refik.in.ua 1 ... 14 15 16 17 18

Голос покликача

Кней Люцій просить взяти до уваги,

що всі обвинувачені ніколи

себе злочином не сплямили досі,

що всі вони покірливі піддані

і добрі громадяни.

Старий юрист

Хай докажуть!

Старий вояк

Вжеж, хай докажуть! Говорити легко!

Голос покликача

Кней Люцій свідчить ранами своїми,

що він здобув, воюючи за Рим.

Голоси з гурту молодих вояків

Ми знаємо його! Він добрий ва таг!

Хай Люція помилують весталки!

До імператора на скаргу підем,

коли його скарають!

(Здіймають галас.)

З гурту табуляріїв

Бач, які!

Навчають суддів і самих весталок,

що їм робить!

Голос покликача

Відпущеник Нартал

сказав, що він не хоче знати Риму,

що він би хтів скупатись в римській крові,

за теє суд його позбавив слова.

Вихром пролітають у цирку порікування, суперечка, гомін.

Молодий вояк

До звірів!

Поет

Він безумний.

Гетера

(ласо)

Ох, до звірів!

(До поета.)

Гукай‑бо, Каю! в тебе дужчий голос!

Я хочу, щоб до звірів!

Поет

Ні, Алмеє…

Гетера

(круто одвертається від поета до вояка)

До звірів?

Вояк

(усміхнувшись до неї)

Вжеж, красуне!

(Кричать дужим голосом.)

Гей, до звірів!!

Гетера поривчасто обіймає його. Сміх, оплески серед сусідів гетери і вояка.

Голос покликача

Промовить має Фортунат‑плебей.

Жінка Фортунатова

(знов стає, як уперед, махаючи покривалом)


Я тут! Ось діти! Змилуйся над нами!

Ремісник

Та сядь, туди ж однаково не чутно.

Жінка Фортунатова

Ні, він почув! Побачив!

(Кричить побиваючись.)

Фортунате!!

Голос покликача

Він заявив про щире каяття

і має зараз се довести ділом.

Готовий він богам принести жертву.

В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками.

Ремісник і двоє його сусідів

Відступник! Зрадник! Бог тебе скарає!

Вігіли кидаються на сі поклики і арештовують всіх трьох. Жінка Фортунатова кидається геть з цирку.

Інші голоси

Сей чесний! Сей не винен! Дати пільгу!

На волю випустить!

Голос покликача

Народе римський,

спокою просить суд!

Сурми. Галас помалу втишується.

Тихший голос

Відступник!

Раптом настає коротка, але повна тиша і потім з тисячі грудей.

Спільний крик

Ах!!!

Потім зараз же лемент несамовитий, лютий. Багато людей схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси.

Голоси

Убити! Розірвати! Розіп’ясти!

До звірів! На кострище! Миттю! Зараз!

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне. Дехто поривається скочити на арену – сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ. Їх здержують вігіли, але з великим зусиллям. На підмогу вігілам вибігають вояки міської когорти і сяк‑так утихомирюють люд, загрожуючи зброєю. Неспокій, однак, триває довго. Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах, але вже можна чути окремі слова і розмови.

Провінціалка

(до римлянки)

Що саме сталось? Я не роздивилась.

Римлянка

Він плюнув на олтар, отой худий.


Провінціалка

Боги всесильні! Що ж йому за теє?

Чому ж його не вбито?

Табулярій

Вирок буде.

Голос покликача

Оскаржений, що сам себе зве Парвус,

образив тяжко маєстат святині

і через те утратив право слова.

Вояк

Іще чого не стало! Право слова!

Одно він має право – на кострище!

Старий юрист

Ні, посадити б на залізне крісло

та розпекти…

Голос покликача

…Прісцілла промовляє.

Римлянин у далматиці

(до клієнта)

Дивися. То ж Макарія твоя

вже грає героїню.

Клієнт

Що ж, і гарно, –

велична постать, рухи благородні.

(Плеще в долоні. Римлянин у далматиці смикає його, щоб затих.)

Провінціалка

(до римлянки)

Невже й вона дитяче м’ясо їла?

Римлянка

Матрони ті чого не виробляють!

Перший дідич

(до другого)

Аецій Панса тяжко захворів, –

Прісцілла ся його дочка єдина.

Другий дідич

Які тепер настали діти – горе! –

і батька рідного не жалують!

Лихвар

Ця секта

примушує зрікатися родини,

і через те вона найгірша в світі.

