refik.in.ua 1

Природа правової уніфікації


Правова природа уніфікації розкривається через обставини, які зумовлюють її необхідність. Ці обставини і є причинами уніфікації:

· 
розходження (їхнє усунення) – у колізійних нормах окремих правових систем нерідко існують розходження (США), внаслідок чого з одного й того ж питання вони можуть відсилати до права різних держав;

· право окремих держав, яке підлягає застосуванню, має певні особливості, внаслідок чого може встановлювати різні за змістом норми для одного і того ж правового інституту або зовсім не передбачати регулювання даної справи. У таких випадках виникає правова невизначеність. Відсилання робиться до матеріального права іншої держави, а судовий процес ведеться за національним правом цієї держави.

 

Завдання уніфікації полягає у створенні єдиних норм, які б однаково застосовувалися у всіх державах.

Види уніфікованих норм й види уніфікацій


    · За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

  • уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях [–Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Всесвітня Конвенція про авторське право 1952р., Інкотермс 1990р].

  • уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права і, таким чином, полегшити діяльність суду\арбітражу, посилити захист майнових прав та юридичних осіб за кордоном. Сфери уніфікації процесуальних норм: -

  • компетенція суду\арбітражу у вирішенні справ ускладнених іноземним елементом;

    порядок відшкодування судових витрат;

    відносини судів при виконанні доручень іноземних судів, виконання рішень іноземних судів\арбітражів;
  • порядок розгляду спорів у міжнародних судах різного рівня або арбітражних судах. [– двохсторонні договори про взаємодопомогу, Європейська Конвенція про зовнішньоторгівельний Арбітраж 1961р., Конвенція про вирішення Арбітражів, шляхом цивільно-правових спорів 1972р.]


  • уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання;[Женевська Конвенція, яка має на меті вирішення деяких колізій законів про перевідні та прості векселя.]

    · за характером дії:

  • імперативні ("peremptory norms”) – є обов’язковими для усіх держав, наприклад, Конвенції щодо транспорту;

  • диспозитивні ("dispositional norms”) – передбачають згоду сторін про відхилення від них. [Конвенція про купівлю-продаж товарів].

  • відносно імперативні - Вибір правила поведінки, які містяться у нормі. Від них можна відступати лише за певних виключних умов. [закон У. Про міжнародне приватне право.]

    · за територіальною дією:

  • універсальні;[ Конвенція про договір міжнародних дорожніх перевезень вантажів (КДПГ) 1956 року; Конвенція про дорожній рух та Протокол до неї про дорожні знаки та сигнали від 19 вересня 1949 року.]

  • регіональні. [Європейських конвенцій про розмітку доріг від 1953; Мінська Конвенція].

Форми застосування наслідків процесу уніфікації

Виділяють 4 форми:

1. укладення міжнародних договорів, ( 2-х сторонніх та багатосторонніх конвенцій) в яких міститься уніфікована норма;

2. прийняття державами єдиних законів або рекомендацій, які вироблені спеціально-створеними для цього органами або вироблені міжнародними організаціями. [– вексельна Конвенція]. Результатом цієї форми є закон;

3. застосування міжнародних торгівельних звичаїв, які в окремих сферах є загальновизнаними;

4. запровадження типових договорів та загальних умов [– ІНКОТЕРМС];

5. прийняття рекомендаційних норм міжнародними організаціями (Міжнародна торгова палата в Парижі або різноманітні біржі, Торгові палати)

6. – розроблення типових форм для спрощення товарообігу. При цьому не дається повної уніфікації, але завдяки цьому норми переходять у 1,2,3,4.

Значення процесу уніфікації

· цим процесом створюється єдине регулювання цивільних та інших відносин, ускладнених іноземним елементом, зокрема, зовнішньоторговельні угоди. Враховуються особливі міжнародно-економічні зв’язки, які не завжди можуть бути відображені у нормах внутрішнього права. Так у різних державах ці відносини регулюються однаково.;

· у процесі уніфікації враховуються різні інтереси учасників зовнішньоторгового обігу з різних країн (продавців-покупців, перевізників-власників, а також строки давності, ризик випадкової загибелі речі та інше);

· уніфіковані норми міжнародного цивільного процесу посилюють охорону прав учасників зовнішньоторгового обігу, поліпшують діяльність суду та міжнародного комерційного арбітражу.

