refik.in.ua 1 2 ... 15 16




Лекція №4. Розвиток туризму в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.

План


  1. Розвиток туризму в Україні у міжвоєнний період (1918-1939 рр.):

    • створення централізованої системи управління туризмом в СРСР:

      • товариства Об’єднане екскурсійне бюро (1926-1928 рр.), “Радянський турист” (“Радтур”) (з 1928 р.), Російське товариство туристів, Товариство пролетарського туризму РРФСР, Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій, їх практична діяльність;

      • міжнародний туризм в Україні. Діяльність “Інтуристу”.

        • туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період “українізації” (1923-1933 рр.):

          • практична робота Бюро з організації екскурсій;

          • діяльність структур у сфері туристсько-екскурсійної роботи в Україні у 20-ті рр. (Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсі не товариство (1928-1929 рр.) акціонерне товариство Укртуре (1926-1930 рр.));

            • туристський рух в Україні у 30-х рр. ХХ ст. Створення туристсько-рекреаційних ресурсів: національні заповідники.

  2. Основні напрями розвитку туризму в Україні в повоєнний період (50-60-ті рр. ХХ ст.):

  • відновлення туристсько-екскурсійної діяльності наприкінці 40 – на початку 50-х рр.

  • удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр. Діяльність Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ, ВАТ “Інтурист”, Центральної ради з туризму ВЦРПС.

  1. Зоряний час радянського туризму (70-80-і рр. ХХ ст.):

  • піднесення міжнародного туризму у 70-80-х рр. ХХ ст. “Інтурист” – лідер серед туристських організацій СРСР;
  • діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні;


  • БММТ “Супутник” і молодіжний туризм як чинник патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді.

  1. Туризм в Україні на рубежі ХХ – ХХІ ст.:

  • правові засади туристської діяльності в Україні6

    • Закон України “Про туризм” від 15 вересня 1995 р.;

    • постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.”;

    • український туризм як складова міжнародного туризму. Україна як складова Всесвітньої туристської організації (ВТО).

      • сучасний стан туристичної галузі: соціальний туризм, молодіжний і дитячий туризм, сільський (зелений) туризм, оздоровчо-спортивний туризм, екскурсійна діяльність;

      • розвиток матеріальної бази туризму.

        • санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України;

        • розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури;

        • гарантування захисту та безпеки туристів.

          • підготовка кадрів для туристичної галузі. Перспективи розвитку туризму в Україні та вплив соціальних, демографічних та інших факторів на туристичний ринок.

1.1. Після закінчення першої світової війни значно змінилась політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. Зазнало докорінних змін і геополітичне становище українських земель. На території Східної (Наддніпрянської) України встановилась радянська влада – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР); з 1937 р. – Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), столицею якої до 1934 р. був Харків. За Ризьким мирним договором (березень 1921 р.) частина західних областей України відійшла до Польщі (ще раніше, в 1918 р., Румунія окупувала Буковину; в 1919 р. Закарпаття дісталося Чехословаччині). Тому 20-30-ті рр. в Україні характеризувалися суперечливими процесами та явищами в усіх сферах життя суспільства і в розвитку туризму також.


У грудні 1922 р. УСРР увійшла як суверенна республіка до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і її подальша історія стала невіддільною від історії багатонаціональної більшовицької держави.

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20-30-ті рр. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав організаційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм туристсько-екскурсійної роботи.

У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об’єднане екскурсійне бюро, до складу якого ввійшли: Бюро дальніх екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро при Головполітосвіті та Екскурсійне бюро при музейному відділі Головнауки.

Однак наприкінці 1928 р. Об’єднане екскурсійне бюро було ліквідовано. Його замінило акціонерне товариство “Радянський турист” (“Радтур”), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб., проте право голосу мали лише власники не менш як 100 акцій.

Обов’язком акціонерного товариства було створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Туристські й екскурсійні маршрути проходили місцями, пов'язаними з революційними подіями та соціалістичним будівництвом у країні.

Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство “Радтур” розповсюджувало платні путівки.

