід створювати таку атмосферу, щоб його учасники могли висловлювати свої думки вільно, відверто і були впевнені, що ніхто не засудить властиву їм логіку мислення. Це, звичайно, залежить від ведучого диспуту, від його вміння скоординувати процес дискусійного спілкування, гостро порушити перед аудиторією питання, розговорити, «запалити», змусити думати. Ведучий повинен уміти говорити з учасниками диспуту просто, невимушено — це великою мірою зближує його з присутніми. Він має бути взірцем доброзичливості.


Педагог — організатор диспуту — повинен чітко засвоїти мету диспуту і не потребувати остаточних висновків; дати школярам можливість аналізувати поняття й аргументи, обстоювати свої погляди, переконувати в них інших людей. Диспут допомагає розвивати розумові здібності школярів.

Складовою диспуту є формулювання резюме проблеми, що обговорюється. Воно не є остаточним підсумком дискусії. Це можуть бути погляди видатних людей на обговорювану проблему, ґрунтовні теоретичні положення, типові приклади.

III. Завершальний етап диспуту — підбиття підсумків. Це короткий аналіз ходу дискусії, позитивних і негативних її сторін, нових підходів до розв'язання дискусійних проблем, заохочувальне оцінювання учасників диспуту.

Методичні рекомендації організатору диспута

Успіх і ефективність диспуту залежать до певної мірі від кількості учасників. Оптимальною є група в 15-20 осіб. До того ж вони мають бути членами одного колективу, добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

Диспут вимагає значного інтелектуального й емоційного напруження. З цього погляду важливо створювати позитивний емоційний фон у колективі, члени якого вступили у суперечку. Вступаючи у суперечку, старшокласники мають змогу виявити свою ерудицію в різних галузях знань, надбання соціального досвіду, рівень володіння моральними цінностями, переконання. Тому диспут - це не лише з'ясування істини, а передусім своєрідний шлях і засіб для «гімнастики розуму і почуттів». Учасники диспуту мають змогу утвердити себе в колективі, ступити ще на одну сходинку соціальної зрілості. Надто важливо, щоб у підготовці і проведенні диспуту брали участь всі учні. Тут не може бути поділу вихованців на «акторів» і «глядачів». Головне завдання класного керівника - перш за все створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і дівчини.

При виборі теми варто потурбуватися, щоб предмет зацікавленої розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.


Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник спільно з учнями має сформувати обмежене коло питань, які стануть предметом дискусії. Питань повинно бути небагато /5-6/. Між ними має чітко проглядатися належний логічний зв'язок. Формулювання питань також повинно спонукати учасників до неоднозначності висловлювання думок.

Наступний етап у підготовці диспуту - добір літератури. Адже учасники диспуту повинні виявити знання і переконання. Стихійного соціального досвіду для цього не досить. Диспут проходить ефективно, коли учні збагатилися певними науковими положеннями щодо проблем, які виносяться на обговорення, добрали яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Непоганим матеріалом для диспуту можуть, бути результати анкетування учнів на задану тематику, письмові твори і навіть результати тестування. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

Тема диспуту, питання, що пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на великому плакаті - запрошенні за 2-3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь впродовж цього часу із своїми помічниками організовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Успіх диспуту залежить від ряду факторів. По-перше, треба завчасно створити в учнівському колективі психологічне передчуття чогось цікавого, приваблюючого і підтримувати цей стан до початку диспуту. А сам диспут повинен проходити так, аби ці передчуття справдилися.

По-друге, слід подбати про створення обстановки особливості і урочистості цього дійства; гарно прибрана кімната, святковий одяг учнів, квіти, пристосування для використання музики, слайдів тощо.

По-третє, перед диспутом учні повинні відпочити від занять.

Не варто обмежувати диспут часовими рамками /45 хвилин/. Тривалість диспуту залежить від теми, активності учасників, ситуації позитивного емоційного стану.

