refik.in.ua 1


Лекція 7. Сучасні форми міжнародного виробництва
7.1. Поняття міжнародного виробництва
Міжнародне виробництво – виробництво товарів і послуг за участю іноземного капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, ліцензійних угод, угод про управління тощо.

Розвиток міжнародного виробництва пов'язаний з:

1) прямими інвестиціями (створення спільних підприємств; угоди про розподіл продукції; купівля частки у зарубіжних компаніях або їх повна купівля; купівля чи створення за кордоном підприємств);

2) портфельними інвестиціями (купівля акцій, облігацій та інших цінних паперів фірм іншої країни, що дають право на отримання доходів);

3) ліцензійними угодами (ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом з іншої країни, відповідно до якої він передає останньому право на використання патенту чи інших об’єктів права інтелектуальної власності за певну плату та, іноді, також отримує можливість втручатися в діяльність ліцензіата);

3.1) франчайзингом (надання, за винагороду, іноземній компанії прав на використання торговельної марки або фірмової назви, а також надання послуг з технічної допомоги, підвищення кваліфікації працівників, організації торгівлі і управління).

4) угодами про управління (ТНК організовує управління і технічне обслуговування зарубіжних компаній за плату і частку в капіталі);

5) міжнародним субконтрактингом (ТНК укладає субконтракти з іноземними компаніями на виконання особливих робіт чи поставку окремих товарів).
7.2. Міжнародне співробітництво у науково-технічній сфері
Необхідність міжнародного науково-технічного співробітництва обумовлена відмінностями технологічних рівнів окремих країн.

Зараз основними центрами концентрації світових технологічних ресурсів є США, Японія і країни Західної Європи  (зокрема члени ЄС). Однак, останнім часом стрімко зміцнюються позиції в області високих технологій  Південної Кореї, Тайваню, Таїланду, Сінгапуру, Індії, Китаю.


Головні формами міжнародного науково-технічного співробітництва:

1) міжнародний комерційний технологічний обмін;

2) міжнародний некомерційний технологічний обмін;

3) координація та спільне проведення науково-технічних досліджень;

4) кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень;

5) виконання науково-технічних досліджень за замовленням;

6) надання послуг науково-технічного характеру;

7) навчання і стажування фахівців.

8) створення спільних підприємств (з міжнародною передачею техніки чи технологій);

9) реалізація міжнародних цільових комплексних науково-технічних програм.

Міжнародне співробітництво у науково-технічній сфері може здійснюватися на рівні:

1) підприємств (спільні проекти фірм);

2) міждержавному (спільні програми країн);

3) глобальному (багатостороннє співробітництво, зокрема у формі міжнародних цільових комплексних програм, спрямованих на розвиток наукових досліджень, розробку та впровадження новітніх технологій; найпотужніша європейська програма – EUREKA).

Об’єкти міжнародного комерційного обміну технологіями:

1) Науково-технічний товар – це, по-перше, знання, ідеї, технологічний досвід, нововведення, винаходи, наукові та науково-технічні розробки, конструкторські рішення, проекти, дослідні зразки, аналітичні дані, конструкторська і технічна документація та інші об'єкти інтелектуальної власності; по-друге, «матеріалізована» (уречевлена) технологія: технологічні лінії, обладнання, дослідні установки, та ін.

2) Високотехнологічна продукція – продукція, виготовлена із застосуванням наукоємних технологій.

Майже 2/3 світового технологічного обміну припадає на внутрішньофірмовий обмін ТНК.
7.3. ТНК та внутрішньофірмове міжнародне виробництво

Внутрішньофірмове міжнародне виробництво частина міжнародного виробництва, що здійснюється завдяки ТНК, в межах їх виробничих та науково-технічних потужностей, розташованих в різних країнах світу.


Основна частина міжнародного виробництва сьогодні має характер внутрішньофірмового виробництва.

ТНК – це фірма, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій в інші країни та має безпосередній контроль над своїми зарубіжними підрозділами.

В світі нараховується біля 70 тис. ТНК та 850 тис. іх філій. Біля ¾ материнських компаній розташовано у розвинених країнах. На ТНК припадає більше половини світового виробництва. Загальний обсяг реалізації 200 найбільших із них становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту. Капіталізацій кожної з 10 найбільших ТНК світу складає декілька сотень мільярдів доларів.

ТНК контролюють 70–90% ринків товарів, послуг і технологій.

Водночас ТНК перетворилися на найактивніших учасників світового фінансового ринку, діючи у всіх його сегментах.

Визначальні риси ТНК:

1) транснаціональність власного та залученого капіталу, а отже і керівництва компанією;

2) створення системи міжнародного виробництва, розподіленого між багатьма країнами, але контрольованого з одного центра;

3) проникнення в передові галузі, швидкий розвиток яких передбачає величезні капіталовкладення і залучення висококваліфікованих працівників;

4) розробка, передача і використання передової технології в межах замкнутої корпораційної структури.

5) висока інтенсивність внутрішньокорпораційної торгівлі між підрозділами в різних країнах, на яку припадає 1/3 міжнародної торгівлі (здійснюється за трансферними цінами, маніпулювання якими використовується для перекладу прибутку і скорочення податків);

6) відносна незалежність у прийнятті управлінських рішень від країн базування і приймаючих країн;

7) глобальна структура зайнятості і міждержавна мобільність менеджерів.

7.4. Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) та їх роль у реалізації

інвестиційно-інноваційної політики держав

СЕЗ – це обмежені промислові райони, які являють собою частину території держави з безмитним торговельним режимом, де іноземні фірми користуються низкою податкових та фінансових пільг, виробляючи продукцію переважно на експорт.

Найбільшого поширення СЕЗ набули у країнах, що розвиваються, особливо азіатських.

Загальною метою утворення СЕЗ є прискорений розвиток певного регіону та інтеграція країни у світове господарство. При цьому найближчою метою можуть бути: нарощування експорту товару, активізація імпорту капіталу, залучення передових високих технологій, збільшення зайнятості тощо.

У сучасному світі існує до 20 різновидів вільних економічних зон. Найбільш поширеними є:

1) вільні митні зони (торговельно-складські);

2) виробничі зони;

3) парки технологічного розвитку;

4) зони страхових та банківських послуг.

В Україні перша СЕЗ з’явилася у 1996 році.

Часто у СЕЗ формуються кластери.

Кластер – територіальне об’єднання взаємозалежних підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, з’єднаних між собою технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду.

Кластери беруть на себе розв’язання багатьох складних соціальних проблем територій, удосконалюють інфраструктуру регіону свого розташування, сприяють створенню нових робочих місць.