refik.in.ua 1 2 3 ... 17 18

Парвус

О, сим не трудно

погодитись, бо всі вони, злі духи,

однаково злочинні та розпусні,

їм легко в згоді жить.

Руфін

Так, мир і згода,

гармонія небесна панувала

в великім пантеоні. Поки дух

юдейського народу, мстивий, заздрий,

дав невидимий меч своєму сину

Ісусу з Назарета. З того часу

порушилась гармонія всесвітня

на небі й на землі. Не видно краю

великій боротьбі, що перейшла

на землю з неба, від богів на люди.

Парвус

Їй буде край, коли той пантеон

до підмурівку знищить божа сила.

Руфін

А підмурівок?

Парвус

Стане олтарем

єдиному.

Руфін

Олтар серед руїни!..

Се ідеал небесної держави?

Парвус

Так мусить буть. Не може помиритись

вода з олією.

Руфін

Поки вогонь

олію спалить, випарить всю воду

і цілий світ оберне у пустиню.

Парвус злорадо всміхається.

Прісцілла

А звідки ж ти рятунку світу ждеш?

Таж ти не поклоняєшся віддавна

нікому з тих богів, що в пантеоні.

Руфін

(показує на бюсти філософів)

Ось постаті, яким я поклоняюсь

і поклонятимусь довіку.

Парвус

Сії?

Зникомій тіні краще поклонятись,

заблуканці‑кометі, ніж таким.

Руфін

Вони блукали, правда, як і всякий

одважний, хто нових країв шукає.

Прісцілла

Де ж край блуканню мандрівної думки?

Де дно в розумуванні? Де котвиця,

куди ти кинеш і за що зачепиш

ту котву, щоб спинити корабель,

утомлений одчаєм безбережжя?


Руфін

Нам рано ще котвиці закидати.

Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,

але ж вона не так‑то ще і давня,

щоб думати про край і береги.

Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,

Зеноном, Епікуром або з іншим

ловцем коштовних перел моря думки,

а відпочивши з ними, хай рушає

від них знов далі з вдячною душею.

Парвус

Ну і куди ж він припливе нарешті?

Руфін

Якби ми знали се, нащо б і плисти?

В таких мандрівках тільки невідоме

нам може стати за мету.

Парвус

А… так!

Ну то пливіть собі на бездоріжжя,

сказати просто – на погибель душ!

Ви самохіть відкинули котвицю,

подану вам небесною рукою,

свавільно поминули певну пристань,

що вам отець предвічний урядив,

і на маяк, поставлений високо,

до зору всім, заплющили ви очі, –

так варті ж ви, щоб вас розбили скелі

підводні і безодня поглинула!

(Розпалюється все більше.)

Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії

і люті чуда‑юда океану!

О, як душа моя в долоні плеще,

ввижаючи погибель нечестивців!

Руфін

(до Прісцілли)

Любити ворогів по‑християнськи

зовсім не так вже трудно, як я бачу.

Парвус

Христос дав не саму любов, а й меч!

Прісцілла

(значно збентежена)

Ненавидить він тільки сліпоту,

а не сліпих…

Руфін

Не поясняй, Прісцілло.

Він досить сам сказав. Я розумію.

(До Парвуса.)

Мій гостю, щоб тебе не дратувати,

волію я розмову залишити

про сі матерії.

Парвус

Та я вже йду,

мені немає часу на балачки.

Прощай, Прісцілло.

Прісцілла

Постривай, а лист?

Парвус

Ти ж переписувать, либонь, не будеш.

(Скоса поглядає на Руфіна.)

Прісцілла

Чому? я завтра все перепишу.

Парвус

(з притлумленим сарказмом)

Таж чоловік твій стилю не вподобав.

Прісцілла

(мовчки ховає рукопис під покривало)

Чи хто вже переписував?

Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблін і засуває завіси на дверях.

Парвус

Аякже,

Рената, Пріск, Альбіна – всі по разу,

а я аж двічі.

Прісцілла

Двічі можу й я.

Парвус

От і гаразд. Сім списків. Розішлемо

церквам, та й Цельзові до рук один.

Цікавий, як то він цей «стиль» вподоба!

Ха‑ха‑ха‑ха!.. Зостанься з богом, сестро!

Прісцілла

Хай бог провадить.

Парвус виходить через боковий вихід. Прісцілла сама його виводить.

Руфін

(виходить)

Вже пішов той «брат»?

Чи в вас в громаді всі такі?

Прісцілла

Він гострий,

та тільки на словах, в ділах він добрий,

він справжній християнин.

Руфін

Так, я вірю…

За сценою якийсь радісний гомін.

Стривай! Се що?

Ідуть обоє в перистиль.

