refik.in.ua 1

ГЛАВА 4. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯДУ)



Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання (догляду). Фізична особа може попіклуватися про свою старість різними способами: отримати гарну пенсію, розраховувати на допомогу дітей, укласти спадковий договір або договір довічного утримання (догляду). Хоча укладення останнього для догляду саме за особами похилого віку не є обов´язковою умовою.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов´язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).
Договір довічного утримання є реальним (укладеним з моменту передачі відчужувачем майна у власність набувача), одностороннім (після укладення договору обов´язки виникають тільки у набувача) та відплатним (за отримання у власність майна набувач зобов´язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом).
Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.
Відчужувач - це особа, яка передає набувачеві у власність майно за забезпечення довічним утриманням та (або) доглядом себе чи третьої особи. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров´я (ч. 1 ст. 746 ЦК України). Вона обов´язково повинна бути власником майна, яке передається за договором.
Набувачем є особа, яка взамін переданого йому у власність майна зобов´язується забезпечувати відчужувача чи третю особу утриманням та (або) доглядом довічно. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК України).
Набувач укладає даний договір з метою отримання у свою власність певного майна, відчужувач же має на меті забезпечити себе чи третю особу належним довічним утриманням та (або) доглядом.

Як відчужувачів, так і набувачів за договором довічного утримання (догляду) може бути кілька. Крім того, цей договір може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Коли набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками переданого їм майна на праві спільної сумісної власності. У такому випадку їх обов´язок перед відчужувачем є солідарним.
Співвласники, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають право його відчужувати на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі ж смерті одного із співвласників обсяг зобов´язання набувача відповідно зменшується, тобто право на частину довічного утримання та послуг по догляду, що припадала на померлого відчужувача, не переходить до інших співвласників. Крім того, з моменту смерті одного із співвласників набувач має право у повному обсязі розпоряджатися частиною майна, набутою від померлого, на неї може бути накладено стягнення, однак лише за умови можливості визначення такої частини.
Коли відчужувачем є тільки один і
з співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення його частки у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ч. 2 ст. 747 ЦК України).

ЦК України (ст. 752) передбачає можливість заміни набувача у разі неможливості подальшого виконання ним обов´язків за договором з підстав, що мають істотне значення. У такому випадку обов´язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім´ї набувача або іншій особі за їх згодою.
Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов´язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.
Предметом договору довічного утримання (догляду) є майно, що передається у власність набувача, а також довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач.

У власність набувача може передаватися житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. Оскільки законодавець не визначає імперативно поняття значної цінності, це питання повинно вирішуватися сторонами за домовленістю. Вважається, що це може бути автомобіль, колекція живопису, антикварні речі тощо.

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України. Отже, право власності на майно, яке є предметом договору, у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору довічного утримання (догляду), не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо даний договір підлягає державній реєстрації, тобто предметом договору довічного утримання (догляду) є нерухоме майно, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Однак набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором. Для захисту інтересів відчужувача законодавець передбачає забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) (ст. 754 ЦК України), а саме:
1) набувач не має права до смерті відчужувача (або третьої особи, на користь якої укладено договір) продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину;
2) на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача;
3) втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов´язків перед відчужувачем.
Під час дії договору довічного утримання (догляду) сторони можуть вирішити замінити майно, передане за договором у власність набувача, на інше. У цьому разі обсяг обов´язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним (ст. 753 ЦК України).

Довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач, можуть виражатися у будь-якій формі, встановленій сторонами у договорі (наприклад, забезпечення житлом, харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікувальними засобами, періодичними виданнями, прогулянками, належним відпочинком, надання необхідної допомоги, побутових послуг тощо). При цьому не вимагається, щоб їх вартість відповідала вартості майна, переданого у власність набувачеві, оскільки вона, насамперед, залежить від тривалості життя відчужувача. Єдиною умовою є грошова оцінка матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачеві. Вона підлягає індексації у порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України).

