refik.in.ua   1 2 3 ... 38 39

Додатки 296

ПЕРЕДМОВА

Кінець XX початок XXI сторіччя ознаменовані в Україні низкою нормативно-правових актів, які наголошували первинність запобіжних заходів. Це, перш за все, Закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про пожежну безпеку", Укази Президента про нейтралізацію загроз, обумовлених погіршенням екологічної і технологічної безпеки в країні, постанови Кабінету Міністрів України від 3.08.1998 № 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру", від 7.02.2001 № 122 "Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них, на період до 2005 р." та інш. Остання постанова чітко регламентує процес впровадження сучасної міжнародної практики запобігання НС на основі ризик орієнтованого підходу (РОП). Вона зобов'язала МНС, МОН, НАНУ розробити та впровадити у 2003 році науково-практичні методи і рекомендації щодо переходу на систему аналізу та управління ризиками як основу регулювання безпеки населення і територій, забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина, суспільства. Чинні нормативно-правові акти однозначно вимагають підвищення рівня безпеки життєдіяльності суспільства із застосуванням методології ризик орієнтованого підходу до ідентифікації джерел небезпек та людського чинника, побудови адекватних захисних бар'єрів. На сучасному етапі приоритетного значення набуває перехід від цивільної оборони до державної системи цивільного захисту [1], формування політики по попередженню надзвичайних ситуацій, спрямованої на зниження ризику та пом'якшення наслідків. Закон про цивільний захист наголошує на профілактичних заходах, термін "запобігання" використано в ньому 22 рази; в законі "Про цивільну оборону" — жодного.

Забезпечення безпеки населення та територій від надзвичайних ситуацій підрозділяється на дві складові: ліквідацію надзвичайних ситуацій та їх попередження. До восьмидесятих років практично всі країни у своїй політиці щодо безпеки першочергову увагу приділяли ліквідації наслідків НС. У рамках цієї політики основна увага зосереджувалась на вдосконаленні засобів безпеки. В даний час пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій задачі в основному виконані. Створено національні системи порятунку населення в умовах надзвичайних ситуацій. Однак досвід ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій свідчить, що незважаючи на удосконалювання технічних та організаційних заходів ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, зусилля в цьому напрямку з метою підвищення безпеки стають усе менш ефективними. Економіка високорозвинених країн не в змозі збільшувати фінансування робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та компенсувати втрати від них. У зв'язку з цим у вісімдесяті роки у високорозвинених країнах була усвідомлена необхідність зміни акценту політики у бік рішення задач по запобіганню надзвичайним ситуаціям.

Як свідчить практика, в Україні домінуючою залишається підготовка населення, в тому числі і зміст навчальних програм вищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації (факторний підхід, з висвітленням дії окремих чинників, повтор шкільної програми), до реагування на НС. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" визначає, що реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру є скоординовані дії підрозділів професіоналів. Тим самим освітяни перебирають функції фахівців МНС і вміняють їх студентам, майбутнім фахівцям різного профілю, в посадові обов'язки яких функції аварійно-рятувальних служб в переважній більшості входити не будуть. Ситуація, що склалася, обумовлена тим, що запобігання є галуззю високих технологій і потребує спеціальної наукової підготовки, якої викладачі, як правило, не мають. Слід зазначити, що методологією запобігання в переважній більшості не володіють і особи, яким за їхніми посадовими обов'язками, визначеними нормативно-правовими актами, ці знання необхідні. Генетично закладену природою потребу у відчутті безпеки, очевидну істину значення для людини запобігання негараздам ми розуміємо, але менталітет, наша філософія залишається на застарілому — а може пронесе, чому бути — того не минувати. І взагалі у життєвому хаосі спробуй визначити джерело небезпеки. Результат: на особистому рівні — наше призвичаєння до повсякденних випадків та інцидентів, притуплення відчуття жахів крові і руйнації; на урядовому — нерозуміння першочерговості завдання інвестування у попередження надзвичайних ситуацій, адже негативна подія може не статися і кошти будуть витрачені марно. В дійсності існують закони розподілу випадкових величин, знання яких дає можливість розраховувати імовірність різних комбінацій випадкових величин і, у підсумку, імовірність небажаної події (небезпеки). Статистика фіксує показники, за якими ми в десятки разів поступаємося розвинутим країнам по смертності, травматизму, аваріям та катастрофам. Система запобігання надзвичайним ситуаціям діє адекватно відведеним ресурсам. Потім на ліквідацію витрачається незрівнянно більше. Розвиток людини і захист розвитку людини — це складові сталості. Метою сталого розвитку людини та першочерговим завданням є забезпечення належної безпеки всього населення. Україна схильна зробити свій європейський вибір. Європейський вибір має бути зроблено і в галузі безпеки життя і діяльності суспільства.