До літа 1929 р. “Радтур” пропонував путівки на 29 маршрутів, прокладених як у європейській, так і в азійській частинах країни: в Центральній смузі Росії, на Уралі та Волзі, в Україні й у Криму, на Кавказі та в Закавказзі, на Алтаї і навіть по Паміру. Тривалість подорожей не перевищувала двох тижнів, що відповідало часу відпустки більшості працюючих.


Створення подібних організацій не вирішувало всіх проблем, пов’язаних з розвитком туризму в країні. Уявлення про нього наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. було дуже неоднозначним. Для культкомісій профспілок туризм був чимось середнім між прогулянкою і пікніком, для рад фізичної культури – фізкультурою.

Самодіяльним туризмом Об’єднане екскурсійне бюро, а згодом акціонерне товариство “Радтур”, не займалися. Профспілки в ту пору також не включали туризм у сферу своєї роботи й обмежувалися організацією лише так званих “масовок” (розважальних колективних виїздів працівників підприємств за місто у вихідні дні) та екскурсій у музеї.

Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол (ВЛКСМ, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х рр. розгорнув широку діяльність з організації дозвілля молоді.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети “Комсомольская правда” провели нараду з організації масового туризму. На ній було прийнято рішення, що туризм має набути значного поширення, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією та сучасним життям країни, а також сприяти залученню молоді до комсомолу.

До редакції “Комсомольской правды” почали надходити відгуки читачів. Запитували, як складати групи, розробляти маршрути, виготовляти човни та спорядження, звертались за конкретними порадами. Було створено спеціальну групу (на громадських засадах) для відповідей. “Комсомолка” започаткувала рубрику “Поштова скринька туриста”. Дуже корисними виявилися видані ЦК ВЛКСМ листівки з техніки різних видів подорожей, особливо місцевого туризму.

Уже в березні 1927 р. на V Всесоюзній конференції ВЛКСМ було заявлено, що в країні з’явився рух, яким раніше спілка не займалася, – пролетарський туризм.

У січні 1928 р. редакція журналу “Всемирный следопыт” почала видавати на допомогу туристам окремий додаток – “Всемирный турист”.


У січні 1927 р. ЦК ВЛКСМ висунув ідею про створення масового туристського добровільного товариства. Основою його мали стати осередки на підприємствах і в навчальних закладах. Однак цю пропозицію не підтримали ні профспілки, ні Народний комісаріат освіти. Найбільший спротив чинило товариство “Радянський турист”. Основним напрямом туризму “Радянський турист” вважав стандартні поїздки за путівками, а самодіяльні подорожі розглядав як зайвий тягар, адже вони завдавали багато клопоту і не давали бажаного прибутку. Тому самодіяльні групи (що дістали назву “диких”) найчастіше навіть не допускали на території турбаз, не говорячи вже про надання їм будь-якої допомоги.

Суперечки тривали, а справа не чекала. Проте знайшовся вихід. Ще плітку 1923 р. у Москві відновило свою діяльність дореволюційне Російське товариство туристів (РТТ). У 1928 р. воно об'єднувало близько 500 чоловік (з них лише один робітник) і являло собою невеликий закритий клуб, що стояв осторонь від життя країни. Керівники Російського товариства туристів не виявляли жодного інтересу до масового туризму.

Переконавшись у нереальності швидкого створення нової громадської організації, ЦК ВЛКСМ вирішив використати Російське товариство туристів. За сприяння Бюро туризму при Московському комітеті ВЛКСМ до Російського товариства туристів вступило близько 1500 молодих туристів. На московській конференції туристів, що відбулася в січні 1929 р., вони висловили пропозицію про перейменування Російського товариства туристів на Товариство пролетарського туризму РРФСР.

Після московської конференції нове керівництво організації поставило перед Народним комісаріатом внутрішніх справ вимогу про зміну назви і статуту товариства, і ЗО листопада 1929 р. запропонований статут був затверджений. Так у країні з'явилася масова туристська організація – Товариство пролетарського туризму РРФСР, скорочено ТПТ. Очолив його М.В Криленко.