По-четверте, хід диспуту, його результативність багато в чому залежать від ведучого. На перших етапах доречно, аби ведучою особою на диспуті був класний керівник. Адже це -початок школи соціального зростання і утвердження учнів у колективі. Класний керівник повинен показати методику проведення диспуту, безпосереднього керівництва ходом суперечки. Але ні в якому разі педагог не може виявляти зверхності, менторства. Він виконує роль рівноправного учасника диспуту. З часом функція ведучого передається одному із членів колективу.


По-п'яте, поведінка учасників диспуту, їх внутрішнє розкріпачення залежить і від панування демократичного стилю спілкування. Тому навіть розміщення учнів за столами має слугувати утвердженню цього принципу /столи поставлені колом, ведучий сидить у цьому ж колі/.

Важливо, щоб учні добре знали правила диспуту і дотримувалися їх. Ці правила варто написати на плакаті, завчасно пояснити вихованцям їх вимоги і кожного разу розміщувати на видному, місці в кімнаті, де проходить диспут. Пропонуємо варіант пам'ятки.

Пам'ятай і дотримуйся правил диспуту:

І.Перш ніж сперечатися, подумай, що є темою диспуту.


  1. Сперечайся чесно і щиро. Не спотворюй і не перекручуй думок і слів свого товариша.

  2. Починаючи суперечку, зрозуміло і повно вислови свої судження і положення, які маєш захищати або доводити їх правильність.

  3. Пам'ятай, що переконливим доказом, кращим засобом заперечення є точні і аргументовані факти.

  4. Доказуючи і заперечуючи, говори зрозуміло, просто, чітко, точно.

6. Не готуй попередніх записів текстів свого виступу.

7. З великою повагою стався до думок своїх
співрозмовників.

  1. Якщо довели помилковість твоїх суджень, думок, май мужність визнати правоту «противника».

  2. Не перебивай виступу «противника» на півслові. Дочекайся, коли він висловить свою думку і тоді включайся в суперечку.




  1. Хай тебе завжди супроводжує почуття толерантності у взаєминах з учасниками диспуту.

  2. Закінчуючи виступ, підбий підсумки, сформулюй висновки.

12. У ході суперечки концентруй увагу не на
особистості свого «противника», а на сутності його думок.

13. Чітко дотримуйся встановленого регламенту.

14. Висловлюючи власні думки, не ховайся за щитом
визнаних авторитетів. Цитати з їхніх наукових праць не

піднесуть власного розуму.


15. Говори не від абстрактного колективу, а лише від

себе.


  1. Головна зброя на диспуті - аргументи, факти, докази, логічна послідовність. Міміка, жести, вигуки не замінять головного.

  2. Якщо не маєш власної думки або приховуєш її, краще не бери у честі в суперечці.

Ознайомлення учнів з правилами дискутування сприяє підвищенню культури суперечки, оволодінню навичками дипломатичності в процесі розв'язання гострих злободенних питань.

Керівник диспуту бере на себе велику відповідальність за його успіх. Він має уважно слухати тих, хто виступає, фіксувати думки учасників, скеровувати їх у потрібне русло, добиватися, щоб виступи опонентів не виходили за рамки диспуту чи конкретного питання, відчувати настрій кожного учасника, стимулювати інтелектуальну активність вихованців, вчасно і логічно доцільно генерувати важливі ідеї, думки, слідкувати за логічною послідовністю диспуту.

Починати диспут доречно із вступного слова ведучого, в якому він ще раз називає тему, основні аспекти проблеми. Щоб включити вихованців у зацікавлену розмову, варто повідомити їм цікавий факт, певну життєву ситуацію, яка вимагає належної дії думки.

Ведучий не може задовольнитися виступами лише «активних» учасників. Є вихованці, які в силу особливостей прояву свого темпераменту /флегматик, меланхолік/ соромляться виступати, борються із ваганнями, їм буває важко подолати гальмівні процеси. Тому треба час від часу запрошувати таких учнів до висловлювання думок стосовно того чи іншого питання, проблеми, підбадьорювати їх у цих судженнях.

