refik.in.ua 1

Культурологія як наука про культуру

Культура поділяється на декілька рівнів:

1) Глобальна культура.

Навіть короткочасне торкання з двома або більше культурами виявляє безліч їх відмінностей: різна мова, різні поняття. Набагато складніше виявити спільні риси – культурні універсалії. Соціологи виділяють понад 60 культурних універсалій (спорт, прикраси тіла, співпраця, танці, освіта, поховальні обряди, звичай дарувати подарунки, гостинність, жарти, виготовлення знарядь праці і спроба вплинути на погоду).
2) Локальні культури народів і цивілізацій:

2.1. Висока культура (вишукане мистецтво, класична музика і література).
2.2. Народна культура (казки, фольклор, пісні і міфи).
2.3. Субкультури (нові руські або панки тощо) – система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільства.
Функції культури:

1. Функція соціалізації або людинотворчості – формування і виховання особистості індивіда. Без освоєння культури новонароджений не зможе стати людиною.
2. Ціннісна функція – культура сприяє формуванню у людини ціннісних потреб і орієнтацій, дозволяє йому розрізняти погане і добре, добро і зло, чудове і огидне.
3. Інформаційна функція пов’язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід багатьох поколінь, накопичувати різноманітні знання, відомості й інформацію про світ і передавати їх від покоління до покоління.
4. Регулятивна функція спирається на мораль і право і встановлює, організує і регулює стосунки між людьми.
5. Творча функція знаходить своє вираження в створенні нових цінностей і знань, норм і правил, звичаїв і традицій.
Цивілізація – сукупність культурних форм, характерних для народів визначеного географічного регіону у визначений період часу.


Діалог культур (прочитати)

Питання про взаємодію і взаємовплив культур, звісно, є дуже непростим. Можна казати про культурну взаємодію народів, що належать до одного культурно-історичного типу (цивілізації), про взаємодію народів, що мешкають впродовж «лінії розлому», і, нарешті, про взаємодію цивілізацій в цілому.


Ця взаємодія і взаємовплив – явище, яке неможливо ні заперечувати, ні зупинити. І явище це, звісно ж, в цілому є позитивним, що збагачує культури, сприяє загальному руху вперед як в матеріальній, так і в духовній сфері.

Так, у всьому світі використовують арабські цифри, а у багатьох народів розповсюдилася писемність, що має латинську основу. Відкриття поляка Коперника, англійця Ньютона, росіянина Ломоносова внесли свою лепту в розвиток науки. У всьому світі читають Омара Хайяма, Шекспіра, М.Твена і Достоєвського. Ми милуємося картинами Рафаеля і Дюрера, Левітана і Ци Бай-ши, слухаємо музику Моцарта і Шопена, Вагнера і Чайковського. Досягнення культур різних народів увійшли до скарбниці світової культури.

Сьогодні, завдяки сучасним засобам масової інформації, ми маємо можливість прилучитися до будь-яких культур світу, їх традицій і новизни. Може, це призведе до злуки культур і виникненню єдиної світової цивілізації?

При близькому розгляді, виявляється, що, говорячи про єдину цивілізацію, одні вважають центром цієї цивілізації Європу, інші – США, а треті, наприклад, Африку.

Але треба зазначити, що взаємодія культур, сприйняття якихось елементів інших культур може відбуватися лише на добровільній основі. Втрата будь-якої культури найменшого і найпримітивнішого народу буде непоправною.

Найбільший західний соціолог К.Леві-Строс казав: «Ні, не може бути світової цивілізації в тому абсолютному розумінні, який часто приділяється цьому виразу, оскільки цивілізація передбачає співіснування культур, які знаходять величезне різноманіття; можна навіть сказати, що цивілізація і є в цьому існуванні. Світова цивілізація не могла би бути нічим іншим, окрім коаліцією, в світовому масштабі, культур, кожна з яких зберігала б свою оригінальність. Священний обов’язок людства – оберігати себе від сліпого партикуляризму, схильного приписувати статус людства одній расі, культурі або суспільству, і ніколи не забувати, що ніяка частина людства не володіє формулами щодо цілого, і що людство, занурене в єдиний образ життя, немислиме.»