Микола Васильович Криленко (народився 2 травня 1885 р. в селі Бехтєєво Сичевського повіту Смоленської губернії, помер 29 липня 1938 р.) – партійний і державний діяч. Освіту здобув на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1909), юридичному факультеті Харківського університету (1914). У 1904 р. вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), більшовик. За часів радянської влади вів велику партійну роботу, обіймав важливі державні посади організаторів соціалістичної юстиції й суду, заснованого не на законності, а на “революційній необхідності”. Він очолював Всесоюзне товариство пролетарського туризму і екскурсій, Шахово-шашкову асоціацію СРСР, керував експедиціями на Памір (1930-1934 рр.). У 1938 р. М.В.Криленка було заарештовано і страчено. У 1955 р. його реабілітували.


Уже через рік після створення у Товаристві пролетарського туризму РРФСР налічувалося 50 тис. чоловік (замість 501 члена Російського товариства туристів у 1928 р.).

Товариство пролетарського туризму РРФСР швидко набирало сили, зміцнювалось і розвивалось. Обсяг роботи вже через рік значно перевищив масштаби діяльності акціонерного товариства “Радянський турист”. Тоді Бюро Товариства пролетарського туризму, підтримане ЦК ВЛКСМ, ухвалило питання про злиття двох організацій. Питання про злиття було всебічно розглянуто на спеціально скликаній нараді при агітмасовому відділі ЦК ВКП(б) за участю всіх зацікавлених організацій. Нарада визнала добровільне товариство найбільш вдалою формою об’єднання туристів для розвитку їхньої громадської активності і творчої ініціативи.

Рада Народних Комісарів Союзу РСР 8 березня 1930 р. прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства “Радянський турист” із Товариством пролетарського туризму РРФСР та про створення Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (ТПТЕ). Нову туристську організацію, як і Товариство пролетарського туризму РРФСР, очолив М.В.Криленко.

Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму і екскурсій доручали всю туристсько-екскурсійну роботу і передавали всі державні туристські організації, що існували в країні. Було затверджено Оргбюро (до Всесоюзного з’їзду) товариства у складі: М.В.Криленко (голова), Л.М.Гурвич (звільнений заступник голови) і В.П.Антонов-Саратовський.

Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій створювалось як цілком самостійна громадська організація, не підпо­рядкована жодному наркомату або іншій установі. Цим туризм визнвався як серйозна частина всього культурного життя країни.

Однак головне завдання Всесоюзного добровільного товариства про­летарського туризму і екскурсій полягало в пошуках специфічних форм допомоги соціалістичному будівництву. Однією з них була громадсько-політична робота туристів під час походів: проведення бесід з місцевим населенням (особливо в глухих і віддалених районах), постачання літератури, трудова допомога в збиранні врожаю тощо. Наприклад, харківські туристи відремонтували в сільгоспартілі “Новий шлях” трактор і дві косарки, обмолотили частину врожаю і допомогли відвезти зерно на елеватор.


Товариство пролетарського туризму і екскурсій підготувало й видало серію кишенькових мовних довідників більш як двадцятьма мовами народів СРСР. Подібних видань країна тоді не знала, і «розмовники» мали успіх не лише серед туристів.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій брало участь і в господарському будівництві, організувавши зокрема Всесоюзний дослідницький похід “За сировиною для верстатів п’ятирічки”.

Товариство видавало два журнали: масовий – “На суше и на море” (спочатку щомісяця, потім два рази на місяць) і організаційно-методичний щомісячник – “Турист-активист”. Як додаток до журналу “На суше и на море” виходила “Библиотечка туриста” – невеликі брошури, авторами яких були самі туристи. Крім того, у Москві було створено державне видавництво “Физкультура и спорт” (1923 р.), у якому виходили книги з методики й техніки різних видів туризму, з описами туристських районів і конкретних маршрутів.

