refik.in.ua 1

Лекція №2

Міжнародне співробітництво

у сфері інтелектуальної власності.


  1. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.

  2. Регіональні міжнародні організації з питань охорон інтелектуальної власності.

  3. Патентування винаходів і корисних моделей в іноземних державах.


Література


  1. 1.Альтшулер Г.С. Найти идею. Введение в теорію решения изобретательских задач._Новосибирск: Наука, 1986, 209с.

  2. Андрианов П.А. Техническое творчество учащихся. – М.: Просвещение, 1986.-215с.

  3. Дахно И.И. Патентоведение.–Харьков, 1977.ю–3131с.

  4. Жаров В.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: Навч. посібник.–2-е вид., перероб. І доп.–К.: ЗАТ „Інститут інтелектуальної власності”, 2002.–188с.

  5. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав.–К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000.–187с.

  6. Інтелектуальна власність: словарь– ТRIPS.довідник / за заг. ред.. О.Д. Святоцького.–у 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права /за ред.. О.Д. Святоцького, В.С. Дроб’язка.–К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000.–356с.

  7. Економіка інтелектуальної власності: використання і передача прав на об’єкти інтелектуальної власності /Укладач Міняйло Л.А..–К.: ЗАТ „Інститут інтелектуальної власності і права”, 2000.–168с.



Майже до середини ХІХ століття одержати охорону інтелектуальної власності, і в першу чергу промислової, у різних державах світу було досить важко, оскільки закони в цих державах дуже відрізнялися один від одного.

Початком реалізації цих ідей вважають 1873 р., коли уряд Австро-Угорської імперії запропонував іншим державам взяти участь у першій міжнародній виставці винаходів у Відні. Тоді деякі держави відмовились від участі в ній через неадекватну правову охорону винаходів, що демонструвалися на виставці. Занепокоєний станом у цій сфері Віденський конгрес з патентних реформ цього ж року прийняв головні принципи патентування винаходів.


У рамках ВОІВ функціонують різні міжнародні угоди. Їх поділяють на nhb три групи:


  1. угоди, що встановлюють міжнародну систему охорони – програмні;

  2. угоди, що закладають міжнародні класифікаційні системи – класифікаційні;

  3. угоди, що полегшують отримання охорони промислової власності в декількох країнах - реєстраційні.

До програмних міжнародних угод належать:

1.Паризька конвенція про охорону промислової власності;

2.Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

3.Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція);

4.Найробський договір про охорону олімпійського символу;

5.Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

6.Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів;

7.Договір про закони щодо товарних знаків (Женевський);

8.Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень.
1.Паризька конвенція про охорону промислової власності.

Прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі 1883 р. 11 державами. В 1999р. учасниками конвенції було 155 країн. СРСР приєдналася з 01.07.1965р.

Головна мета Паризької конвенції – утворення Союзу з охорони промислової власності та встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання правової охорони винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг (товарним знакам і знакам обслуговування), фірмовим найменуванням, зазначенням походження або найменуванням місць походження товарів, а також запобіганню недобросовісній конкуренції.

Положення Паризької конвенції можна поділити на чотири категорії.

Перша категорія положень про національний режим заявки на патент за чинними у країні законами (однакові права іноземцям) - згідно з ним громадяни будь-якої держави-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших державах-учасницях Конвенції такими самими правами, які ці держави-учасниці надають своїм громадянам.


Друга категорія положень про конвенційний пріоритет тобто установлює ще одне основне право, відоме як право пріоритету. Право пріоритету надає заявникові значні практичні переваги за його бажанням одержати охорону в кількох державах6 заявнику не потрібно одночасно подавати всі заявки як вдома, так і в інших державах, оскільки в його розпорядженні є зазвичай дванадцять місяців, щоб вирішити, у яких саме державах запитувати охорону.

Третя категорія положень спрямовані на запобігання зловживань, пов'язаних із здійсненням виключного права, виданого патентом тобто визначає ряд загальних норм у сфері матеріального права, які містять або норми, що встановлюють права й обов’язки фізичних і юридичних осіб, або норми, що потребують або дають змогу державам-учасницям передбачати у своєму законодавстві відповідні цим нормам положення.

Четверта категорія стосується адміністративних рамок, установлених з метою реалізації Конвенції.
2.Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Ця Конвенція, прийнята 9 вересня 1886р., - це найдавніший міжнародний договір у сфері авторського права, відкритий для приєднання всім державам. Після прийняття Конвенції її текст неодноразово переглядався з метою вдосконалення міжнародної системи охорони (останній раз у Парижі 1971р.).