Прісцілла

(бачить когось за сценою)

Мій татко!.. Любий тату!

От несподівано! так пізно!

Аецій Панса

(батько Прісціллин увіходить)

Шлях не близький,

я рано вибрався. Здоров, Руфіне!

Вітаються.

Руфін

Вітай, коханий тестю. Певне, день сей


щасливий надто, що тебе я бачу

уперше в себе в хаті.

Аецій Панса

Пробачай,

все досі я щадив старії кості,

а се не втерпів, мусив вас одвідать.

І так зрадів, як вас побачив поруч.

Питаю: «Де дочка?» – «Там, – кажуть, –

з мужем». Хвала богам! Од серця відлягло.

Руфін і Прісцілла переглянулись, трохи здивовані.

Прісцілла

А що ж тобі гнітило серце, тату?

Аецій Панса

Та так, були там поголоски різні…

Руфін

Які? про нас?

Аецій Панса

Та ніби так… про вас…

Руфін

Не розумію!..

Аецій Панса

Щось там гомоніли,

немовби ви розлуку мали брати.

Руфін

Розлуку? Ми?

(Глянув на Прісціллу, тая мимохіть схопила його за руку. У Руфіна гнівний вираз хутко зміняється в сміх.)

Аецій Панса

(пильно дивиться то на дочку, то на зятя, потім обличчя його роз’яснюється добродушним усміхом)

Тепер я бачу: брешуть.

Найкраще так, побачити на очі,

тоді ніяким брехням не повіриш.

А то балакали…

Руфін

Що, власне?

Аецій Панса

Різне…

що ти її мені вернути хочеш,

бо знеохотився бездітним шлюбом…

То знову, що вона тобі не вірна,

кудись по ночах ходить…

Прісцілла бентежиться.

Руфін

Ну, дарма,

не варто нам про теє говорити,

що там вигадують знічев’я люди.

Нам цікавіше знати, як живеш ти,

чи все гаразд у хаті й в господарстві?

Аецій Панса

Хвала Церері й Весті, все гаразд.

Лиш так, сказати правду, невесело

при старощах вдовцеві, ще й віддавши


від себе одиначку.

Руфін

Я б за щастя

вважав, якби ти в мене оселився.

Прісцілла

Ми ж, таточку, давно тебе просили.

Аецій Панса

Е ні, не вдався я до того зроду,

щоб тут у Римі жити. Не тепер

мені й звикати. Вам що інше, звісно,

ви молоді, – тебе, Руфіне, слава,

шаноба людська вабить, а тобі

(кладе Прісціллі руку на плече)

либонь, після сільської глушини

Рим очі осліпив. По правді, зятю,

тебе вона уборами руйнує?

Руфін

Ні, батьку. Ми обоє більше вдома,

при хатньому багатті сидимо.

Аецій Панса

Дочку за се хвалю. Вона у мене

поведена по‑старосвітськи: вдома

найкраще місце жінці. А тебе

за се хвалить не можу, – ти повинен

ще послужити Римові чимало,

щоб заробити право на спочинок.

Се я тепер засів на господарстві,

а змолоду ж і я служив державі,

хоч і не в Римі.

Руфін

Та… служив і я…

вже дослужив…

Аецій Панса

Ще рано, сину, рано!

Прісцілла

В теперішні часи служити трудно.

Аецій Панса

Лінивий служби легкої шукає,

я за Руфіном лінощів не знав.

Прісцілла

Він не лінивий, тату.

Аецій Панса

(до Руфіна)

Не подоба

громадської роботи оминати,

ще хто готовий поговір пустити,

неначе ти вступив до тої секти,

що млявість прищепляє та байдужість,

недбайність про державу і громаду.

Руфін

Я не боюсь ніяких поговорів.

Аецій Панса

Даремне, сину. Дбати всяк повинен

про добру славу.

Руфін


Видно, любий тестю,

що ти давно вже в Римі не бував,

а то б ти знав, хто має славу в Римі

і що ту славу може дати.

Раб

(увіходить. До Руфіна.)

Пане,

оце прибув шляхетний Кай Летіцій,

за пізній час він просить пробачення.

Руфін

Для друзів час не пізній. Я прошу.

Кай Летіцій увіходить.

Кай Летіцій

Здоров’я й щастя вам.

Руфін і Прісцілла

Вітай нам в домі.

Кай Летіцій

(до Аеція Панси)

Панотче гідний, радий я спіткати

тебе так несподівано.

Аецій Панса

І я

випадком сим утішений немало.

Руфін

Перейдем, може, до мого табліну?

Кай Летіцій

Ні, вечір теплий, в хаті душно буде.

Сідає на мармуровім ослоні поруч з Руфіном і Аеціем Пансою. Прісцілла сідає на дзиглику окремо.

