refik.in.ua   1 2 3 4

3. Система міграційного права України .

Міграційне право України як самостійна галузь національної правової системи — це складна система, під якою необхідно розумі­ти науково обґрунтований, об'єктивно існуючий зв'язок інститутів і норм, що становлять єдину самостійну галузь права. Вона являє со­бою внутрішню побудову, визначений порядок організації й розмі­щення складових її частин, зумовлений характером міграційних відносин. В основі цього лежать суб'єктивні й об'єктивні чинники.

Серед суб'єктивних факторів — воля й бажання законодавця і створити національну міграційну законодавчу базу. Необхідне ком­плексне правове регулювання цієї сфери державного та суспільного життя. Збільшення кількості нормативно-правових актів і міграцій­них норм ще не забезпечує їх цілісності та взаємозв'язку. Вони роз­порошені по різних галузях права й незрідка не лише не узгоджені між собою, а й навіть суперечать один одному. Правові прогалини залишаються вагомими.

До об'єктивних чинників належать правові, економічні, соціальні тощо умови життєдіяльності держави та суспільства, які визначають не лише процес виникнення й існування системи міграційного права України в цілому, а й необхідність її дієвого функціонування.

Розглядаючи систему міграційного права України з погляду внутрішньої побудови, необхідно структурно виокремити її елемен­ти — міграційно-правові норми та інститути міграційного права.

Структура міграційного права України обумовлена системними зв'язками між його нормами та інститутами, що перебувають у певній підпорядкованості. Інтеграція й диференціація норм та інсти­тутів обумовлені особливостями міграційно-правових відносин, яки­ми вони регулюються.

Проте міграційне право України важко структурувати за анало­гією з іншими галузями національної правої системи, що пояснюєть­ся такими факторами.

По-перше, дуалістична природа предмета міграційно-правового регулювання. Так, безпосередньо міграційним правом України регулюються процеси виїзду з держави, в'їзду на її територію, повер­нення в Україну як історичну батьківщину осіб, які, зважаючи на різні обставини, опинилися за її межами, свобода пересування по те­риторії України, імміграція в Україну іноземців та осіб без грома­дянства. Гарантії свободи пересування, її обмеження, статус мігрантів тощо впорядковуються опосередковано, оскільки регла­ментуються іншими галузями національного права України, зокре­ма конституційним, адміністративним, кримінальним, екологічним.


Отже, наявність власної сфери регулювання у поєднанні з широ­кою сферою суміжного регулювання ускладнює процес системати­зації міграційного права України.

По-друге, норми одного й того самого міграційно-правового інституту одночасно тяжіють до норм інших його інститутів. На­приклад, у праві притулку присутні норми про допущення на тери­торію України іноземців та осіб без громадянства, права, свободи і юридичні обов'язки шукачів притулку, осіб, які отримали статус біженців, порядок перебування на території держави, юридичну відповідальність, повноваження державних органів. Необхідно знай­ти системоформуючий фактор, який би інтегрував галузеві норми у схожі структурні правові групи, хоча це певним чином обтяжує про­цес систематизації міграційно-правової матерії. Таким фактором може бути предмет міграційно-правового регулювання.

По-третє, міжгалузевий характер багатьох міграційно-правових інститутів. Так, у регламентації інституту видворення іммігрантів за межі України присутнє адміністративне право; інституту видачі фізичних осіб — кримінальне право; інституту трудової міграції — трудове право.

І насамкінець, статусний характер галузі міграційного права Ук­раїни. Відомо, що носіями міграційно-правового статусу є широке коло різних суб'єктів міграційного права України. Їхній статус у процесі міграції змінюється з одного на інший, що є предметом міграційного права України.

У цьому зв'язку виникає запитання: які структурні компоненти можна виокремити в системі галузі міграційного права України?

Норми міграційного права України є первинними структурними компонентами системи. Вони видаються або санкціонуються уповно­важеними на це державними органами, є загальнообов'язковими пра­вилами поведінки для всіх суб'єктів міграційно-правових відносин.

