refik.in.ua 1 2 3 4

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Навчально-науковий інститут права та психології

КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни “Міграційне право
ТЕМА: Міграційне право як наука та навчальна дисципліна



Для студентів денної форми навчання

Обговорено та ухвалено на засіданні

кафедри 1.11.2012 року,

протокол №6.

КИЇВ-2012



ПЛАН ЛЕКЦІЇ …………………………………………………………………….

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА …………………………………………….

ВСТУП……………………………………………………………………………….

1. ПОНЯТТЯ МІГРАЦІЇ…………………………………………………………..

2. ПОНЯТТЯ МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА, ЙОГО ПРЕДМЕТ ТА

МЕТОДИ...................................................................................................................

3. СИСТЕМА МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА

4. СУБ’ЄКТИ МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА……………………………………...

5. ДЖЕРЕЛА МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА………………………………………

ВИСНОВОК………………………………………………………………………..




Рекомендована література

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Атіка, 2006. – 63 с.

  2. Римаренко Юрій Іванович Міжнародне міграційне право : Підручник. Університетський курс  // КНУВС. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Ін-т законодавства при ВР України. Ун-т сучасних знань. Маріупольський держ. гуманіт. ун-т.  - Київ:  КНТ,   2007 р.- 639с.

  3. Олефір В.І. Адміністративно-правове регулювання протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми. Монографія. – К.: Друкарня МВС України. 2004. – 308 с.
  4. Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Тацій В.Ч., Шемшученко Ю.С., Олефір В.І. та інші – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”.


  5. Олефір В.І., Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І. та інші Міжнародно-правові проблеми протидії нелегальній міграції та торгівлі жінками. За редакцією Римаренка Ю.І., Кондратьєва Я.Ю., Ю.С.Шемшученка. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 532 с.

  6. Науково-практичний та документально-джерельний комплекс Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. За редакцією Ю.С.Шемшученка. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, Київський ун-т права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 2001. – 1012 с.

  7. Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В.І. Основи міграцієзнавства. – Навчально-методичний посібник. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 414 с.

  8. Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В.І. та інші Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Під редакцією Римаренка Ю.І., Кондратьєва Я.Ю., Шемшученка Ю.С. – К., Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 460 с.

  9. Піскун О.І. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. – К.: “ПМ Леся”, 1998. – 360 с.

  10. Закон України від 21 січня 1994 р. “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”.

  11. Закон України від 29 вересня 2011 р. “ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

  12. Закон України від 18 січня 2001р. “Про громадянство України”.

  13. Закон України від 21 червня 2001р. “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

  14. Закон України від 7 червня 2001р. “Про імміграцію”.

  15. Закон України від 11 грудня 2003 р. “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”.

  16. Закон України від 4 березня 2004 р. “Про закордонних українців”.
  17. Указ Президента України № 153 від 26 лютого 1998 р. “Про дипломатичний та службовий паспорт України”.


  18. Указ Президента України № 826 від 19 серпня 2010 р. “Питання Комісії при Президентові України з питань громадянства”.

  19. Указ Президента України № 435 від 15 червня 2001р. “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на вільний вибір місця проживання”.

  20. Указ Президента України № 486 від 27 квітня 2004 р. “Про забезпечення організації співпраці з українцями, які проживають за межами України”.

  21. Указ Президента України № 370 від 6 квітня 2011 р. "Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади"

  22. Указ Президента України № 405 від 6 квітня 2011 р. "Питання Державної Міграційної Служби України"

  23. Указ Президента України № 622 від 30 травня 2011 р. "Про Концепцію державної міграційної політики"

  24. Постанова Кабінету Міністрів України № 182 від 7 березня 2012 р. “Про внесення змін до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення і Правил надання послуг поштового зв’язку ”.

  25. Постанова Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 р. “Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України ”.

  26. Постанова Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 березня 1999р. “Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми”.

  27. Постанова Кабінету Міністрів України № 751 від 18 серпня 2010р. “Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю ”.

  28. Постанова Кабінету Міністрів України № 251 від 28 березня 2012р. “Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983”.
  29. Постанова КабінетуМіністрівУкраїни № 322 від 8 квітня 2009 р. “Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства”.


  30. Постанова КабінетуМіністрівУкраїнивід 1 червня 2011 р. N 567 “Про затвердження Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію ”.



ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

Основним серед правових проблем міграційного права України є питання самостійності міграційного права як галузі в системі націо­нального права України. Створення системи міграційного законо­давства й оформлення міграційного права України у галузь права тривало значний період, початком формування якого стало прий­няття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. В ній з-посеред іншого проголошувалося, що "Українська РСР має своє громадянство; ре­гулює імміграційні процеси".

Практичним втіленням положень цієї Декларації щодо громадян­ства та імміграції стали закони України "Про правонаступництво України", "Про громадянство України", "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про біженців", "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Украї­ни", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про туризм" тощо, які логічно продовжили послідовне здійснення державної політики у сфері правового регулювання міграційних процесів.

Українська держава є учасницею міжнародного пе­реміщення осіб, які протягом останнього десятиріччя значно активізувалися. Причиною цього є воєнні конф­лікти, загострення в ряді держав міжетнічних відносин, повернення на батьківщину окремих етнічних груп, виз­нання на конституційному рівні права на свободу пересу­вання, вільний вибір місця проживання тощо.


1. Поняття міграції.

Термін "міграція населення" (від лат. migratio - переселення) позначає процес переселення (переміщення) людей, що перетинають границі тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди чи на тривалий термін. По визначенню ООН, міграцією вважається переміщення осіб на термін більш 6 місяців. Існує і більш широке тлумачення цього поняття, відповідно до якого: міграція - усі види руху населення, що мають суспільну значимість, аж до переміщення з пригороду в місто, всередині міста, з будинку на роботу і назад.


Виділяють 4 основних типи міграції: епізодичну (поїздки на відпочинок, навчання), маятникову (переміщення по відносно стабільних маршрутах в одну сторону, а потім назад), сезонну (як правило на сезонні роботи) - поворотні типи; і безповоротний тип міграції, що і є таким у строгому змісті слова. Переважно саме безповоротний тип, який породжує найбільшу кількість проблем і є об’єктом соціальної роботи.

По ступені керованості розрізняють організовану міграцію, здійснюваний при участі державних чи суспільних органів, і неорганізовану (стихійну), що здійснюється силами і засобами самих мігрантів. Прикладом організованої міграції може служити освоєння цілини в 50-рр., напрямок по путівках комсомолу на будівництво важливих об'єктів і ін.

Стосовно переміщення розрізняють: добровільну, змушену і примусову міграцію. Добровільна міграція здійснюється людиною по власній волі в пошуках кращого місця роботи, житла, у зв'язку з потребою в одержанні утворення і т.д. Приклади примусової міграції можна знайти в сучасній історії - це і сталінські депортації народів, і практика вивозу радянських громадян на роботи в Німеччину фашистськими окупантами в роки Великої Вітчизняної війни. Під визначення змушеної міграції попадають особи, змушені залишати місце свого проживання через воєнні дії, які рятуються від тих чи інших природних чи антропогенних катаклізмів (наслідку землетрусів, повеней, промислових аварій і т.п.).

Ще одна ознака поділяє мігрантів на ті, хто переселяється в межах однієї держави - внутрішня міграція і зовнішня міграція - еміграція й імміграція - відповідно виїзд і в'їзд громадян з однієї країни в іншу на постійне чи проживання на більш-менш тривалий термін.

Об’єктом турботи соціальних служб є переважно особи які в’їжджають в країну – іммігранти. Згідно законодавства України імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно: “іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання”.

На жаль, поза чітким законодавчим визначенням залишилось поняття нелегальної імміграції та нелегальних іммігрантів. Але ж соціальну роботу потрібно проводити і з ними (під час їх перебування в місцях тимчасового утримання, до моменту депортації із України). Тому і нелегальні міграційні процеси, та соціальна робота з нелегальними мігрантами, враховуючи їх підвищену складність, потребують законодавчого врегулювання, і можливо ще навіть в більш чіткій мірі чим щодо легальних мігрантів.

Однією з найбільш значних у кількісному відношенні, та однією з найскладніших у соціальному плані груп мігрантів є біженці.

Хоча по своїй етимології терміни "мігранти", і "біженці" близькі й означають осіб, що перемінили (тимчасово чи назовсім) місце свого проживання, однак біженці є особливою групою, яка досить суттєво відрізняється від інших груп мігрантів, має свій особливий статус, та потребує особливих підходів у соціальній роботі. Тому і у міжнародному праві і юридичних системах ряду держав розуміння цих і ряду інших визначень є різним. Відповідно зміст і основні аспекти технології соціальної роботи з мігрантами багато в чому детермінується тим, до якого розряду, по своєму соціальному і юридичному статусі вони належать: мігранти, іммігранти, біженці, переміщені особи і переселенці.