Відповідно до державної політики постала проблема наповнення процесу попередження випадків та інцидентів у виробництві та побуті, запобігання надзвичайним ситуаціям соціально-екологічного характеру конкретною науковою методологією. На основі міжнародного досвіду та практики щодо побудови та функціонування системи безпеки життєдіяльності, змісту наук з безпеки автори посібника починаючи з 1997 року послідовно проводили роботи щодо впровадження в освітянство основних технологій системного аналізу та управління ризиком. На основі Концепції науково-освітянського напряму "Безпека життя і діяльності людини" для всіх рівнів освіти [2] було розроблено змістову частину галузевих стандартів вищої освіти фахівців освітньо — кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та бакалавра щодо освіти з питань безпеки життєдіяльності, яку у 1999 році узгодили Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство енергетики, Мінпромполітики, Міністерство культури і мистецтва, Держнафтогазпром, Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, Державний комітет України по матеріальних резервах. Блок змістових модулів "Забезпечення соціальної, природної та техногенної безпеки" галузевих стандартів 10 березня 2002 р. затверджено МОН. Основною ідеєю всього багаторічного комплексу робіт було сприяння переходу від реагування до запобігання надзвичайним ситуаціям соціально-природного характеру як приоритетного в системі захисту населення та територій.

Досвід передових країн показує малу ефективність нарощування технічних та організаційних заходів. Аналіз рішень багатьох вітчизняних конференцій з безпеки засвідчує, що в основному зусилля традиційно спрямовуються на розробку невідкладних заходів, створення додаткових служб, налагодження жорсткого контролю і таке інше. Заперечувати необхідність організаційних заходів недоцільно. Вони потрібні. Але при цьому треба усвідомлювати, що докорінного поліпшення справи вони не дадуть. Розвинуті країни довели, що першочерговим є підготовка кадрів на сучасній науковій базі. Саме тому низка університетів світу готує професіоналів з безпеки. Так, в Сполучених Штатах Америки за цим напрямом підготовки випускають спеціалістів


69 університетів. Обсяг тільки спеціальної підготовки складає 3500 учбових годин (О.Ю. Буров). Франція має досконалу систему університетської освіти професіоналів з безпеки. За цією ж спеціальністю Вупертальський університет (Німеччина) щорічно випускає 1200 студентів.

Підготовка сучасних професіоналів з безпеки — це науко-містка галузь високих технологій. Основу освіти фахівця складає ризик орієнтований підхід. Суспільне значення РОП можна порівняти із відкриттям мікроскопу, який дозволив деталізувати макросвіт, визначити його складові. РОП висвітлює таємний світ небезпек, робить запобіжні заходи більш осмисленими і цілеспрямованими. Основними задачами РОП є створення реальних наукових основ забезпечення безпеки складних технічних систем, людей і довкілля, розроблення методів оцінки небезпеки промислових об'єктів та наукових засад концепції прийнятного ризику стосовно умов функціонування системи людина-техніка-середовище. За оцінками експертів його впровадження дозволяє за рахунок підвищення ефективності заходів у 7-10 разів скоротити витрати на створення безпечних систем. Перехід на аналіз та управління ризиками повинен забезпечити подолання негативної тенденції росту числа надзвичайних ситуацій техногенно-природного походження.