Другими за рівнем є міграційно-правові інститути. За теорією права юридичний інститут являє собою систему взаємопов'язаних норм, що регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або певні їх компоненти, властивості. Виходячи з цього, міграційно-правовий інститут є сукупністю правових норм, що ре­гулюють самостійний вид якісно однорідних суспільних відносин (або їх окремі елементи) в межах предмета галузі; сталий, формально визначений, порівняно автономний.


Виокремлюють внутрішні та змішані міграційно-правові інститу­ти. Так, внутрішніми інститутами є: інститут імміграції, інститут емі­грації, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересуван­ня територією України, інститут повернення репресованих осіб, ра­ніше депортованих народів тощо. Прикладом змішаного інституту міграційного права України може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути врегульовані лише однією галуззю права. Саме здійснен­ня видачі фізичної особи, яке пов'язано з перетинанням державного кордону України, є предметом міграційного права України, інші пи­тання — кримінального та кримінально-процесуального права.

Міграційно-правові інститути розрізняються змістом, структу­рою, методами й завданнями правового регулювання.

Існують прості й складні інститути міграційного права України. Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як свобода пересування в суб'єктивному розумінні, вільний вибір місця проживання, процеси, пов'язані із залишенням території України та поверненням, правовими обмеженнями свободи пересування. Останній містить у собі ряд стадій, зокрема, отримання відповідного документа для виїзду за межі України, порядок перетинання держав­ного кордону України.

До простих інститутів міграційного права України належить інститут сприяння єдності сімей біженців.

Міграційно-правові інститути за рівнем нормативного закріплен­ня умовно можна поділити на конституційно-правові інститути (притулку, свободи пересування, невидачі громадян України тощо) та їх своєрідне продовження — інститути, які в межах змісту Конституції України та конкретизації відповідних конституційних положень встановлені поточним міграційним законодавством України (в'їзду, виїзду, імміграції, трудової міграції, біженців тощо).

Норми міграційно-правових інститутів відрізняються між собою територією дії, ступенем визначеності й чіткості правових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та іншими озна­ками.


При застосуванні міграційної норми необхідно визначити її на­лежність до того чи іншого правового інституту, оскільки не в кожній правовій нормі виявляються властивості, притаманні мігра­ційно-правовому інститутові в цілому, а ці властивості інституту слід враховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації ок­ремої норми. Оскільки жодна міграційно-правова норма не діє ізо­льовано від інших, важливо відзначити особливості міграційно-пра­вових інститутів. Виявити зв'язки між міграційно-правовими норма­ми означає зрозуміти механізм регулювання міграційно-правових відносин.

Міграційно-правові інститути істотно відрізняються між собою.

Свої особливості має інститут правового статусу біженців як особ­ливого статусу іноземця та особи без громадянства, інститут іммі­грантів, норми яких впливають на суспільні відносини шляхом виз­нання приймаючою державою певних прав і свобод біженців, іммігрантів. На конституційному та законодавчому рівнях встанов­лено систему гарантій їх здійснення. Водночас реалізація наданих біженцям, іммігрантам прав і свобод викликає конкретні право­відносини (власності, трудові, житлові тощо) і відповідно обумов­лює одночасне застосування норм інших галузей права України.

Найбільші труднощі пов'язані з виокремленням підгалузей як са­мостійних структурних елементів у системі галузі міграційного права України.

Оскільки міграційне право України певним чином сформувалось як галузь права, недоцільно подрібнювати її на окремі частини (підгалузі). Краще зберегти її як єдину комплексну галузь.

Як правило, класифікація норм та їх об'єднання в інститути здійснюється в нормативному акті, який є основним джерелом цієї галузі й містить усі основні норми чи їх значну частину. Однак особ­ливістю міграційного права України є відсутність такого норматив­ного акта.

