refik.in.ua 1 2 ... 9 10

М.С. Зарицький

Актуальні проблеми українського термінознавства

М. С. Зарицкий. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник. – К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка»"; ТОВ "Фірма «Періодика»", 2004. – 128 с.

Підручник має забезпечити вивчення студентами гуманітарних профілів особливостей формування і функціонування важливого інструменту наукового мислення – термінології.

Для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування». Буде корисним також для студентів гуманітарних, природничих і технічних спеціальностей.
Зміст

Передмова……………………………………………………………………..2

Розділ І Загальнонаукові основи здобуття знань як складової частини

суспільного виробництва……………………………………………………..3

Розділ II Проблеми теорії і практики українського термінознавства………34

Розділ ІІІ Термінотворення………………………………………………….50

Розділ IV Історія українського термінотворення…………………………...69

Розділ V Термінологічні словники………………………………………….86

Розділ VI Стандарти створення та призначення……………………………88

Розділ VІІ Завдання для практичних занять………………………………...91

І. Програма опрацювання термінологічного словника……………………..91

II. Питання для самоперевірки………………………………………………92

III. Теми для контрольних робіт…………………………………………….97

IV. Словники для аналізу …………………………………………………...100

Використана та рекомендована література…………………………………103
Передмова

Цей підручник має забезпечити вивчення студентами гуманітарних профілів того, як формується і функціонує важливий інструмент наукового мислення - термінологія.


Структуру підручника підпорядковано його завданню. У ньому схарактеризовано роль знання як основоположного складника суспільного виробництва; викладено основні теоретичні засади термінотворення та організації терміносистеми - складової частини літературної мови.

Розглянуто також історію формування україномовних термінів від витоків літературної мови до сьогодення.

Особливу увагу приділено методологічним та методичним аспектам технології термінотворення на україномовній основі.

Детально простежується питання термінологічної лексикографії.

Передбачено в підручнику і завдання для практичних занять, аналітичних рефератів та аналізу термінологічних словників.

Підручник певною мірою експериментальний, хоч його матеріал і випробуваний у вивченні цієї дисципліни студентами кафедри видавничої справи та редагування видавничо-поліграфічного факультету НТУУ «КПІ».

За недоробки й огріхи несе відповідальність автор, наперед вдячний за можливі зауваження і побажання. Умови прихильної співпраці на кафедрі сприяли створенню підручника, за що автор щиро вдячний своїм колегам.
Розділ І

Загальнонаукові основи здобуття знань як складової частини суспільного виробництва

Методологічною основою пізнання є, по-перше, положення про матеріальність світу, сутність якого відображається у свідомості людини шляхом пізнавальної діяльності.

По-друге, оскільки дійсність, будучи складним утворенням з елементів, які у фіксованих взаємозв'язках виконують певну функцію, має системну організацію, то основою для пізнання дійсності слугує системний підхід і системний аналіз.


Сутність пізнання полягає в тому, що дослідник, по-перше, вичленовує певний об'єкт, окреслює його межі; по-друге, він визначає, з чого створено об'єкт (установлює елементи); по-третє, з'ясовує, як пов'язані між собою ці елементи; по-четверте, установлює, яку роль виконує об'єкт. Щоб збагнути місце і роль знання та інформаційної діяльності, потрібно розглянути структуру світу.
Структура світу

Усесвіт, навколишня дійсність мають два складники. Один – усе те, що створене самою природою, натурою. Таку сукупність природних об'єктів називають натурфактами (лат. natura – природа і factum - зроблене). Сюди входить, по-перше, позаземний простір, космос, сукупність небесних тіл.

По-друге, натурфактом є планета Земля, що має геосфери, або складові частини. Сюди входить барісфера - земне ядро, літосфера - тверда земна кора, гідросфера – водна оболонка, сукупність земних вод, атмосфера – газоподібна оболонка, біосфера – сукупність рослинного і тваринного світу. Натурфактом є також людиноподібна істота, що, створивши словесну мову і навчившись виготовляти знаряддя праці, перетворилась в істоту біосоціальну – людину.

Другий складник дійсності – все те, що створено вже самою людиною. Цю частину дійсності називають артефактами (лат. агs, artis - мистецтво і factum - зроблене). В артефакти входить, по-перше, усе, що має конкретно-матеріальну вираженість. Це сукупність речей, що задовольняють фізичні потреби і запити людини. Сюди входять продукти харчування, одяг, житло; прилади і пристрої, що заміняють органи людини – знаряддя виробництва; засоби транспорту, інфраструктура – комплекс підприємств і установ, що забезпечують відтворення матеріального виробництва. Ця сукупність артефактів називається техносферою.


По-друге, артефактами є те, що створює людина для задоволення своїх духовних потреб – необхідність пізнати навколишнє і відтворити його у певних знакових системах.