По визначенню Конвенції ООН про статус біженців (прийнятій 28 липня 1951 р.), біженці це особи, що були змушені залишити свою країну "через обґрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати по расових, релігійних, національних причинах, за приналежність до визначеної соціальної групи чи за політичні переконання.

Цілком узгоджується з цим міжнародно прийнятим визначенням і термін біженці, прийнятий національним законодавством України. Згідно законодавства України, біженець – це “особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань”. Якщо ще років з 10-13 тому проблеми біженців для України не існувало, то сьогодні з розвитком конфліктів в деяких колишніх республіках СРСР та на близькому сході, а також в зв’язку з тим, що кордони держави стали “прозорими”, проблема біженців, та мігрантів із бідних країн сходу та Африки стає на сьогодні найбільш гострою та потребує все більшої уваги держави, в тому числі соціальних служб.


Міграційні процеси, якщо вони крупно масштабні, мають істотні наслідки для держави, а тому завжди знаходяться в центрі уваги не тільки міграційних служб, але і соціальних працівників. Недавнє історичне минуле нашої країни підтвердило вплив міграційних процесів на розселення народів і культурно-господарське освоєння територій. Ріст промислових центрів, урбанізація, підняття цілини та освоєння Сибіру (де вихідці з України внесли значний вклад), загальний підйом рівня освіти, науки і культури, зміцнення міжнаціональних зв'язків - усе це наслідок міграційних процесів.

Але були й інші види міграції - депортація народів, висилка - наслідки репресивної державної політики 30-40-х років, негативні наслідки якої доводиться ліквідовувати і по цей день. Наслідки реформ 90-х років, розвал радянського Союзу породили нову небувалу хвилю вимушеної міграції, викликаної міжнаціональними конфліктами, та кризовими явищами в економіці.

Що ж стосується причин міграційних процесів, то їх багато, в різних регіонах вони мають свої особливості, та накладаються одна на одну. В основному це соціально-економічні причини, в першу чергу низький рівень життя на батьківщині, неможливість знайти роботу, і т.п. Велику роль грають також політичні, національні, релігійні, екологічні і військові причини. Так, основною причиною яка породжує міграцію біженців є військові та етнічні конфлікти.

Мігранти - це люди, які у більшій чи меншій мірі попадають у ситуацію маргіналізації в силу втрати своїх "територіальних коренів". Звичка, прихильність до визначеного місцеперебування впливає на соматичне і психічне здоров'я людини, її етику, почуття господаря, сприйняття природи, а також внутрішнього простору. Ці впливи знаходять вихід на проблеми етносу, продовження роду, родини.

Людина має багато життєвих потреб. Серед основних право на житло, визначення етнічної приналежності, право на "такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний відхід і соціальне обслуговування, що необхідні для підтримки здоров'я і добробуту його самого і його родини, право забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до існування з незалежних від його обставин". Приведена цитата з Загальної Декларації прав людини саме і характеризує природно-антропологічні, чи, як їх частіше недостатньо точно називають, соціальні права. І усі вони в значній мірі реалізуються завдяки наявності такої біотичної (природно-антропологічної) умови, як територіальність, тобто можливість осілого проживання у визначеному місці, у колі близьких людей, визначеному житлі.


Для мігрантів, таким чином, характерно добровільна чи змушена зміна (утрата) колишньої территоріальності, що спричиняє, як правило, тимчасову чи постійну "поразку" багатьох з перерахованих, а також ряду інших прав. Ці зміни болісно обертаються для фізичного і психологічного здоров'я, духовності (почуття гідності), професійної активності (працевлаштування за фахом) змушених мігрантів. При вимушеній міграції серйозно порушується соціальна інтеграція людини: з одного природного і соціального середовища вона переміщається в іншу, болісно розриваючи безліч природно-антропологічних зв'язків і штучно створюючи такі зв'язки на новому місці. У цьому сутність об'єкта і предмета соціальної роботи з мігрантами як маргиналами, що потерпіли "поразку" у соціальних і природно-антропологічних правах.



следующая страница >>