Систему міграційного права України не слід плутати з двома іншими, але не тотожними їй явищами й поняттями — міграційною правовою системою та системою міграційного законодавства Ук­раїни.


До міграційної правової системи крім сукупності юридичних за­собів, інституційних органів, що функціонують в її межах, належать міграційна ідеологія, міграційна правосвідомість, міграційна право­ва культура, міграційно-правова практика тощо.

Система міграційного законодавства України являє собою су­купність нормативно-правових актів (законів, міжнародних дого­ворів України, указів Президента України, декретів і постанов Кабі­нету Міністрів України). Вони регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері міграції. Система такого законодавства значною мірою підпорядковується цілеспрямованій дії з боку правотворчих органів. Вона не лише створюється, а й у своєму розвитку спрямо­вується ними. Багато в чому її існування та функціонування обумовлюються волею й нормотворчим бажанням законодавця.


4. Суб’єкти міграційного права.

Міграційно-правові відносини — один із видів суспільних відно­син, які врегульовані положеннями міграційного права України. Тобто міграційно-правові відносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом міграційних правових норм. Природа міграційно-правових зв'язків розкривається у змісті суб'єктивних прав, свобод і юридичних обов'язків суб'єктів мігра­ційних правовідносин. При цьому суб'єктивне право дає можливість суб'єкту діяти у визначених нормою міграційного права України ме­жах на свій розсуд і в необхідних випадках вимагати від інших суб'єктів міграційних правовідносин, у тому числі органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів, їх посадових і службових осіб, діяти лише на підставі, в ме­жах повноважень та у способи, передбачені Конституцією України, законами України, міжнародними договорами України.

Своєрідність міграційно-правових відносин виявляється в особ­ливостях правового регулювання самих міграційних процесів.

Характерним видом міграційно-правових відносин є врегулюван­ня правового статусу особи у відносинах з державою внаслідок міграційних процесів. Його специфічна риса — визначеність суб'єк­тів правовідносин. До такого виду відносин належать статус іммі­гранта, статус репатріанта, статус трудівника-мігранта тощо.


Міграційно-правові відносини мають різний строк дії. Одні з них постійні, інші — тимчасові. До постійних, наприклад, належить ста­тус іноземця, який припиняється зі смертю іноземця або виходом його з іноземного громадянства (підданства). До тимчасових нале­жать правовідносини, пов'язані з наданням притулку.

У системі міграційно-правових відносин виокремлюються мате­ріальні та процесуальні. Перші визначають зміст прав, свобод і обо­в'язків суб'єктів правовідносин, другі — порядок реалізації матері­альних норм.

Міграційно-правові відносини різноманітні, вони відображають особливість предмета міграційного права України. Вони структуровані, мають набір елементів (суб'єкти, об'єкти, зміст, юридичні факти, правоздатність та дієздатність) і розкриваються через них.

Суб'єктами міграційно-правових відносин є їх учасники, які ма­ють суб'єктивні міграційні права й свободи і виконують юридичні обов'язки. До міграційних прав і свобод належать, зокрема, право на в'їзд в Україну, право на виїзд за її межі, право на свободу пере­сування територією України, право на еміграцію, право на іммігра­цію тощо.

Юридичний обов'язок — це необхідність певної поведінки суб'єк­та права, що закріплено правовою нормою. Так, особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, в разі одержання направлен­ня органу міграційної служби зобов'язана виїхати до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареє­струватися у відповідному органі внутрішніх справ (частина друга статті 18 Закону України "Про біженців").

До суб'єктів міграційно-правових відносин належать: Український народ, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юридичні та фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) тощо.

Об'єктами міграційно-правових відносин є: територія, міграційні процеси, права, свободи й обов'язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.


При суб'єктному складі міграційних відносин, у тому числі фізичних суб'єктів правовідносин, виникають питання, пов'язані з розкриттям змісту міграційно-правових відносин. Йдеться про міграційну правоздатність та міграційну дієздатність.

