refik.in.ua 1


ЛЕКЦІЯ М23

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ

ОСВІТНЬОГО МОНІТОРНГУ
1. Процедура роботи над моніторингом.

2. Етапи роботи над моніторингом.

3. Визначення показників ефективності моніторингу.
1. Процедура роботи над моніторингом

Процедура роботи над моніторингом може бути подана у вигляді такої схеми: відбір компонентів моніторингу; вибір сукупності показників оцінювання кожного компоненту; підбір технологій виконання кожного показника; визначення об'єктів, місця й часу зняття інформації; визначення особи, до чиїх функціональних обов'язків входить зняття й обробка інформації; укладання зразкового плану аналізу інформації в навчальному закладі; характер укрупнення або розгортання інформації на кожному з рівнів керування; прийняття управлінських рішень.

Можна поділити інформацію моніторингу на блоки:

- Інформація, повідомлювана вчителям і класним керівникам на педагогічному консиліумі у вигляді переліку необхідної корекційної роботи та її методики.

- Інформація, повідомлювана учневі разом з батьками для формування адекватної самооцінки, визначення напрямків самоосвітньої роботи, роботи зі зміни особистісних якостей.

- Інформація, повідомлювана батькам для адекватної оцінки особистості дитини, профорієнтаційної роботи.

- Інформація для адміністрації школи в узагальненому, структурованому вигляді для ухвалення управлінських рішень.

Оцінка професійної компетенції сприймається педагогами як щось таке, на що адміністрація має юридичне право. Інформація, що стосується рівня педагогічного спілкування, особистісних якостей педагога, викликає гостру реакцію. Проблема може бути знята в такий спосіб: на загальних нарадах повідомляються лише загальні висновки по всьому педагогічному колективі, а основний аналітичний матеріал – в індивідуальних співбесідах в умовах комплектування, тарифікації, у процесі атестації.


Важливі психолого-педагогічні й дидактичні функції освітнього моніторингу:

- Забезпечення ціле-смислового поля діяльності шкільного колективу, планування його роботи з кінцевого продукту.

- Формування навичок аналітичної культури учасників навчально-виховного процесу, уміння адекватно оцінювати свою життєву позицію, рівень її активності, конструктивності.

- Формування педагогічного середовища однодумців, готових з об'єктів стати суб'єктами навчально-виховного процесу інноваційного типу.
11.2. Етапи роботи над моніторингом

Основними етапами педагогічного моніторингу освітнього процесу навчального закладу є: 1) нормативно-настановний; 2) аналітико-діагностичний; 3) прогностичний; 4) діяльнісно-технологічний; 5) проміжно-діагностичний (уточнювальний); 6) підсумково-діагностичний (завершальний).

Нормативно-настановний етап

Визначення мети й завдань педагогічного моніторингу.

Визначення основних показників і критеріїв.

Вибір способу встановлення реальних досягнень (реального рівня) обстежуваного об'єкта.

Аналітико-діагностичний етап

Збір інформації за допомогою підібраних методик.

Кількісна та якісна обробка отриманих результатів.

Вироблення педагогічного діагнозу.

Прогностичний етап

Метою цього етапу є прогнозування подальших тенденцій і можливостей розвитку обстежуваного об'єкта відповідно до поставленого діагнозу й причинно-наслідкового аналізу стану об'єкта педагогічного моніторингу, розробка плану педагогічних корекційних заходів.

Діяльнісно-технологічний етап

На цьому етапі відповідно до виробленого плану здійснюється корекція педагогічного процесу дошкільної установи. При цьому варто пам'ятати, що ця робота з дітьми не зводиться лише до розвитку окремих психічних процесів, до тренування тих чи інших умінь і навичок, вона повинна бути спрямованою на корекцію всієї особистості.


Проміжно-діагностичний етап

Основне завдання даного етапу – проаналізувати результати проведеної роботи, уточнити рівень реальних досягнень об'єкта моніторингу, зіставити його з «нормативними показниками», установити причини відхилень на основі логічного аналізу, розробити стратегію корекційно-розвивальної роботи. Подальше проектування розвитку об'єкта педагогічного моніторингу зумовлюється виявленими при аналізі на даному етапі прогалинами або відставаннями.

Проміжний аналіз результатів педагогічного моніторингу створює основу для більше ефективного здійснення подальшої корекційної роботи, допомагає педагогові уточнити вибір засобів і методів цієї роботи, дає змогу виправити можливі недоліки

Підсумково-діагностичний етап

Цей етап є завершальним у циклі педагогічного моніторингу. Його завдання – одержання інформації про результати організації та проведення моніторингу, ступеня його ефективності. При цьому педагог, який здійснює педагогічний моніторинг, повинен виконати наступні дії: оцінити стан об'єкта моніторингу за допомогою різноманітних діагностичних прийомів; зіставити отримані результати з первісними; зробити висновки, умовиводи про відповідність обраних цілей і завдань педагогічного моніторингу отриманим результатам педагогічної діяльності; визначити ефективність проведеної роботи на основі логічного аналізу.

Таким чином, після порівняльного аналізу результатів трьох етапів: другого – аналітико-діагностичного, п'ятого – проміжно-діагностичного, шостого – підсумково-діагностичного педагог зможе скласти повну, розгорнуту характеристику тенденцій розвитку об'єкта педагогічного моніторингу, визначити ступінь його ефективності, а також подальші шляху розвитку.