Органи уніфікації міжнародно-правових норм

1.Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права (з 1893
 до 1955). Заснована урядом Нідерландів. У 1955 році прийнятий Статут конференції. Має статус міжурядової організації. Україна не є її членом. На конференції прийнято 32 Конвенції:

· міжнародна купівля-продаж товарів;

· 
сімейні відносини;

· 
регулювання проблем спадщини;

· проблеми міжнародного цивільного процесу (Конвенція про отримання доказів у цивільному процесі зарубіжних країн).

 

Другий орган з уніфікації можна розділити на дві групи:

2.Міжнародний інститут з уніфікації приватного права(УНІДРУА). (UNDUE, 1926). В 1940 році прийнятий Статут інституту (міжурядова організація). 52 держав-членів, Україна не бере участі. Документи:


  • Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964);

  • Міжнародна конвенція про туристичний контракт (1970);
  • Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988, Оттава);


  • Конвенція про міжнародний факторинг (1988).

3. Спеціалізовані установи ООН:

  • Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) та її спеціалізовані установи. UNCITRAL було створено у 1966році й одним із завданням цієї організації є те, що вона повинна сприяти прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. На виконання цього зобов’язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі Конвенції:

  • Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк);

  • Конвенція ООН про морське перевезення вантажівок (1973);

  • Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980);

  • Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988) – стаття 1 Конвенції: "держави-учасниці у разі ратифікації Конвенції у незмінному вигляді відтворюють цей закон у своєму законодавстві”.

  • з 15 спеціалізованих установ ООН органами уніфікації є 4 організації: UNCTAD, ІКАО, ІМО(Міжнародна морська організація) та Міжнародний морський комітет, ВОІВ, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Центральне Бюро а Берне (залізничні перевезення)

 

Деякі зауваження щодо уніфікації процесуальних норм

Універсальній уніфікації не підлягають такі сфери як:

· національні процедури, які стосуються судового розгляду справ;

· порядок пред’явлення позову;

· підготовка й проведення судових засідань;

· винесення судом ухвал або рішень;

· порядок їх оскарження;

· права сторін у судовому процесі.

Ці норми є сферою національного регулювання кожної держави. В цій сфері є великі розбіжності. Й юристам доводиться вивчати стан кожної справи окремо й знаходити її вирішення у конкретному національному законодавстві.

У сфері зовнішньоторгового арбітражу для забезпечення арбітражної процедури й у цілях створення одноманітної практики, а також для усунення можливих прогалин, розроблено ряд міжнародних Конвенцій:


·   Конвенція про судовий арбітраж;

·  Гаазька конвенція (1954) – в якій було уніфіковано наступне: надання національного режиму у питаннях звернення іноземця до суду, норми щодо компетенції національних судів й зовнішньоторгового арбітражу щодо розв’язання спорів за участю іноземних громадян або юридичних осіб, містяться норми, які врегульовують проблему відносин судів у випадках надходження доручення (здійснити відповідні дії) іноземному суду, порядок відшкодування судових витрат, винесені за кордоном судові й арбітражні рішення виконуються у національному законодавстві.

Велика кількість уніфікацій здійснюється на двосторонньому рівні. Унаслідок уніфікації процесуальних норм виробляються імперативні норми.

Уніфіковані норми рекомендаційного характеру

У загальному вигляді уніфіковані норми рекомендаційного характеру – єдині умови, наприклад, поставки товарів. Але вони є обов’язковими для виконання.

Загальне розповсюджені здобули:

· загальні умови зовнішньоторговельних угод, які розроблені на початку 60-х років у межах Європейської економічної комісії ООН. Умови, складені щодо головних груп товарів: машин й обладнання, споживчих й промислових товарів;

· загальні умови щодо узгодженостей певних національних органів (національні Торговельні палати двох держав);

· загальні умови за різними обставинами, розроблені під егідою певної спеціалізованої установи ООН.

Рекомендації займають проміжне положення в уніфікації норм (неповна уніфікація). Вони створюють ґрунт для майбутньої універсальної кодифікації.