Здатність мати міграційні права й нести обов'язки визнається в Україні рівною мірою за кожною людиною незалежно від раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет­нічного та соціального походження, майнового стану. Міграційна правоздатність виникає з моменту народження людини й припи­няється її смертю.

Міграційне право України є галуззю, за допомогою норм якої ре­алізовується стаття 33 Конституції України про правоздатність кож­ного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільно зали­шати територію України, а громадянам України в будь-який час по­вернутися в Україну, що конкретизується у нормативно-правових актах України.

Разом з тим обсяг міграційної правоздатності є неоднаковим, що обумовлюється належністю до громадянства, віком, наявністю волі, розумовим розвитком, здоров'ям, посадовим становищем тощо. У цьому зв'язку існує поняття "міграційна дієздатність", яка також характеризується певним обсягом. Під міграційною дієздатністю ро­зуміється здатність фізичної особи самостійно здійснювати юри­дичні дії, тобто з власної волі чи свідомого бажання вступати в міграційні відносини, набувати міграційні права, їх реалізовувати, виконувати обов'язки. Не всі правоздатні фізичні особи е міграцій­не дієздатними. Наприклад, міграційна дієздатність такої категорії мігрантів, як іммігранти, здійснюється за встановленим національ­ним режимом.

Міграційна дієздатність може бути часткова або повна; остання настає з часу повноліття (18 років). Часткова дієздатність настає при виїзді за межі України. Наприклад, відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Ук­раїну громадян України" від 21 січня 1994 року оформлення проїзно­го документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідче­ного клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно з Порядку відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвер­дженим Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України № 1157 від 02 листопада2011 року, особи, які не досягли 18-літнього віку, в ці зони вза­галі не пропускаються.


Громадянам України, визнаним судом недієздатними, виїзд з Ук­раїни може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду (стаття 10 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").

Проблема правоздатності та дієздатності стосується і колектив. них суб'єктів міграційних відносин — державних органів, юридичних осіб тощо.

Проте на них не поширюються ці поняття. Для державного органу застосовується поняття "компетенція", тобто наявність владних повноважень щодо регулювання міграційних процесів, якими цей орган наділяється для виконання своїх функцій, вирішення завдань.;

Таким чином, компетенція — це характеристика правоздатності державних органів. Для інших — організаційно-правова форма, зміст якої визначається в правоустановчих документах суб'єктів власності і господарювання.

Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, встановлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, во­лодіє певними правами і свободами, виконує певні обов'язки і несе юридичну відповідальність.

Залежно від характеру зв'язку з волевиявленням суб'єкта юри­дичні факти поділяються на дії та події. Події— це юридичні факти, не пов'язані з волею і бажанням суб'єктів, але породжують мігра­ційні відносини, зокрема, стихійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав і обов'язків, які розподілені серед конкретних суб'єктів міграційних відносин.

Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юри­дичної ваги, пов'язує з ними міру можливої поведінки. До юридич­них фактів-подій належать: народження або смерть фізичної особи, досягнення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку — право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров'я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим, зокрема, на інфекційні хво­роби), настання відповідного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.


Дії — це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути правомірні (правові акти та правові вчинки) та неправомірні.

Юридичні факти, наслідком яких є виникнення, зміна чи припи­нення правовідносин, називаються підставами їх виникнення, зміни чи припинення. При цьому такими в усіх випадках є правові акти (дії, спрямовані на появу юридичних наслідків). Специфіка юридич­них актів, які спричинюють виникнення міграційно-правових відно­син, полягає в тому, що деякі з них виникають із складного юридич­ного складу, до якого належать два і більше юридичні факти. Так, аби отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на іммігра­цію до органів внутрішніх справ (якщо перебуває в Україні на за­конних підставах), який приймає відповідне рішення. Тобто необхі­дне волевиявлення іноземця чи особи без громадянства і рішення органу внутрішніх справ.



<< предыдущая страница   следующая страница >>