Керівника диспуту має вирізняти тактовність, делікатність, толерантність. Не варто обривати висловлювання учасників на півслові чи дорікати їм за судження, навіть якщо вони помилкові. Головне - цінувати самостійність і активність думки, бажання оприлюднити і відстоювати її.

Ведучий в кінці диспуту має зробити загальні підсумки, подякувати всім за вияв активності, самостійності у судженнях, особливо виділити найцінніші положення і проблеми, щодо яких вдалося дійти спільності в думках і судженнях, закликати учнів до подальших роздумів навколо порушених питань. Буває, що час диспуту затягнувся, учні виявляють значну активність, не всі питання розглянули. При згоді учасників можна запропонувати продовжити розмову в інший день.


У ході диспуту можна вдаватися до так званих емоційних пауз і послухати пісню, вірш. Але ці паузи не повинні переводити думки учасників у інший рівень, відволікати від головної проблеми.
ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТВОРЧИХ СПРАВ (МЕТОДИКА І.П. ІВАНОВА)

Колективна творча справа — спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що твориться спільно-дітьми і старшими - виконується, організується, задумується, вирішується, оцінюється. В кожній КТС вирішується цілий ряд педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативи дітей, самоуправління, активного відношення до оточуючого середовища.

Завдання організатора в тому, щоб спрямувати КТС на збагачення колективу і особистості соціально цінним досвідом, на удосконалення кращих людських здібностей, потреб і відносин.

Стадії:

На підготовчому етапі КТС організатор повинен допомагати учням у виборі теми і напрямку справи. Проте треба зробити так, щоб це йшло від самих дітей: провести конкурс між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор на рівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти. На загальному зборі заслуховуються і обговорюються всі варіанти. Один з них відбирається для здійснення, і створюється проект.

Друга стадія. Вибирається рада справи, куди входить і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора тут в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови (школи, міста, села), розподілити вихованця в оцінці КТС шляхом бесід чи анкетування, стінгазетою чи лінійкою з творчими рапортами. Вихованці підбивають підсумки виконання власних виховних завдань на нараді педагогів, які брали участь у даній КТС, на нараді батьківського активу (старших друзів мікроколективу) чи на батьківських зборах.

Шоста стадія — найближча післядія КТС.


На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікроколективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікроколективам, спрямовується робота із літературою, де говориться про питання колективної творчої справи, намічається нова КТС.

На цій стадії організатор проводить відповідну роботу із вчителями. Вчителі повинні використовувати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого старшими товаришами вихованців — їхніми батьками, педагогами, реалізуються ними в подальшій виховній роботі.

Організатор повинен направити виконання рішень КТС в таке русло, у якому кожна КТС стала б ефективним засобом розв'язання виховних завдань, проявом спільної турботи про розвиток кожного їх учасника: спочатку непомітної виховної турботи керівників колективу, а потім — в міру нагромадження й врахування власного досвіду — і турботи самих вихованців, взаємної і особистої, відкритої і непомітної.

Колективна творча справа — це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності її трьох сторін — практичної, організаторської, виховної.

Орієнтовні форми діяльності

Організаторська діяльність колективу:

—Гра "Лідер". Вибори в класі ("Квітки-семипелюстки")

—Подорож —в небувалі країни.

—Гра-змагання "Знання та уміння знайдуть собі застосування".

Суспічьно-гуманістична діяльність.

—Гра-естафета "Економіка і ми". —Гурток "Юний менеджер". —Клуб "Спілкування". Пізнавальна діяльність.

—День пізнавальних ігор (куточок пізнавальних ігор; кімната таємниць і загадкових явищ; академія невідомих наук; складання тлумачного словника за певним принципом; розробка кросвордів; відкриття музею).

—Аукціон народної мудрості про природу.

—Інтелектуальний хокей.

Ціннісно-орієнтаційна діяльність.

—Анкета "Портрет мого класу" та її аналіз.

—Клуби "Пізнай себе", "Нема меж вдосконалення".

—Ігри-тренінги з культури спілкування. <

Художньо-творча діяльність.