Продуктом такої діяльності людини є знання про навколишній світ, інформація (лат. informatio – роз'яснення). Ця сукупність артефактів має назву ноосфера (грец. vооς – розум і σφοupa - шар, куля). Духовні факти задовольняють теоретико-пізнавальні та духовно-естетичні потреби людини.

Термін ноосфера був запропонований французькими дослідниками Едуардом Леруа і Луї де Шарденом під впливом наукових ідей першого президента Української академії наук В. І. Вернадського, який і дав наукове витлумачення цього терміна: «Розумна оболонка Землі, сукупність знань та ідей, створюваних людством».

У ноосферу входять три різновиди духовної діяльності людини: наука, мистецтво, релігія. У науковій діяльності можна виділити природничі науки, суспільно-політичні та гуманітарні з відповідними розгалуженнями в кожній із цих груп.

Наука послуговується терміносистемами.



Рис. 1

Другий різновид – мистецтво – пізнає і витлумачує дійсність за допомогою особливих знакових систем - художніх образів. Кожна галузь мистецтва має свої образотворчі засоби: художня література оперує словом; підґрунтям музичного мистецтва є ритмомелодика; малярство оперує фарбами і графічними засобами; балет послуговується пластикою тілесних рухів; театр використовує комплекс засобів – слово, музику, пластику, так само, як і кіно й телебачення; архітектура використовує просторові форми як засіб відтворення художнього бачення дійсності.


Релігія - специфічний спосіб пізнання внутрішньої сутності людини через її співвідношення із всевишньою силою.

Сукупністю артефактів утворюється те, що називається культурою - рівень матеріальної (техносфера) і духовної (ноосфера) творчої діяльності людини (лат. сultura - обробіток), усе те, що створено людським суспільством завдяки фізичній і розумовій праці людей.

Важливо відзначити, що будь-який артефакт, чи то в конкретно-матеріальній сфері, для задоволення матеріальних потреб, чи то в сфері духовній, для задоволення теоретико-пізнавальних або художньо-естетичних потреб чи вимог регуляції взаємин у суспільстві, обов'язково має матеріальну основу.

Навіть сама думка є продуктом матеріальної субстанції, високоорганізованої матерії – мозку, так само, як і вияв думки у вигляді звукових чи графічних засобів усного чи письмового мовлення.

Оскільки все твориться завдяки діяльності людини, розглянемо детальніше це поняття.

Структура діяльності

Діяльність (Д) - це активне відношення людини до навколишньої дійсності з метою перетворення її. Діяльність є способом розв'язання проблем і суперечностей, підґрунтям яких є необхідність задовольняти потреби.

Окремою ланкою, актом діяльності є дія. У діяльності визначається сутність людини. Розрізняють конструктивну, доцільну і деструктивну, руйнівну діяльність.

Вищою формою конструктивної, доцільної діяльності є труд, праця.

Синонімічним до діяльності є термін практика – матеріально-конкретна і духовна діяльність як спосіб перетворення дійсності.

Розглянемо структуру діяльності, тобто з яких компонентів вона складається.


Першопричиною діяльності є потреба. Під потребою розуміється психічний стан людини, відчуття невідповідності між наявним і тим, що необхідне для життєдіяльності людини, але відсутнє у даний момент.

Потреби є віталісні, такі, що задовольняють фізичні потреби людини, елементарні, і потреби вищі, що задовольняють духовні потреби.

Відчуття потреби є збудником активності людини. Потреби проявляються в неусвідомлених потягах (рос. влечениях) і в усвідомлених мотивах, що є поштовхом до діяльності.

Наступним компонентом діяльності є мета. Під метою розуміють образ того об'єкта, який може задовольнити дану потребу. Мета - одиниця свідомості, що включає ознаки майбутнього результату діяльності.

Так, метою, яка може задовольнити почуття голоду, є їжа. Є й інше визначення поняття мети, а саме – бажаний кінцевий стан системи у результаті керованого процесу розвитку даної системи [12, с. 441]. Так, метою діяльності редактора є опрацювання змісту і форми тексту відповідно до вимог.

Якщо діяльність досягає мети, то виникає, створюється продукт. Під ним розуміється або річ, результат матеріального виробництва, або знання, ідеї, образи - результат, продукт духовного виробництва [12, с. 327]. Продуктом духовного виробництва є знання про властивості об'єкта і можливості його використання.

Наступним елементом діяльності є формулювання проблеми, тобто постановка задачі, шляхи розв'язання якої для виконавця невідомі.

Щоб розв'язати проблему, виконавець мусить створити ідею цього розв'язання. Під ідеєю розуміється форма мислення, що містить програму дій для досягнення певної мети. Наприклад, ідея створення нового літака має включати відповідь на такі питання.