У 1930 р. уряд виділив кошти на будівництво в Москві Будинку туриста. Проект передбачав спорудження бази на дві тисячі місць, туристського комплексу з клубом, кіно- та лекційними залами, бібліотекою, магазином “Турист”, фотолабораторіями тощо. Тут же планувалось розмістити Центральну і Московську ради Товариства. Вдалося завершити лише першу чергу комплексу – 10-поверховий корпус на розі Арбату і Грошового провулка. Подальше будівництво перервала Велика Вітчизняна війна.

У 1930 р. політичною сенсацією стала організована Товариством пролетарського туризму і екскурсій поїздка 250 ударників праці навколо Європи на теплоході «Абхазія». Учасників приймали у Німеччині, Італії і Туреччині (Велика Британія і Франція не дозволили зупинитися на своїх територіях) працівники радянських повпредств. До Неаполя на всі дні перебування “Абхазії” спеціально приїжджав відомий російський письменник О.М.Горький. Про поїздку було створено кілька книг і кінофільмів.

Важливою подією в діяльності Товариства став Всесоюзний з’їзд, що відбувся в 1932 р. у Колонній залі Будинку профспілок. Делегати представляли 800 тис. членів Товариства. ТПТЕ мало вже понад 300 турбаз, його фінансовий план на 1932 р. перевищив 80 млн. крб. Учасників самодіяльних походів налічувалося сотні тисяч. З’їзд підкреслив, що “минулий період цілком підтвердив установку на розвиток туристського руху в СРСР як масового добровільного товариства”. Це відзначили і керівні партійні діячі, лідери профспілок, видатні вчені, що брали участь у роботі з’їзду. Делегати докладно обговорили стан справ, з’ясували недоліки, накреслили найближчі завдання.


Закінчився з’їзд обранням Центральної ради (замість Оргбюро), переважну більшість якої становили громадські працівники-туристи (з 15 членів президії 11 були аматорами походів). Апарат Центральної ради (як і місцевих рад) комплектували переважно з туристського активу.

У листопаді 1932 р. в Москві почалися заняття в першому туристсько-екскурсійному технікумі.

Одночасно з розвитком туризму в СРСР проводилась велика робота зі створення фізкультурно-оздоровчого руху. Декретом ЦВК від 20 липня 1925 р. було створено Вищу раду фізичної культури РРФСР, а 1 квітня 1930 р. постановою ЦВК затверджено Всесоюзну раду фізичної культури. У грудні 1930 р. було затверджено перший у країні фізкультурний комплекс “Готовий до праці й оборони СРСР” (ГПО). На початку 1932 р. відбулася І Всесоюзна конференція з планування охорони здоров’я, фізкультури і туризму.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій боролося проти спроб звести туризм до однієї з галузей фізкультури, що звужувало і спотворювало завдання пролетарського туризму і означало, по суті, спробу ліквідації самодіяльного масового туристського руху.

Вміле поєднання відпочинку в кращих його формах із підвищенням політичного і культурного рівня, проведенням громадської роботи в походах – так визначалась основна мета пролетарського туризму.

До літа 1932 р. Товариство мало 360 турбаз і будинків туриста загальною кількістю 17 тис. місць. У країні діяло 177 далеких оперативних (планових) маршрутів, з них 103 індустріальних, 40 краєзнавчих, 23 сільськогосподарських, 11 – для іноземних робітників і фахівців.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій не тільки посіло одне з важливих місць серед радянської пролетарської громадськості, а й почало набувати суспільно-політичного авторитету за кордоном серед широких, насамперед робітничих мас. До Товариства надходили численні запити від окремих членів різних зарубіжних туристських товариств. Нарешті, що надзвичайно важливо, до Товариства почали звертатися робітники з-за кордону, що свідчило про їхню широку зацікавленість і бажання побувати в СРСР та на власні очі побачити досягнення Країни Рад.


Зміцнилися зв’язки Товариства з профспілками. ВЦРПС задовольнила прохання Центральної ради Товариства пролетарського туризму і екскурсій про надання місцевим профорганізаціям дозволу фінансувати самодіяльні туристські групи з коштів на культроботу. Крім того, надалі був визначений і установлений відсоток з коштів соцстраху на придбання завкомами путівок на планові маршрути, причому путівки надходили в розпорядження осередків Товариства.