—Конкурс творців екологічних казок.

—Конкурс художників-графіків природоохоронного плакату.

Спортивна діяльність.

—Свято "Сила-грація".

—Походи по вивченню рідного краю "Туристичними стежками Полтавщини".

—Свято "Тато, мама, я — спортивна сім'я".

Трудова діяльність.

—Розвідка корисних справ.

—Ательє добрих послуг.

—Майстерня по виготовленню сувенірів.
ТРЕНІНГОВІ ЗАНЯТТЯ

Термін «тренінг» походить від англійського — навчати, тренувати.

Тренінг — це плановий процес, призначений для вироблення або поновлення знань та навичок і перевірки ставлення до проблеми, ідей, поведінки з метою їхньої зміни чи оновлення.

Тренінг сприяє інтенсивності навчання, результат якого досягається завдяки власній активній роботі його учасників. Знання не подаються у готовому вигляді, а стають продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги — самостійне навчання учасників тренінгової групи та інтенсивна їх взаємодія.

Основною метою тренінгу виступає ідея про підвищення загальної компетентності особи в питаннях міжособистіских відносин та можливостей самопізнання та самовдосконалення. Загальна мета конкретизується в таких завданнях: —набуття знань у сфері особистої психології, групи, спілкування;

—набуття вмінь і навичок спілкування, наприклад, уміння побудувати ділову розмову, вислухати і зрозуміти співбесідника;

—корекція, формування й розвиток установок, необхідних для успішного спілкування;

—розвиток здатності адекватно й цілісно сприймати себе та інших людей;

—корекція та розвиток системи відносин особистості; —інформування та набуття учасниками тренінгу нових навичок та умінь;


—опанування новими технологіями;

—зменшення небажаних проявів (поведінки, стилю неефективного спілкування, особливостей реагування тощо); —зміна погляду на проблему;

—зміна погляду на процес навчання, як такий, що може приносити наснагу та задоволення;

—пошук ефективних шляхів вирішення поставлених про­блем завдяки об'єднанню в тренінговій роботі різних спеціаліс­тів, представників різних відомств, які впливають на вирішення зазначеної проблеми.

Види тренінгів

Соціально-психологічний тренінг - активна групова підготовка з використанням методів групової дискусії та рольової гри, спрямовану на підвищення соціально-психологічної компетентності індивідів

Вибір центрального завдання визначає вид тренінгу, хоча сталої класифікації видів соціально-психологічного тренінгу не

існує.

Соціально-просвітницький тренінг— це надання інформації; оволодіння знаннями, формування ЗУН, які сприятимуть усвідомленому вибору варіантів поведінки, розвиток установок, усвідомлення потреб і мотивів, підготовка фахівців, навчання спеціалістів, підлітків-інструкторів. Головна відмінність цього тренінгу полягає у тому, що такий тренінг може провести інструктор, який не має спеціальної психологічної підготовки. Головною функцією просвітницького тренінгу є інформування.

Тренінг партнерського спілкування — метою його є розширення рольового репертуару за допомогою програвання різноманітних ролей. У групах цього тренінгу розвиваються уміння вести переговори, виступати перед великою аудиторією, проводити наради, правильно поводити себе у конфліктних ситуаціях. Головна установка, яка забезпечує успішність партнерського спілкування, полягає у готовності орієнтуватися на іншу людину, визнавати цінність її особистості, приймати до уваги інтереси партнера.

Тренінг перцептивний — спрямований на розвиток здатності адекватного і повного пізнання себе, інших людей і відносин, які склалися у процесі спілкування. А також спонукають до самовдосконалення.


Тренінг особистісного росту. Заняття проходять у вигляді щирої бесіди, орієнтовані на актуальні проблеми учасників. Цей тренінг створений для колективної праці. Отриманий у групі досвід підтримки дозволяє навчитися більш відкритим відносинам до оточуючих і до самого себе, дає можливість вчитися на своїх і чужих помилках, побачити себе очима інших.

