refik.in.ua 1 2 3
Розділ І


Правове виховання: сутність, структура

та основні теоретико-методологічні

проблеми

Тема 1 _________________________________________

Правове виховання: предмет, поняття та функції.
Правове виховання як складний соціально-педагогічний процес, що посідає особливе місце у системі громадянського виховання, потребує філософського осмислення та обґрунтування задля адекватного вибору його шляхів та форм. Філософське осмислення правового виховання складає завдання особливого розділу практичної філософії й самостійної навчальної дисципліни. Навчальна дисципліна «Філософські проблеми правового виховання» розглядає питання, що пов’язані із з’ясуванням сутнісних характеристик правового виховання, його місця в процесі соціалізації людини, антропологічних та соціальних підстав правового виховання з метою формування правової особистості.

Метою цієї теми є виявлення сутності правового виховання, його мети з точки зору розуміння сенсу права, функцій, а також місця і ролі у професійній діяльності юристів.
§ 1. Предмет курсу. Поняття, сутність та функції правового виховання
Розвиток уявлень про поняття правого виховання. В сучасний період категорія «правове виховання» вживається в педагогічній, правовій, філософській, соціологічній літературі, а також у повсякденному вжитку у спілкуванні між людьми та засобах масової інформації (ЗМІ). В педагогіці правове виховання розглядається як складова цілісного виховного процесу, поряд із фізичним, моральним, ідейно-політичним, естетичним, екологічним та іншими формами виховання. В правовій науці правове виховання визначається як цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки.

Слід зазначити, що поняття «правове виховання» є словосполученням, що складається з двох термінів: «право» і «виховання», а тому і сам феномен правового виховання входить до предметної сфери як педагогічної, так і правової науки (тобто вивчається йми). Не випадково на стику педагогіки та правознавства виникає особлива дисципліна – правова педагогіка, головним предметом якої (проте не єдиним) стає загальнопедагогічні та загальноправові основи правового виховання . Проте існує й більш загальний рівень дослідження правового виховання (як й будь-якого іншого соціального явища) – це рівень комплексного багатогранного осмислення природи правового виховання як соціального феномену, його світоглядно-методологічних основ та граничних підстав. Саме це й входить до предмету курсу «Філософські проблеми правового виховання».


Вихідним пунктом у розумінні природи правового виховання, тобто його сутності, змісту та мети є питання про його поняття. Аналіз існуючих визначень правового виховання дозволяє виділити такі підходи до розуміння поняття «правове виховання».

1. Через категорію діяльність. Визначення правового виховання через категорію діяльність дозволяє розглядати його як цілеспрямовану, послідовну, систематичну діяльність держави та її органів, а також громадських об’єднань і організацій з формування певної системи правових знань, вмінь і навичок, правового мислення, правових почуттів – почуття законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються та охороняються правом і законодавством. Іншими словами, правове виховання розуміється як цілеспрямована систематична діяльність з формування правової свідомості, правової культури і правової поведінки. Такий підхід підкреслює активну роль і форму процесу виховання.

2. Через категорію вплив. Визначення правового виховання через цю категорію дозволяє розглядати його як визначений і систематичний вплив на свідомість, психіку виховуваних (індивідів і соціальних груп) усього способу суспільного життя та ідеологічних чинників з метою формування у них на основі правової ідеології глибоких і стійких уявлень, переконань і почуттів, прищеплення їм високої правової культури, навичок юридичного спілкування відповідно до рівня і вимог сучасного правового розвитку суспільства. При цьому наголошується деякою мірою на стихійному, пасивному характері, традиційності виховного процесу, коли відбувається передача накопиченого досвіду старших поколінь молодшим. Під досвідом розуміються відомі людям знання, уміння, способи мислення, правові норми, тобто все створене в процесі історичного розвитку, духовна спадщина людства.

3. Через категорію процес. Такий підхід дозволяє розглядати правове виховання як процес, що охоплює як формування людей під впливом ідеологічних чинників і об’єктивних умов життя, так і цілеспрямований вплив суспільства на свідомість людей, тобто спроба діалектичного поєднання першого та другого підходу. Діалектичний підхід до правового виховання допомагає побачити правове життя як безперервний процес різнопланової дії на суб’єкта права, що створює в його духовному світі особливу картину правового життя.


Враховуючи розглянуті підходи правове виховання можна визначити як цілеспрямовану систематичну діяльність по формуванню правосвідомості та правової культури, яка здійснюється в складному процесі взаємодії об’єктивних і суб’єктивних, стихійних та усвідомлених факторів, що впливають на правову поведінку людей. Саме завдяки такої діяльності здійснюється трансляція певної правової культури від одного покоління до іншого.