Етапи проведення моніторингових досліджень

1 етап – підготовчий: постановка мети; визначення об'єкта; установка термінів проведення; вивчення відповідної літератури; вивчення наявного педагогічного досвіду; розробка інструментарію для проведення моніторингу.


2 етап – практична частина моніторингу: збір інформації; спостереження; співбесіди; тестування; анкетування; вихід на уроки; контрольні роботи.

3 етап – аналітичний: систематизація отриманої інформації; аналіз наявних даних; розробка рекомендацій і пропозицій на наступний період.

На заключному аналітичному етапі необхідно зробити ВИСНОВОК, розробити рекомендації.

Педагогічний моніторинг забезпечує педагогів та адміністрацію якісною і своєчасною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень, визначає, наскільки раціональними є педагогічні засоби, що реалізуються в освітньому процесі, наскільки дидактичні засоби (форми, методи навчання, режим навчальної роботи й ін.) адекватні заявленим цілям і віковим особливостям школярів, специфіці середовища їхньої життєдіяльності.
3. Визначення показників ефективності моніторингу

Перший підхід у визначенні показників ефективності – це створення моделі освітньої системи в цілому або її частини. Виділення показників на основі моделі системи освіти або її сегмента – досить привабливий варіант. Він особливо підходить для стабільної системи освіти, коли сформувалася система відповідальності, чітко визначені завдання освітніх установ, відомі, і що дуже важливо, узгоджені критерії ефективності їхньої роботи.

Очевидно, недоліком системи моніторингу, спроектованої й реалізованої в рамках однієї моделі, є негнучкість, труднощі сприйняття результатів прихильниками інших моделей. Звісно, якщо модель досить добре сприймається серед керівників – це найкращий спосіб.

Другий підхід у визначенні показників ефективності – побудова системи (дерева, ієрархії) цілей роботи освітньої системи. Виділення груп показників здійснюється на основі співвідношень «цілі – результат» або «внесок – результат». Однак нині побудова такої системи зустрічає численні труднощі.


Частину показників, виділених у рамках цього підходу, неможливо використати через їхню недискримітативність, а частина важливих показників залишається за рамками проектувального поля.

Прикладом глибокої розробки такого підходу виділення показників для моніторингу є робота Ю. О. Конаржевського "Аналіз підсумків навчально-виховної роботи школи розвивального навчання за навчальний рік". Тут виділені наступні критерії: ефективність і дієвість внутрішньо-шкільного керування; ефективність і дієвість інноваційної роботи; стан і продуктивність методичної роботи; стан і дієвість якості викладання; стан роботи з батьками; рівень вихованості учнів; стан здоров'я й фізичного розвитку учнів; стан відвідуваності учнями навчальних занять; взаємодія із зовнішнім середовищем; рівень розвитку учнів, успішність, якість знань; діяльність колективу по виконанню Закону про освіту; оцінка кінцевих результатів роботи школи.

Третій підхід у визначенні показників ефективності – виділення деяких закономірностей (законів) розвитку та функціонування освітніх систем, визначення більш-менш однозначних критеріїв роботи освітньої системи і на їхній основі формування системи показників. Основний недолік цього підходу – множинність реалізованих педагогічних систем і відсутність системи узгодження виділюваних критеріїв, тобто відсутність працюючої системи стандартизації в освіті. Критерії як правило виділяються залежно від прийнятого методологічного підходу. В умовах плюралізму підходів визначити єдину систему підходів надзвичайно складно.

Четвертий підхід у визначенні показників ефективності випливає з потреб управлінської практики. Він полягає в обстеженні тих показників, які відбивають актуальні проблеми керування. Цей підхід уявляється сьогодні найбільш прийнятним для діяльності інформаційних служб керування освітою на регіональному і районному рівнях. Він може з успіхом використовуватися для завдань проблемного моніторингу, однак не дає можливості підтримувати стратегічний розвиток освітніх систем, виділяти протиріччя в момент їхньої появи, прогнозувати розвиток системи, тобто бути основою для базового моніторингу.


Четвертий підхід виходить із визначення реального стану освітньої системи й граничних умов її життєдіяльності. На цій основі розробляються системи показників. Цей підхід певною мірою має на увазі зворотний рух, на відміну від попередніх, тобто не від підстав до методик, а від існуючих методик до підстав.
Групи показників ефективності

Перша група показників ефективності – практично всі показники фізичної підготовленості учнів, поінформованість у політичній і культурній сферах й інші.

Друга група показників ефективності, надзвичайно привабливих для дослідницької роботи, цілком відповідала цілям формування громадської думки, але була малопридатною для практичної управлінської діяльності. До неї належать показники громадської думки про освіту як соціальний інститут, пов'язаний із потребами в освітніх послугах, не прив'язаних до освітніх установ.

Третя група показників ефективності цілком задовольняла керівників, але методики одержання результатів були настільки тривалими, що не могли використовуватися повною мірою, а складали в основному історичний інтерес.

Четверта група показників ефективності. Одержання й опрацювання четвертої групи показників (більшість інтерв'ю й методик, що потребують складної статистичної обробки) були занадто дорогими для практичного використання.

П'ята група показників ефективності. Можна відзначити й ще одну групу показників, застосування яких обмежене, – це ті показники, для одержання яких потрібна надзвичайно висока кваліфікація дослідників або їхня тривала підготовка, наприклад, психодіагностичні методики проективного плану.