refik.in.ua 1
Меженко Ю. ТВОРЧІСТЬ ІНДИВІДУУМА І КОЛЕКТИВ//


Музакт.—К., 1919; передрук з А. Лейтеса і М. Яшека: Десять років української літератури.— Харків: ДВУ, 1928. Т. 2.— С 7—19.
Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечуване і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції й звички, на яких тепер наліплено етикетки — «негідне народові», не можуть стати на грунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости». І чи можна докоряти мистцеві в тому, що сьогоднішній рух, зруйнувавши його світогляд, покинув його на голому місці й поставив такі тяжкі вимоги щодо творчости, що тільки великим напруженням усіх своїх активних сил особа може в деякій мірі подолати поставлені завдання. Трагедія сучасного поета, трагедія мист-ця — це трагедія тієї культури, що надто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував сам народ. Народ, який став критиком і цінувателем, не пізнав себе в тому мистецтві, що про нього стільки балакало.
... Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загал і коли, не підлягаючи загалові, все таки почуває свою з ним спорідненість.
... Народ зрікається свого сина, що, приваблений чужою культурою, кидає свою й позбувається психології свого народу, відкидає жадання і домагання, які мають певну традицію, і переходить до чужинців. Не буде помилкою, коли ми скажемо, що абсолютно всі більш-менш видатні мистці творили тільки в рамках традицій, що находять собі відгук у народному серці, і з глибокою певністю я обстоюватиму на тому, що нема жадного великого письменника або музики, який не виходив би із нетрів народної психології. Я кажу про письменників і музикантів тому, що народ найбільш виявляє себе в мові й музиці.

...Бо мені вважається потрібним зв'язати два поняття колективу й індивідуума, які тісно зв'язані в понятті творчости, хоч і індивідуальної, проте не позбавленої тих психологічних моментів, які споріднюють дві повсякчасні ворожі сили. Так є збудований наш людський світ і наша людська культура, що виникла з бойовиська двох стихій—колективу й індивіда.

...Тут ми з самого початку хочемо зауважити, що ми знаємо народну, а не міжнародну творчість. Себто той колектив, що творить, є споріднений у власному осередку ознакою народности, національности. Таким чином ми підійшли до питання про національність, що я ставлю на чолі не тільки колективної, але й особистої, індивідуальної творчости.
Кожна людина—це лише момент, що проходить у своїй психологічній особливості на загальному тлі свого народу, який t мне своїм життям, своєю традицією, традицією, котра складалася віками і котра, тому що вона будується на психіці, не може бути порушена. Бо ми ж знаємо, що психологічна революція завжди дає наслідком божевілля і що можлива лише еволюція психіки. Таким чином, психологія народу—нації — це щось тривке, стале і не легко підлягає впливам чужим, зовнішнім.
...У нас на очах тепер є велика розмірами нація, яка має претенсії сказати нове слово в культурі, ще не утворивши своєї власної, а разом із тим зрікшися всіх попередніх культурних здобутків її. Ми говоримо про Московію і в цьому разі цілком приєднуємося до московського народу, який ще не мав досі свои культури, а її заміняли йому до часів революції покидьками з іахіднього столу і пічвдоіндпвідуалістичними витребеньками, починаючи від псевдоклясицизму і кінчаючи футу-ризмом.
Трагедію культури переживає завжди той народ, якого зречуться його творчі індивідуальності і, відкинувши зі зневагою стихію, стануть лицем до чужого й насильно насаджуватимуть, не вважаючи на психологію і світогляд народу.

...Очевидно, що тільки почуття спільного психологічного ґрунту може віднести не лише людину, а також і її творчість до певної національної групи, Бо іі справді, чи можна ще де знайти такий самий широкий об'єднуючий принцип, як нація, в якому б не ставилися хоч будь-які межі для творчости. Всі інші подіти людности на групи, кляси тощо значно менші щодо кількосте об'єднаних ними осіб і тому накладають на творчу особу більше обмежуючих обов'язків, наприклад, «клясові інтереси», чого абсолютно не має нація. Отже, «національні інтереси в творчості», нікого ми ще не чули, а про перші зараз стільки пишуть, стільки витрачають атраменту, щоб тільки переконати творців, що вони повинні у своїй творчості мати на увазі боротьбу кляс, виховання людности, здатної до боротьби і т. ін.
...Індивідуальність здушена колективом, який знає лише матеріяльний бік життя і принципово нехтує духовніш, машинність, штамп, загальні мірки повільно просотуються в наше громадське, потім хатнє, потім персональне життя й нарешті беруть у полон усю душу індивідуума, пропонуючи йому замість важкої творчої роботи творчість колективу і заздалегідь ухвалену пошлість. Цей факт є страшний, бо ми багато вже маємо ознак того, що творчості в мистецтві загрожує небезпека. Матеріяльна культура ... тепер остільки заполонила психологію мистця, що найабстрактніші форми мистецтва, як поезія і особливо музика, вже засмічуються машинністю й фабричністю. Згадаймо потворно диких клікуш футуристів, що не витримали враження від машини й збожеволіли, і останнє слово музики німця Штравса, в якого є все—-і вівці, і вітряки, і коні, і хатній родинний галас (Simphonia domesuca), лише нема музики як такої...