У 1935 р. журнал “На суше и на море” всебічно висвітлював діяльність Товариства. “У роботі всіх організацій Товариства пролетарського туризму і екскурсій усе більше місце починає займати справжній туризм. На задній план відходять “масовки” – головна форма туристської роботи 2-3 роки тому”, – так зазначалося в статті “Більше турботи про туриста”. Президія Центральної ради Товариства прийняла рішення про введення значка “Турист СРСР”. Було прийнято положення про значок. Начебто все йшло до піднесення туризму. Діяльність Товариства перервалася зненацька і рішуче. 17 квітня 1936 р. Президія ЦВК СРСР у своїй постанові визнала недоцільним подальший розвиток туризму в рамках добровільного товариства й ухвалила його ліквідувати. Все майно Товариства передавалося ІЩРПС, при якій створювалося Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ). За аналогією в Україні Укрпрофрада створила Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ). Керівництво самодіяльним туризмом доручалося Всесоюзній раді фізичної культури при ЦВК, де почала працювати Всесоюзна секція туризму.

У середині 30-х рр. було ліквідовано не тільки Товариство пролетарського туризму і екскурсій, а й майже всі масові добровільні товариства: “Друг дітей”, “Автодор”, “Геть неписьменність”, “Техніка – масам” та ін. До цього часу в країні вже склалася сталінська адміністративно-бюрократична система. їй не потрібні були самодіяльні громадські організації, які об'єднували сотні тисяч активних ентузіастів, що віддавали свої знання і сили улюбленій справі. їх заміняли надійними чиновниками. Добровільні товариства розглядалися як потенційно небезпечні гнізда контрреволюції”, зручні вивіски для “ворогів народу”.


Радянська політична система брала туризм під надійну державну опіку.

Крім внутрішнього в Радянському Союзі наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. починає розвиватись і міжнародний туризм.

Процеси, що відбувались в історії радянського туризму в 20-30-ті рр., неможливо розглядати поза зв’язком зі світовими процесами.

На розвиток міжнародних туристських зв’язків украй негативно вплинула перша світова війна. У цей період (1914-1918 рр.) туризм значно призупинив свою діяльність. Трагічним символом цього періоду стала загибель “Лузитанії” з туристами на борту, потопленої німецьким підводним човном.

Водночас слід зазначити, що військові потреби сприяли вдосконаленню як залізничного, так і автомобільного транспорту. Крім того, для перевезень людей почали використовувати й авіацію.

Вдивляючись у минуле, можна помітити, що історія розвитку туризму тісно пов’язана з винаходом нових транспортних засобів. Умовно в ній можна виділити епоху залізниць, епоху автомобілів, епоху реактивних авіалайнерів, епоху круїзів на морських лайнерах.

Початок XX століття, яке збагатило індустрію туризму новими досягненнями науково-технічної революції та визнанням світового співтовариства, насамперед був ознаменований винаходом повітроплавання.

Повітряний транспорт значно зменшив вартість подорожей, і це дало змогу мільйонам людей стати туристами. Наслідком зростаючого попиту на туристські послуги були бурхливі темпи будівництва готелів і ресторанів у всьому світі. Швидкість повітряного транспорту дозволяла мільйонам “відпускників” з легкістю переміщатися з континенту на континент.

Закінчення першої світової війни поклало початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Значно збільшився потік американських туристів до Європи, що було пов’язано зі зростанням ролі США на світовій арені й активізацією американського капіталу на континенті. Завдяки стабільному долару американці досить впевнено почували себе скрізь. На початку 20-х рр. щороку за кордон вирушали 308 тис. американців. Не менш активно подорожували туристи з Британських островів. На другу половину 20-х рр. припадає і початок розвитку міжнародного туризму в СРСР.


Минуло довгих 10 років блокади, дипломатичної ізоляції та інтервенції; настав час для налагодження контактів молодої Радянської держави зі світовим співтовариством. Стрімке зростання зовнішньополітичних і економічних зв’язків СРСР створювало передумови для збільшення потоку іноземних туристів.