Конвенцію засновано на трьох основних принципах:

перший – це принцип „національного режиму”, відповідно до якого твори, створені в одній з держав-учасниць Конвенції, обов’язково одержують у всіх інших державах-учасницях таку саму охорону, яку ці держави надають своїм власним громадянам;

другий – це принцип автоматичної охорони. Згідно з яким такий національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, відповідно до якого охорона надається автоматично й не передбачає формальних умов реєстрації;

третій – це принцип незалежності охорони, за яким володіння наданими правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в державі походження твору.


Згідно з бернською конвенцією охороні підлягають усі твори у сфері літератури, науки й мистецтва, яким би способом і в якій формі їх би не було виражено.

3.Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограмі організацій ефірного мовлення (Римська конвенція). Підписана 1961р. Римська конвенція стосується охорони суміжних прав і за своїми принципами аналогічна Бернській конвенції.

4.Найробський договір про охорону олімпійського символу. Договір підписано 1981р. Усі держави-учасниці договору зобов’язані захищати олімпійський символ (п’ять переплетених кілець) від використання в комерційних цілях (у рекламі, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.

5.Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури. Її підписано 1977р. Україна – член договору з 2липня 1997р.

Договір дає змогу заявнику винаходу в галузі генної інженерії й мікробіології замість депонування мікроорганізму в кожній окремій державі депонування лише один раз і сплачувати одне мито.

6.Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів. Підписано 1891р. і неодноразово переглянуто (останній раз у Стокгольмі 1967р.).

Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиве або таке, що може ввести в оману, зазначення походження, яке прямо чи опосередковано вказує на одну з держав-учасниць Мадридської угоди або на місце, що знаходиться в такій державі, як на сторону або місце походження товару, треба накласти арешт у разі ввезення в будь-яку державу-учасницю Мадридської угоди.

7.Договір про закони щодо товарних знаків (Договір TLT – Trademark Law Treaty). Підписано у Женеві 1994р. Головна мета Договору – зробити національні й регіональні системи реєстрації товарних знаків (знаків для товарів і послуг) зручнішими для користувачів.

8.Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень. Підписано 1961р. і неодноразово переглянуто. Україна – учасниця Конвенції.


Мета Конвенції – сприяння розвитку міжнародного співробітництва й надання допомоги державам-учасницям в гармонізації законодавства у сфері охорони сортів рослин.
До класифікаційних міжнародних угод належать:

1.Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (МПК);

2.Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (МКТП);

3.Віденська угода про введення Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків для товарів (КЗЕ);

4.Локарнська угода про введення Міжнародної класифікації промислових зразків (МКПЗ).

1.Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Страсбурзька угода). Підписано 1971р.

Угодою введено міжнародну патентну класифікацію – засіб досягнення уніфікованого класифікування патентних документів на винаходи та корисні моделі в міжнародному плані. З 1 січня 2000р. уведено в дію сьому редакцію МПК, яка розподіляє всю техніку на 8 розділів, 118 класів, 624 підкласи й понад 67 000 дробових рубрик.

Україна не є членом Страсбурзького союзу, проте МПК використовується на її території.

2.Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода). Угоду підписано 1957р.

Угодою введено міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою їх реєстрації, що містить 42 класи: 34 для товарів і 8 для послуг. З 1 січня 1997р. введено сьому редакцію МКТП.

3.Віденська угода про введення Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків для товарів (Віденська угода). Підписано 1973р.

Угодою введено класифікацію для знаків, що містять образотворчі елементи або які є такими.

4.Локарнська угода про введення Міжнародної класифікації промислових зразків (Локарнська угода). Підписано 1968р.

Угодою введено Міжнародну класифікацію промислових зразків (МКПЗ), яка містить 32 класи і 223 підкласи. З 1 січня 1999р. діє сьома редакція МКПЗ.

До реєстраційних міжнародних угод належать:

1.Договір про патентну кооперацію (РСТ) і патентне право (РLТ);

2.Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків і Протокол до Мадридської угоди;

3.Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків;

4.Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації.

1.Договір про патентну кооперацію (Договір PCT – Patent Cooperation Treaty). Підписано 1970р. у Вашингтоні (переглянуто в 1979 і 1984рр.). На 17.05.2001 учасницями договору є 110 держав. Україна бере участь у договорі з 26 серпня 1992р.

Договір РСТ значно спрощує процедуру одержання патентів на певний винахід (корисну модель) або на групу винаходів (корисних моделей) у різних державах.

2.Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків і Протокол до Мадридської угоди- підписана у 1891р. і доповнено Мадридським протоколом у 1989р. Україна – учасниця Угоди з грудня 1991р.