Міщанка

(до сусідки)

Прісцілла звабила оту дитину,

що потім закололи християни.

Сусідка

(неймовірно)

Ну!

Міщанка

Я сама з Субурри{26}, – можеш вірить.

Голос покликача

Префект казав Прісціллі говорити

про себе тільки.

Юрист

Так і слід! Авжеж!

Голос покликача

Прісцілла так до суду промовляє:


«Оправдуйте мене їх оправданням,

їх карою карайте. Я готова

і рада вмерти за Христову правду».

Провінціалка

Яку то правду? Як вона казала?

Високий істеричний голос жінки

(з високих рядів)

Святая сестро! Помолись за мене

в господньому раю!

Молодий хлопець

(збігає по сходах уділ)

Я християнин!

Беріть мене! В’яжіть! Я теж був з ними!

Молода дівчина

(збігає слідом за ним)

І я! Й мене беріть! Я християнка!

Вігіли виводять їх.

Перший дідич

(до другого)

Сі, певне, подуріли!

Другий дідич

Се зараза.

Лихвар

Всіх вигубить – то й буде край заразі.

Жрець Цібели

Прісцілла ся дитяче серце з’їла,

тепер вона у християн найстарша,

от тим вони і рвуться вслід за нею.

Тихий гомін сусідів жерця передається на дальші ряди.

Голос покликача

Руфін Емілій має слово.

Голос з народу

Цитьте!

Се вже остатній.

Другий голос

(зо сміхом)

Що ж ти там почуєш?

Третій голос

Він має довгі вуха, не журися!

Раб

(до сусідки рабині, нахилившись близько)

Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв

свого клієнта за гріхи – в ту ж ніч,

до світу ще умер клієнт.

Рабиня

Ой лихо!

Руфін сей ворожбит?

Раб

(тихше, оглядаючись)

Ні, він святий.

(Шепоче їй далі щось на вухо, вона чудується.)

Голос покликача

Руфін заздалегідь приймає вирок

і просить виконать його скоріше.


Лихвар

Розжалобити хоче? Ні, не діжде!

Голос покликача

Префект ясновельможний Кай Летіцій

гадає, що зменшити кару можна…

Лихвар

Іще чого!

(Тупотить ногами і стукає києм, його наслідують інші.)

Голос покликача

…з уваги на покірність.

Жрець Цібели

Усі вони покірні! Не одурять!

Голос покликача

Але Руфін покірність хай докаже:

присягу імператору хай зложить,

богів олімпських жертвою вшанує

і генієві цезаря віддасть

належну честь.

Вояк

Він мусить се вчинити!

Дехто підводиться з лавок, щоб ліпше бачити, інші спиняють.

Клієнт

(до римлянина у далматиці, що застує йому, вставши)

А що? Він присягнув?

Римлянин у далматиці

Ні, відступився

і руки заложив. Ото ще дурість!

Я б для рятунку присягнув хоч довбні!

Не розумію сих людей!

В публіці, надто серед вояків, галас.

Голос покликача

(після сурмлення і деякого втихомирення)

Руфін

сказав, що імператором гордує,

як громадянин…

З гурту вояків

Ні, як бунтівник!

Покликач

(покриваючи гомін)

…а до богів байдужий, як філософ.

Філософ

Брехня! Філософи богів шанують!

Він християнин! Він сектяр!

Раб

(в нестямі)

Авжеж!

Він християнин! Мученик!

Вояки

Скарати!

Не милувати! Не вменшати кари!

Нехай живе наш цезар‑імператор!

Нехай загинуть вороги його!

Покликач

Префект…

Лемент заглушає його.


Вояки

Нехай мовчить! Доволі! Годі!

Чого він вигороджує злочинця?

Хто любить імператора – кричи:

«Бунтівникові смерть!»

Багато голосів

Бунтівникові

смерть!

Вояки

Зараз кара!

Жерці

Закопать живцем!

Бо він богів зневажив!

Покликач

(просурмивши багато раз)

Вирок суду!!

Голоси

Та цитьте! Дайте слухать! Вирок суду!

Помалу спільний гомін стихає, хоча все ще прокочується гомін.

Вояк

Ну, що вони там мимрять? Голосніше!

Табулярій

Та май терпець – покликач перекаже.

Покликач

Утікача‑вигнанця Теофіла,

упертого повторного злочинця,

суд присудив на хрест.