Виникла необхідність у спеціальній організації, яка б виконувала весь обсяг робіт щодо залучення та обслуговування іноземних туристів в СРСР. Незабаром питання було вирішене. Рада праці й оборони СРСР своєю постановою від 11 квітня 1929 р. створила Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі (див. дод. 4).

Завдяки “Інтуристу” іноземці дістали можливість побачити на власні очі, що ж відбувається в країні, яка зазнала глобальних потрясінь, як на практиці здійснюється історичний експеримент, учасниками якого стали мільйони людей більш ніж 100 націй і народностей, у тому числі й український народ.

З перших днів “Інтуристу” доводилось розвивати свою діяльність у двох напрямках: “зовнішню”, пов’язану з продажем турів до СРСР на закордонних ринках, і “внутрішню”, тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. А це – розміщення, харчування, екскурсії, перевезення на літаках, кораблях, у поїздах, автобусах, відвідування театрів і концертів, продаж сувенірів і багато іншого.

“Інтурист” дістав ексклюзивне право виходити на зарубіжні туристські ринки, відкривати за кордоном свої відділення і представництва. 8 червня 1929 р. Декретом Народного комісаріату торгівлі СРСР був затверджений перший статут “Інтуриста”, його організаційна структура. Головою Правління був обраний представник Наркомторгівлі СРСР О.С.Сванідзе.

Статутний капітал “Інтуриста” в 1929 р. був визначений у 5 млн. крб., розділених на 200 акцій по 25 тис. крб. кожна. Засновниками були Народний комісаріат торгівлі СРСР, Радянський торговельний флот і 11.іродішй комісаріат шляхів сполучення СРСР, а також інші радянські організації.


У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття Державного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР “Інтурист” і Всесоюзного акціонерного товариства “Готель”. Нова організація була названа Всесоюзним акціонерним товариством з іноземного туризму в СРСР ВАТ “Інтурист”. Статутний капітал Товариства становив у цей період 35 млн. крб.

Розширювалася мережа закордонних контрагентів, які здійснювали продаж послуг іноземним туристам. Однак ділові контакти не виникали самі по собі: представники “Інтуриста” виїжджали на переговори, намагалися зацікавити турагентства подорожами до СРСР, розробляли умови співробітництва. Неоціненну допомогу в цьому надавали радянські посольства і торгові представництва.

Однак найважливішим напрямом і турботою “Інтуриста” був прийом іноземців у Радянському Союзі. З цією метою велася наукова розробка туристських маршрутів містами і союзними республіками СРСР, у тому числі Україною.

Програми поїздок іноземних гостей зазвичай не обмежувалися відвідуванням одного міста. Тому необхідно було забезпечити якісне обслуговування туристів на всьому маршруті поїздки по СРСР.

Усе це потребувало відповідної інфраструктури – готелів, мотелів і кемпінгів, ресторанів і кафе. Слід зазначити, що діяльність “Інтуриста” великою мірою сприяла збереженню унікальних пам’яток архітектури і культури, розвитку народних ремесел (петриківського розпису, решетилівської вишиванки тощо).

Діяльність “Інтуриста” була специфічною і багатопрофільною. Вона потребувала відповідних форм керівництва і виняткової уваги до добору кадрів. Адже іноземцям дозволялося побачити тільки те, що влада вважала за потрібне показати. Вимоги до персоналу були дуже високими: крім вільного володіння двома-трьома іноземними мовами, знання історії країни й історії мистецтв, співробітники “Інтуриста” повинні були вільно орієнтуватися в розстановці політичних сил у світі. Вони мали оволодіти вмінням знаходити оптимальний вихід у несподіваних ситуаціях, уміти цікаво розповідати і вчасно змовчати. Обов’язковими були такі особисті якості, як доброзичливість, гарні манери і приємна зовнішність. “Інтурист” дістав монопольне право на обслуговування всіх іноземних громадян незалежно від того, з якою метою вони прибували до СРСР: як туристи, комерсанти чи як технічні фахівці.