1. Для якої мети має бути створений літак - сільськогосподарський чи військовий?

2. З якого матеріалу його треба збудувати?

3. Які пристосування, знаряддя треба використати?

4. У який спосіб обрані знаряддя мають опрацьовувати матеріал?

Відповідно до задуму, ідеї наступними ланками діяльності є матеріал, з якого має виготовлятися продукт; далі засоби, тобто за допомогою чого, яких знарядь праці, яких інструментів ведеться діяльність; нарешті, яким способом знаряддя діють на предмет дії.

Так, для задоволення потреби – почуття голоду, у прадавні часи предметом були рослина чи тварина, знаряддям - руки і примітивні інструменти обробки предметів, способом - застосування методів і прийомів для обробки предметів за допомогою інструментів (зірвати плоди, піймати тварину, приготувати їжу).

Результатом діяльності є продукт - їжа, харч. Нарешті, кінцевим етапом діяльності є саме споживання їжі.

Якщо отриманий результат не повністю задовольняє потребу, то ставиться нова мета, підшукуються новий предмет, засоби і способи, доки не дістанемо повного задоволення потреби.

Поява нових потреб є поштовхом до нової пошукової діяльності, у чому і полягає сенс поступального розвитку суспільства.

Розглянемо схему структури діяльності. Сюди входять десять ланок.

1. Потреба (П).

2. Мотив (М).

3. Мета (Мт).

4. Постановка, формулювання проблеми (Пр).

5. Створення ідеї, програми, алгоритму дій (І).

6. Предмет діяльності (ПД).

7. Засоби виробництва (3).

8. Способи діяльності (С).


9. Результат діяльності (Р).

10. Використання продукту (В).

Створимо формулу діяльності.

Перед нами теоретичний образ діяльності, ідеалізоване відображення, знакова модель того об'єкта дійсності, який зветься реальністю. Така формалізована модель дозволяє унаочнити склад компонентів і функцію кожного з них у системі діяльності (рис. 2).



Рис.2

Діяльність може мати два різновиди залежно від категорії продукту, який створюється внаслідок діяльності. Якщо продукт задовольняє фізичні потреби, то діяльність є конкретно-матеріальною (КМД), якщо продуктом є знання, ідеї, що задовольняють пізнавальні потреби людини, то діяльність є духовною (ДД).

Розглянемо особливості обох видів діяльності.

Конкретно-матеріальна діяльність

Унаслідок конкретно-матеріальної діяльності можуть створюватися артефакти першого порядку. Сюди входить переробка натурфактів, продуктів природи - добування корисних копалин і переробка їх, використання деревини лісів, сили води і вітру (млини, електростанції) тощо.

Крім того, у сфері матеріального виробництва створюються артефакти другого порядку, а саме - машини, житлові, промислові, адміністративні споруди. Це все техносфера, КМД. Визначимо її особливості.

1. Кінцевим продуктом є конкретний предмет- річ (їжа,одяг, житло, будова, транспорт та ін.).

2. Предмети діяльності - це теж конкретно-матеріальні речі (руда, поклади вугілля, земля у сільському господарстві тощо).


3. Засоби виробництва - домни у металургії, врубові машини у вугледобуванні, трактори і комбайни у сільському господарстві тощо - теж мають матеріально-речовий характер.

4. Способи дії, уміння користуватися засобами теж матеріальні.

Водій автомобіля, пілот літака, тракторист, косар виконують конкретні фізичні операції, пов'язані з діями рук, ніг, м'язовою силою організму людини, незалежно від того, який обсяг цієї сили: чи махання косою, чи орудування сокирою, чи переключення важелів автомобіля, чи натискання на кнопки на щиті приладів літака, космічного корабля чи атомного реактора.

Отже, усі компоненти будь-якої дії мають матеріально-речовий характер.

Інтелектуальний компонент у цій діяльності полягає в тому, що оператор здатний певні знання втілити в уміння, а також точно застосовувати ці вміння.

Духовно-пізнавальна діяльність

Унаслідок; цього різновиду діяльності людина пізнає світ, створює нові знання. Компонентами діяльності у цьому випадку є ті самі за призначенням і функцією, що і при матеріальному виробництві. Але природа, сутність цих компонентів має інший характер.