Мадридська угода передбачає подання однієї заявки на міжнародну реєстрацію, що поширює свою дію на держави-учасниці угоди. Цю заявку подають однією мовою (французькою), а збори сплачують лише один раз до Міжнародного бюро ВОІВ; строк дії охорони становить двадцять років для всіх держав, на які поширюється охорона, з можливістю подовження реєстрації (кожні 20 років). Протокол доповнює Угоду з введення в реєстрацію знаків деяких нових елементів для спрощення приєднання деяких держав(заявки можна складати ще й англійською мовою).

3.Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода). Підписано 1925р., після чого неодноразово переглянуто й доповнено. Угоду відкрито для держав-учасниць паризької конвенції (Україна не є учасницею угоди).

Основна мета угоди – забезпечення охорони промислових зразків у державах-учасницях Гаазької угоди з виконанням мінімальних формальностей та з мінімальними витратами шляхом подання лише однієї заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ або через національне відомство держави-учасниці, якщо цього потребує її національне законодавство.


4.Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації). Підписано 1958р. Україна не є учасницею Лісабонської угоди.

Угода передбачає захист зареєстрованого за міжнародною процедурою найменування місця походження зазвичай в усіх державах-учасницях доти, доки це найменування охороняється в державі походження.
2. Діяльність регіональних міжнародних організацій - одна з форм міжнародного співробітництва у сфері охорони інтелектуальної власності.

1.Європейська патентна організація (ЄПО) засновано 1973 р. відповідно до Європейської патентної конвенції. Основна мета Конвенції – запобігання дублюванню діяльності патентних служб щодо пошуку та експертизи патентних заявок. У кожній державі-учасниці Конвенції виданий патент діє як національний.

2.Євразійська патентна організація (ЄАПО) - створена відповідно до Євразійської патентної конвенції, яку підписано в Москві 1994 р.

Передбачає видачу Євразійського патенту, а також дає змогузаявнику подати одну заяву російською мовою до одного відомства-одержувача. У 2001 р. Конвенція діяла на території дев’яти держав СНД (Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану. Молдови, Російської Федерації, Таджикистану й Туркменистану; Україною Конвенцію не ратифіковано).

3.Міждержавна рада для координації спільної діяльності зі створення Міждержавної системи охорони промислової власності держав СНД (МДР). Підписано в Москві 1993 р. Конвенція об’єднує більшість держав – колишніх республік СРСР. МДР створено з метою координації спільної діяльності держав-учасниць, гармонізації національних законодавств, а також допомоги в становленні та розвитку національних патентних систем.

На африканському континенті діють:

4.Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ), створена 1977 р. для франкомовних держав Центральної та Західної Африки;

5.Африканська регіональна організація промислової власності (АRIPO), створена 1976 р. для англомовних держав Африки.


3. Патент на винахід (корисну модель) надає охорону винаходу (корисній моделі) на певній території, тобто в конкретній державі (державах), протягом певного часу. У всіх інших державах це технічне рішення може безперешкодно використовувати будь-яка особа.

Одержання охорони технічного рішення містить три основні аспекти:

1) функціональний – вид правової охорони (патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок, свідоцтво на топографію ІМС або охорону ноу-хау), строки й системи патентування;

2) географічний – у яких державах доцільно одержати правову охорону;

3) фінансовий – на які кошти здійснювати заходи щодо охорони технічного рішення.

Переваги патентування.

Патентування доцільне з метою експорту продукції.

Патентна охорона підвищує шанси виходу на ринок із запатентованою продукцією, а у випадку недобросовісної конкуренції дає змогу вжити цивілізованих заходів щодо її припинення.

Патентування можливе з метою витіснення конкурентів і захоплення ринку (реалізація політики „експансії”).

Патентування здійснюють для експонування продукції на виставках, ярмарках тощо з можливістю наступної реалізації продукції за кордоном.

Комплекс заходів для одержання правової охорони на винахід (корисну модель) включає:


  • визначення доцільності патентування;

  • визначення обєкта патентування;

  • вибір держав патентування;

  • вибір процедури патентування;

  • підготовки заявки на винахід (кор.мод.) для патентування в іноземних державах;

  • подання заявки на патент у відповідні іноземні патентні відомства;

  • сплата зборів за дії, пов'язані з діловодством за заявкою, а також послуг патентних повірених;

  • ведення листування з патентними відомствами в процесі проведення експертизи заявок на патенти;


  • одержання патентів на винахід;

  • підтримання чинності патентів відповідно до національних законодавств;

  • ведення листування з адміністративними і судовими органами, якщо порушено справи про патентні суперечки.

Слід пам’ятати, що одержання охоронних документів на технічне рішення передбачає витрати коштів не тільки на саму процедуру оформлення заявок і одержання цих документів, а й на щорічне підтримання чинності охоронних документів зазвичай у кожній державі, на території яких діють ці документи.