Почали відкриватися перші фірми «Інтуриста» за кордоном: “Moscow Limited” (Велика Британія), “Intoyrist Gmbh” (Німеччина) та ін. Зустрінутий на іноземних ринках з деякою настороженістю, “Інтурист” усього за кілька років зумів завоювати достатній авторитет.

Найбільші турфірми світу визнали “Інтурист” і вступили з ним у співробітництво. З 1934 р. почалася співпраця з такими найбільшими світовими компаніями, як “American Express Co” (США) і “Thomas Cook & Son” (Велика Британія).

Почала розвиватися і рекламна діяльність. Вийшов у світ ілюстрований журнал “Soviet Travel” тиражем 10 тис. примірників, який розповсюджували через представництва “Інтуриста” в ряді країн Європи та Америки.

Слід зазначити, що зацікавленість поїздками до СРСР виявляли передусім громадські діячі, журналісти й політики. У 20-30-х рр. Радянський Союз відвідали відомі письменники: Мартін Андерсен-Нексе, Теодор Драйзер, Бернард Шоу, Ромен Роллан, Рабіндранат Тагор, а також численні делегації. Після поїздок до Радянської Росії датський письменник Мартін Андерсен-Нексе присвятив їй книгу “Назустріч молодому дню”, а американський письменник Теодор Драйзер опублікував статтю “Значення СРСР у нинішньому світі”.

Бернард Шоу заявив, що Радянська Росія є найцікавішою країною в світі і з кожним роком стає все більш привабливою.

У 1931 р. «Інтурист» спільно з Інститутом Арктики організував унікальний круїз по Північному Льодовитому океану на криголамі “Малыгин” до берегів землі Франца Йосифа. Учасник круїзу, відомий арктичний дослідник, італійський конструктор дирижаблів Умберто Нобіле з великою похвалою відгукнувся про роботу співробітників “Інтуриста”.

У перші роки свого існування “Інтурист” практично не мав власної матеріальної бази. У результаті злиття з ВАТ “Готель” у розпорядженні “Інтуриста” з’явилася мережа комфортабельних готелів і ресторанів, а також автотранспорт. Виникли реальні можливості підвищити якість послуг гостям з-за кордону.


У 1938 р. «Інтурист» уже мав у своєму розпорядженні 27 готелів (2778 номерів) і 26 ресторанів (5713 посадкових місць), 334 одиниці автотранспорту, причому 85% автомашин були вітчизняного виробництва. У 1932 р. оборот усіх підприємств “Інтуриста” становив 48 млн. крб., а в 1938 р. він досяг 98 млн. крб. Загальна сума обороту підприємств системи за 1932-1938 рр. становила 0,5 млрд. крб., а прибуток від їхньої діяльності – понад 100 млн. крб.

У 1939 р. постановою РНК СРСР Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР було передане в підпорядкування Наркомату зовнішньої торгівлі СРСР. За 10 років існування “Інтуриста” Радянський Союз відвідало понад мільйон іноземних туристів. Вони стали свідками бурхливого економічного зростання, ентузіазму, досягнень і трагедій великої країни. Розповіді цих людей, їхні особисті враження багато в чому вплинули на громадську думку, і це зіграло не останню роль у визначенні взаємовідносин СРСР і світового співтовариства. Однак міжнародний туризм у 30-ті рр. розвивався в СРСР переважно як в’їзний. Виїхати з Радянського Союзу за кордон було справою непростою. Виїзний радянський туризм у ті часи був зведений до мінімуму. Автором “виїзної системи” був народний комісар з іноземних справ Г.В.Чичерін. Виняток робили лише для партійних і радянських функціонерів, а також пролетарських письменників. Інші бажаючі подорожувати подавали заяву і чекали рішення виїзної комісії. Якщо рішення було позитивним, то в паспорті ставилася відмітка “Виїзд до...”

Таким чином, міжнародний туризм в СРСР у 20-30-ті рр. робив перші впевнені кроки під контролем радянської держави.


следующая страница >>