Вже більше 20 років у розвинених країнах при прийнятті рішень використовуються різні методи розрахунку ризику. Насамперед це стосується рішень відносно потенційно небезпечних об'єктів, в першу чергу атомних станцій. З деякими уточненнями підходи до питань ядерної безпеки можуть застосовуватись до потенційно небезпечних промислових установок і, в більш загальному плані, для управління багатьма видами ризику в основних життєвих контекстах: особистому, економічному, виробничому, екологічному, фізичному (здоров'я), інформаційному, суспільному і політичному вимірах. Розвинуті країни, перш за все Німеччина, США, Англія та інші досвід та практику забезпечення безпеки високих технологій (ядерна енергетика, авіація) екстраполювали, перенесли з необхідними уточненнями та корективами на основні сфери життя і діяльності суспільства. При Цьому було враховано, що випадки та інциденти, надзвичайні ситуації в авіації та на трасах газопроводу, атомній енергетиці і кондитерській промисловості, на воді і суші, в побуті і виробництві незважаючи на галузеве розмаїття мають однакові теоретичний базис виникнення і логіку розвитку подій. Використання оцінки ризику в процесі забезпечення безпеки було засвоєно на протязі декількох десятиріч і доведена їх вигода у різних сферах застосування. Оцінка ризику відіграє роль інструменту для надання допомоги при прийнятті рішень як тими, хто регулює охоронні заходи, так і тими, хто має реалізовувати, виконувати ці рішення, а також як засіб підтримання зв'язків між ними. Методологія РОП застосовується як в стратегічному плануванні, так і в повсякденній оперативній діяльності. Для України доцільно запозичити досвід потужної національної галузі, безпека якої в цей час знаходиться на рівні світових стандартів — ядерної енергетики. Виходячи з цих міркувань, автори посібника широко використовували міжнародну методологію безпеки атомних електростанцій. Зроблені перші спроби застосування окремих методів в соціальній сфері. В подальшому адаптація методології безпеки АЕС має скласти об'єкт широких наукових досліджень.


Наступною (але не за значенням) фундаментальною компонентою соціально-екологічної безпеки є людський чинник (ЛЧ), на долю лівого приходиться більш як 80 відсотків аварій, катастроф, надзвичайних ситуацій. Під ЛЧ розуміється сукупність особистих,, медичних і біологічних характеристик людини, які визначають оптимальні умови експлуатації і управління технікою. Людина являє собою найбільш гнучкий, здатний до адаптації і важливий елемент ергатичної системи, однак і найбільш уразливий з точки зору можливості негативного впливу на її діяльність. Державним стандартом визначено, що людський чинник — це інтегральна характеристика предметно-просторового середовища, яка зумовлена специфікою життєдіяльності людини (групи людей) і визначає вплив людини (групи людей) на функціонування соціо-технічної системи. Логічним є визначення, що людський чинник — це причини ризику, що пов'язані з помилкою людини. Найбільш ґрунтовно питання ЛЧ відпрацьовані в авіації та ядерній енергетиці. Помилка, яка пов'язана з діяльністю людини в системі, може бути викликана слабкістю її підготовки, недостатнім відпрацюванням процедур і керівництв. Розповсюджена думка, що ЛЧ занадто складне поняття і що у кожного є своя позиція щодо його значення і сфери застосування. Це невірно. Фахівці, які мають професійний досвід викладання, дослідження і застосування теорії ЛЧ на практиці досить добре обізнані в цьому. Усвідомлення реальності прогнозування людських можливостей і їх меж, застосування таких знань на практиці складає першочергову задачу в галузі ЛЧ.