Старий юрист

Отак і треба!

Покликач

Урбан, Флегон, раб Аквіла, Фавстін –

інакше Редівівус, і Негріна,

вона ж Рената, – всі віддані будуть

в театр і там в трагедії умруть

собі на кару, людові на втіху.

Оплески і крики втіхи в публіці.

Покликач

Відпущеник Нартал до звірів піде.

Знов оплески.

Гетера

(не тямиться з радощів)

До звірів! Як я рада! Як я рада!

Покликач

Названий Парвусом найгіршу кару

зухвальством заробив – його живцем

спечуть на дзиглику залізнім.

Крик згоди.

Жрець

Добре!

Жерці

Отак його! Він заробив! Спекти!

Покликач

Зосталось три почеснішого стану,

то вирок їм ще затвердити має

божистий цезар‑імператор.

Голоси

Маєш!


Коли ж се буде? Ми не згодні ждати!

Жерці

Вони втечуть! Не підемо додому,

поки не зроблять їм кінець.

Голос

Авжеж!

Покликач

До імператора послано вирок.

Вояки

А ми тим часом що робити маєм?

Голос

(іронічно)

Очима лупати!

Голоси

(з горішніх рядів)

Я так не хочу!

Видовиська давайте! Хай скарають

хоч одного! Ні, двох! Ні, трьох! Усіх!

Чого ж уводити? Готовий вирок!

Гетера

Авжеж! і звірі ж є!

Вояк

Я бачив сам

нових пантер.

Голоси

(маса)

До звірів християн!

Покликач

Суд повелів, що зараз приймуть кару

засуджені Нартал і Парвус.

Голоси

Славно!!

Голос

Го‑го! Дивіться! Розпікають крісло!

Другий голос

Вже бестіарії{27} пішли по звірів!

Третій голос

Скоріше!

Матрона

(до старого патриція)

Подивись, лишень, панотче, –

се що за знак? Плебеї всі стоять,

і ні один не йде прощаться з ними,

а тільки Люцій підійшов близенько

до варвара…

(з обуренням)

Ну, чи ти бачиш! Варвар

його штовхнув!

Патрицій

Боги, яка розпуста!

Відпущеник штовхає свого пана…

Те християнство стани всі руйнує.

Клієнт

(скрикнув)

Прісцілла варвара поцілувала!

Матрона

(соромливо закриваючись)

Матрона варвара цілує! Га ньба!

Патрицій

Тепер того, худого заволоку.


Матрона

Прилюдно! О Юноно!

(сплескує руками)

Вояк

(коло гетери)

Християнка

не добрий має смак!

Рабиня

(до раба)

Чи се так треба?

Раб

(тихо)

Се поцілунок миру. Так годиться.

Патрицій

А чоловік стоїть і – хоч би слово!

Безлична секта…

Голос

Вже ведуть пантеру!

Голоси

Де? де? Не бачу! Та не застуй! Геть!

Сюди, до нас хай ближче приведуть!

Та що се справді? Цілий день сиди

і нічогісінько нам не покажуть!

Жрець Ескулапа

Дивіться! вже на крісло посадили!

Се близько, добре видко! Та дивися ж!

(Шарпає сусіда за одежу.)

Сусід

(нетерпляче визволяється від жерця)

Ет, є на що дивитися!

(Кричить.)

Пантеру!

З пантерою сюди! Гей, бестіарій!

Голос Парвуса

(за сценою, але не дуже далеко)

Віддай їм, господи, по їх ділах19,

і звеличай раба свого!

(З болем.)

О боже!..

Рабиня

(до раба)

Чого се свариться отой старий

на сього печеного?

Раб

То пресвітер

остерігає від недобрих слів.

Провінціалка

(з відразою)

Ой, смаленим запахло!

Римлянка

(спокійно)

Ну, то що?

Голос Парвуса

(екстаз у нього бореться з болем і мукою)

Господь мій захист!.. Мій притулок… сила…20

(З раптовим одчаєм і наче здивовано.)

Невже ти, господи, мене покинув?

Жрець

Ага! Скоренько припекло! А бач?

Голос Прісцілли

(здалека, але виразно співає псалом)

«Господь мій захист і моя потуга!21

Нічого не боюся – він зо мною.

Тверда і певна віра мого серця,

її не подолає брама пекла!..»{28}

Згодом до неї прилучаються голоси й інших засуджених християн.



<< предыдущая страница   следующая страница >>