А я вже й так запаморочивсь трохи,

просидівши від самого полудня

в Кріспіна Секста на обіді.

Руфін

От як?

Ти був у Секста?

Кай Летіцій

Се тебе дивує?

Але ж я з ним давно знайомий.

Руфін

Так… я знаю се…

Кай Летіцій

Та він мені казав,

що і тебе він в гості сподівався.

Здається, він ображений чимало,

що не діждавсь тебе.

Руфін

Та й не діждеться.

Кай Летіцій

На бенкетах Кріспінових, се правда,

нема смаку правдивого; і сам я

ті бенкети терплю як обов’язок,

правдивої загоди з їх не маю.

Руфін

Та що за обов’язок їх терпіти?

Кай Летіцій

Бо треба ж якось, друже, з людьми жити.


Руфін

Волів би я вже без людей зовсім,

аніж з такими.

Кай Летіцій

В кожного знайдеться

негарне що в поводінні чи вдачі.

Кріспіна Секста я не похваляю –

за всі його, тобі відомі, вчинки,

але ж злочином їх назвать не можна,

і хоч який він є в житті осібнім,

а все ж він добрий римський громадянин.

Руфін

Такі‑то «добрі римські громадяни»

колись наш Рим до згуби доведуть!

Аецій Панса

(з забобонним страхом)

Нехай боги не чують сього слова!

Загинути не може Рим ніколи.

Кай Летіцій

Хай в добрий час ти мовиш се, панотче.

(До Руфіна.)

Чим можеш ти довести сюю думку?

Кріспін справля громадські обов’язки

республіці і цезареві – згодься –

він чесно служить.

Руфін

Цезареві – може,

але республіці – чим прислужився?

Чи тим, що він з своїм коханим другом,

нікчемним Крустою, наводить жах

на всіх погрозою своїх доносів?

Кай Летіцій

Доносів не цурався і Катон{5},

та й Ціцерон їх уживав в потребі.

Руфін

Невже ти не для жарту порівняв

Кріспіна й Крусту з ними?

Кай Летіцій

(усміхнувшись)

Як сказати?

Звичайне, сі дрібнішого розбору.

Аецій Панса

Тепер усе дрібніше стало в світі.

Руфін

Либонь, що так! Дрібніша стала й мірка,

якою міряють і честь, і цноту,

і гідність громадянську.

Кай Летіцій

Ти, Руфіне,

і сам чимало винен з того.

Прісцілла

Як?

Кай Летіцій

(до Прісцілли)


Не ображайся, пані, бо докір мій

хоч і тяжкий, та дружній. Чом твій муж

не стане на чолі в державній службі,

не дасть прилюдно прикладу чесноти,

якій позаздрить міг би й сам Катон?

Адже Руфін се може. Певне, мірка

всіх римських цнот побільшала б ізнову,

якби такий зразок було їй дано.

Прісцілла

Хіба чеснота більшає прилюдно?

Хіба вона у схованці дрібніє?

Кай Летіцій

Жіноча – ні, а чоловіча – певне.

Аецій Панса

Отож‑то й я кажу! От саме‑саме

перед твоїм приходом се казав.

Руфіне, чуєш? Може, ти подумав,

що я тут мав яку таємну думку,

що, може, я дочці своїй бажав

здобути шани більше через тебе…

Кай Летіцій

Твоя дочка й найбільшої достойна.

Аецій Панса

(до Руфіна)

Але ж дивись, от чоловік сторонній,

твій приятель, тобі те саме каже.

Руфін

Щоб ви про мене гірше не гадали,

ніж вартий я, скажу по правді вам…

(Подумавши.)

Я знаю, що і приклади Катона

та Ціцерона не одмінять вдачі

Летіція, тож вимовлю щиріше

те, що звичайне змовчувати звик…

«І цезарю, й республіці служити»…

У тебе се парується так легко,

а в мене сі слова ідуть урозтіч

і ставляться, як два мечі на герці,

одно напроти одного так гостро,

непримиренно…

Кай Летіцій

Та… я вже не вперше

у тебе помічаю тую нехіть

до цезаря, хоч я не тямлю, справді,

чим він тобі спротивився. Ти ж мусиш

признати, що калігули й нерони

давно вже стали байкою страшною,

тепера цезарі в нас не тирани,

а славні тіні стародавніх римлян

братаються у всіх стоїчних цнотах

з представником республіки єдиним.

Руфін

Єдиним , кажеш? Значить, він не може

ні з ким брататись, тільки панувати

або ворогувати. Всі навколо

підніжками стоїчним цнотам служать

того єдиного республіканця.

Ні, хто живе коло таких «єдиних»,

сподліти мусить він або страждати.


<< предыдущая страница   следующая страница >>