Комунікативний тренінг спрямований на розвиток уміння спілкуватися, конструктивно виражати свої думки і почуття, підтримувати з людьми добрі відносини, вирішувати конфлікти. Методи роботи — обговорення, міні-лекції, індивідуальна роботи, ігри. На комунікативному тренінгу група і груповий процес є інструментом для того, щоб учасники навчились вільно спілкуватися з різними людьми і в різних колективах.

Релаксаційний тренінг може використовуватись сам по собі або як частина більш складних процедур. Він являє собою комплекс вправ і формул самонавіювання. Метою тренінгу є навчання прийомам розслаблення, навіювання позитивних емоцій.

Тренінг впевненості або асертивності має велике значення для кожного не просто як навчання деяким навичкам, але і як засіб корекції поведінки, здобуття впевненості в собі, підвищення самооцінки. Тренінг впевненості збільшує число можливих способів поведінки людини. Впевненість розуміють, як прийняття відповідальності за своє життя, почуття та дії.

Ситуаційний тренінг спрямований на формування тих чи інших умінь, встановлення контакту з новими людьми. Цей вид тренінгу складається з програвання конкретних епізодів, у яких один з учасників групи грає самого себе, а інші виступають у заданих тренером ролях, співвіднесених з певним сюжетом.

Принципи та методи проведення тренінгових занять

Принципи роботи групи


  1. Принцип активності учасників: учасники групи постійно залучаються до різних дій.
  2. Принцип дослідницької, творчої позиції учасників: створюються ситуації, у яких учасникам групи доводиться самим вирішувати проблеми, відкривати вже відомі закономірності взаємодії, спілкування людей.


  3. Принцип об'єктивізації поведінки: універсальним засобом об'єктивізації поведінки, який використовується у всіх видах тренінгу, є зворотній зв'язок.

  4. Принцип оптимізації пізнавальних процесів в умовах спілкування: ефективність пізнавальних процесів в умовах спілкування підвищується тоді, коли інформація отримується від партнера по спілкуванню.

  5. Принцип партнерського спілкування: характеризується рівністю психологічних позицій учасників, визначенням цінності особистості іншої людини, прийняттям до уваги інтересів співрозмовників, а також активністю сторін

6. Реалізація принципів роботи групи буде успішною тільки тоді, коли буде поєднана з принципом роботи тренера: постійна рефлексія всього, що відбувається в групі. Ведучий ставить собі такі запитання: «Якої мети я хочу досягти? Чому я хочу досягти цієї мети? Якими способами я збираюсь її досягти?»

Базовими методами тренінгу є:

у групова дискусія (дає можливість учасникам побачити проблему з різних сторін, співставити протилежні позиції, уточнити взаємні позиції, виробити групове рішення);

^ рольова гра (сприяє формуванню в учасників групи вміння розуміти інших людей, подумки входити в положення і стан іншої людини, що підвищує комунікативну компетентність);

^ обговорення;

^ вправи.

На тренінгових заняттях найчастіше використовують ряд

вправ

1.Презентація та «криголами». Короткі вправи, призначені для того, щоб розпочати заняття. Вони допомагають учасникам розслабитися, познайомитися, створити атмосферу довіри.

2.«Мозковий штурм». Метою є збирання якомога більше ідей щодо специфічних проблем. Після презентації, учасники називають ідеї, коментарі, фрази чи слова, пов'язані з цією проблемою. Учасники мають відчувати: те, що вони говорять, не оцінюється й не засуджується. Перелік ідей використовується для дискусії.

З .Обговорення групою. Треба уникнути закритих питань. Щоб заохопити всіх учасників до висловлювання своїх ідей, треба демонструвати увагу до них, дякуючи кожному за запитання та висловлювання. Не дозволяти домінувати будь-кому над групою під час дискусії. Ідеї вирішення порушених проблем можуть бути висловлені під час рольової гри або «мозкового штурму». Обговорення групою дає можливість співставити протилежні позиції, навчає аналізу реальних ситуацій.



следующая страница >>