Так, якщо у матеріальному виробництві потреба зумовлена фізичними, віталісними запитами людини, то в духовному виробництві потреба диктується необхідністю пізнати речі, об'єкти, явища, отримати знання про них. Адже тільки пізнавши сутність об'єктів, знаючи, як використовувати їх, можна забезпечити життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Отже, першим компонентом ДД є відчуття необхідності пізнати щось, тобто потреба знання. Мотивом у ДД є усвідомлення потреби у знанні; метою - набуття знання; проблема та ідея мають такий самий характер, що і для матеріального виробництва. Предметом діяльності є або конкретні речі, матеріальні об'єкти, які потрібно пізнати, або знакові системи, мовнословесні тексти; знаряддям і засобом виступають сенсорні й мислительно-логічні одиниці - поняття, судження, умовиводи. Способами діяльності слугують багато прийомів, методів, за допомогою яких засоби, інструменти опрацьовують предмети діяльності. Результатом ДД є отримання певного знання; використання продукту ДД пов'язане із включенням його в інформаційну систему, інтелектуальний тезаурус окремої людини чи національно-мислительний фонд суспільства, який називають інфофондом [13, с. 87].


Але зазначимо, і це важливо, що діяльність матеріально-речова, створення матеріальних артефактів первинних (переробка натурфактів) і вторинних (створення технічних артефактів), КМД, неможливе без створення знання про те, як діяти. У свідомості людини мають бути знання і про предмет дії - з чого, з якого матеріалу зробити необхідний продукт, і про засоби дії, за допомогою яких можна виготовити необхідний продукт, і те, як, якими способами цей продукт можна виготовити.

Інакше кажучи, матеріальне і духовне виробництво пов'язані нерозривно. Тільки у їхній взаємодії можливо забезпечити життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства, людської спільноти. Здавна відомий афоризм: «Руки вчать голову, а порозумніла голова вчить руки».

Духовне виробництво має два різновиди залежно від того який предмет діяльності.

Перший різновид має місце тоді, коли об'єктом пізнання є певна річ у конкретно-матеріальному вираженні. Ця річ відображається фізіологічними органами чуття - зором, слухом, дотиком, нюховими, смаковими органами, здатністю відображати рух предмета (кінематика).

Сигнали від органу чуття надходять у певний центр великих півкуль головного мозку, де нервове збудження набуває нової якості й перетворюється на відчуття. Відчуття фіксує відбиток якоїсь однієї властивості об'єкта, наприклад, його колір (зорове відчуття).

Якщо властивості об'єкта відображаються кількома чи всіма органами чуття, то таке відображення називається сприйняттям. Тут відбувається синтез усіх чуттєвих аналізаторів.

Відчуття і сприйняття виникають при контакті органів чуття з об'єктом, за наявності об'єкта, Такий спосіб відображення називається контактним.


Відбитки сигналів від органів чуття можуть зберігатися у головному мозку і тоді, коли об'єкт усувається з поля дії органів чуття.

Таке збереження відбитків сигналів у свідомості називається уявленням. Це дистантний, просторово відокремлений спосіб відображення. Такий відбиток визначають як перцептивний образ об'єкта. Він фіксується в образній пам'яті.

Відчуття, сприйняття й уявлення називають сенсорним, тобто чуттєвим відображенням.

Наступний етап відображення полягає у формуванні відбитка іншого типу. На базі перцептивного образу створюється розумова словесно-логічна одиниця. Приміром, в основу поняття рука було покладено сенсорний образ тієї частини тіла, «що збирає» [24, с, 515].

Словесномовна одиниця, слово виникає в результаті процесу абстрагування, відзосередження від другорядних ознак і вибору головної, визначальної властивості, що й приймається як узагальнення у свідомості відбитка відображеного об'єкта. А вже який саме мовнословесний знак буде обрано, залежить від багатьох чинників, вивченням чого займається етимологія і когнітивна лінгвістика.

Модель цього різновиду пізнавальної діяльності наведено на рис.3 (позначимо цю діяльність символом ДД-1).

Другий різновид духовної діяльності полягає в операціях над словесно-знаковими відображеннями об'єктів дійсності, а не над самими об'єктами, як у ДД-1.

Позначимо цей, другий, різновид символом ДД-2. У ньому виділяємо два варіанти. Один варіант, назвемо його репродуктивною пізнавальною діяльністю, освоює раніше здобуті знання. У такий спосіб кожне наступне покоління набуває ті знання, що вже існують. Позначимо цей варіант як ДД-2 (Рп).


У цьому випадку оператор за об'єкт обирає якийсь знак, де сконденсовано певний зміст.

Під знаком, як відомо, розуміється будь-який матеріальний об'єкт, якому приписано певне значення. Такими є дорожні знаки, нотні. У нашому випадку йдеться про мовнословесні знаки, зокрема слова.

Як і всякий матеріальний об'єкт, слово відображається відповідними чуттєвими аналізаторами. Але на відміну від того, як сприймаються конкретно-матеріальні об'єкти, слово сприймається лише одним із трьох чуттів: вимовлене слово сприймається слухом, написане чи надруковане - зором, для незрячих існує система шрифтів Брайля, яка відчувається на дотик.



следующая страница >>