В той же час, процес правового виховання, як і будь-який процес, характеризується певним змістом, наповненням елементами (частинами, сторонами, процесами), які його визначають та ідентифікують. В структурі правового виховання як складного багаторівневого процесу можна виділити наступні складові:

інформаційна складова правового виховання здійснюється через правову освіту, навчання, що впливає на раціональний бік процесу засвоєння знань про діюче право. Джерелами навчання є як чинне законодавство, так і пояснювальні матеріали в ЗМІ, наукові праці юридичного змісту, правове спілкування (конференції, лекції, семінари, консультації тощо). Засвоєння юридичної інформації є необхідною, але лише першою ланкою правового виховання, адже самі знання дозволяють людині зорієнтуватися у конкретній юридичній ситуації на рівні виконавця правових приписів;

оціночна складова правового виховання передбачає критичне (оцінювальне) ставлення суб’єкта до змісту правових знань, формування ціннісної, світоглядної сторони правосвідомості. Ціннісний, емоційно-вольовий вплив, у свою чергу, суттєво обмежений реальною правовою практикою. Така обмеженість зумовлена тим, що неможливо виховати повагу у людини до тих цінностей, які проголошуються на словах, у деклараціях і демагогічних заявах як політичних лідерів перед населенням, так і простими вихователями й вчителями перед дітьми та юнацтвом, але відсутні в суспільній свідомості та діяльності людей;

регулятивна складова, яка полягає у формуванні на основі ціннісного вибору установки на правомірну поведінку. В умовах трансформації соціальної системи зазвичай спостерігається викривлення ціннісних орієнтирів людини, особливо молоді. Підвищується криміналізація, що сприяє виникненню почуття безкарності та вседозволеності. За таких умов виховання поваги до правопорядку, прищеплення звички діяти відповідно до вимог права стає особливо актуальним. Таке ставлення до права забезпечується не лише освітою, навчанням, а і юридичною практикою державних органів і суспільних інститутів.


• правове виховання містить також такі складові, як легітимаційна (виховання почуття необхідності норм) та організаційна (організація діяльності суб’єктів правового виховання в межах державних і суспільних інститутів).

Зазначені змістовні складові правового виховання не слід розглядати як окремі й самостійні його напрямки, вони взаємодоповнюють та передбачають одна одну, складаючи єдину комунікативну систему, що спрямована на відтворення функціонування права, правової культури і самого правового життя.

Методологічні основи розуміння сутності та мети правового виховання. В той же час, як би ми не визначали процес правового виховання, це, насамперед, цілеспрямований процес, а, отже, визначення мети є визначальним. Водночас глибоке розуміння мети правового виховання залежить від розуміння його сутності, що залежить як від розуміння того, що таке право, так і від розуміння процесу виховання, які, в свою чергу, спираються на відповідні методологічні засади. Причому, якщо мета правового виховання залежить від розуміння права (а тому можна стверджувати, що праворозуміння є світоглядною основою правового виховання), то спосіб досягнення цієї мети залежить від розуміння феномену виховання (а тому можна стверджувати, що розуміння природи (сутності) виховання виступає методологічною основою правового виховання).

Перш за все звернемося до тези про те, що розуміння сутності правового виховання (правовиховання) значною мірою залежить від розуміння самого права (праворозуміння). Як відомо, існують чотири основні підходи до розуміння права, кожний з яких робить акцент на одному з його аспектів: 1) правовий позитивізм — на зовнішній стороні, сукупності норм, забезпечених примусовою силою держави; 2) правовий об’єктивізм — на соціальній обумовленості права, його укоріненості в житті; 3) правовий суб’єктивізм, або класичні концепції природного права, — на ідеально-моральній стороні права, на ідеї права, що розкривається у свідомості суб’єкта; 4) правова інтерсуб’єктивність, або некласичні концепції природного права, — на тій смисловій стороні права, яка виявляється в процесі взаємодії суб’єктів, їх комунікації й інтерпретації позиції іншого . Водночас, концепції позитивізму-об’єктивізму, з одного боку, і концепції суб’єктивізму-інтерсуб’єктивності –– з другого, роблять акцент на різних сторонах права: перші –– на його фактичності, другі –– на його ідеальності. Тому усі концепції праворозуміння можна звести до двох основних підходів: позитивістського (авторитарного) та природно-правового (гуманістичного).


Згідно з позитивістським підходом, під правом розуміється продукт держави: право – наказ офіційної влади. Тут право зводиться до офіційно-владних встановлень, до формальних джерел позитивного права, тобто до закону – до того, що офіційно наділене в даний час і в даному місці владно-примусовою силою. Право похідне від держави, його принципом є владна сила, забезпеченість владним примусом.

Для природно-правового типу праворозуміння характерне розрізнення права і закону (позитивного права). При цьому під правом розуміється дещо об’єктивне, незалежне від волі, розсуду або свавілля державної влади.

Перший підхід до права асоціюється з порядком, а в практиці управління і надзору тут панує принцип «все, що не дозволено, заборонено»; другий – зі свободою, а його принципом є: «все, що не заборонено, дозволено».