Для того, щоб не виникали в майбутньому спори між відчужу -вачем і набувачем, у договорі довічного утримання (догляду) краще визначити всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача, їх обсяг, періодичність та якість.
Якщо ж спір все-таки виник, оскільки обов´язки набувача не були конкретно визначені, чи виникла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності (ст. 749 ЦК України).
Крім того, коли набувач зобов´язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), що йому переданий, у договорі довічного утримання (догляду) має бути конкретно визначена частина помешкання, в якій дані особи мають право проживати (ст. 750 ЦК України).
Договір довічного утримання (догляду) не можна укласти на певний строк, оскільки він завжди є терміновим: припинення такого договору виконанням пов´язане з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - смерть відчужувача або третьої особи, на користь якої укладено договір. А отже, наперед невідомо скільки буде тривати зобов´язання, яким буде загальний розмір витрат набувача на утримання та (або) догляд відчужувача. За цією ознакою договір довічного утримання (догляду) належить до алеаторних (ризико-вих) договорів.
Законодавець передбачив обов´язкову письмову форму та нотаріальне посвідчення договору довічного утримання (догляду). Якщо у власність набувача передається нерухоме майно, даний договір підлягає ще й державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).
Таким чином, можна виділити основні ознаки договору довічного утримання (догляду):
1) предметом договору може бути тільки житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність;
2) майно передається відчужувачем набувачеві у власність;

3) взамін переданого майна набувач зобов´язується забезпечувати відчужувача або третю особу утриманням та (або) доглядом;

4) термін дії даного договору - довічно, тобто до смерті відчужувача або третьої особи.
Договір довічного утримання (догляду) має деякі спільні риси з договорами купівлі-продажу, міни, ренти, найму (оренди). Однак зазначені основні ознаки дозволяють відокремити його від усіх інших цивільно-правових договорів.
Основні права та обов´язки сторін за договором довічного утримання (догляду). Як уже зазначалося, договір довічного утримання (догляду) належить до односторонніх договорів, оскільки відчужу -вач має лише права, а саме:
1) на всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач зобов´язаний його забезпечувати за договором (ч. 1 ст. 749 ЦК України);
2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов´язків, незалежно від його вини (п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України);
3) вимагати повернення майна, яке було ним передане набувачу, при розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв´язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов´язків за договором (ч. 1 ст. 756 ЦК України).
Набувач зобов´язаний:
1) взамін переданого йому у власність майна довічно забезпечувати відчужувача або третю особу всіма видами матеріального забезпечення, а також усіма видами догляду (опікування), що визначені у договорі (ст. 744, ч. 1 ст. 749 ЦК України);
2) у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Однак у випадку, коли частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем (ч. З ст. 749 ЦК України);
3) у деяких випадках забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором (ст. 750 ЦК України);

4) до закінчення дії договору довічного утримання (догляду) не відчужувати майно, передане йому за договором, не укладати щодо нього договір застави (ч. 1 ст. 754 ЦК України).

Набувач має право:
1) у разі неможливості подальшого виконання обов´язків набувача з підстав, що мають істотне значення, передати їх іншій особі за її згодою та згодою відчужувача (ч. 1 ст. 752 ЦК України);
2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК України);
3) на залишення за ним права власності на частину майна за рішенням суду при розірванні договору у зв´язку з неможливістю його подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК України).
Припинення договору довічного утримання (догляду). Договір довічного утримання (догляду) припиняється на загальних підставах припинення зобов´язань (згідно зі ст. 602 ЦК України не допускається тільки зарахування зустрічних вимог), а також у разі:
1) смерті відчужувача або третьої особи, на користь якої було укладено договір;
2) його розірвання за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у випадку невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов´язків, незалежно від його вини;
3) його розірвання за рішенням суду на вимогу набувача (ст. 755 ЦК України);
4) відсутності у набувача спадкоємців або їх відмови від прийняття майна, переданого відчужувачем (ч. 2 ст. 757 ЦК України);

5) ліквідації юридичної особи-набувача (ч. 2 ст. 758 ЦК України).
Як уже зазначалося, у випадку смерті відчужувача договір довічного утримання (догляду) припиняється виконанням, тобто з права власності набувача знімаються всі обмеження. Він може вільно розпоряджатися своїм майном, набутим за договором.
У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв´язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов´язків за договором право власності на майно, передане набувачеві, повертається відчужувачу. При цьому витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не відшкодовуються (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

При розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв´язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за ним право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов´язки за договором (ч. 2 ст. 756 ЦК України).

Смерть набувача, звичайно, не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду), оскільки його обов´язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. І лише тоді, коли у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, договір довічного утримання (догляду) припиняється. Право власності на майно, яке було предметом договору, повертається відчужувачу (ст. 757 ЦК України).
Припинення юридичної особи-набувача також не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду). Права та обов´язки за договором переходять до її правонаступників (ч. 1 ст. 758 ЦК України).
У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Однак є виняток: відповідно до ч. 2 ст. 758 ЦК України, якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов´язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

ГЛАВА 3. ДОГОВІР РЕНТИ


Поняття та загальна характеристика договору ренти. Договір ренти належить до договорів про передачу майна у власність. Цей договір нині ще широко не застосовується, оскільки є новелою цивільного законодавства.
За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов´язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти єреальним (вважається укладеним з моменту передачі майна у власність платника ренти), одностороннім (обов´язки покладаються тільки на платника ренти) та відплатним (дії одержувача ренти щодо передачі у власність майна відповідають обов´язку платника ренти періодично виплачувати ренту).