Підготовка фахівців з безпеки передбачає ґрунтовне опанування показниками якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів як критеріями безпеки для життя і здоров'я людей та довкілля. Державна стандартизація з питань безпеки, законодавство України стосовно якості та відповідності, сфери та галузі використання державних та міжнародних стандартів якості 180 9000, 180 14000 та інших, єдність принципів вимірювання та контролю мають стати відправними при ліцензуванні та перевірці (аудиті) небезпечних видів діяльності.

Ризик орієнтовані технології, людський чинник і якість як категорія безпеки є основними за європейською градацією складовими наук про безпеку, базисними підвалинами соціально-екологічної безпеки суспільства, запобігання надзвичайним ситуаціям.

Крім професіоналів з безпеки суспільство потребує розвитку компетентності людини щодо життєвих ситуацій і забезпечення повноцінного її буття в умовах постійної небезпеки. Це передбачає засвоєння певних алгоритмів розумової роботи (аналіз ситуації, самовизначення, розробку і забезпечення знаннями програм дій), засвоєння засобів управління власним психічним станом, вміння свідомо діяти в умовах конфліктної ситуації. Майбутні фахівці усіх спеціальностей мають отримати знання із сучасних досягнень наук з безпеки, перш за все з РОП, ЛЧ, якості. Питання безпеки введені до стандартів дисциплін психологія, основ філософії, соціології, культурології, логіки. Сучасний фахівець має бути експертом щодо власної безпеки, безпеки очолюваного ним колективу, в професійній діяльності постійно здійснювати експертне визначення джерел техногенно-екологічних негараздів та будувати захисні бар'єри. Його повсякденна праця має бути не тільки ефективною, але й безпечною. Відповідно ж до постанови Кабміну від 7.08.1998 р. N 1247 "Про розроблення державних стандартів вищої освіти" в закладах вищої освіти майбутній фахівець має отримати знання та засвоїти уміння, які допоможуть йому виконувати безпосередні виробничі функції, які зафіксовані в його посадовій інструкції. Новий стандарт навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" є першим кроком вітчизняної освіти до досягнень сучасних наук про безпеку. Розроблена, відповідно до змістового модуля "Забезпечення соціальної, природної та техногенної безпеки" галузевих стандартів вищої освіти підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та бакалавра, навчальна програма передбачає формування умінь та знань методів розрахунку ризиків на основі комп'ютерних технологій і на цій базі навчання запобіганню виникнення надзвичайних ситуацій соціально-екологічного характеру, випадків та інцидентів на виробництві та у побуті. Програма на основі методології діяльнісного підходу передбачає вивчення людського чинника як причини ризиків, що пов'язані з помилкою людини, і алгоритму визначення їх кількісних характеристик та імовірності помилок. Окрім спеціальної підготовки, програма передбачає вивчення технологій, що притаманні кредитно-модульній системі організації підготовки фахівців у контексті досягнення системою вищої освіти України основних цілей Болонського процесу. Стандарт узгодив зміст освіти з вимогами чинної нормативно-правової бази, зокрема, Законом України "Про захист населення і територій", Указом Президента України від 9.02.2001 р. № 80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", постановою Кабінету Міністрів України від 7 02. 2001 р. N 122, затвердженою 12.03.2001 р. М0Н Концепцією освіти з напрямку "Безпека життя і діяльності людини" [3]. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2001 р. № 874 "Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту" передбачено, що викладати основи запобігання зможуть лише сертифіковані викладачі з відповідним рівнем підготовки, які один раз на 5 років проходять перепідготовку.


Україна має потужний, але розпорошений протягом останнього часу, нереалізований науковий і освітянський потенціал, високопрофесійний склад фахівців із запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Тому система соціально-екологічної безпеки суспільства і кожної окремої особи має відповідати високим сучасним міжнародним стандартам.

Автори посібника будуть вдячні за критичні зауваження і конструктивні пропозиції щодо його вдосконалення.



<< предыдущая страница   следующая страница >>