Позитивістське (авторитарне) розуміння права було домінуючим за радянських часів. Відповідно й система правового виховання орієнтувалася на образ права як державного встановлення. Потрібно було лише знати вимоги закону та виконувати їх. Тому сутність правового виховання зводилася до цілеспрямованої діяльності державних інститутів з впливу на правосвідомість для забезпечення правомірної поведінки. Воно було націлене на зміцнення соціалістичної держави (хоча його ідеалом проголошувався всебічний та гармонічний розвиток особистості). Саме позитивістське розуміння права як владно-встановлених норм визначає і сутність правового виховання як внесення у правосвідомість громадян державно-владних ідей.

Для протилежного підходу характерне розуміння права як багатогранного процесу, в якому вимоги свободи та порядку поєднуються, а його головним змістом вважаються права людини. Тому й сутність правового виховання розуміється як формування поваги до прав людини, як створення умов для реалізації рівної свободи кожного. Природно-правове розуміння права зумовлює гуманістичний підхід до правового виховання. Якщо право розуміти як систему загальнообов’язкових норм, що забезпечують сумісне громадянсько-політичне існування людей на началах особистої свободи і при мінімумі карального насильства, то сутністю правового виховання за цією концепцією слід вважати виховання особистості. Таке виховання означає, перш за все, виховання самостійності, або автономії, як вирішальної риси особистості. На арені соціального життя автономія виявляє себе як ініціативність, відповідальність, заповзятливість, здатність суворо контролювати свою поведінку і підкоряти її єдиній життєвій стратегії. Саме дефіцитність особистості у суспільстві зумовлює й проблему правового нігілізму в самому широкому сенсі. В умовах формування правової держави виникає потреба в автономному суб’єкті.


Отже, виходячи із гуманістичного природно-правового підходу до розуміння права можна стверджувати, що мета правового виховання полягає в створенні умов для становленні автономної особистості, що здатна визначати себе і керувати собою, все вирішувати самостійно і приймати на себе відповідальність, довіряти і поважати себе та інших, адже для того, щоб бути здатним до сприйняття «духу права», необхідно володіти певними якостями, засвоїти настанови правосвідомості.

Інша сторона філософсько-методологічного дослідження правового виховання полягає в розумінні сутності самого виховання з точки зору різних методологічних підходів. Тут правове виховання виступає як правовиховання.

В сучасній етико-педагогічній літературі, що розглядає проблеми виховання, домінують в основному два полярні підходи: а) авторитарний підхід, в якому акцентоване патерналістське розуміння виховання як дії ззовні; б) гуманістичний підхід, що розглядає виховання з точки зору тих процесів, які здійснюються всередині свідомості особистості. Проте ці два підходи існують як певні ідеальні типи, а в «чистому вигляді» сфера їх застосування є обмеженою. Тому заслуговує підтримки думка вчених, які вважають, що авторитарний підхід як зовнішнє примушення і гуманістичний підхід як вільне розгортання внутрішніх можливостей індивіда можуть бути синтезовані в єдиній концепції стадіального розвитку особистості. Згідно з цією концепцією, виховання проходить через низку стадій: воно починається з зовнішньої дії на дитину і орієнтоване, в кінцевому підсумку, на формування автономної особистості, здатної до кооперації та співпраці з іншими. Саме в цьому напрямку розвивав свою концепцію філософії виховання, яка органічно містила правове виховання, відомий російський філософ і юрист С. І. Гессен. Згідно його концепції кожна людина проходить стадії аномії, гетерономії і автономії, яким, по суті, і відповідають три ступеня освіти: дошкільна, шкільна і позашкільна. Дослідник вважав, що в школі має здійснюватися не просто правове виховання, як один з видів виховання взагалі, а сама організація шкільного життя має бути нічим іншим, ніж вихованням права, або правовим вихованням .


Водночас слід підкреслити, що найбільш перспективним для теорії і практики правового виховання в сучасній Україні є «емансипаторський» дискурсивно-комунікативний підхід до виховання, що дозволяє трактувати правове виховання як складну систему комунікативних відносин, спрямованих на відтворення правового суб’єкта і всієї правової системи.

У цьому контексті саме інтегральна концепція правової реальності, яка орієнтується на інтерсуб’єктивне праворозуміння і комунікативну модель правовиховання (як трансформацію гуманістичного і стадіального підходів), може бути тією основою, яка дозволить докорінним чином перетворити систему правового виховання в Україні. При цьому вона не вимагає відкинути вже існуючи концепції правового виховання як діяльності, як діалектичного процесу і як впливу, а включає їх як певний аспект більш широкого підходу. Концепція правової реальності передбачає, що головним її елементом виступає правовий суб’єкт, або автономна правова особистість. Тому головною метою правового виховання слід вважати формування правової особистості як суб’єкта права через механізми формування і удосконалення правосвідомості, а також відтворення такого суб’єкта і всієї правової реальності як системи комунікації з іншими суб’єктами, тобто через механізми правової культури. Таке розуміння мети правового виховання не суперечить її поширеному визначенню як «розвиток правової свідомості людини і правової культури суспільства в цілому». Воно лише вказує на необхідну якісну характеристику носія правової свідомості і правової культури – бути автономною правовою особистістю, яка через взаємодію з іншими правовими суб’єктами забезпечує цей розвиток.



следующая страница >>