Сторонами рентних правовідносин є одержувач ренти і платник ренти. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (ст. 733 ЦК України).
Одержувачем ренти є особа, яка передає другій стороні у власність майно за періодичну сплату ренти.
Платник ренти - це особа, яка зобов´язується періодично виплачувати одержувачеві ренту взамін переданого їй у власність майна.
Права одержувача ренти, а також права та обов´язки платника ренти можуть переходити до їх правонаступників. Крім того, одержувач ренти може відступити своє право вимоги до платника ренти або обов´язки по сплаті ренти можуть перейти до іншої особи.
Предметом договору ренти є майно (окрема річ, сукупність речей або майнові права та обов´язки), яке передається у власність платника ренти, і сама рента.
Відчужуване під виплату ренти майно може переходити у власність платника як за плату, так і безоплатно (ч. 1 ст. 734 ЦК України). Таким чином, законодавець розмежовує два види відчуження майна під виплату ренти. При першому з них одержувач ренти відчужує майно платникові ренти з умовою виплати йому не тільки ренти, а й відшкодування вартості переданого майна, тобто майно передається у власність за плату. У цьому випадку до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. При другому - майно передається у власність платника ренти безоплатно, тобто платник ренти зобов´язується тільки виплачувати ренту. На подібні відносини поширюються положення про договір дарування. Однак норми щодо договорів купівлі-продажу й дарування можуть застосовуватися тільки якщо це не суперечить суті договору ренти (ч. 2 ст. 734 ЦК України).

Для забезпечення виконання зобов´язання платником ренти її одержувачу законом надано право іпотеки на нерухоме майно - предмет договору ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК України). Крім того, виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов´язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов´язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК України).

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, але тільки за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі обов´язки платника ренти переходять до неї (ч. 2 ст. 735 ЦК України). Крім того, в одерж
увача ренти залишається право застави на таке майно. Таким чином, платник ренти зобов´язаний повідомити про ці факти набувача, якому він відчужує майно. Хто повинен сплачувати одержувачу ренту при відчуженні рухомого майна (чи залишається обов´язок по сплаті ренти у платника ренти, чи його обов´язки переходять до набувача майна) визначається домовленістю між платником ренти і набувачем майна.

Оскільки зобов´язанням, що виникають на підставі договору ренти, притаманний тривалий характер, особливого значення набуває питання про розподіл між сторонами ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти. Вирішення даного питання залежить від двох умов (ст. 742, 743 ЦК України):
1) за плату чи безоплатно передано майно платнику ренти;
2) укладено строковий чи безстроковий договір ренти.
Якщо укладено безстроковий договір ренти, то у випадку, коли майно передано безоплатно, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна несе платник ренти; а коли майно передано за плату, платник має право вимагати відповідно припинення зобов´язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.
Коли договір ренти укладено на певний строк, то у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти, платник ренти не звільняється від обов´язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

Розмір ренти встановлюється сторонами цього договору. ЦК України визначає лише особливості встановлення розміру ренти при передачі у власність платника ренти грошової суми: він встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України і змінюється відповідно до зміни її розміру. Однак сторони в договорі можуть встановити більший розмір ренти, а також порядок його зміни (ч. 2 ст. 737 ЦК України).

Якщо договором ренти не встановлено порядок виплати ренти, то вона виплачується після закінчення кожного календарного кварталу (ст. 738 ЦК України).
Цей договір за домовленістю сторін може бути безстроковим або укладеним на певний строк (ст. 731 ЦК України).
Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов´язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов´язаним з його особою і у зв´язку з цим не може бути виконане іншою особою, а смертю кредитора - якщо воно є нерозривно пов´язаним з його особою. Оскільки зобов´язання по виплаті ренти не пов´язано нерозривно з особою боржника або кредитора і може виконуватися й іншими особами, то при укладенні безстрокового договору строк виплати ренти не обмежується строком життя або існування сторін.
Договір ренти обов´язково укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти, крім того, підлягає державній реєстрації (ст. 732 ЦК України). У разі недодержання вимоги щодо форми договору ренти він є нікчемним, а отже, тягне відповідні правові наслідки, передбачені ст. 216, 220 ЦК України.
Відмінність договору ренти від інших договорів. Договір ренти належить до групи договорів, що передбачають відчуження майна, і за цією ознакою подібний з договорами купівлі-продажу товару в кредит, міни, дарування, довічного утримання. Крім того, він має спільні риси з договором найму (оренди). Однак цей договір має свої особливості, які у сукупності відрізняють його від всіх інших договорів:

1) предметом договору ренти може бути будь-яке майно (будинок, земельна ділянка, грошові кошти, колекція срібних виробів, меблі тощо);
2) предмет договору ренти передається платнику ренти у власність;
3) договір ренти завжди є відплатним: навіть якщо предмет договору ренти передається безоплатно, платник ренти залишається зобов´язаним виплачувати ренту, тобто одержувач ренти завжди отримує зустрічне задоволення від платника ренти;

4) найчастіше сторони договору ренти, особливо безстрокового, не можуть наперед визначити загальний розмір ренти, що доведеться сплатити (розмір ренти може змінитися відповідно до розміру облікової ставки Національного банку України, платник безстрокової ренти може відмовитися від договору тощо), крім того, він не може бути обмежений вартістю майна. За цією ознакою договір ренти належить до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки є ймовірність, що одна зі сторін фактично отримає менше ніж інша;

5) рента може виплачуватися не тільки у грошовій формі, а й шляхом передання речей, виконання робіт, надання послуг (ч. 1 ст. 737 ЦК України);
6) відносини, що виникають із договору ренти, мають довготривалий характер.
Права та обов´язки сторін за договором ренти. За договором ренти одержувачеві ренти надані лише права. Він має право:
1) застави на земельну ділянку або інше нерухоме майно, передане під виплату ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК України);
2) вимагати розірвання безстрокового договору ренти у визначених законом або договором ренти випадках (ст. 740 ЦК України);
3) у разі розірвання договору ренти вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти, якщо майно було передано у його власність безоплатно (ч. 2 ст. 741 ЦК України);
4) у разі розірвання договору ренти вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна, якщо майно було передано у його власність за плату (ч. З ст. 741 ЦК України).
Обов´язки платника ренти:
1) періодично виплачувати одержувачеві ренту за передане у його власність майно (ч. 1 ст. 731 ЦК України);
2) у деяких випадках застрахувати ризик невиконання ним своїх обов´язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК України);
3) сплатити проценти одержувачеві ренти за прострочення виплати ренти (ст. 736 ЦК України);
4) виходячи зі змісту ст. 735 ЦК України, у разі відчуження рухомого майна іншій особі платник ренти залишається зобов´язаним виплачувати ренту.
Платник ренти має право:
1) відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, але тільки за згодою одержувача ренти (ч. 2 ст. 735 ЦК України);
2) відмовитися від безстрокового договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України);
3) у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, вимагати відповідно припинення зобов´язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (ч. 2 ст. 742 ЦК України).

Припинення договору ренти. Договір ренти може бути припинений як на деяких загальних підставах припинення зобов´язань, передбачених гл. 50 ЦК України, так і на спеціальних, властивих тільки рентним правовідносинам.

До спеціальних підстав припинення договору ренти належать:
1) відмова платника безстрокової ренти від договору (ст. 739 ЦК України);
2) розірвання договору одержувачем безстрокової ренти (ст. 740 ЦК України).
Право платника безстрокової ренти відмовитися від договору ренти законодавець визначив як імперативне. Тому умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.
Сторони можуть встановити умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору.
Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов´язання щодо забезпечення виплати ренти;
3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встановлені договором;
4) договором ренти встановлені інші випадки, в яких одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору.
Крім того, договір ренти може бути розірваним у разі вимоги платника ренти про припинення зобов´язання щодо виплати ренти при випадковому знищенні або випадковому пошкодженні майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти (ч. 2 ст. 742 ЦК України).

Стаття 741 ЦК України передбачає правові наслідки розірвання договору ренти, якщо вони не встановлені сторонами в договорі. Так, якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, при розірванні цього договору одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти. Коли ж майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти та вартості переданого майна. На нашу думку, законодавець помилився при встановленні правових наслідків розірвання договору ренти, оскільки доцільніше було б визначити їх навпаки: якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, то при розірванні договору одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти та вартості переданого майна; якщо ж майно було передано у власність платника ренти за плату - лише виплати річної суми ренти.
Потрібно мати на увазі, що за договором ренти майно передається у власність платнику ренти, тому при розірванні цього договору, за умови повного розрахунку між сторонами, воно одержувачу ренти не повертається.